Постанова 4850 № 200/7966/25

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2026 року справа №200/7966/25 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Сіваченко І.В., Пивовар І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року у справі № 200/7966/25 (головуючий І інстанції Тарасенко І.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,- У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі за текстом позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Донецькій області. Позивач просив суд: 1) визнати протиправними бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористання додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019, 2021, 2023 та 2024 роки ( 84 дні), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення; 2) зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористання додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019, 2021, 2023 та 2024 роки ( 84 дні); 3) визнати протиправними бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 року по 31.10.2017 року; 4) зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 року по 31.10.2017 року включно. Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 не було виплачено при звільнені в повному обсязі кошти, а саме індексація грошового забезпечення за період з 07.11.2015 року по 31.10.2017 року та грошова компенсація за невикористану додаткову відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019, 2021, 2023 та 2024 роки у кількості (84 дні). Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року у справі № 200/7966/25 позов задоволено. Визнано протиправними бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористання додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019, 2021, 2023 та 2024 роки ( 84 дні), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористання додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019, 2021, 2023 та 2024 роки (84 дні). Визнано протиправними бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 року по 31.10.2017 року. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 року по 31.10.2017 року включно. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено практично ті самі доводи якими обгрунтовано відзив на позовну заяву. Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України. Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Позивач ОСОБА_1 , громадянин України, що підтверджується паспортом, проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Донецькій області. Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням. Наказом ГУНП в Донецькій області від 26.06.2025 року № 026 o/с дск ОСОБА_1 було звільнено за п.7 ч.1 ст. 77 (за власним бажанням) з 30.06.2025 року, встановивши у червні 2025 року премію у розмірі 213,60 %. Вислуга років на 30.06.2025 року у календарному обчисленні та для виплати одноразової грошової допомоги - 11 років 10 місяців 03 дні. Згідно з обліками кадрового підрозділу ОСОБА_1 додаткові відпустки як УБД використав: 2020 рік з 01.09.2020 по 14.09.2020 (наказ ГУНП в Донецькій області від 01.09.2020 № 00430/с); 2022 рік з 21.10.2022 по 03.11.2022 (наказ ГУНП в Донецькій області від 19.10.2022 № 820/с дек); 2025 рік з 12.04.2025 по 25.04.2025 (наказ ГУНП в Донецькій області від 28.03.2025 № 90/с дек). Додаткову відпустку як учаснику бойових дій не використав за 2017, 2018, 2019, 2021, 2023 та 2024 роки. Відповідачем не нараховано та не виплачено при звільнені ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019, 2021, 2023 та 2024 роки (84 дні). Згідно довідки щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення № 566 від 13.10.2025 року відповідачем зазначено, що у період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року виплата індексації грошового забезпечення поліцейським не проводилась, у тому числі й ОСОБА_1 , у зв`язку з тим, що у пункті 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, така категорія осіб, як поліцейські не була зазначена. Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд першої інстанції виходив з наступного. За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Спірним питанням у даних правовідносинах є ненарахування та невиплата позивачу компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018, 2019, 2021, 2023 та 2024 роки, а також не нарахування індексації у період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року. Суд звертає увагу сторін, що за наслідками апеляційного перегляду Великою Палатою Верховного Суду набрало законної сили рішення Верховного Суду від 16.05.2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (№ Пз/9901/4/19), позов задоволено в повному обсязі. Зазначена справа в частині позовних вимог щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій, розглядається як типова. Суд зазначає, що в силу вимог частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (ч. 5 ст. 17 Конституції України). Нормами статті 4 Закону України від 5 листопада 1996 року № 504/96-ВР Про відпустки встановлені такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Статтею 5 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту передбачено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час. Відповідно до статті 16-2 Закону України Про відпустки учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, особам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Пунктом 8 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України Про відпустки або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення. Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. Згідно з пунктом 19 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. Особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (стаття 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію). В статті 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу. Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 Про часткову мобілізацію, затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію. З аналізу викладеного можливо дійти висновку, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. У разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР Про відпустки. Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Питання щодо кількості наданих невикористаних днів щорічної додаткової відпустки позивачу, як учаснику бойових дій, передбачених п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту відповідачем не розглянуто. Тому суд погоджується з тим, що у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що відповідачем у спірних правовідносинах допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018, 2019, 2021, 2023 та 2024 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а тому суд першої інстанції дійшов висновку за необхідне задовольнити позов в цій частині позовних вимог. Щодо позовних вимог про зобов`язання Головного управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 року по 31.10.2017 року включно, суд зазначає наступне. Відповідно до ч. 5 ст. 94 Закону України Про Національну поліцію грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону. Вказана норма Закону є чинною з моменту прийняття Закону України Про Національну поліцію. Згідно з ч. 1 статті 4 Закону України Про індексацію грошових доходів населення індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України Про індексацію грошових доходів населення для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення. До вказаної постанови внесено зміни постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 року № 782 та включено поліцейських до переліку категорій осіб, яким здійснюється індексація грошового забезпечення. З огляду на викладене, суд відхиляє посилання представника відповідача про те, що індексація грошового забезпечення позивача повинна здійснюватися лише з набранням чинності постановою КМУ № 782, оскільки така індексація прямо передбачена положеннями Закону України Про Національну поліцію та Закону України Про індексацію грошових доходів населення. Більш того, в силу положень ч. 2 ст. 8 Закону України Про індексацію грошових доходів населення за наявності підстав, визначених цим Законом, право населення на реалізацію зазначених гарантій не залежить від прийняття рішень відповідними органами. З огляду на зазначене, суд погоджується з доводами позивача про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період перебування на посаді поліцейського з 07.11.2015 року по 31.10.2017 року. Така ж правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 31.01.2019 року у справі № 823/2249/18. Таким чином, посилання відповідача на відсутність підстав для нарахування індексації грошового забезпечення поліцейських у період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, та держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову. Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані. Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року у справі № 200/7966/25 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року у справі № 200/7966/25 - залишити без змін. Повне судове рішення складено 28 травня 2026 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя А.А. Блохін Судді І.В. Пивовар І.В. Сіваченко