Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/8241/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/8241/20 Суддя (судді) першої інстанції: Лиска І.Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Ключковича В.Ю. Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області, як відокремленого підрозділу ДПС на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В: У вересні 2020 року до Київського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Хлібороб» з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просить суд: - визнати протиправним та скасувати розпорядження Головного управління ДПС у Київській області №738 від 27.08.2020, яким анульовано Ліцензію на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) №10280414202000554; ???- зобов`язати Головне управління ДПС у Київській області видалити з Єдиного державного реєстру суб`єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним інформацію щодо анулювання ліцензії товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібороб» на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) №10280414202000554 та відновити дію даної ліцензії. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Головного управління ДПС у Київській області №738 від 27.08.2020, яким анульовано Ліцензію на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) №10280414202000554. Зобов`язано Головне управління ДПС у Київській області видалити з Єдиного державного реєстру суб`єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним інформацію щодо анулювання ліцензії Товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібороб» на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) №10280414202000554 та відновити дію даної ліцензії. Не погодившись з таким рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.12.2024 у справі № 320/8241/20 повністю; прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити; здійснити розгляд апеляційної скарги за участю представників ГУ ДПС Київській області; повідомити про час та дату судового засідання. Апелянт зазначив про те, що рішення Київського адміністративного окружного є необґрунтованим, незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи; судом першої інстанції проігноровано принципи процесуального права, справи закріплені доказів ст. 90 КАС України, та здійснено поверхневий аналіз наявних в матеріалах що призвело до неврахування правової позиції ГУ ДПС у Київській області. Також апелянт посилається на те, що допуск до фактичної перевірки відбувся, про що свідчать направлення на перевірку з підписом ОСОБА_1 , в яких останній підтвердив те, що пред`явлено службові посвідчення та вручено копію наказу; посилання позивача на те, що фактичний допуск посадових осіб контролюючого органу не здійснювався, копії наказу, службові посвідчення не вручалися та не пред`являлися представнику ТОВ «Хлібороб», не знайшли своїх підтверджень. Перевіркою встановлено, що ТОВ «Хлібороб» має діючу ліцензію на право зберігання пального від 11.03.2020 №10280414202000554. Відповідно до ліцензії місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального становить 25 м3. Під час проведення перевірки контролюючим органом вручено запит про надання документів ОСОБА_1 (копія додається). Разом з тим, в ході перевірки та до її закінчення суб`єктом господарювання не надано документів, підтверджуючих наявність та місткість резервуарів, які використовуються для зберігання пального (виключно потреб власного споживання). ТОВ «Хлібороб» у відповіді на запит зазначив, що не має підстав для надання будь-якої інформації. Таким чином, встановлено факт подання ТОВ «Хлібороб» недостовірних даних у заяві на отримання ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), чим порушено вимоги ч.43 ст.15 Закону №481. Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2025 року та від 23 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Щодо клопотання апелянта про розгляд справи в судовому засіданні, колегія суддів зазначає наступне. Частинами 2 та 3 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. У той же час, згідно частин 1-3 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідно до частини 4 статті 12, частини 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу. У той же час, спірні правовідносини не відносяться до категорії справ, передбачених частиною 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України. Як вбачається з поданого клопотання, в такому не наведено жодних доводів, які б свідчили про те, що характер спірних правовідносин та предмет доказування вимагають проведення судового засідання або посилань на обставини, які можливо встановити лише у такий спосіб. Дослідивши клопотання апелянта, матеріали справи, предмет та підстави позову, склад учасників справи, тощо, колегія суддів дійшла висновку, що характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають її розгляду в порядку загального позовного провадження, а тому у задоволенні зазначеного клопотання необхідно відмовити. Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків. Відповідно до фактичних обставин справи, ТОВ "ХЛІБОРОБ", код ЄДРПОУ 31856098, зареєстрована як юридична особа 24.04.2002 та перебуває на обліку в Головному управлінні Державної податкової служби у Київській області. На підставі п.п.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України та відповідно до наказу ГУ ДПС у Київській області від 30.06.2020 №875, направленнями на перевірку від 29.07.2020 №565, №566 працівниками управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів здійснено виїзд за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Глибоке, вул. Окружна, 21-Б для проведення фактичної перевірки місця зберігання пального, що належить ТОВ "ХЛІБОРОБ", код ЄДРПОУ 31856098. Перевіркою встановлено, що ТОВ "Хлібороб" має діючу ліцензію на право зберігання пального від 11.03.2020 №10280414202000554. Відповідно до ліцензії місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального становить 25 м3. Під час проведення перевірки контролюючим органом вручено запит про надання документів головному інженеру ТОВ «Хлібороб» Нестеренко В. О. У ході перевірки та до її закінчення суб`єктом господарювання не надано документів, підтверджуючих наявність та місткість резервуарів, які використовуються для зберігання пального (виключно потреб власного споживання). За результатами проведеної фактичної перевірки посадовими особами ГУ ДПС у Київській області складено акт, від підпису та отримання якого головний інженер ТОВ «Хлібороб» ОСОБА_1 відмовився, про що складено відповідні акти. Акт фактичної перевірки 07.08.2020 зареєстровано в ГУ ДПС у Київській області за №284/10-36-32-00-10/31856098. Відповідно до абз.10 ч.49 ст.15 Закону №481 ліцензія анулюється шляхом прийняття органом, який видав ліцензію, відповідного письмового розпорядження на підставі встановлення факту подання заявником недостовірних даних у документах, поданих разом із заявою на отримання ліцензії. На підставі ст. 15 Закону №481 відповідачем було прийнято розпорядження щодо анулювання ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) ТОВ "Хлібороб" за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Глибоке, вул. Окружна, 21-Б. Позивач не погоджується з розпорядженням, вважає його безпідставним та таким що підлягає скасуванню, у зв`язку з чим звернувся з цим позовом до суду. