Постанова 4850 № 200/9963/25

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2026 року справа №200/9963/25 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Геращенко І.В., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року у справі № 200/9963/25 (головуючий І інстанції Черникова А.О., повний текст складено 07.04.2026) за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Державної служби України з питань праці, Головного управління ДПС у м. Києві про стягнення моральної шкоди, зобов`язання вчинити певні дії, - У С Т А Н О В И В: Позивач, ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової служби України (далі відповідач-1), Державної служби України з питань праці (далі відповідач-2), в якому просить: - стягнути моральну шкоду з Державної податкової служби України у розмірі 25 000,00 (двадцять п`ять тисяч гривень 00 копійок); - стягнути моральну шкоду з Державної Служби України з питань праці у розмірі 25 000,00 (двадцять п`ять тисяч гривень 00 копійок); - зобов`язати Державну Служби України з питань праці провести триступеневий тест щодо дискримінації позивача за ознакою інвалідності; - зобов`язати Державну податкову службу України провести належну перевірку Представництва Данської Ради у справах біженців в Україні щодо дотримання вимог Закону № 2464 за 2023 рік. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що в своїх зверненнях до ДПС України неодноразово звертав увагу останнього на порушеннях Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» із змінами та доповненнями Представництвом Данської ради у справах біженців в Україні та клопотав про проведення належної перевірки з застосуванням санкцій та штрафу. Також клопотав про надання інформації щодо дати сплати єдиного внеску на заробітну плату за липень 2023 року. Однак, листи ДПС України не містять належного реагування та відповіді на його заяви. Також зазначив, що неодноразово звертався до Державної Служби України з питань праці з вимогами провести всебічну та належну перевірку Представництва Данської Ради у справах біженців в Україні на дотримання вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», включно з обов`язком роботодавця наймати осіб з інвалідністю загальною чисельністю не менш ніж 4 відсотка від загальної кількості працівників, визнанням факту дискримінації з боку Представництва Данської ради у справах біженців в Україні по відношенню до позивача, за ознаками інвалідності та статусу пенсіонера, накладанням фінансових санкції за виплату заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за липень 2023 року (ст.265 КзПП України). Проте отримав відповіді, що свідчать про бездіяльність та неналежне реагування щодо викладених позивачем обставин. Ураховуючи протиправну, на думку позивача, поведінку відповідачів, вважає за належне стягнути на його користь моральну шкоду. 29 січня 2026 року на виконання ухвали суду від 26 січня 2026 року від позивача надійшла заява про уточнення змісту позовних вимог, в якій позивач просив: 1. визнати бездіяльність Державної Служби України з питань праці протиправною та зобов`язати Державну Служби України з питань праці провести триступеневий тест щодо дискримінації позивача за ознакою інвалідності, віку, статі та статусом пенсіонера; 2. визнати бездіяльність Державної податкової служби України протиправною та зобов`язати Державну податкову службу України провести належну перевірку Представництва Данської Ради у справах біженців в Україні щодо дотримання вимог Закону № 2464 за 2023,2024 рік; 3. визнати бездіяльність Державної Служби України з питань праці протиправною та зобов`язати Державну Служби України з питань праці притягнути до адміністративної відповідальності керівника Представництва Данської ради у справах біженців в Україні Закрзевські Джуліана Хеннера передбаченою статтями 188-1 КУпАП та 265 КЗпП України; 4. визнати бездіяльність Державної податкової служби України протиправною та зобов`язати Державну податкову службу України притягнути до адміністративної відповідальності керівника Представництва Данської ради у справах біженців в Україні Закрзевські Джуліана Хеннера передбаченою статтями 165-1 КУпАП та 25 Закону № 2464, та стягнути штраф у розмірі та порядку, встановлених ст. 119 ПКУ з Представництва Данської ради у справах біженців в Україні. 5. стягнути моральну шкоду з Державної податкової служби України у розмірі 25 000,00 (двадцять п`ять тисяч гривень 00 копійок); 6. стягнути моральну шкоду з Державної Служби України з питань праці у розмірі 25 000,00 (двадцять п`ять тисяч гривень 00 копійок. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року заяву ОСОБА_1 від 29 січня 2026 року про зміну предмету позову задоволено, розгляд справи здійснювався з урахуванням заяви про зміну позовних вимог. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2026 року у задоволенні заяви позивача про залучення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю у якості третьої особи з самостійною вимогою до Державної служби з питань праці на стороні позивача; Пенсійного фонду України у якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача відмовлено. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року у справі № 200/9963/25 у задоволенні позову відмовлено. Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено рішення прийняте внаслідок неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження та повноти збору доказів, про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі у якості третіх осіб, за відсутності заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, за неправильного застосування норм матеріального права без урахування правових позицій, викладених в рішеннях Верховного Адміністративного Суду України та Пленуму Верховного Суду. Суд дійшов помилкового висновку про безпідставність вимоги в частині притягнення до адміністративної відповідальності керівника Представництва Датської ради у справах біженців в Україні Закрзевські Джуліана Хеннера передбаченою статтею 265 КЗпП України, а твердження посадових осіб Держпраці про те, що позивач має звертатися до органів податкової служби, є безпідставними, оскільки навіть акт перевірки ДПС України щодо несвоєчасної сплати ЄСВ підлягає перевірці органами Держпраці та не може бути безумовною підставою для застосування санкцій. Суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання позивача клопотання про залучення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю у якості третьої особи з самостійною вимогою до Державної служби з питань праці на стороні позивача; а також Пенсійний фонд України у якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача та не задіяв інститут третьої особи. Відповідно до загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами оскаржувані статті Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136- ІХ (далі - Закон № 2136) є протиправними й такими, що не відповідають правовим актам вищої юридичної сили, оскільки питання дискримінації врегульовано нормами КЗпП України. Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України. Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Представництвом Данської ради у справах біженців в Україні. 07.07.2023 відбулося звільнення позивача на підставі наказу № 341/к/тр від 30.06.2023, виданого керівником Представництва Данської Ради у справах біженців в Україні Закрзевські Джуліаном Хеннером, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (скорочення чисельності та штату працівників). ОСОБА_1 звернувся до ДПС України з листом від 02.09.2025 б/н (вх. ДПС № Д/1431 від 08.09.2025), в якому просив провести належну перевірку Представництва Данської Ради у справах біженців в Україні (код ЄДРПОУ 26619688) відповідно до вимог Закону № 2464-VI та застосувати санкції, передбачених чинним податковим законодавством. Головним управлінням ДПС у м. Києві, як відокремленим підрозділом ДПС, надано відповідь листом № 8195/Д/26-15-24-02- 02-07 від 30 вересня 2025 року, в якому акцентовано увагу платника на інформацію про відображення ОСОБА_1 як найманого працівника Представництва Данської Ради у справах біженців в Україні (код ЄДРПОУ 26619688), зокрема в Податкових розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску та додатку 1 «Відомості про нарахування заробітної плати (доходу грошового забезпечення) застрахованим особам» за липень 2023 року та запропоновано надати додаткові підтверджуючі документи, що вказують на порушення уповноваженими особами Представництва вимог податкового законодавства. В подальшому, ОСОБА_1 повторно подано звернення до ГУ ДПС у м. Києві від 31.10.2025 б/н (вх. ГУ ДПС у м. Києві № Д/2933 від 05.11.2025) щодо нарахування та сплати єдиного внеску за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) Представництвом Данської Ради у справах біженців в Україні (код ЄДРПОУ 26619688), проведення перевірки та надання копій Додатку 5 Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за 1 та 3 квартали 2023 року Представництва Данської Ради у справах біженців в Україні. Головним управлінням ДПС у м. Києві було розглянуто дане звернення та надано відповідь листом № 9319/Д/26-15-24-01-08-06 від 13.11.2025. ГУ ДПС у м. Києві звернено увагу на те що ДПС здійснює контроль за збором та обліком єдиного внеску виключно в розрізі страхувальників, а не застрахованих осіб, а повноваження контролю за достовірністю відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню покладено на ПФУ. З метою виконання звернення ОСОБА_1 , ГУ ДПС у м. Києві надано позивачу витяг з Додатку 5 Розрахунку виключно з інформацією, що стосується ОСОБА_2 подальшому Головним управлінням ДПС у м. Києві, як відокремленим підрозділом ДПС України, направлено на адресу Представництва Данської Ради у справах біженців в Україні (код ЄДРПОУ 26619688) лист № 96376/6/26-15-24-01-08-05 від 13.11.2025, в якому наголосило про можливість наявності помилок в частині нарахування єдиного внеску та даних у поданій підприємством звітності щодо застрахованої особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та рекомендувало у разі їх виявлення вчинити дії щодо їх виправлення. Судом також установлено, що позивач 01.09.2025 звернувся до Державної служби України з питань праці зі скаргою щодо здійснення заходу державного нагляду (контролю) Представництва Данської ради у справах біженців в України в частині незаконного звільнення позивача, у відповідь на яку