Постанова 4805 № 283/1311/25

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №283/1311/25 Головуючий у 1-й інст. Саланда О. М. Категорія 80 Доповідач Борисюк Р. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Борисюка Р.М., суддів Павицької Т.М., Шевчук А.М., з участю секретаря судового засідання Лугини О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 283/1311/25 за позовом представника ОСОБА_1 адвоката Грабара Костянтина Григоровича до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 11 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Саланди О.М. у місті Малині, в с т а н о в и в : У травні 2025 року представник ОСОБА_1 адвокат Гарбар К.Г. звернувся з даним позовом, в якому просив стягнути із ТОВ «Юні Стоун Плент» на користь позивача нараховану, але не виплачену заробітну плату за січень, лютий, березень та квітень 2025 року, у загальному розмірі 178 433,00 грн, що із вирахуванням податків і зборів становить 137 393,41 грн, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 квітня 2025 року по день постановлення рішення. Позовні вимоги мотивував тим, що 02 серпня 2004 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу за сумісництвом на посаду заступника директора з питань безпеки ТОВ «Юні Стоун Плент». 20 лютого 2025 року він був звільнений за сумісництвом та прийнятий 24 лютого 2025 року за основним місцем роботи на посаду заступника директора з питань безпеки ТОВ «Юні Стоун Плент». 10 квітня 2025 року ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України. За час його роботи за січень, лютий, березень та квітень місяці 2025 року відповідач заборгував позивачу заробітну плату у загальному розмірі 178 433,00 грн, що із вирахуванням податків і зборів становить 137 393,41 грн. Дана сума заборгованості підтверджена довідкою ПФУ форми ОК-7. Фактично із нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 за січень, лютий, березень та квітень місяці 2025 року (217 394,04 грн без відрахувань та 167 393,41 грн з відрахуваннями) відповідачем сплачено позивачу лише 30 000 грн. Зазначав, що станом на день подання позову заборгованість не погашено. Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 11 грудня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Юні Стоун Плент» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату за січень, лютий, березень, квітень 2025 року, у загальному розмірі 178 433,00 грн, з подальшим утриманням з цієї суми податків, зборів і обов`язкових платежів. Також стягнуто із відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 квітня 2025 року по 11 жовтня 2025 року у розмірі 177 095,40 грн, із подальшим утриманням з цієї суми податків і зборів. Рішення суду щодо заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання. Вирішено питання судових витрат. У поданій апеляційній скарзі представник відповідача, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, а також зазначає, що якщо буде прийнято рішення про задоволення позовних вимог, то просить відстрочити його виконання на шість місяців з дня винесення рішення. Апеляційна скарга мотивована тим, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи. Представник вказує, що суд першої інстанції не надав правової оцінки доводам скарги та обставинам і доказам, які були надані відповідачем для надання відстрочки виконання рішення по справі, оскільки саме повне зупинення виробничого процесу на підставі наказу від 01 квітня 2025 року та на підставі арешту і є саме тими обставинами, які дають відповідачу право на відстрочку виконання рішення по справі. Представник стверджує, що суд першої інстанції, позбавив відповідача, який знаходиться в дуже скрутному фінансовому становищі, захистити майнові права по справі шляхом надання відстрочки на виконання рішення суду по справі. Вважає, що при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції були неправильно застосовані норми матеріального права, зокрема статті 8, 13, 129 Конституції України, стаття 21 Закону України «Про оплату праці» (не доведений розмір суми заборгованості по заробітної плати), стаття 47 КЗпП України (не доведений розмір суми заборгованості по заробітної плати) та були порушенні норми процесуального права, а саме статті 10, 12, 43, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 83, 89, 263 ЦПК України. Звертає увагу на те, що відповідач по справі взагалі не визнає існування боргу по заробітній платі перед позивачем у розмірі 178 433,00 грн. Зазначає, що довідка про розмір заборгованості, надана до матеріалів справи, підтверджує лише ті, обставини що вказана у ній сума 178 433,00 грн це сума по заробітній платі, яка існувала лише на момент звільнення позивача. Вважає, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі в даному розмірі. Вказує, що при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд першої інстанції не врахував очевидної неспівмірності заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, дій позивача та відповідача. Зазначає, що ТОВ «Юні Стоун Плент» надало належні та допустимі докази на підтвердження факту наявності у відповідача обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (у даному випадку це повне зупинення господарської діяльності відповідача з 01 квітня 2025 року), які в свою чергу є підставою на надання відстрочки сплати суми за рішенням Малинського районного суду. Крім того, представник відповідача подала заяву, в якій просила, враховуючи критерії: розумності, справедливості та пропорційності, поведінку сторін, строки порушення відповідачем права позивача на оплату праці, із відповідача на користь позивача стягнути 50 000,00 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Вважає, що такий розмір компенсації очікуваних майнових втрат працівника буде відповідати принципу пропорційності та співмірності і забезпечуватиме справедливий баланс інтересів сторін трудових правовідносин. У поданому відзиві, представник позивача адвокат Гарбар К.