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України у апеляційній скарзі зазначаються обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права. Відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення. Посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК України). Глава 8 розділу II ПК України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення. Зокрема, встановлюється чітке розмежування щодо порядку допуску до виїзних та невиїзних перевірок, а також щодо місця проведення зазначених перевірок. Стаття 81 ПК України визначає умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок. Фактична перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 80 цього Кодексу. Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи. Згідно з підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Абзацами першим-четвертим підпункту 81.1 статті 81 ПК України встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначеним цим Кодексом, таких документів: - направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; - копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; - службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки. Отже, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава). Пункт 80.2. ст. 80 Податкового кодексу України містить вичерпний перелік обставин, за наявності яких може бути проведена фактична перевірка. Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: 80.2.1. у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів; 80.2.2. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів; 80.2.3. письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування; 80.2.4. неподання суб`єктом господарювання в установлений законом строк обов`язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками; 80.2.5. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального; 80.2.6. у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3; 80.2.7 у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації. Згідно з наказом № 875 «Про проведення фактичної перевірки» від 30.06.2020 року відповідачем призначено перевірку ТОВ «Хлібороб» з метою: здійснення контролю за дотриманням суб`єктами господарювання норм законодавства щодо виробництва та обігу спирту, спиртовмісної продукції, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального, підстава для проведення перевірки: п.п. 80.2.5п. 80.2 ст. 80 ПК України в частині здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду 21.02.2020 року у справі №826/17123/18 сформулював правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (не допуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства. Така правова позиція відповідає завданням та основним засадам адміністративного судочинства, закріпленим у статті 2 КАС України. З урахуванням наведеного судова палата в цій справі відступила від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині того, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе; а також що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної виїзної або фактичної перевірки, які викладено в постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року (справа № 804/1113/16), від 24 травня 2019 року (справа № 826/16221/15), від 3 жовтня 2019 року (справа № 820/850/16), від 16 жовтня 2019 року (справа № 820/11291 /15), від 22 листопада 2019 року (справа № 815/4392/15) тощо. Відтак, покликання апелянта на фактичний допуск до податкової перевірки як доказ її правомірності є безпідставними. Пункт 80.2. ст. 80 Податкового кодексу України містить вичерпний перелік обставин, за наявності яких може бути проведена фактична перевірка. Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності підстав. Невиконання вимог п. 80.2 ПК України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. При пред`явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення (п. 85.2. ст. 85 ПКУ). У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки(п.85.2. ст. 85 ПКУ). Як встановлено судом, уповноваженій особі ТОВ «Хлібороб» не вручалося відповідного наказу. Таким чином, жодного документу із передбачених п.п. 80.2, 81.1 Податкового кодексу України, до початку перевірки посадовими особами контролюючого органу ТОВ «Хлібороб» не отримувало. Копії наказу, направлення осіб, які здійснюватимуть перевірку, та службові посвідчення цих осіб ТОВ «Хлібороб» не вручалися та не пред`являлися. Фактичного допуску посадових осіб контролюючого органу на проведення фактичної перевірки не здійснювалося. З наказом про проведення перевірки не було ознайомлено. Отже, факт вручення копії наказу на проведення фактичної перевірки та надання направлень відсутній, апелянтом не доведений. Щодо вручення відповідних документів ОСОБА_1 , колегія суддів врахувала, що головний інженер ТОВ «Хлібороб» Нестеренко В. О не є платником податків, не є уповноваженим представником платника податків, не є відповідальною особою за зберігання пального, а також не має доступу до місця зберігання пального, відповідно не міг бути присутнім під час проведення фактичної перевірки, як це зазначено в Акті перевірки. Так, згідно з ст. 17 ПК України платник податків має право представляти свої інтереси в контролюючих органах самостійно, через податкового агента або уповноваженого представника. Згідно з ст.19 ПК України, представниками платника податків визнаються особи, які можуть здійснювати представництво його законних інтересів та ведення справ, пов`язаних із сплатою податків, на підставі закону або довіреності. П. 85.4. ст. 85 ПК України передбачено, що при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності). Відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати закінчення перевірки. Відповідно до п. 85.8. ст. 85 ПКУ посадова (службова) особа контролюючого органу, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених цим Кодексом, має право отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності). Як встановлено судом та не заперечується апелянтом, під час фактичної перевірки до уповноваженого представника ТОВ «Хлібороб» запит на отримання копій документів не надходив. Відповідно, твердження апелянта про ненадання таких документів є спростованими. Щодо виявлених порушень частини 43 статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19.12.1995 року № 481/95-ВР, колегія суддів враховує наступне. Законом №2628 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» внесено зміни, зокрема, до Закону № 481/95-ВР, відповідно до яких з 01.07.2019р. запроваджено ліцензування діяльності усіх суб`єктів господарювання, які здійснюють виробництво, зберігання, оптову та роздрібну торгівлю пальним. З урахуванням зазначених змін, відповідно до ст. 15 Закону №481 оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання всіх форм власності тільки за наявності ліцензії. Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими КМУ органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років. Відповідно до пп. 4.27 п. 4 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 227, ДПС відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює ліцензування діяльності суб`єктів господарювання з виробництва спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, з оптової торгівлі спиртом, оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами та контроль за таким виробництвом; здійснює ліцензування діяльності суб`єктів господарювання з виробництва пального, з оптової, роздрібної торгівлі та зберігання пального і контроль за таким виробництвом. Ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання, до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію. У заяві зазначається вид господарської діяльності, на провадження якого суб`єкт господарювання має намір одержати ліцензію (зокрема, зберігання пального). Для отримання ліцензії на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів: - документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, цільове призначення якої відповідає заявленій діяльності; - акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці зберігання пального, необхідних для зберігання пального; - дозвіл на початок виконання робіт підвищеної небезпеки та початок експлуатації (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки. Законом України від 18 грудня 2019 року № 391 -IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування акцизного податку» внесено зміни, серед іншого до Закону № 481/95-ВР. Приписами частини 43 статті 15 Закону № 481/95-ВР передбачено, що суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовуються для зберігання пального. Заява подається в довільній формі. Зразок заяви на отримання ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) має виключно рекомендаційний характер. Тобто, з урахуванням приписів вищевказаної частини статті передбачено, що суб`єкти господарювання не долучають до заяви копії документів на землю, об`єкти нерухомості й документи на небезпечні роботи чи експлуатацію небезпечного обладнання, достатньо повідомити у заяві на отримання ліцензії про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, які використовують для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовують для зберігання пального. ТОВ «Хлібороб» було подано заяву щодо ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) від 21.02.2020 року, отриманої відповідачем 24.02.2020 року, сплачено річну плату за ліцензію на право зберігання пального в розмірі 780 гривень та отримано ліцензію на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) з реєстраційним номером №10280414202000554, дата реєстрації: 11.03.2020 року, термін дії: з 11.03.2020 року до 11.03.2025 року, вказавши адресу місця зберігання: Україна, 07801, Київська область. Бориспільський район, с. Глибоке, вул. Окружна, 21-Б. ТОВ «Хлібороб» має одне місце зберігання пального на яке і було отримано ліцензію. Відповідно до ст. 1 Закону №481 місце зберігання пального визначено як місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування. Колегія суддів звертає увагу на відсутність належного мотивування посилань апелянта на подання позивачем недостовірних даних у заяві на отримання ліцензії. Відповідно до ст. 3 та 15 Закону № 481/95-ВР ліцензія анулюється шляхом прийняття органом, який видав ліцензію, відповідного письмового розпорядження на підставі, зокрема: - заяви суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво); - рішення про скасування державної реєстрації суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво); - несплати чергового платежу за ліцензію протягом 30 календарних днів від моменту призупинення ліцензії; - рішення суду про встановлення факту фальсифікації суб`єктом господарювання (у тому числі іноземним суб`єктом господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) алкогольних напоїв або тютюнових виробів, або пального; - отримання від уповноважених органів інформації, що документи, копії яких подані разом із заявою на отримання ліцензії, не видавалися/не погоджувався такими органами; - встановлення факту подання заявником недостовірних даних у документах, поданих разом із заявою на отримання ліцензії. Як встановлено судом, жодного іншого документу до заяви щодо отримання ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), отриманої ГУ ДПС у Київській області, крім платіжного доручення № 359 від 20.02.2020 року, позивач не надавав. Таким чином, разом із заявою на отримання ліцензії позивачем не подавались жодні документи, відповідно неможливо встановити і факт подання заявником недостовірних даних у таких документах, поданих разом із заявою на отримання ліцензії. Керуючись наведеним суд дійшов послідовного висновку про відсутність у спірному випадку підстав для анулювання ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) №10280414202000554. Таким чином, оскаржуване розпорядження не відповідає критеріям, встановленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та є протиправним. Положеннями частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено презумпцію неправомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, згідно якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування у спорі покладено на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Водночас суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття рішень, що містять невмотивовані висновки або обґрунтовані загальними фразами, а не конкретними аргументами, що повинні містити відповідь на ключові питання, за яких виник спір. Тому негативне для особи рішення повинно бути належним чином вмотивоване. За таких обставин, враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області, як відокремленого підрозділу ДПС залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович Судді: О.О. Беспалов І.О. Грибан