Центральним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці надано відповідь №Ц/1/2554-ЦА-25 від 24.09.2025. Зокрема, у відповіді вказано, що відповідачем-2 було здійснено звернення з роз`ясненнями до Представництва Данської ради у справах біженців в України щодо усунення можливого допущених порушень трудового законодавства. Також зауважено позивачу на можливість оскаржити в судовому порядку наказ про звільнення та супутні бездіяльність/дії, які позивач вважає протиправними. Крім того, на підставі скарги ОСОБА_1 від 01.10.2025 Центральним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці з 02.12.2025 по 05.12.2025 проведено позаплановий захід державного нагляду (контролю) у Представництві Данської ради у справах біженців в України. У ході проведення заходу контролю з`ясовано, що Печерським районним судом міста Києва відкрито провадження у цивільній справі від 02.07.2025 № 757/31249/25-ц за позовом ОСОБА_1 до Представництва Данської ради у справах біженців в України про відшкодування шкоди (немайнової), завданої порушенням трудових прав працівника та особистих немайнових прав, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення. Окрім цього, судом встановлено, що позивач звернувся до Держпраці у листопаді 2025 року зі скаргою на дії посадових осіб територіального органу Держпраці (Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці). Листом департаменту з питань праці Держпраці від 10.12.2025 № 2046/2.3-ЗВ-25а надано відповідь про те, що Центральним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці проведено інформаційно-роз`яснювальну роботу в Представництві Данської ради у справах біженців в України щодо додержання законодавства про працю та недопущення його можливих порушень. Центральним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці листом від 08.12.2025 № Ц/1/3141-ЦА-25 позивача повідомлено, що відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 45 Закону України «Про адміністративну процедуру» не підлягає розгляду заява, в якій порушено питання, яке станом на день подання заяви до адміністративного органу розглядається судом або щодо якого ухвалено судове рішення про відмову в задоволенні вимог заявника, крім випадків зміни істотних для вирішення справи обставин (умов). Також позивачу надано роз`яснення стосовно поняття, форм, ознак мобінгу та повідомлено, що факти, зазначені у зверненнях, не містять ознак мобінгу (цькування). З питань можливого допущення дискримінації відносно позивача повідомлено, що факт порушення законодавства про працю можливо встановити виключно під час здійснення заходу державного нагляду (контролю). Однак питання дискримінації відсутнє серед переліку питань, щодо яких здійснюються заходи державного нагляду (контролю) у період воєнного стану. Вирішуючи спірні правовідносини суд першої інстанції виходив з наступного і зазначив. Щодо вимог до Головного управління ДПС у м. Києві суд зазначив. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Відповідно до статті 4 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Частиною першою статті 259 КЗпП України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 затверджено Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення № 96). Пунктом 1 Положення № 96 визначено, що Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем`єр-міністра України Міністра економіки, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Підпунктами 6, 9 пункту 4 Положення № 96 визначено, що Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, у тому числі, здійснює: - державний контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю; - державний контроль за додержанням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування. Пунктом 7 Положення № 96 встановлено, що Державна служба України з питань праці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом. Відповідно до статті 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 № 877-V (далі - Закон № 877) державний нагляд (контроль) діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища. Заходи державного нагляду (контролю) планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом. Загальні вимоги до здійснення державного нагляду (контролю) визначені у статті 4 Закону №

877. Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 877 державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом. Планові та позапланові заходи здійснюються в робочий час суб`єкта господарювання, встановлений його правилами внутрішнього трудового розпорядку (частина третя статті 4 Закону №877). Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю). (абзац 8 частини четвертої статті 4 Закону № 877). Частиною першою статті 6 Закону № 877 визначено, що підставами для здійснення позапланових заходів є, зокрема, звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров`ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється територіальним органом державного нагляду (контролю) за наявністю погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу. Суд зазначає, що Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022 (далі Указ № 64/2022) у зв`язку з військовою агресією держави-терориста Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який діє до сьогодні. Відповідно до статті 16 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-ІХ (далі - Закон № 2136) у період дії воєнного стану центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи можуть здійснювати за заявою працівника або профспілки позапланові заходи державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання та фізичними особами, які використовують найману працю, в частині додержання вимог цього Закону, а також з питань виявлення неоформлених трудових відносин та законності припинення трудових договорів. Позапланові заходи державного нагляду (контролю) здійснюються у порядку, встановленому Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Відповідно до приписів статті 16 Закону № 2136 у період дії воєнного стану центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи можуть здійснювати за заявою працівника або профспілки позапланові заходи державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання та фізичними особами, які використовують найману працю, в частині додержання вимог цього Закону, а також з питань виявлення неоформлених трудових відносин та законності припинення трудових договорів. Суд зазначив, що законодавством передбачено вичерпний перелік питань, які можуть бути предметом позапланового заходу державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання та фізичними особами, які використовують найману працю, у період воєнного стану. Питання дискримінації відсутнє серед переліку питань для здійснення заходів державного нагляду (контролю) у період дії воєнного стану, передбаченого частиною першою статті 16 Закону № 2136. Суд зазначив, що відповідачем-2 належним чином відредаговано на скарги позивача та вчинено всі належні відповідно до норм чинного законодавства дії. Щодо вимоги про зобов`язання Держпраці провести триступеневий тест щодо дискримінації позивача за ознаками інвалідності, віку, статті та статусом пенсіонера суд зазначає наступне. З аналізу законодавства вбачається, що ні Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», який визначає організаційно- правові засади запобігання та протидії дискримінації, ні Кодекс законів про працю України, ні інші нормативно - правові акти не встановлюють для Держпраці повноважень щодо проведення «триступеневого тесту» щодо дискримінації. Відповідно до пункту 2 Положення Держпраці у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Згідно з підпунктом 43 пункту 4 Положення Держпраці проводить інформаційно-роз`яснювальну роботу з питань, що належать до її компетенції, у тому числі з питань недопущення дискримінації на робочих місцях ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД. Враховуючи викладене, позовна вимога про зобов`язання Держпраці провести триступеневий тест щодо дискримінації позивача за ознаками інвалідності, віку, статті та статусом пенсіонера є безпідставною. Щодо зобов`язання відповідача-2 притягнути до адміністративної відповідальності керівника Представництва Данської ради у справах біженців в Україні, передбаченої статтями 188-1 КУпАП та 265 КЗпП України суд зазначив наступне. Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 877 орган державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, під час здійснення державного нагляду (контролю) має право, зокрема застосовувати санкції до суб`єктів господарювання, їх посадових осіб та вживати інших заходів у межах та порядку, визначених законом. Згідно з вимогами статті 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення уповноважені посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, мають право складати протоко про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 188-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП). Відповідно до статті 188-1 КУпАП невиконання посадовою особою, яка користується правом прийняття на роботу і звільнення, розпорядження виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, місцевої державної адміністрації або рішення служби у справах дітей чи рішення іншого органу про працевлаштування осіб, забезпечення роботою яких відповідно до законодавства покладено на ці органи, - тягне за собою накладення штрафу від п`яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Невиконання посадовою особою, яка користується правом приймати на роботу і звільняти з роботи, фізичною особою, яка використовує найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю - тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до статті 221 КУпАП справи про адміністративні правопорушення за статтею 188-1 КУпАП розглядають виключно судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів. Згідно з пунктом 7 Положення Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Ураховуючи наведене, уповноважені посадові особи територіальних органів Держпраці мають лише право скласти протокол про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 188-1 КУпАП за результатами здійснення заходів державного нагляду (контролю). Притягнення до відповідальності за статтею 188-1 КУпАП є компетенцією суду. Відповідно до частини першої статті 265 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Частина друга статті 265 КЗпП України встановлює види порушень, за які юридичні