Г. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду, як таке, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, - залишити без змін. У судовому засіданні, в режимі відеоконференції, представник Товариства адвокат Бузівська Н.М. підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити та надала пояснення, які відповідають доводам поданої скарги. Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи інші учасники в судове засідання не з`явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 ЦПК України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що розмір заборгованості ТОВ «Юні Стоун Плент» по нарахованій позивачу заробітній платі за січень, лютий, березень та квітень 2025 року, становить 178 433,00 грн. Враховуючи, що позивач був звільнений 10 квітня 2025 року, то при нарахуванні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з виплат, які нараховані позивачу за лютий- березень 2025 року. З дня звільнення (11 квітня 2025 року) по день винесення судового рішення (11 грудня 2025 року) минуло 245 днів. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення із відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 177 095,4 грн, що обрахована без урахування податків та інших обов`язкових платежів. Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками з огляду на таке. Судом установлено, що ОСОБА_1 з 24 лютого 2025 року був прийнятий на посаду заступника директора з питань безпеки ТОВ «Юні Стоун Плент». Наказом ТОВ «Юні Стоун Плент» № 255-К/ТР від 11 квітня 2025 року позивача було звільнено з роботи за власним бажанням з 1 квітня 2025 року на підставі статті 38 КЗпП України (а.с.11). Відповідно до копії довідки про заборгованість по виплаті заробітної плати № 00000062, яка видана ТОВ «Юні Стоун Плент», ОСОБА_1 нарахована заробітна плата, за січень 2025 року в розмірі 43 478,26 грн, за лютий 2025 року в розмірі 100 000,00 грн, за березень 2025 року 51 948,05 грн, за квітень 2025 року 21 967,73 грн, в тому числі компенсація за невикористану відпустку в сумі 4187,89 грн. Заробітна плата, в тому числі і компенсація за невикористану відпустку, за січень - квітень 2025 року не виплачена (а.с.20). Згідно копії довідки ТОВ «Юні Стоун Плент» № 363 від 06 червня 2025 року, ОСОБА_1 в день звільнення було видано копію наказу про припинення трудового договору та зроблено відповідний запис у трудову книжку (а.с.30). Із копії довідки про доходи № 00000016 ТОВ «Юні Стоун Плент» убачається, що загальна сума його доходу за період з січня 2025 по березень 2025 складає в розмірі 130 478,22 грн (а.с.21). Відповідно до копії довідки про доходи № 00000062 ТОВ «Юні Стоун Плент», загальна сума доходу за період з лютого 2025 по березень 2025 складає в розмірі 151 948,05 грн (а.с.22). Крім того встановлено, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 06 грудня 2024 року накладено арешт на корпоративні права ТОВ «ЮСП» (а.с.87-89). Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 28 січня 2025 року накладено арешт на великовантажні та інші технологічні транспортні засоби, що не підлягають експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування та вантажні вагони, які перебували у власності відповідача, згідно з переліком (а.с.90-98). Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 07 лютого 2025 року накладено арешт на транспортні засоби відповідача згідно з переліком (а.с.107-111). Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду від 05 березня 2025 року рухоме майно, корпоративні права, а також нерухоме майно відповідача передано в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів. Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 27 березня 2025 року в порядку забезпечення позову накладено арешт на майно відповідача згідно з переліком: піввагони, вагони, хопери, вагони-самоскиди (а.с.81-86). Наказом № 25/4/1-К від 01 квітня 2025 року ТОВ «Юні Стоун Плент» з 01 квітня 2025 року призупинило дію трудових договорів із усіма працівниками до моменту відновлення діяльності підприємства; на вказаний період заробітна плата не нараховується та не виплачується згідно із статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (а.с.59). Згідно з відомостями з Пенсійного фону України за формою ОК-7, розмір заробітної плати ОСОБА_1 сплаченої ТОВ «Юні Стоун Плент» становить: червень 2024 рік 23 757,76 грн, серпень 2024 рік 49 689,44 грн, вересень 2024 рік 49 689,44 грн, жовтень 2024 рік 49 689,44 грн, листопад 2024 рік 43 774,04 грн, грудень 2024 рік 45 763,00 грн, січень 2025 рік 43 478,26 грн, лютий 2025 рік 100 000,00 грн, березень 2025 рік 51 948,05 грн, квітень 2025 рік 21967,73 грн (а.