Постанова 4855 № 320/48224/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/48224/24 Суддя (судді) першої інстанції: Білоноженко М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Ключковича В.Ю. Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В: 5 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, в якому просив суд: - визнати протиправним рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладеного в протоколі від 29.09.2023 №18/В, в частині відмови у призначенні одноразової допомоги, передбаченої статтями 16, 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІ; - зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу, передбачену статтями 16, 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII. В обґрунтування вимог позивач вказав, що відповідач дійшов помилкового висновку, що ступінь втрати працездатності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, встановлено у понад тримісячний термін після звільнення з військової служби, так як в цей період позивач був вимушений очікувати встановлення причинно-наслідкового зв`язку травми. Позивач вважає зазначене рішення комісії Міністерства оборони України протиправним та таким, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства та без врахування усіх обставин справи та таким, що підлягає скасуванню. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним рішення комісії Міністерство оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 29.09.2023 №18/в щодо відмови в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 . Зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням 20% втрати працездатності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки обставинам та висновків суду у даній справі. Суд дійшов висновку, що твердження відповідача про відсутність правових підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги, оскільки ступінь втрати працездатності внаслідок, захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, встановлено понад тримісячний строк після звільнення з військової служби, є необґрунтованим. Не погодившись з таким рішенням суду, відповідач - Міністерство оборони України звернувся з апеляційною скаргою, просить рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 у справі № 320/48224/24 в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Міноборони скасувати та прийняти в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити; справу слухати у судовому засіданні з викликом сторін за участі представника Міноборони для з`ясування поважності причин пропуску як преклюзивного строку так і строку звернення до суду. Скарга мотивована тим, що рішення прийнято із порушенням норм матеріального та процесуального права, без врахування правових позицій викладених у постановах Верховного Суду під час розгляду справ із подібними правовідносинами, а саме постанови від 26.02.2019 у справі № 806/1989/18, від 22.03.2019 у справі № 2340/2993/18, від 20.11.2018 у справі № 750/5074/17 та № 820/1835/18 у яких Верховний Суд зазначав, що п. 6 ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції чинній на момент спірних правовідносин) яким визначено спеціальний порядок для отримання ОГД визначеною категорією військовослужбовців до якої належав позивач, а саме проміжок часу права на отримання ОГД був обмеженим трьома місяцями після звільнення з військової служби. ОСОБА_1 був звільнений з військової служби 09.11.2022, а ступінь втрати працездатності 20% внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини йому встановлено 10.05.2023, під час первинного огляду МСЕК, тобто у понад тримісячний термін після звільнення з військової служби. Посилання Позивача на той факт, що він був звільнений з військової служби без визначення ступеня втрати працездатності є безпідставними та необґрунтованими, оскільки з матеріалів цієї справи вбачається, що Позивач знав з 20.10.2022 про наявність у нього бойової травми пов`язаної із виконанням обов`язків військової служби, що підтверджується наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 20.10.2022 № 2119, проте, до Центральної військоволікарської комісії ЗСУ (далі-ЦВЛК) Позивач звернувся лише 26.04.2023, тобто після спливу трьох місяців після звільнення з військової служби. Інших поважних причин неможливості звернутися до ЦВЛК та обласного МСЕК, маючи при цьому витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.10.2022 № 2119 «Про результати службового розслідування по факту бойових травмувань військовослужбовців, зокрема молодшого сержанта ОСОБА_1 », в межах тримісячного терміну після звільнення з військової служби Позивачем не зазначено. Тому, підлягають встановленню у судовому засіданні дати звернення із заявами Позивача як до ЦВЛК так і до МСЕК щодо встановлення йому причиннонаслідкового зв`язку отриманої травми та ступнею втрати працездатності, оскільки він звернувся з такими заявами більш як через чотири місяці після служби. Також апелянт вказав, що Міністерство оборони України під час розв`язання питань правового характеру пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги діяло у спосіб прямо передбачений законом, поважних причин пропуску преклюзивного строку позивачем не наведено, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають. Позивач не подав відзиву на апеляційну скаргу. Щодо клопотання апелянта про розгляд справи в судовому засіданні, колегія суддів зазначає наступне. Частинами 2 та 3 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. У той же час, згідно частин 1-3 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідно до частини 4 статті 12, частини 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу. У той же час, спірні правовідносини не відносяться до категорії справ, передбачених частиною 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України. Як вбачається з поданого клопотання, в такому не наведено жодних доводів, які б свідчили про те, що характер спірних правовідносин та предмет доказування вимагають проведення судового засідання або посилань на обставини, які можливо встановити лише у такий спосіб. Дослідивши клопотання апелянта, матеріали справи, предмет та підстави позову, склад учасників справи, тощо, колегія суддів дійшла висновку, що характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають її розгляду в порядку загального позовного провадження, а тому у задоволенні зазначеного клопотання необхідно відмовити. Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків. Відповідно до фактичних обставин справи, 09.11.2022 ОСОБА_1 був звільнений з військової служби та згідно довідки МСЕК серія АГ №0007050 від 10.05.2023 позивачу при первинному огляді встановлено 20% втрати працездатності. Відповідно до Витягу з протоколу засідання ЦВЛК від 26.04.2023 №988, «травма, поранення, ТАК, пов`язана із захистом Батьківщини». У зв`язку із встановленням 20% втрати працездатності, через травму пов`язану із захистом Батьківщини, позивач звернувся із заявою про виплату одноразової грошової допомоги відповідно до ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» від 25 грудня 2013 року №975. Рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 29.09.2023 №18/в відмовлено у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги, оскільки ОСОБА_1 було звільнено з військової служби 09.11.2022, а 10.05.2023 встановлено ступінь втрати працездатності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, тобто понад тримісячний термін після звільнення з військової служби. Позивач, не погоджуючись з таким рішенням Міністерства оборони України, звернувся до суду з цим позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Щодо строку звернення до суду Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (п. 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, абз. 7 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11 - рп/2012). Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів. Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Частина перша статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. За змістом статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. За змістом позовних вимог позивач просить суд скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладеного в протоколі від 29 вересня 2023 року №18/В, в частині відмови у призначенні одноразової допомоги, передбаченої статтями 16, 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІ. Витяг з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум сформовано 19 жовтня 2023 року №423/1440/огд (а.с.18). Листом від 27 березня 2024 року №1/455 відповідний витяг надіслано на адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.19). У позовній заяві позивач сказав про те, що 27 березня 2024 року отримав оскаржуване рішення про відмову у призначенні одноразової допомоги. Протилежні відомості апелянтом не наведено та судом не встановлено. Відповідно до штампу поштового оператора адміністративний позов надіслано до Київського окружного адміністративного суду 5 липня 2024 року (а.с.34)., відтак шестимісячний строк звернення до суду у спірному випадку не пропущений. Щодо розгляду судом першої інстанції клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду, колегія суддів врахувала відсутність таких підстав, оскільки процесуальний строк позивачем не пропущено. Щодо права на отримання одноразової грошової допомоги Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІІ "Про військовий обов`язок і військову службу"(далі - Закон України №2232-ХІІІ). Стаття 41 Закону України №2232-ХІІІ передбачає, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ(далі Закон України №2011-ХІІ). Відповідно до статті 1 Закону України №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до частини 1статті 3 Закону України №2011-XII, останній поширюється, зокрема на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти. Статтею 12 Закону України №2011-XII визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Відповідно до частини 1статті 16 Закону України № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Зі змісту вказаної норми вбачається, що одноразова грошова допомога є гарантованою державою виплатою лише тим особам, які за цим Законом мають право на її отримання. Згідно із підпунктом 7 пункту 2 статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби. Так, відповідно до частини дев`ятої статті 16-3 Закону № 2011-XII порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2014 року № 975 затверджений Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975). Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2014 року № 975 установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги. Відповідно до пункту 3 Порядку № 975 - днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата огляду, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії. Згідно із пунктом 21 Порядку № 975 - військовослужбовець, військовозобов`язаний, резервіст або особа, звільнена з військової служби, яким виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення інвалідності, подають уповноваженому органу у паперовій або електронній формі засобами електронної пошти з дотриманням законодавства у сферах електронної ідентифікації та електронних довірчих послуг такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; завірену копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності. Згідно із пунктом 22 Порядку № 975 - призначення одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, призваним на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюються Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, розвідувальним органом Міноборони, Службою зовнішньої розвідки та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів). Відповідно до пункту 23 Порядку № 975 - керівник уповноваженого органу після визначення переліку осіб, зазначених у пунктах 8 і 9 цього Порядку, які мають право на одержання одноразової грошової допомоги (зокрема з урахуванням особистого розпорядження), подає у 15-денний строк з дня реєстрації документів, передбачених пунктами 20 і 21 цього Порядку, розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого обов`язково додаються документи, зазначені в пунктах 20 і 21 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження від уповноваженого органу висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги та документів, зазначених у пунктах 20 і 21 цього Порядку, приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення зазначених документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують підтвердження обставин, зазначених у документах, чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявнику з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання. Доопрацювання документів здійснюється