Постанова Житомирський апеляційний суд № 278/1376/25

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №278/1376/25 Головуючий у 1-й інст. Мокрецький В. І. Категорія 81 Доповідач Коломієць О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Коломієць О. С. суддів Талько О. Б., Григорусь Н. Й., розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) цивільну справу №278/1376/25 за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Бродівське лісове господарство» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського районного суд Житомирської області від 10 вересня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Мокрецького В.І., у с т а н о в и в: У березні 2025 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути із ОСОБА_1 завдану матеріальну шкоду в сумі 56 425,90 грн. На обґрунтування вимог зазначив, що ОСОБА_1 у період із 27 березня 2023 року по 29 листопада 2024 року перебував на посаді директора філії «Бродівське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України». У листопаді 2024 року позивачем проведено службове розслідування в ході якого працівниками державного підприємства виявлено пошкодження автомобіля MITSUBISHI L-200 д.н.з. НОМЕР_1 і RENAULT DUSTER д.н.з. НОМЕР_2 , які відповідно до наказу директора філії «Бродівське лісове господарство» № 153 від 23 серпня 2024 року були закріплені за відповідачем, як директором філії, а також за головним інженером філії Ярошовим В.П., водієм ОСОБА_2 , головним лісничим філії Дубовим А.П. і начальником лісового фонду філії Кінаш Л.Л. Разом із тим, вказаним службовим розслідуванням встановлено, що зазначені вище автомобілі зазнали механічних ушкоджень внаслідок протиправних дій відповідача, а тому така шкода має бути відшкодована ним у порядку, визначеному Кодексом законів про працю України в частині матеріальної відповідальності працівника перед роботодавцем. Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 10 вересня 2025 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» суму завданої матеріальної шкоди в розмірі 56 425,90 грн. Вирішено питання судових витрат. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновку, що оскільки відповідачем не було оскаржено в судовому порядку висновок службового розслідування від 27.11.2024, то позов підлягає задоволенню. Вважає, що висновок службового розслідування і матеріали, на підставі яких він ґрунтується, були спростовані відзивом на позовну заяву. На думку скаржника, висновок службового розслідування лише фіксує певні обставини та не є остаточним документом, зобов`язуючим до вчинення будь-яких дій. Висновок службового розслідування не породжує певних правових наслідків, його результати не мають обов`язкового характеру для працівника, а є лише передумовою для прийняття уповноваженим суб`єктом відповідного рішення. Висновок службового розслідування не є документом, який містить норми права загальної або індивідуальної дії. Він не може створювати нових правових норм, доповнювати чи змінювати чинне законодавство та не має обов`язкового характеру для суб`єкта по відношенню, до якого він винесений. Таким чином, на думку скаржника, оскаржуваний висновок не має обов`язкового характеру і не набуває статусу рішення, яке підлягає окремому оскарженню в суді, у зв`язку з чим не може бути самостійним предметом судового розгляду в порядку адміністративного судочинства. Питання обґрунтованості висновку службового розслідування має бути предметом оцінки судом у разі оскарження рішення повноважного органу, прийнятих на його реалізацію. Зазначена вище позиція неодноразово викладена судом касаційної інстанції зокрема у наступних постановах: у постанові ВС від 10.02.2021 р. у справі №640/9600/20; у постанові ВС від 31.05.2022 р. у справі №280/5247/20. Зазначає, що його було звільнено з 29.11.2024 з посади директора філії «Бродівське лісове господарство» ДСГП «Ліси У країни» у зв`язку із закінченням строку відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗПП України на підставі наказу №832-к від 26.11.2024 р. На день його звільнення жодних матеріальних претензій, які були б підтверджені результатами інвентаризації тощо до відповідача пред`явлено не було. Вказує, що суд першої інстанції помилково надав висновку службового розслідування преюдиціального значення, не врахував його спростування у відзиві, прийшов до хибного висновку про наявність вини відповідача та по суті встановив невірні факти стосовно ОСОБА_1 , які не відповідають дійсності та обставинам справи. Зазначає, що судом невірно застосовано норми матеріального права визнаючи відповідача винним та притягуючи до відповідальності. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника, (ч. 2 ст. 130 КЗПП України). Вважає, що суд першої інстанції без будь-яких належних і допустимих доказів завдання відповідачем матеріальної шкоди невірно застосував норми матеріального права та порушив їх. Згідно ч. 1 ст. 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду роботодавець повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130цього Кодексу. Звертає також увагу, що службове розслідування, щодо якого складено висновок від 27.11.2024, проведене упереджено та з явною метою покласти відповідальність на апелянта. Всі висновки в ньому здійснені лише на підставі пояснень осіб, які стосовно фактичних обставин різняться між собою та не підтверджують причетності апелянта стосовно заданої шкоди службовим автомобілям та ін. Про проведення службового розслідування відповідача не повідомляли та не пропонували надати пояснення ні особисто, ні засобами поштового зв`язку. З висновком службового розслідування від 27.11.2024 його не ознайомлювали. Вказує, що копію висновку службового розслідування від 27.11.2024 ним було отримано разом із копією позовної заяви 28.04.2025, про що є його розписка в матеріалах судової справи. З твердженнями опитаних осіб викладених у їх письмових поясненнях, які лягли в основу висновку службового розслідування стосовно того, що він був не тверезий, мав ознаки алкогольного сп`яніння,не погоджується, адже вони, на думку скаржника, не відповідають дійсності, оскільки фахівцями і експертами в даному питанні ці особи не являються, жодних заходів, оглядів передбачених законом порядку не проводилося, доказів вживання мною алкоголю не надано. З приводу пояснень опитаних ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зазначає, що після 18.00 год він не керував жодним службовим автомобілем, також не завдав будь-якої шкоди службовим автомобілям. Навіть якщо виходити із пояснень ОСОБА_3 (в якому у шапці одне прізвище, а там де підпис чомусь інше), ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , то вони в сукупності не підтверджують його керування службовими автомобілями та завдання мною службовим автомобілям шкоди. Позивач не надав жодних доказів того, що транспортним засобам було завдано матеріальної шкоди на суму, яка є ціною позову і що взагалі такі збитки понесені. Отже висновок службового розслідування від 27.11.2024 ґрунтується на сумнівних вихідних даних (поясненнях свідків, які суперечать одне одному та не являються об`єктивними), порушений порядок проведення службового розслідування, а отже не має братися до уваги як належний доказ. Просив апеляційну скаргу задовольнити в повному обсязі. У поданих письмових поясненнях позивач вказував, що під час розгляду справи суд першої інстанції оцінив наявні докази в сукупності в т.ч. щодо доведеності стану сп`яніння: апелянт стверджує про відсутність медичного висновку, проте згідно з п. 10 Постанови Пленуму ВСУ № 14, нетверезий стан може підтверджуватися не лише медичними документами, а й актами та поясненнями свідків. Суд першої інстанції вірно оцінив послідовні пояснення свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які підтвердили поведінку та запах алкоголю від ОСОБА_1 . Наведені докази відповідачем не спростовуються належними та допустимими доказами. Суд першої інстанції вірно встановив, що службове розслідування проведено відповідно до Інструкції, затвердженої наказом №

463. Відсутність пояснень ОСОБА_1 в акті зумовлена об`єктивною причиною - його перебуванням на лікарняному, що підтверджено довідкою відділу кадрів. Крім того, висновок службового розслідування не був оскаржений відповідачем у встановленому законом порядку. Факт заподіяння шкоди автомобілям MITSUBISHI L-200 та RENAULT DUSTER підтверджений належними доказами, а саме: актом від 27.11.2024 та рахунками на оплату ремонту (ТОВ «Ніко-Захід» та ТОВ «Ю.Р.К.»). ОСОБА_1 , як директор філії, ніс персональну відповідальність за збереження майна згідно з п. 5.13.13 Положення про філію та умовами трудового договору. Оскільки шкода була завдана працівником у нетверезому стані (п. 4 ст. 134 КЗпП) та не при виконанні трудових обов`язків, тому відповідач має нести матеріальну відповідальність у повному обсязі шкоди, про що вірно зазначено в оскаржуваному рішенні. Аналіз змісту апеляційної скарги свідчить про те, що всі аргументи апелянта зводяться виключно до його особистого непогодження з висновками суду першої інстанції та власної суб`єктивної інтерпретації обставин справи. Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7 та ч.2 ст. 369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. При цьому дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21)). Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 04.05.2026 року, є дата складення повного судового рішення 27.05.2026 року. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та її вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Судом під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 у період із 27 березня 2023 року по 29 листопада 2024 року працював на посаді директора філії «Бродівське лісове господарство» ДП «Ліси України», що підтверджується копією трудового договору від 24 березня 2023 року та копією додаткової угоди № 2 до цього договору від 25 березня 2024 року, а також наказом № 369-К від 24 березня 2023 року «Про призначення ОСОБА_1 », наказом № 206-к від 26 березня 2024 року «Про продовження терміну дії трудового договору з ОСОБА_1 » та наказом № 812-К від 26 листопада 2024 року «Про звільнення ОСОБА_1 » (а.с. 16, 32 зворот, 33-36, 36 зворот, 37). 03 серпня 2024 року наказом № 153 «Про закріплення автотракторної техніки за водіями і механізаторами», зокрема за ОСОБА_1 закріплений автомобіль MITSUBISHI L-200 д.н.з. НОМЕР_1 та автомобіль RENAULT DUSTER д.н.з. НОМЕР_3 (а.с. 26-29). 27 листопада 2024 року начальником відділу № 1 Управління безпеки Департаменту безпеки ДП «Ліси України» затверджений висновок службового розслідування відповідно до якого, відповідача притягнено до дисциплінарної відповідальності відповідно до п.п. 5.14. та 6.2 Положення про філію «Бродівське лісове господарство» Державного підприємства «Ліси України» (а.с. 17-18). Підставою для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності стало те, що 30 жовтня 2024 року ОСОБА_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, пошкодив автомобілі MITSUBISHI L-200 д.н.з. НОМЕР_1 і RENAULT DUSTER д.н.з. НОМЕР_2 . Зазначене підтверджується письмовими поясненнями очевидців - ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а.с. 17-18, 29 зворот, 30). Відповідно до рахунків № 0000003163 та № 0000000862 від 25 листопада 2024 року, що видані Товариством з обмеженою відповідальністю «НІКО-ЗАХІД», сума завданих автомобілю MITSUBISHI L-200 д.н.з. НОМЕР_1 збитків в цілому становить 17 536,00 грн (а.с. 31). Із рахунку на оплату № 0000012923 від 25 листопада 2024 року, що виданий Товариством з обмеженою відповідальністю «Ю.Р.К.», встановлено, що сума завданих автомобілю RENAULT DUSTER д.н.з. НОМЕР_2 збитків складає в цілому 38 889,90 грн (а.с. 32). 02 грудня 2024 року позивачем у листі № 744/21.15-2024 запропоновано ОСОБА_1 відшкодувати завдані збитки в сумі 56 425,90 грн (а.с. 14 зворот). Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що у період із 27 березня 2023 року по 29 листопада 2024 року відповідач ОСОБА_1 перебував з Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» в особі філії «Бродівське лісове господарство»у трудових правовідносинах, відповідно до висновку службового розслідування позивача від 27 листопада 2024 року встановлено, що ОСОБА_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, пошкодив автомобілі MITSUBISHI L-200 д.н.з. НОМЕР_4 і RENAULT DUSTER д.н.з. НОМЕР_5 і загальна вартість такої шкоди склала 56 426,90 грн. Врахувавши, що ОСОБА_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, завдав своєму роботодавцеві матеріальної шкоди і в добровільному порядку її не відшкодував, на підставі не оспореного висновку службового розслідування, дійшов висновку, про наявність підстав для її стягнення з відповідача на користь позивача в повному обсязі згідно ст. 134 КЗпП України. Колегія апеляційного суду з такими висновками суду погоджується, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За приписами норм статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно зі ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна. Працівники зобов`язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді (ст. 131 КЗпП України). Відповідно до ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконання трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві. Статтею 134 КЗпП України визначено випадки, коли відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації. Повна матеріальна відповідальність настає у випадку, коли: 1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; 2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; 3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; 4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані; 5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; 6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків; 7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов`язків; 8) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу; 9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством; 10) шкоди завдано недостачею, знищенням або пошкодженням обладнання та засобів, наданих у користування працівнику для виконання роботи за трудовим договором про дистанційну роботу або про надомну роботу. У разі звільнення працівника та неповернення наданих йому у користування обладнання та засобів з нього може бути стягнута балансова вартість такого обладнання у порядку, визначеному цим Кодексом. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. Під прямою дійсною шкодою необхідно розуміти, зокрема втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов`язків, грошові виплати. Отже, за змістом зазначених норм матеріального права, вирішуючи спори щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд повинен установити такі факти: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов`язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника. Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду в повному обсязі. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди. Обов`язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві (ст. 138 КЗпП України). Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Як встановлено судом, що ОСОБА_1 у період із 27 березня 2023 року по 29 листопада 2024 року працював на посаді директора філії «Бродівське лісове господарство» ДП «Ліси України», що підтверджується копією трудового договору від 24 березня 2023 року та копією додаткової угоди № 2 до цього договору від 25 березня 2024 року, а також наказом № 369-К від 24 березня 2023 року «Про призначення ОСОБА_1 », наказом № 206-к від 26 березня 2024 року «Про продовження терміну дії трудового договору з ОСОБА_1 » та наказом № 812-К від 26 листопада 2024 року «Про звільнення ОСОБА_1 » (а.с. 16, 32 зворот, 33-36, 36 зворот, 37). 03 серпня 2024 року наказом № 153 «Про закріплення автотракторної техніки за водіями і механізаторами», зокрема за ОСОБА_1 закріплений автомобіль MITSUBISHI L-200 д.н.з. НОМЕР_1 та автомобіль RENAULT DUSTER д.н.з. НОМЕР_3 (а.с. 26-29). 27 листопада 2024 року начальником відділу № 1 Управління безпеки Департаменту безпеки ДП «Ліси України» затверджений висновок службового розслідування, відповідно до якого відповідача притягнуто до дисциплінарної відповідальності відповідно до п.п. 5.14. та 6.2 Положення про філію «Бродівське лісове господарство» Державного підприємства «Ліси України». Підставою для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності є те, що 30 жовтня 2024 року ОСОБА_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, пошкодив автомобілі MITSUBISHI L-200 д.н.з. НОМЕР_1 і RENAULT DUSTER д.н.з. НОМЕР_2 . Зазначене підтверджується письмовими поясненнями свідків - ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Як зазначив в поясненні водій ОСОБА_2 , 30.10.2024 після закінчення робочого часу о 18.00 год йому зателефонував директор філії ОСОБА_1 та дав вказівку приїхати в мисливську дільницю «Стир», який на власному автомобілі прибув на вказане місце. Він за вказівкою директора виїхав службовим автомобілем MITSUBISHI L-200 д.н.з. НОМЕР_1 з гаражу, що знаходиться на території мисливської дільниці «Стир» та під`їхав до адмінприміщення. Від`їхавши від адмінприміщення орієнтовно 100-150 м ОСОБА_1 дав вказівку зупинитися і вийти з автомобіля, сів за руль і поїхав, при цьому поведінка його була неадекватною, було чути запах алкоголю. Через деякий час почув незрозумілий звук на виїзді з території мисливської дільниці «Стир». Коли підійшов до місця виїзду побачив, що автомобіль задньою частиною завішений на бетонному мості, пошкоджений задній правий ліхтар, в цей же час ОСОБА_1 покинув автомобіль і пішов у напрямку м. Броди. Про дану подію ОСОБА_2 повідомив головному лісничому ОСОБА_4 , а службовий автомобіль поставив в гараж на території мисливської дільниці «Стир». При цьому подорожнього листа на службовий автомобіль MITSUBISHI L-200 д.н.з. НОМЕР_1 в цей день не отримував, так як не виїжджав з автоколони філії, а автомобіль знаходився на території мисливської дільниці «Стир». Згідно пояснення єгеря мисливської дільниці «Стир» ОСОБА_6 , 30.10.2024 він о 8 год 30 хв він заступив на чергування по мисливській дільниці «Стир». Близько 10.00 год на територію дільниці приїхав керівник філії ОСОБА_1 , а після нього приїхав невідомий автомобіль та привіз продукти. Після розвантаження продуктів в колибу, керівник та незнайомі люди покинули територію мисливської дільниці. Приблизно о 15.00 год на територію дільниці приїхали два невідомих йому автомобілі, які привезли невідомих людей: чоловіка і жінку. Також повернувся керівник на службовому автомобілі MITSUBISHI L-200. Вказані невідомі особи разом з керівником перебували в колибі приблизно до 20.00 год. Після 20.00 год невідомі на автомобілях покинули територію мисливської дільниці. Керівник, який був у нетверезому стані, на службовому автомобілі, яким керував водій на ім`я ОСОБА_7 , поїхали за невідомими автомобілями. Приблизно через 30 хв