с.16-17). Щодо стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частинами 1, 2 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. За змістом статті 1 Закону України «Про оплату праці» (далі Закон № 108/95-ВР), частини 1 статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно - ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. У відповідності до частини 1 статті 21 Закону № 108/95-ВР працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 наголосила, що праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Згідно із статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19). У справі, що переглядається встановлено, що наказом директора ТОВ «Юні Стоун Плент» № 255-К/ТР від 11 квітня 2025 року ОСОБА_1 був звільнений з роботи за власним бажанням з 10 квітня 2025 року на підставі статті 38 КЗпП України. Відповідно до копії довідки про заборгованість по виплаті заробітної плати №00000062, яка видана ТОВ «Юні Стоун Плент», ОСОБА_1 нарахована заробітна плата, за січень 2025 року в розмірі 43 478,26 грн, за лютий 2025 року в розмірі 100 000,00 грн, за березень 2025 року 51 948,05 грн, за квітень 2025 року 21 967,73 грн, в тому числі компенсація за невикористану відпустку в сумі 4187,89 грн. Заробітна плата, в тому числі і компенсація за невикористану відпустку, за січень - квітень 2025 року не виплачена. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Встановивши, що відповідач, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження виплати належної позивачу заробітної плати при звільненні за січень-квітень 2025 року у розмірі 178 433,00 грн, що із відрахуванням податків та зборів становить 137 393,41 грн суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у вказаній частині. Відповідач не спростував розмір невиплаченої заробітної плати при звільненні ОСОБА_1 незважаючи на те, що це є його процесуальним обов`язком. Також, відповідачем не надано доказів на підтвердження сплати заборгованості по заробітній платі у зазначеному розмірі, а також не доведено відсутності обов`язку щодо виплати позивачеві нарахованої заробітної плати. За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції у вказаній частині є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування немає. Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні апеляційним судом встановлено наступне. Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України). У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (стаття 117 КЗпП України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) вказано, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 (провадження №11-1210апп19)». Колегія суддів зазначає, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19, провадження №14-47цс21). Визначаючи розмір відшкодування, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-623цс18). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) зроблено наступний висновок: обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. У справі, що переглядається встановлено, що відповідач при звільненні позивача не виплатив йому заборгованість із заробітної плати у сумі 178 433,00 грн. Оскільки відповідач, як роботодавець своєчасно не здійснив із працівником розрахунку при звільненні, то колегія суддів вважає за необхідне стягнути із відповідача відповідно до статті 117 КЗпП України середній заробіток за час затримки розрахунку. Так, загальна тривалість затримки, з урахуванням вимог позовної заяви, з дня звільнення (11 квітня 2025 року) по день винесення судом першої інстанції рішення (11 грудня 2025 року) складає 245 днів. Враховуючи, що середній заробіток за час затримки розрахунку, відповідно до статті 117 КЗпП України, стягується не більше як за 6 місяців, то суд стягує з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 11 квітня 2025 року (день звільнення) по 10 жовтня 2025 року (останній день шестимісячного строку), тобто 1126 робочих днів. Статтею 52 КЗпП України за загальним правилом встановлений п`ятиденний робочий тиждень. Закон України від 15.03.2022 №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» зупинив дію статей КЗпП України, що регулюють святкові та неробочі дні. За таких обставин суд, враховуючи п`ятиденний робочий тиждень та відсутність святкових і неробочих днів, рахує, що позивач відпрацював у грудні 2024 року та січні 2025 року 42 робочих дні. Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача за лютий 2025 року становить 100 000,00 грн, березень 2025 року 51 948,05 грн. Відповідно до Довідки про доходи № 00000062 від 31 березня 2025 за лютий березень 2025 року середньоденна заробітна плата складає 3798,70 грн (а.с.22). Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 квітня 2025 року по 10 жовтня 2025 року (останній день шестимісячного строку) становив 482 434,9 грн (3798,7 грн х 127 днів). Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами представника відповідача щодо необхідності визначення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням критеріїв розумності, справедливості та пропорційності. Оцінивши наявні у справі докази, апеляційний суд враховує характер допущеного порушення, строк затримки остаточного розрахунку при звільненні, поведінку сторін під час виникнення та врегулювання спору, а також співвідношення суми невиплачених коштів та розміру заявленого до стягнення середнього заробітку. За встановлених обставин, колегія суддів доходить висновку, що стягнення середнього заробітку у повному обчисленому розмірі не відповідатиме принципам розумності та пропорційності, оскільки призведе до явно неспівмірного наслідку порівняно з характером порушення та можливими майновими втратами позивача. З урахуванням наведеного, а також необхідності забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин, апеляційний суд вважає обґрунтованим визначення розміру компенсації у сумі 50 000,00 грн. Саме такий розмір є співмірним наслідкам порушення права позивача на своєчасне отримання належних при звільненні виплат, компенсує очікувані майнові втрати працівника, водночас не створює для відповідача надмірного та непропорційного майнового