у порядку, визначеному абзацом другим цього пункту, а після надходження додаткових документів приймається рішення про призначення одноразової грошової допомоги в порядку черговості відповідно до дати надходження заяви до розпорядника бюджетних коштів або про відмову в її призначенні. Згідно із пунктом 25 Порядку № 975 рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку. У межах спірних правовідносин, ОСОБА_1 9 листопада 2022 року був звільнений з військової служби та згідно довідки МСЕК серія АГ №0007050 від 10 травня 2023 року йому при первинному огляді встановлено 20% втрати працездатності. Відповідно до Витягу з протоколу засідання ЦВЛК від 26 березня 2023 року №998, «травма, поранення, ТАК, пов`язана із захистом Батьківщини». У зв`язку із встановленням 20% втрати працездатності через травму пов`язану із захистом Батьківщини, ОСОБА_1 звернувся із заявою про виплату одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» від 25 грудня 2013 року №975. Оскаржуваним рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 29 вересня 2023 року №18/в відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки ОСОБА_1 було звільнено з військової служби 9 листопада 2022 року, а 10 травня 2023 року встановлено ступінь втрати працездатності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, тобто понад тримісячний термін після звільнення з військової служби. Колегія суддів дійшла послідовного висновку про те, що такий термін після звільнення з військової служби позивачем не пропущено, оскільки в силу приписів пункту 3 Порядку № 975 - днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата огляду, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії. У спірному випадку відсутність довідки медико-соціальної експертної комісії з зазначенням ступеня втрати працездатності є непереборною обставиною, яка не залежала від волі позивача щодо вчасного звернення із відповідною заявою про призначення одноразової грошової допомоги, а відтак відповідач не врахувавши всі обставини, безпідставно відмовив у призначенні позивачеві одноразової грошової допомоги, у зв`язку із встановленням 20% втрати працездатності без встановлення інвалідності, відповідно до статті 16 Закону №2011-XII та згідно Порядку №975. Вищезазначене підтверджується позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 23 жовтня 2018 року у справі № 161/69/17 та від 12 березня 2019 року у справі №760/18315/16-а, у яких колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що строк може вважатись присічним за умови, якщо особа протягом цього строку має можливість в будь-який час звернутися за захистом своїх соціальних прав, а саме, права на отримання грошової виплати; не вважається завершеним строк за умови об`єктивної відсутності можливості особи безперешкодного звернення за захистом відповідного соціального права; таке обмеження буде порушенням права особи на соціальне забезпечення та проявом дискримінації. Отже, безпідставним є посилання апелянта на пропуск позивачем тримісячного строку звернення за одноразовою грошовою допомогою, оскільки відповідно до статті 16 Закону № 2011-XII військовослужбовець має право на отримання одноразової грошової допомоги в тому числі й після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби. До таких висновків зокрема прийшов і Верховний Суд у постановах від 4 березня 2020 року у справі № 826/6846/16 та від 29 квітня 2020 року у справі 760/9823/16-а. Частиною другою статті 16-2 Закону № 2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року. Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002). Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002). Доводи апелянта щодо звернення позивача до Центральної військово-лікарської комісії ЗСУ лише 26 квітня 2023 року, тобто після спливу трьох місяців після звільнення з військової служби, колегія суддів відхиляє, оскільки такі не слугували мотивами відмови у виплаті одноразової грошової допомоги та відсутні у оскаржуваному рішенні від 29 вересня 2023 року №18/в. Також суд зауважує, що суб`єкт владних повноважень не може обґрунтовувати правомірність рішення, що оскаржується, іншими обставинами, ніж ті, що зазначені безпосередньо в рішенні, що оскаржується. За іншого підходу суб`єкт владних повноважень міг би самостійно та довільно змінювати (доповнювати) обґрунтування своїх дій (рішень) після їх вчинення (ухвалення), що не сумісне з принципами правової визначеності та належного урядування, які є фундаментальними для правової держави. Правомірність індивідуального акта суб`єкта владних повноважень оцінюється виходячи з тих підстав, які прямо зазначені у ньому на момент його прийняття. Відтак суб`єкт владних повноважень не вправі вже на стадії судового оскарження фактично змінювати первісну мотивацію своїх рішень, доповнюючи її новими обставинами, які не були покладені в основу спірних актів. Положеннями частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено презумпцію неправомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, згідно якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування у спорі покладено на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Водночас суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття рішень, що містять невмотивовані висновки або обґрунтовані загальними фразами, а не конкретними аргументами, що повинні містити відповідь на ключові питання, за яких виник спір. Тому негативне для особи рішення повинно бути належним чином вмотивоване. У справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип «належного урядування» не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. В частині таких доводів апелянта, колегія суддів вважає необхідним врахувати висновки Європейського суду з прав людини у рішенні від 04.07.2024 у справі «Кривченко та Олійник проти України», відповідно до яких право заявника не може бути залежним від обміну інформацією між органами державної влади, таким чином практично унеможлививши отримання заявником належного йому перерахунку пенсії та не врахувавши суті його вимог. Враховуючи наведене, колегія суддів не встановила неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з його висновками. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року у справі №320/48224/24 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович Судді: О.О. Беспалов І.О. Грибан