Постанова Одеський апеляційний суд № 501/1552/25

Номер провадження: 22-ц/813/890/26 Справа № 501/1552/25 Головуючий у першій інстанції Смирнов В. В. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25.05.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Драгомерецького М.М., суддів колегії Громіка Р.Д., Сегеди С.М., переглянув у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чорноморського міського суду Одеської області від 20 серпня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дитини, що продовжує навчання, - В С Т А Н О В И В: 11 квітня 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дитини, що продовжує навчання, в якому просила суд: -стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 від всіх видів доходів, але не менше ніж 50 % від розміру прожиткового мінімуму встановленого для дорослої людини відповідного віку за період з 01.04.2025 до 30.06.2025 та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є спільна дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є повнолітній та навчається в Одеському національному морському університеті на першому курсі денного відділення. Відповідач не бажає добровільно виконувати свої обов`язки батька із утримання повнолітнього сина, який через навчання не має можливості забезпечувати себе. Відповідач ОСОБА_1 надав заяву в якій вказав, що позовні вимоги не визнає. Зазначив, що син ОСОБА_3 навчається в Одеському національному морському університеті з вересня 2024 року до 30 червня 2028 року на денній форма навчання за бюджетом та отримує стипендію у розмірі 2 910 грн. З відповідача за рішенням Чорноморського міського суду Одеської області від 17 липня 2025 року стягнуто аліменти на корись позивачки на утримання двох неповнолітніх дітей у розмірі по 5 000 грн на кожного. На сьогодні його дохід складається з пенсії, за станом здоров`я він не працює. Має інвалідність другої групи. Матеріальну допомогу сину надає у добровільному порядку. Вважає, що заявлений розмір правничої допомоги 40 000 грн є завищеним та необґрунтованим. Не надано детального опису наданих робіт (послуг), справа, яка розглядається є малозначною, розглядається в спрощеному позовному провадженні. Рішенням Чорноморського міського суду Одеської області від 20 серпня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дитини, що продовжує навчання задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 від всіх видів доходів але не менше ніж 50% від розміру прожиткового мінімуму встановленого для дорослої людини відповідного віку за період з 11.04.2025 до 30.06.2025. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. Не погодившись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Чорноморського міського суду Одеської області від 20 серпня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом вимог права. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням вищевикладеного та положень ч. 1 ст. 368, 369 ЦПК України, розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та відзиві на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, за наступних підстав. У статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, яка набрала чинності для України з 27 вересня 1991 року, закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Згідно частин 1-2 статті 27 Конвенції, держави-учасники визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здібностей і фінансових можливостей. Частиною 3 ст. 51 Конституції України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистостей дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. У частині 8 статті 7 Сімейного кодексу України (далі СК України) зазначено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. За нормами частин 1 та 2 ст. 141 СК України мати, батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття. Статтею ст. 181 СК України, в редакції Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17 травня 2017 року, встановлено, що за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Судом першої інстанції встановлено, що згідно копії свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 14 липня 2022 року (справа №501/1299/22) розірвано шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .. Судом також встановлено, що ОСОБА_3 у 2024 році вступив до Одеського національного морського університету та навчається на першому курсі ННІМФ денного відділення. Строк закінчення закладу освіти 30 червня 2028 року, що підтверджується копією довідки від 27.02.2025 за №94. ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності - друга група загального захворювання, довічно. Рішенням Чорноморського міського суду Одеської області від 17 липня 2025 року по справі №501/975/25, змінено спосіб стягнення аліментів, що стягуються з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх дітей та стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 5 000 грн на кожну дитину щомісячно, починаючи стягнення з дня набрання рішенням законної сили. В позові ОСОБА_2 просила суд стягнути з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 від всіх видів доходів, але не менше ніж 50% від розміру прожиткового мінімуму встановленого для дорослої людини відповідного віку за період з 01.04.2025 до 30.06.2025. Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив із того, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 навчається, в зв`язку з чим потребує матеріальної допомоги, а батьки зобов`язані утримувати своїх дітей, у зв`язку із чим позов в частині стягнення аліментів підлягає задоволенню в повному обсязі. Однак, колегія суддів апеляційного суду не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції, та зазначає наступне. Статтею 199 СК України визначено, що, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. Згідно зі статтею 200 СК України, суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. У частині 1 статті 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Згідно частини 2 статті 200 СК України, при визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання, зокрема, другим з батьків. В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.08.2018 у справі №748/2340/17 зроблено висновок по застосуванню статті 199 СК України, який полягає в тому, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: походження дитини від батьків або наявність між ними іншого юридично значущого зв`язку (усиновлення); досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину). Отже, правовий аналіз статей 199, 200 СК України вказує на те, що законодавець пов`язує обов`язок батьків утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, до досягнення ними двадцяти трьох років за умови, коли батьки можуть надавати таку матеріальну допомогу. СК України ґрунтується на принципі рівності прав та обов`язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. Тож стягнення з батьків аліментів на утримання повнолітніх дочки, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, є одним із механізмів забезпечення реалізації особою права на освіту, який узгоджується із соціальною спрямованістю держави та моральними засадами суспільства. Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення ними повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. Отже, обов`язковими обставинами, що підлягають доказуванню у цій справі, є наявність у відповідача можливості надавати таку матеріальну допомогу та існування потреби у зв`язку з навчанням у матеріальній допомозі. В постанові від 16.02.2022 у справі №381/2423/20 (провадження №61-17937св21) Верховний Суд виснував, що стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, потрібних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, існує незалежно від форми навчання. При визначенні розміру аліментів потрібно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Приписи цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 стверджує, що не має матеріальної змоги сплачувати аліменти на повнолітнього сина в розмірі 1/4 від всіх його видів доходів, але не менше ніж 50% від розміру прожиткового мінімуму встановленого для дорослої людини відповідного віку, оскільки на його утриманні перебувають дві неповнолітні доньки, на утримання яких він сплачує аліменти в розмірі 5 000 грн на кожну дитину, він має інвалідність ІІ групи, не працює, його дохід на місяць складає 10 866,58 грн пенсії по інвалідності. Однак колегії суддів не приймає до уваги вищезазначені твердження апеляційної скарги, оскільки вони спростовуються матеріалами справи. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 зазначає, що відповідач ОСОБА_1 вводить суд в оману, зазначаючи, що наразі не працює. Як на момент розгляду справи, так і станом на момент подання ним апеляційної скарги ОСОБА_1 займає посаду голови правління ПрАТ «ІСРЗ», на підтвердження чого надано витяг з сайту Опендатабот, що свідчить про те, що пенсія за інвалідністю не є єдиним джерелом його доходу. Так, апеляційним судом встановлено, що згідно відповіді №2697579 від 05.05.2026 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 дійсно є керівником Приватного акціонерного товариства «ІСРЗ». Згідно відповіді №2697865 від 05.05.2026 з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих само зайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи підтверджується, що ОСОБА_1 з серпня 2025 року отримує дохід (заробітна плата) від ПрАТ «ІСРЗ», близько 21 000 грн щомісячно. Частиною 1 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених ЦПК України. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Відповідно до вимог ч. ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідач ОСОБА_1 має можливість надавати матеріальну допомогу своєму повнолітньому сину на період його навчання. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 також зазначає, що син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримує від держави стипендію, яка відповідно до бюджету України складає 2 000 грн, підвищена 2 910 грн, однак колегія суддів не приймає до уваги дані твердження, оскільки на їх підтвердження не надано жодного доказу. Наявні в матеріалах справи довідки з Одеського національного морського університету не містять відомостей про отримання ОСОБА_3 стипендії. Неможливість працевлаштування на повний день, матеріальні витрати на побутові потреби, їжу, одяг, придбання навчального матеріалу, проїзд, інтернет, зв`язок, утворюють потребу дитини в утриманні. При цьому, обов`язковими обставинами, що підлягають доказуванню у цій справі, є наявність у відповідача можливості надавати таку матеріальну допомогу та існування потреби у зв`язку з навчанням у матеріальній допомозі. Як зазначає Верховний Суд, зокрема в постанові від 16.02.2022 у справі №381/2423/20 (провадження №61-17937св21) при визначенні розміру аліментів на дитину, яка продовжує навчання потрібно враховувати, в тому числі вартість навчання. Згідно наданих сторонами довідок, ОСОБА_3 є студентом Одеського національного морського університету, денна форма навчання бюджет. Апеляційний суд зауважує, що утримання дітей є спільним обов`язком обох батьків як матері, так і батька, незалежно від того, чи вони перебувають у шлюбі, розлучені або проживають окремо. Такий обов`язок прямо передбачений статтею 180 СК України. Законодавство не ставить виконання цього обов`язку в залежність від працевлаштування чи рівня доходу одного з батьків. Наявність чи відсутність офіційного працевлаштування не звільняє іншого з батьків від участі в