ОСОБА_7 прийшов до нього і сказав, що службовий автомобіль MITSUBISHI L-200 заїхав в рів біля в`їзду в мисливську дільницю, а ОСОБА_1 пішов пішки в сторону м. Броди, і що він зв`язався по телефону з головним лісничим філії ОСОБА_4 і повідомив про пригоду. Після цього він підійшов з ОСОБА_7 до в`їзду в мисливську дільницю і побачив службовий автомобіль MITSUBISHI L-200 на узбіччі біля дороги, в авто був розбитий задній правий ліхтар. ОСОБА_7 сів за кермо і з його допомогою виїхав, після цього залишив автомобіль в гаражі мисливської дільниці «Стир» і поїхав додому на власному автомобілі. Про пошкодження службового автомобіля RENAULT DUSTER йому нічого не відомо. Головний лісничий філії ОСОБА_4 у своєму поясненні вказував, що 30.10.2024 йому зателефонував знайомий, щоб забрати керівника філії ОСОБА_1 з с. Берлин. Близько 21 год він взяв службовий автомобіль RENAULT DUSTER д.н.з. НОМЕР_2 та приїхав на місце. Зустрівши ОСОБА_1 запропонував йому підвезти додому, однак останній відмовився та вимагав віддати йому ключі від автомобіля. ОСОБА_4 не віддав ключі ОСОБА_1 у зв`язку з ознаками алкогольного сп`яніння та нервовою поведінкою останнього. Після цього ОСОБА_1 поламав в автомобілі RENAULT DUSTER дзеркала заднього огляду та розбив скло дверей багажника, поранивши при цьому руку та забруднивши автомобіль кров`ю. Відсутність пояснень ОСОБА_1 в акті службового розслідування зумовлена об`єктивною причиною - перебуванням на лікарняному, що підтверджено довідкою відділу кадрів. Клопотання про допит в судовому засіданні вказаних свідків відповідач не заявляв. Відповідно до рахунків № № 0000003163 та № 0000000862 від 25 листопада 2024 року, що видані Товариством з обмеженою відповідальністю «НІКО-ЗАХІД», сума завданих автомобілю MITSUBISHI L-200 д.н.з. НОМЕР_1 збитків в цілому становить 17 536,00 грн. Із рахунку на оплату № 0000012923 від 25 листопада 2024 року, що виданий Товариством з обмеженою відповідальністю «Ю.Р.К.», встановлено, що сума завданих автомобілю RENAULT DUSTER д.н.з. НОМЕР_2 збитків складає в цілому 38 889,90 грн. За таких обставин, врахувавши, що з вини відповідача, який є матеріально відповідальною особою, внаслідок вчинення ним протиправних дій в поза робочий час в стані алкогольного сп`яніння позивачу як роботодавцю, з яким він перебував у трудових відносинах, завдано матеріальну шкоду у розмірі 56 425,90 грн, яка до даного часу залишається невідшкодованою, місцевий суд дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції помилково надав висновку службового розслідування преюдиціального значення, не врахував його спростування у відзиві, прийшов до хибного висновку про наявність вини відповідача та по суті встановив невірні факти стосовно нього, які не відповідають дійсності та обставинам справи, колегія суддів відхиляє, оскільки вищевказаний висновок службового розслідування проведений відповідно до Інструкції про проведення службових розслідувань у державному спеціалізованому господарському підприємстві «Ліси України, затвердженої наказом №463, та ґрунтується на послідовних показах свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які підтвердили поведінку та перебування ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння, та яким суд першої інстанції надав вірну оцінку під час розгляду справи. Будь-яких доказів на спростовування вказаних обставин, відповідачем до суду надано не було. При цьому Верховний Суд України у п. 25 Постанови № 9 від 06.11.1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснив, що нетверезий стан, наркотичне або токсичне сп`яніння можуть підтверджуватися як медичним висновком, так і іншими видами доказів, яким суд має дати відповідну оцінку. А це означає, що для підтвердження цього достатньо показань свідків, які не суперечать один одному і викликають довіру. Доводи апеляційної скарги, що місцевим судом при ухваленні оскаржуваного рішення не взято до уваги висновків, викладених у постанові ВС від 10.02.2021 у справі №640/9600/20 та у постанові ВС від 31.05.2022 у справі №280/5247/20, не можна визнати обґрунтованими, оскільки сформульовані висновки не є релевантними до фактичних обставин, встановлених у справі, що переглядається, та не може бути застосовані до спірних правовідносин. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та фактичних обставин справи, належна оцінка яким уже надана судом першої інстанції з дотриманням норм матеріального та процесуального права, і не містять нових обставин або доказів, які б спростовували правильність оскаржуваного рішення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Відповідно до п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 10 вересня 2025 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий Судді