Постанова Одеський апеляційний суд № 522/17218/16-ц

Номер провадження: 22-ц/813/1110/26 Справа № 522/17218/16-ц Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13.05.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Драгомерецького М.М., Комлевої О.С., за участю секретаря Скрипченко Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до ОСОБА_4 (правонаступником якої є ОСОБА_5 ), ОСОБА_6 (правонаступником якої є ОСОБА_7 ), ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , третя особа: ОСОБА_11 , про приведення приміщення до первісного стану та стягнення матеріальної та моральної шкоди, заборону використовувати квартиру в господарській діяльності, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог. У провадженні Приморського районного суду м. Одеси знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , згодом і до ОСОБА_11 про приведення приміщення до первісного стану квартири на третьому поверсі, за адресою АДРЕСА_1 та стягнення матеріальної шкоди у розмірі 200 000 грн. та моральної шкоди у розмірі 100 000 грн., заборону використовувати квартиру в господарській діяльності. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2024 року позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , третя особа: ОСОБА_11 , про приведення приміщення до первісного стану та стягнення матеріальної та моральної шкоди, заборону використовувати квартиру в господарській діяльності залишено без задоволення. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким позовні вимоги позивачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_4 в частині стягнення з ОСОБА_4 матеріальної шкоди в розмірі 24 809,00 грн. на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 в рівних частках, а також моральної шкоди в розмірі 100 000,00 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 в рівних частках задовольнити, в іншій частині рішення суду залишити в силі, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга вмотивована тим, що позивачами було надано до суду Висновок будівельно-технічного та оціночно-будівельного експертного дослідження судового експерта Скибінської Тетяни Михайлівни №143/2019 від 30.12.2019, яким встановлено розмір матеріальної шкоди, завданої позивачам та причинно-наслідковий зв`язок між цією шкодою та фактами залиття квартири АДРЕСА_2 із квартири АДРЕСА_3 , що було зазначено в якості однієї із підстав позову. Проте суд першої інстанції не встановив зазначених обставин, чим допустив неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, що призвело до невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, щодо недоведеності розміру завданої шкоди та причинно-наслідкового зв`язку із діями відповідача. Не встановлення судом обставин, що мають значення для справи, а саме розмір матеріальної шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між шкодою за залиттям, відбулося у зв`язку із тим, що протокольною ухвалою суд першої інстанції відмовив позивачу в прийнятті Висновку будівельно-технічного та оціночно-будівельного експертного дослідження судового експерта Скибінської Тетяни Михайлівни №143/2019 від 30.12.2019 року, мотивуючи своє рішення тим, що відповідний висновок поданий після закриття підготовчого провадження у справі. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права. У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції оскаржується тільки в частині позовних вимог щодо стягнення матеріальної і моральної шкоди, а тому підлягає перегляду виключно в цій частині. У відповідності до ст. 151 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов`язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати і порядку придомову територію. Безгосподарне утримання громадянином належного йому будинку (квартири) тягне за собою наслідки, передбачені Цивільним кодексом України. Відповідно до положень ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Статтею 322 ЦК України встановлено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку. Відповідно до ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди. Згідно з частинами першою та другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.03.1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини. Отже, для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина у заподіянні шкоди, про що зазначено у п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди». Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України з відшкодування шкоди, то саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди. Статтею 541 ЦК України визначено, що солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Суд першої інстанції правильно вважав, що вимога про стягнення матеріальної шкоди в солідарному порядку не підлягає задоволенню, оскільки таке стягнення не передбачено діючим законодавством. Крім того судом першої інстанції вмотивовано встановлено, що станом на 16 червня 2015 року власником квартири АДРЕСА_3 загальною площею 410,6 кв.м. була ОСОБА_4 . 23 липня 2015 року ОСОБА_4 , після роз`єднання квартири АДРЕСА_3 на дві окремі квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_3 , продала квартиру АДРЕСА_3 а загальною площею 233,3 ОСОБА_9 та ОСОБА_8 . Станом на 09 листопада 2015 року власником квартири АДРЕСА_3 загальною площею 164,85 кв.м. була ОСОБА_4 , а квартири АДРЕСА_3 а- ОСОБА_9 та ОСОБА_8 . Виходячи з викладеного, належним відповідачем щодо завданої матеріальної шкоди у зв`язку з залиттям є лише ОСОБА_4 . Таким чином, інші відповідачі дійсно не є належними відповідачами, а тому позов про стягнення матеріальної шкоди з них не підлягає задоволенню. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що наявність факту залиття квартири позивачів 16 червня 2015 року та 09 листопада 2015 року не спростовано, проте обґрунтованість матеріальної шкоди у розмірі 200 000 грн не підтверджена належними та допустимими доказами. Виходячи з наведеного позов в цій частині не підлягає задоволенню. Щодо вимоги про стягнення з усіх співвідповідачів солідарно на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в рівних частках на користь кожного моральної шкоди в розмірі 100 000 грн. Підставою таких вимог позивачі зазначають про постійний шум та гуркіт, пил під час будівельних робіт, постійні залиття, недостойну поведінку робітників відповідачів, облаштування над їх кімнатами санвузлів, що неприпустимо, і все це призводить до тяжких моральних, душевних та фізичних страждань. Також посилаються на пошкодження їх квартири, зменшення її цінності та змушення позивача через такі дії звертатись до лікарів та тривале лікування. Суду надані медичні довідки (а.с. 55-70 т. 1), з яких не можливо встановити причину захворювання та причинно-наслідковий зв`язок з переобладнаням квартири над ними. Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов`язку відшкодувати шкоду, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Відповідно до положень ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до п. 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Обов`язок доказування наявності моральної шкоди покладається на позивача. Таким чином у зв`язку з тим, що відносно відповідачів ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 не вбачається вчинення протиправних дій щодо залиття та реконструкції, а щодо ОСОБА_4 не доведено причинно-наслідкового зв`язку між її діями та захворюванням позивача й тяжкість морального стану позивачів, суд першої інстанції правильно вважав, що такі вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку з їх недоведеністю. Таким чином, з урахуванням вищевикладеного суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову у цій частині. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав. Щодо доводів апеляційної скарги, то колегія суддів звертає увагу на таке. У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Положеннями статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв`язку з положеннями статті 44 цього Кодексу повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Отже, учасники справи зобов`язані подават4и усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Норми ЦПК України надають детальну регламентацію строків подання доказів, що, об`єктивно, мінімізує можливі випадки зловживання правами у сфері доказування. Апеляційний суд звертає увагу, що зазначена законодавча регламентація відповідає процедурі повного розкриття доказів (discovery). По суті зазначені норми спрямовані на зміщення акценту зі стадії розгляду справи по суті на стадію підготовчого провадження, під час якого і має відбуватися збір процесуального матеріалу і так званий обмін змагальними паперами, що забезпечує розгляд справи у розумні строки. Зазначене свідчить про посилення ролі підготовчого провадження у структурі загального позовного провадження цивільного судочинства в Україні. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі №646/857/18. У підготовчому засіданні суд: з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання… (п. 7 ч. 2 ст. 197 ЦПК). Глава про підготовче провадження норми ЦПК України містить положення, які встановлюють порядок реалізації принципу «диспозитивності цивільного судочинства» у підготовчому засіданні. Він полягає в тому, що кожен учасник справи може довести певні обставини справи, подавши відповідні докази, надавши пояснення чи заперечення саме під час підготовчого провадження. Це зумовить чітко визначене загальне спрямування судового розгляду, окреслить коло питань, що підлягають розв`язанню на стадії судового розгляду, та дозволить процесуально зекономити час розгляду справи. Отже, вирішення спору на підставі матеріалів, які зібрані поза межами підготовчого провадження, не відповідає завданням, визначеним процесуальним законом для кожної стадії цивільного процесу. Частина восьма статті 83 ЦПК України передбачає, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. За імперативним приписом частини четвертої статті 12 ЦПК кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій. Схожі за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі №910/6654/24. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2016 року провадження у справі було відкрито (т.1, а.с.87). Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 09 вересня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивачів про відкладення слухання справи. Підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.11.2019 року. Апеляційний суд зауважує, що підготовче судове засідання у суді першої інстанції тривало великий проміжок часу (навіть без врахування зупинення провадження у зв`язку із проведенням судової експертизи), під час якого сторони, у тому числі і позивач, реалізовував свої процесуальні права щодо заявлення клопотань з різних процесуальних питань. Однак позивачі у встановлений законом строк такі клопотання та докази у суді першої інстанції не подали. Щодо клопотання представника позивачів про повернення до стадії підготовчого судового засідання, то колегія суддів зазначає таке. У справах № 910/7103/21, № 914/4080/21, № 907/651/18 Верховним Судом зроблено висновок про те, що суд першої інстанції за наявності певних обставин може прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження. На обґрунтування обставин для повернення до стадії підготовчого судового засідання заявник посилався на необхідність приєднання висновку будівельно-технічного та оціночно-будівельного експертного дослідження судового експерта Скибінської Тетяни Михайлівни №143/2019 від 30.12.2019. Апеляційний суд ще раз акцентує увагу, що підготовче судове засідання у суді першої інстанції тривало великий проміжок часу (навіть без врахування зупинення провадження у зв`язку із проведенням судової експертизи), а тому були відсутні підстави повернення судом першої інстанції до стадії підготовчого судового засідання. Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Одночасно апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення. Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2024 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 25 травня 2026 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький О.С. Комлева