Постанова 4857 № 260/7163/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/7163/25 пров. № А/857/18167/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Гуляка В.В., Матковської З.М., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року (судді Іванчулинця Д.В., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м.Ужгород) у справі № 260/7163/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправними дій,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області в якому просить визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у зарахуванні періоду роботи з 19.07.1988р. по 05.12.1995р. та період роботи з 05.07.1985р. по 03.12.1985р. у страховий стаж, відповідно до ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», скасувати Рішення від 05.08.2025р. № 072150011153 про відмову у призначенні пенсії за віком та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 , період роботи у КАТО «Карпати» с. Рокосово 19.07.1988р. по 05.12.1995р., період роботи у Усть Вимському лісопромгоспі з 05.07.1985р. по 03.12.1985р. та призначити виплату пенсії з дати коли у позивача наступило право на пенсію (з урахуванням страхового стажу). Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року позов задоволено. Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Вказує, що 29.07.2025 ОСОБА_1 звернувся із заявою щодо призначення пенсії по віку відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Вік заявника на момент звернення складав 64 роки 11 місяців. За результатами розгляду рішенням № 072150011153 від 05.09.2025 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії по віку через недостатній страховий стаж, який становив 09 років 06 місяців 09 днів при необхідних 20 30 роках. До страхового стажу не були зараховані періоди роботи в громадському господарстві з 19.07.1988 по 05.12.1995 та з 05.07.1985 по 03.12.1985 через відсутність даних про мінімум трудової участі та непридатність печатки в трудовій книжці НОМЕР_1 . Позивач не подав відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 15.12.2023 року звернувся до Хустського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області з заявою про призначення пенсії по віку. Позивачу 23.08.2023 року виповнилося 63 роки, він звернувся за пенсією по досягненню відповідного віку. Однак після подання заяви ОСОБА_1 було надано відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, який становив мінімум 20 років. За результатами розгляду документів до страхового стажу не були враховані періоди роботи з 05.07.1985 по 03.12.1985 та з 19.07.1988 по 02.08.1992 року, у результаті чого йому було зараховано лише 10 років 7 місяців та 15 днів страхового стажу. Одночасно позивачу повідомили, що він матиме право на призначення пенсії у віці 65 років, а також надали рекомендацію надати військовий квиток для зарахування служби в армії до страхового стажу. 29.07.2025 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Хустського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) ГУПФ в Закарпатській області. Станом на 15 серпня 2025 року він не отримав жодної інформації про розгляд поданої заяви, тому особисто звернувся до сервісного центру, де отримав відповідь від 05.08.2025 року №30685/03-16 про відмову у призначенні пенсії по досягненню 65 років. Ознайомившись із зазначеною відмовою, позивач з`ясував, що йому повторно відмовлено у призначенні пенсії за віком. Відповідне рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області мотивоване тим, що за результатами опрацювання поданих документів до страхового стажу йому зараховано лише 9 років 06 місяців 09 днів. При цьому не враховано період роботи в громадському господарстві з 19.07.1988 по 05.12.1995 через відсутність даних у трудовій книжці про встановлений та вироблений мінімум трудової участі, а також період роботи з 05.07.1985 по 03.12.1985 через непридатну печатку у трудовій книжці. Відповідно до наданих документів та архівних довідок, трудова діяльність позивача розпочалася у 1978 році. Так відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_2 , позивач працював: - 13.11.1978р. прийнятий на роботу у Хустську фетрофільцеву фабрику та 05.12.1978р. звільнений за власним бажанням; - 13.01.1982р. по 31.03.1982р. працював на Лубенському ліспромхозі; - 24.05.1982р. по 01.12.1983р. працював Чернянському цукровому заводі; - 01.12.1983р. по 25.07.1984р. навчався у К.Лібкнехтовському технічному училищі; - 05.07.1985р. по 03.12.1985р. працював в Усть Вимському лісопромгоспі; - 17.12. 1985р. по 27.01.1986р. робота в Хустському горторзі; - 09.06.1987р. по 26.06.1987р. робота у Хустській ПМК -240; - 20.07.1987р. по 18.07.1988р. працював на Хустському керамічному заводі; 19.07.1988р. прийнятий на роботу в колгосп «Карпати» працівником цеху масляних фарб та 05.12.1995р. звільнений з роботи за власним бажанням, що підтверджується записами у трудовій книжці та довідкою № 1877 від 29.12.2020р. Окрім того, у вкладиші НОМЕР_3 до трудової книжки позивача зазначено конкретні дані про трудову участь у громадському господарстві, а також мінімум трудоднів за кожен рік роботи з 1988 по 1995 рік. За цією інформацією, позивач виконав значно більше трудоднів, ніж передбачався мінімум, що підтверджує його реальний трудовий вклад. Незважаючи на це, органи Пенсійного фонду не зарахували період роботи у повному обсязі, що, на думку позивача, є неправомірним і суперечить нормам Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Вважаючи дії відповідачів протиправними позивач звернувся до суду з цим позовом. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09 липня 2003 року (далі - Закон №1058-IV) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Частиною 2 ст. 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону №1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв. Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Частиною другою статті 44 Закону №1058-IV визначено, що призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку. У разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду. Відповідно до частини третьої цієї ж статті органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Згідно з п. 1.1 «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб. Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 встановлено перелік документів, необхідних для призначення пенсії, які додаються до заяви про призначення пенсії. Стаття 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991року № 1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до положень статті 62 Закону №1788-XII та пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За приписами пунктів 3, 20 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутня інформація, що визначає право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5). Отже, зміст наведених норм права свідчить, що основним документом на підтвердження пільгового стажу роботи є трудова книжка, та за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Такими документами, зокрема, є архівні та уточнюючі довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання, тощо. Уточнюючі довідки мають подаватися у разі, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах. Судом встановлено, що до страхового стажу позивача не зарахований період роботи з 05.07.1985 по 03.12.1985 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 13.11.1978, оскільки печатка непридатна до сприйняття, оцінюючи вказані підстави для відмови та матеріали справи колегія суддів враховує наступне. Згідно п. 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 № 162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.85 року, та із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.90 року № 412) (далі - Інструкція) у разі, якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим рядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: «Підприємство таке-то з такого-то числа перейменоване в таке-то», а в графі 4 проставляється підстава перейменування наказ (розпорядження), його дата і номер. Аналогічні вимоги до порядку ведення трудових книжок містяться і в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993. Відповідно до пункту 2.2. Інструкції №58, до трудової книжки вносяться, зокрема: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення. За вимогами пунктів 2.3, 2.4 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується « 05.01.1993». Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Як з`ясовано судом, у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 13.11.1978, серед інших, зроблений наступний запис: - 05.07.1985р. по 03.12.1985р. працював в Усть Вимському лісопромгоспі. Приписами пункту 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За змістом наведених вище положень надання вказаних документів з метою визначення права на пенсію необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній. В даному випадку, трудовою книжкою позивача повністю підтверджується його робота у спірний період, записи про прийняття та звільнення за період з 05.07.1985 по 03.12.1985 року виконаний відповідно до вимог Інструкції та має всі необхідні реквізити: дата запису, номер та дату наказу, печатка та підпис посадової особи. Під час розгляду заяви позивача відповідачем не було встановлено будь-яких недоліків оформлення записів про роботу позивача, записи у трудовій книжці виконані належними посадовими особами, засвідчені підписом начальника відділу кадрів та скріплені печатками. При цьому, позивачу було відмовлено зарахувати до загального страхового стажу період роботи згідно вказаної трудової книжки, оскільки періоди роботи завірено відтисками печатки непридатними для сприйняття, записи зроблені різними чорнилами прийнято рішення про відмову в перерахунку. Відповідно пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 року №301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 при вирішенні справи № 677/277/17. Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки. Суд вказує, що невнесення до трудової книжки таких відомостей роботодавцем не може мати наслідком неврахування певного періоду роботи позивача до страхового стажу, оскільки позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи і ці записи є належними й допустимими доказами підтвердження її трудового стажу та будь-яких обґрунтованих сумнівів щодо правомірності їх внесення не викликають. Також суд враховує, що згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 25.04.2019 в справі № 593/283/17 та від 30.09.2019 в справі № 638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження органами пенсійного фонду в реалізації особою конституційного права на соціальний захист та призначення пенсії. Крім того, на працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальну неправильність оформлення досліджуваного документу, якщо недоліки допущені із вини адміністрації підприємства. Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17. Суд звертає увагу, що відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а. У зв`язку із чим, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що неврахування пенсійним органом відомостей про роботу позивача у період з 05.07.1985 по 03.12.1985 носить формальний характер і не відповідає вимогам пенсійного законодавства. Відповідачем не було забезпечено розгляду наданої позивачем заяви про перерахунок пенсії шляхом всебічного, повного та об`єктивного розгляду всіх поданих документів, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Щодо позовної вимоги зарахувати позивачу до страхового стажу період роботи в громадському господарстві з 19.07.1988 по 05.12.1995 відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 13.11.1978, оскільки в трудовій книжці відсутні дані про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві, суд зазначає наступне. Відповідно до статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. У матеріалах справи наявна копія трудової книжки позивача НОМЕР_2 , в якій зазначено: - 19.07.1988р. прийнятий на роботу в колгосп «Карпати» працівником цеху масляних фарб та 05.12.1995р. звільнений з роботи за власним бажанням, що підтверджується записами у трудовій книжці та довідкою № 1877 від 29.12.2020р. Окрім того, у вкладиші НОМЕР_3 до трудової книжки позивача зазначено конкретні дані про трудову участь у громадському господарстві, а також мінімум трудоднів за кожен рік роботи з 1988 по 1995 рік. За цією інформацією, позивач виконав значно більше трудоднів, ніж передбачався мінімум, що підтверджує його реальний трудовий вклад. Незважаючи на це, органи Пенсійного фонду не зарахували період роботи у повному обсязі, що, на думку позивача, є неправомірним і суперечить нормам Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Зі змісту рішення про відмову в призначенні пенсії від 17.03.2025 №133650009967, підставою для відмови в її призначенні слугувало не зарахування до страхового стажу позивача період роботи в громадському господарстві з 19.07.1988 по 05.12.1995 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 13.11.1978, оскільки в трудовій книжці відсутні дані про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві. Довідка з даними про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві за вищевказаний період відсутня. У матеріалах справи відсутні відомості про невиконання позивачем під час роботи у колгоспі «Карпати» встановленого мінімуму трудової участі, в тому числі без поважних причин, а як вказано судом вище за загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права. Водночас, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком. Аналогічний правовий висновок був сформований Верховним Судом у Постанові від 30.09.2021 по справі №300/860/17. Суд вказує на те, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (частина 3 статті 44 Закону №1058-IV). Отже, територіальний орган Пенсійного фонду може скористатись своїм правом перевірки даних трудової книжки позивача. Суд дійшов висновку, що у даному випадку спірні періоди роботи в колгоспі «Карпати» за період з 19.07.1988 по 05.12.1995 року належним чином підтверджені записами трудової книжки, а тому не зарахування зазначеного періоду до страхового стажу позивача є протиправним, отже прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області рішення від 05.08.2025 року №072150011153, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком, є протиправним та підлягає скасуванню. Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку №22-1, заява про призначення (перерахунок) пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр). Згідно пункту 4.2 розділу IV Порядку №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Пунктом 4.3 розділу IV Порядку №22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. За приписами пункту 4.10 розділу IV Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Враховуючи вимоги Порядку №22-1, органом, що приймає рішення за заявою позивача про призначення пенсії визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області. Верховний Суд у постановах від 17 жовтня 2019 року у справі №826/521/16, від 30 березня 2021 року у справі №400/1825/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 27 вересня 2021 року у справі №380/8727/20 зазначив, що дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу. Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Інакше кажучи, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Частиною четвертою статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 04.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 14.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 23.12.2021 у справі №480/4737/19 та від 13.10.2022 у справі №380/13558/21. У випадку коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов`язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин. Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах Проніна проти України (пункт 23) та Серявін та інші проти України (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у справі №260/7163/25 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді В.В. Гуляк З.М. Матковська Повне судове рішення складено 28.05.26