та фізичні особи, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу. Згідно з частиною третьою статті 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України. Ураховуючи наведене, стаття 265 КЗпП України передбачає фінансові санкції, які накладаються на юридичну особу (суб`єкта господарювання), а не адміністративну відповідальність керівника як фізичної особи. За частиною четвертою статті 265 КЗпП України штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, який визначає механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України. Відповідно до пункту 2 цього Порядку підставами для накладення штрафу, зокрема за частиною другою статті 265 КЗпП України, є: рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації; акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв`язку з невиконанням вимог припису; акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників; акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування; акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю. Накладення штрафу за статтею 265 КЗпП України є результатом здійснення заходу державного нагляду (контролю). Ураховуючи викладене, суд зазначає, що аргументи позивача в цій частині є безпідставними, недоведеними, та, крім цього, з помилковим трактуванням норм законодавства та невірним обранням способу захисту порушених, на його думку, прав та інтересів, з огляду на зазначене вимоги зобов`язального характеру щодо відповідача-2 в частині притягнення до відповідальності керівника колишнього роботодавця не підлягають задоволенню. Щодо вимог до податкового органу суд виходив з наступного. Проведення документальної позапланової невиїзної перевірки здійснюється за наявності підстав, визначених ст. 78 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 № 2755 - VІ (зі змінами та доповненнями) (далі ПК України). Згідно з підпунктом 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 ПК України термін подання податкової декларації до контролюючого органу за звітний (податковий) період календарний квартал протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу. За липень 2023 року податкові агенти юридичні особи зобов`язані подати Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платникiв податкi - фiзичних осiб, i сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (далі Розрахунок) з відповідними додатками до 09.11 2023 включно. Розрахунок та додаток 1 «Відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам» за ІІI квартал 2023 року, зокрема за липень 2023 року, подано Представництвом Данської Ради у справах біженців в Україні (код ЄДРПОУ 26619688), 09.11.2023, де відображено ОСОБА_1 , як найманого працівника. Судом встановлено, що податковим органом установлено згідно з даними інформаційно-комунікаційних систем контролюючого органу, що станом на липень 2023 року грудень 2024 року по Представництву Данської Ради у справах біженців в Україні (код ЄДРПОУ 26619688) заборгованість з єдиного внеску відсутня. Щодо тверджень позивача про необхідність застосування Методики проведення перевірки достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та військового збору, затвердженої наказом Державної податкової служби України від 04.05.2023 № 322, суд ураховує наступне. 21 липня 2025 року набрав чинності Указ Президента України № 538/2025 про уведення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 21 липня 2025 року "Про запровадження правових і організаційних заходів щодо мораторію на безпідставні перевірки та втручання державних органів у діяльність бізнесу й стимулювання економічного зростання в Україні", відповідно до якого вирішено Кабінету міністрів України невідкладно вжити організаційних і практичних заходів щодо підвищення ефективності реалізації Державною податковою службою України, Державною митною службою України механізмів податкового і митного контролю, передбачивши, зокрема встановлення обмеження на проведення перевірок стосовно суб`єктів господарювання, які мають статус авторизованих економічних операторів та суб`єктів господарювання з незначним ступенем ризику, за виключенням тих, які здійснюють діяльність, пов`язану з обігом підакцизних товарів. Враховуючи вищевикладене, відсутні підстави для проведення податковим органом позапланової перевірки Представництва Данської Ради у справах біженців в Україні (код ЄДРПОУ: 26619688). Щодо вимоги про зобов`язання Державній податковій службі України провести належну перевірку Представництва Данської ради у справах біженців в Україні щодо дотримання вимог Закону № 2464 за 2023, 2024 рік та притягнути до адміністративної відповідальності керівника Представництва Данської ради у справах біженців в Україні Закрзевські Джуліана Хеннера передбаченою статтями 165-1 КУпАП та 25 Закону № 2464, та стягнути штраф у розмірі та порядку, встановлених ст. 119 ПКУ з Представництва Данської ради у справах біженців в Україні, суд зазначив наступне. Пунктом 51.1 ст. 51 ПКУ, з врахуванням п.п. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49 ПКУ, встановлено, що платники податків, у тому числі податкові агенти, платники єдиного внеску зобов`язані подавати протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску з розбивкою по місяцях звітного кварталу. Згідно з п. 119.1 ст. 119 ПК України неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не в повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми, нараховані (виплачені) фізичним особам за товари (роботи, послуги), якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов`язань платника податку та/або до зміни платника податку, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1 020 гривень. Разом з тим, відповідно до п. 7 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464 за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності про нарахування ЄСВ у складі звітності з ПДФО (єдиного податку) накладаються штрафи, передбачені за порушення порядку подання інформації про фізичних осіб платників податків у розмірах та порядку, встановлені ст. 119 ПК України. Частиною 1 ст. 165-1 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення порядку нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності щодо єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування або подання недостовірних відомостей, що використовуються в Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхуванню іншої звітності та відомостей, передбачених законами України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», порушення встановленого порядку використання та здійснення операцій з коштами Пенсійного фонду України. Застосуванню санкцій передує проведення контролюючим органом відповідної перевірки з дотриманням визначеної законом процедури. Позивачем помилково трактуються приписи норм чинного законодавства, а отже в цій частині вимоги не підлягають задоволенню. Суд також звернув увагу, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади. При цьому, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень. В Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, зазначено, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Зі змісту наведених норм випливає, що законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження) шляхом прийняття відповідного рішення. З урахуванням вищенаведеного, покладення на відповідача обов`язку притягнути до адміністративної відповідальності керівника Представництва Данської ради у справах біженців в Україні є втручанням у дискреційні повноваження контролюючого органу, оскільки саме на цей орган покладено обов`язок проведення контрольно-перевірочних заходів щодо платників податків та накладення штрафних санкцій у випадку виявлених порушень. Щодо вимог позивача про стягнення з відповідачів моральної шкоди суд зазначив таке. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Згідно статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Згідно із правовою позицією Пленуму Верховного Суду України, викладеною у постанові від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Крім того, Верховний Суд України у вищевказаній постанові Пленуму зазначає, що в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинні бути зазначені обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена. Факт заподіяння шкоди доводить позивач. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. У відповідності до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом. За змістом частини 1 статті 73 і частини 1 статті 77 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Виходячи із зазначеного вище, так як судом не встановлено під час розгляду справи вчинення відповідачами протиправних дій або бездіяльності відносно позивача, то суд відмовляє у задоволенні похідної позовної вимоги про стягнення моральної шкоди. Інші доводи та заперечення сторін не спростовують вище встановленого судом та не мають визначального значення для вирішення спору по суті. Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. Колегія суддів вважає помилковим посилання позивача на правові позиції Верховного Суду викладені, зокрема, у справах; від 22 квітня 2019 року №806/2143/18; та від 29 січня 2021 року № 814/1944/17; від 13 січня 2021 року № 440/2722/20; від 12.03.2019 № 913/204/18, від 10.03.2020 № 160/1088/19; від 29 травня 2018 року у справі № 800/191/17; від 17 квітня 2024 року №560/3981/23 оскільки фактичними обставинами у вищезазначених справах не є тотожними фактичним обставинам встановленим у цій справі і приймались на іншими правовим врегулюванням. Без урахування; Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022; Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-ІХ; Указу Президента України № 538/2025 про уведення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 21 липня 2025 року "Про запровадження правових і організаційних заходів щодо мораторію на безпідставні перевірки та втручання державних органів у діяльність бізнесу й стимулювання економічного зростання в Україні". З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволені позову. Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані. Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року у справі № 200/9963/25 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року у справі № 200/9963/25 - залишити без змін. Повне судове рішення складено 28 травня 2026 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя А.А. Блохін Судді І. В. Геращенко І.В. Сіваченко