тягаря. За таких обставин вимоги представника відповідача в цій частині підлягають задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 50 000,00 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Таким чином, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, колегія суддів вважає за необхідне зменшити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 177 095,4 грн до 50 000,00 грн. Щодо клопотання представника відповідача про відстрочення виконання судового рішення на шість місяців з дня його ухвалення колегія суддів зазначає наступне. Звертаючись до суду із заявою про відстрочення виконання рішення у справі, представник відповідача посилалася на те, що з 01 квітня 2025 року ТОВ «Юні Стоун Плент» повністю зупинило господарську діяльність, у зв`язку з чим не має коштів на рахунках. Також у провадженнях судів знаходиться вже 50 подібних спорів, і їх кількість зростає. Згідно частини 1 статті 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні. Відстрочка виконання рішення суду - це відтермінування у часі належного строку виконання рішення суду в цілому. Надання відстрочки судом полягає у визначенні нової конкретної, більш пізньої ніж первинна, дати, з настанням якої й після завершення строку відстрочки рішення має бути виконано повністю. При розгляді заяв щодо відстрочки виконання рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об`єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому; наявність підстави для відтермінування має бути доведена боржником. Строки такого відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку до повного виконання рішення суду. Надання відстрочки виконання рішення суду не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника. Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України №5-пр/2013 від 26.06.2013, розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника. Верховний Суд у постанові від 28 травня 2024 року у cправі №906/1035/23 зазначив, що відстрочення виконання рішення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав. Суд першої інстанції правильно вважав, що відповідачем не доведено, як арешт рухомого та нерухомого майна, а також корпоративних прав та передача їх в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, вплинули на доступ до кабінету платника податків і зборів, а також до банківських рахунків для проведення операцій з виплати заробітної плати найманим працівникам. При цьому місцевий суд врахував, що позивач, перебуваючи у трудових відносинах з відповідачем, виконував свої трудові обов`язки в повному обсязі, відтак має право мирно володіти своїм майном заробітною платою, яку здобув своєю працею; ніхто не може бути позбавлений своєї власності, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Дослідивши надані докази, враховуючи ступінь вини відповідача у виникненні спору, розмір заборгованості, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що вказані обставини не свідчать про винятковість причин невиконання рішення суду, а тому не можуть бути підставою для відстрочення виконання рішення суду. Враховуючи, що клопотання про відстрочення виконання рішення суду в апеляційній скарзі є аналогічним клопотанню заявленому в суді першої інстанції, тому колегія суддів також дійшла висновку про відмову у його задоволенні. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено за неповно з`ясованих обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не в повному обсязі відповідають обставинам справи. Згідно статті 376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції, зменшивши суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 177 095,4 грн до 50 000,00 грн, а врешті рішення місцевого суду підлягає залишенню без змін. Відповідно до положень частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 даної статті передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 6 статті 141 ЦПК України). Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції у постанові, зокрема вирішує питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. З урахуванням вимог статті 141 ЦПК України та враховуючи те, що позивач звільнений від справи судового збору, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2284,25 грн за подання позовної заяви. За подання апеляційної скарги ТОВ «Юні Стоун Плент» сплатило 3000,00 грн, апеляційну скаргу в частині середнього заробітку задоволено частково, то із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юні Стоун Плент» необхідно стягнути 846,9 грн. Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд у х в а л и в: В задоволенні клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» про відстрочення виконання судового рішення - відмовити. Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» задовольнити частково. Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 11 грудня 2025 року в частині розміру середнього заробітку за період затримки розрахунку з 11 квітня 2025 року по 10 жовтня 2025 року змінити, зменшивши його розмір з 177 095,4 грн до 50 000,00 грн, з подальшим утриманням з цієї суми податків, зборів і обов`язкових платежів. Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 11 грудня 2025 року в частині стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» на користь держави судового збору змінити, збільшивши його розмір з 1211,20 грн до 2284,25 грн. В решті рішення суду залишити без змін. Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» 846,9 грн судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді Повний текст постанови складений: 26 травня 2026 року.