утриманні дитини. Жодна зі сторін не може бути повністю усунута від виконання своїх батьківських обов`язків лише через формальні або суб`єктивні обставини, зокрема такі як фінансова скрута, часткова зайнятість чи посилання на неофіційний дохід іншого з батьків. Навпаки, кожен із батьків має здійснювати посильний внесок у виховання, розвиток і забезпечення гідних умов життя дитини. Це відповідає принципу найкращих інтересів дитини. Отже, спроба перекласти весь тягар утримання дітей на одного з батьків, апелюючи до суб`єктивної оцінки рівня його доходу, є необґрунтованою та не відповідає нормам чинного законодавства України. Тому, враховуючи, що на утримані відповідача перебувають двоє неповнолітніх дітей, на утримання яких він щомісячно сплачує аліменти в розмірі по 5 000 грн на кожного, за судовим рішенням, те, що повнолітній син сторін є студентом бюджетної форми навчання, та з урахуванням рівності батьківського обов`язку щодо утримання дитини, апеляційний суд приходить до висновку про зміну рішення суду першої інстанції в частині розміру стягуваних аліментів, а саме змінити з 1/4 на 1/6 частину від всіх видів доходу. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України). Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 також не погоджується із розміром витрат на професійну правничу допомогу, які суд першої інстанції стягнув з нього на користь відповідачки, та просить апеляційний суд відмовити в задоволенні цих вимог в повному обсязі. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. У постанові Великої Палати Верховного Суду у від 19.02.2020 у справі №755/9215/15 (провадження №14-382цс19), зазначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону №5076-VI). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Згідно положень частин 1-4 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 137 ЦПК України). Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Судом першої інстанції встановлено, що представник позивачки ОСОБА_2 адвокат Канікаєв Ю.О. просив суд стягнути з відповідача на користь позивачки витрати на правничу допомогу у розмірі 40 000 гривень. На підтвердження витрат на правничу допомогу представник позивачки надав ордер на надання правничої допомоги, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, договір №781/23 від 31.10.2023. В розділі 4 Договору зазначено, що гонорар становить у відповідній інстанції суд першої інстанції 40 000 грн. Відповідач ОСОБА_1 надав суду клопотання в якому просить суд відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу у розмірі 40 000 грн, зазначивши, що такі витрати є неспіврозмірними із заявленим позовом, справа, що розглядається відноситься до категорії малозначних, представник позивача не надав суду детального опису виконаних робіт. Суд першої інстанції дійшов висновку з урахуванням фактичних обставин справи, керуючись такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності розміру судових витрат, дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн. Щодо доводів відповідача про відсутність детального опису виконаних адвокатом послуг колегія суддів зазначає, що відсутність такого детального опису не є перешкодою для визначення судом понесених позивачкою витрат на правничу допомогу, з огляду на наступне. Велика Палати Верховного Суду в постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 дійшла висновку, що саме лише не зазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на правничу допомогу (у разі домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару). Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися із суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару. Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Як вже було встановлено, сторони Договору про надання правничої допомоги визначили фіксований розмір гонорару в суді першої інстанції - 40 000 грн. Таким чином, заперечення відповідача про не надання детального опису виконаних адвокатом послуг не є перешкодою для визначення судом розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки. Окрім того, згідно підпунктів б, в пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Так, у відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Канікаєв Ю.О. просив суд стягнути з відповідача на користь позивачки витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 30 000 гривень, фіксований розмір яких сторони погодили в розділі 4 договору про надання правової (правничої) допомоги №781/23 від 31.10.2023. Відповідно до положень частини 1, пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. ч. 1-2, 13 ст. 141 ЦПК України). Розглянувши клопотання представника ОСОБА_2 адвоката Канікаєва Ю.О. про стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, керуючись принципами розумності, виваженості та пропорційності, враховуючи складність даної справи, виконаними адвокатом об`ємом роботи, та те, що вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 задоволено частково, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 2 000 гривень. Керуючись ст. ст. 133, 137, 367, 368, ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Чорноморського міського суду Одеської області від 20 серпня 2025 року змінити в частині визначеного судом розміру аліментів, виклавши 2 абзац резолютивної частини рішення суду в такій редакції: «Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , аліменти в розмірі 1/6 від всіх видів доходів, але не менше ніж 50% від розміру прожиткового мінімуму встановленого для дорослої людини відповідного віку за період з 11.04.2025 до 30.06.2025». Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено: 25 травня 2026 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький Р.Д. Громік С.М. Сегеда