Постанова Київський апеляційний суд № 761/22794/25

справа № 761/22794/25 головуючий у суді І інстанції Притула Н.Г. провадження № 22-ц/824/6693/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Березовенко Р.В., суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., з участю секретаря Щавлінського С.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління пенсійного фонду України поданою - начальницею Оленою Бойко на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про стягнення грошових коштів недоотриманої пенсії в порядку спадкування, В С Т А Н О В И В: У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про стягнення грошових коштів недоотриманої пенсії в порядку спадкування. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.08.2022 у справі № 640/27013/21 було задоволено позов ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яким визнано протиправними дії Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_2 з 25.06.2021 та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити та виплатити ОСОБА_2 пенсію зі зменшенням пенсійного віку на 10 років згідно з частиною першою статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 25.06.2021. Рішення набрало законної сили 24 березня 2023 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 15.01.2024 Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) серія НОМЕР_1 . З метою прийняття спадщини позивач подав заяву до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Якименко В.О. 22 серпня 2024 року позивач отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Якименко В.О. за реєстровим №79, спадкова справа № 7/2024, відповідно до якого позивач є єдиним спадкоємцем майна свого батька ОСОБА_2 , при цьому спадщина, на яку було видане вказане свідоцтво про право на спадщину за законом складається з суми нарахованої згідно з рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.08.2022 (cправа № 640/27013/21), але не виплаченої пенсії у сумі 344568,01 грн. 27 лютого 2025 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про виплату йому суми пенсії, які залишилися недоодержаними у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 у сумі 344 568,01 грн. на виконання вказаного рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.08.2022 у справі № 640/27013/21. Листом ГУ ПФУ в м. Києві від 08.04.2025 № 16002-12903/П-02/8-2600/25 відмовлено позивачу в її задоволенні, обґрунтовано це необхідністю звернення до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві для заміни сторони виконавчого провадження та прийняття до обліку вищевказаного рішення суду. Разом з цим, позивач не погоджується з відмовою відповідача та зазначає, що враховуючи положення статей 316, 328, 1216, 1219, 1227 ЦК України, статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», діючу судову практику Верховного Суду, суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень і необхідності заміни сторони виконавчого провадження. Відтак, оскільки позивач позбавлений можливості отримати в порядку спадкування вищевказані нараховані пенсійні виплати, для захисту порушеного права звернувся до суду та просив стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві на користь ОСОБА_1 недоотриману суму пенсії в порядку спадкування після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в сумі 344 568 гривень 01 копійка. 06 червня 2025 року ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва відкрито провадження у даній справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження. 14 жовтня 2025 року ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду справи по суті. 18 листопада 2025 року рішенням Шевченківського районного суду міста Києва позовні вимоги були задоволені та стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві на користь ОСОБА_1 недоотриману суму пенсії в порядку спадкування після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в сумі 344 568 гривень 01 копійка. Не погодившись із рішенням суду, представниця Головного управління Пенсійного фонду України - Олена Бойко 31 грудня 2025 року засобами поштового зв`язку подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 листопада 2025 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволені позовних вимог. Так, апелянт зазначила, що громадянин ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із зверненням від 27.02.2025, що зареєстроване 11.03.2025 №12903/П-2600-25 щодо виплати недоотриманої пенсії. Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 08.04.2025 за №6002-12903/П- 02/8-2600/25 надано відповідь на звернення позивача та зазначено наступне: Відповідно до статті 52 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера здійснюється органом Пенсійного фонду України, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер. Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини. На ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , який проживав за адресою: АДРЕСА_1 , існує заборгованість по пенсії, нарахована на виконання рішення суду по справі № 640/27013/21 від 22.08.2022, яка підлягає виплаті відповідно частини 3 ст. 52 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" при умові зміни сторони позивача по зазначеному рішенню суду, про що позивача повідомлено листом Головного управління від 13.09.2024 №2600-0502.-8/179152. Таким чином, для можливості вирішення питання щодо отримання пенсійних нарахувань відповідно до рішення суду за померлого необхідно звернутися до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві для заміни сторони виконавчого провадження та прийняття до обліку рішення суду щодо його виконання відповідно до пункту 7 Порядку погашення заборгованості за рішенням суду, виконання яких гарантується державою. При цьому надати до органу державної виконавчої служби виключний перелік документів. Відтак, апелянт вважає,що дії Головного управління Пенсійного фонду України є правомірними, у спірних правовідносинах Головне управління діяло у відповідності до чинного законодавства та в межах своєї компетенції. Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління пенсійного фонду України поданою - начальницею Оленою Бойко на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про стягнення грошових коштів недоотриманої пенсії в порядку спадкування. 17 березня 2026 шляхом поштової кореспонденції ОСОБА_1 було направлено відзив на апеляційну скаргу. ОСОБА_1 в заперечення доводів представника Головного управління пенсійного фонду України зазначив, що 22 серпня 2024 року приватний нотаріус Київською міського нотаріального округу Якименко В.О. видав позивачу свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за №79 відповідно до якого позивач є спадкоємцем майна свого батька ОСОБА_2 , при цьому спадщина, на яку було видане вказане свідоцтво складається з нарахована згідно з рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.08.2022 (справа № 640/27013/21), але невиплаченої пенсії у сумі 344568,01 грн. Право власності померлого на вказані грошові кошти підтверджується довідкою №2600-0502-8/98321, виданою Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві 13.05.2024 року. Листом ГУ ПФУ в м. Києві від 08.04.2025 №16002-129ОЗ/П-О2/8-2600/25 відповідач відмовив позивачу у виплаті вищевказаної суми на його заяву, обґрунтувавши це необхідністю звернення до Управління державна виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві для заміни сторони виконавчого провадження та прийняття до обліку вищевказаного рішення суду". Так, в апеляційній скарзі відповідач підставою для скасування рішення суду першої інстанції вказує на необхідність позивачу для отримання вищевказаних пенсійних нарахувань звернутися до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві для заміни сторони виконавчого провадження та прийняття до обліку вищевказаного рішення суду. Разом з цим, позивач зазначає, що суд першої інстанції в рішенні встановив, що не було надано доказів щодо відкриття за життя ОСОБА_2 виконавчого провадження з примусового виконання вищевказаного рішення адміністративного суду. Єдиний державний реєстр судових рішень також не містить відповідних ухвал суду щодо заміни стягувача у справі №640/27013/21. Відтак, позивач вважає, що встановивши обставини справи суд першої інстанції дійшов законного і обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 успадкував належні спадкодавцю суми пенсію відповідно до положень статті 1227 ЦК України у відповідності до свідоцтва про права на спадщину за законом. Окрім цього, позивач зазначив, що посилання відповідача на необхідність заміни сторони позивача у вищезазначеному рішенні суду відповідно до частини 3 статті 52 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" є також безпідставними і не відповідають змісту вищевказаної норм закону, відповідно до якої "у разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв' язку з його смертю, входить до складу спадщини". Таким чином, позивач вважає, що доводи відповідача, що оскаржуване ним рішення суду винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права є безпідставними, не ґрунтуються на встановлених судом обставинах справи і не враховують положення статей 316, 328, 1216, 1219, 1227 ЦК України, статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та діючу судову практику Верховного Суду при розгляді спорів з аналогічними фактичними обставинами справи. Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 квітня 2026 року призначено розгляд справи з повідомленням учасників справи. У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Зімін С.В. заперечив щодо задоволення апеляційної скарги. У судове засідання представник апелянта не з`явився, належним чином повідомлений про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань щодо неможливості розгляду справи без його участі не надходило, однак його неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги у зв`язку з наступним. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.08.2022 у справі № 640/27013/21 було задоволено позов ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яким визнано протиправними дії Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_2 з 25.06.2021; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити та виплатити ОСОБА_2 пенсію зі зменшенням пенсійного віку на 10 років згідно з частиною першою статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 25.06.2021 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/106087632). Рішення набрало законної сили. ОСОБА_2 є батьком Позивача, що підтверджується копією свідоцтва про народження позивача. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть. 22 серпня 2024 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Якименко В.О. видав позивачу свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за №79 відповідно до якого позивач є спадкоємцем майна свого батька ОСОБА_2 , при цьому спадщина, на яку було видане вказане свідоцтво складається з нарахованої згідно з рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.08.2022 (cправа № 640/27013/21), але невиплаченої пенсії у сумі 344568,01 грн. Право власності померлого на вказані грошові кошти підтверджується довідкою №2600-0502-8/98321, виданою Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві 13.05.2024 року. Листом ГУ ПФУ в м. Києві від 08.04.2025 №16002-12903/П-02/8-2600/25 відповідач відмовив позивачу у виплаті вищевказаної суми на його заяву, обґрунтувавши це необхідністю звернення до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві для заміни сторони виконавчого провадження та прийняття до обліку вищевказаного рішення суду. Суд, першої інстанції встановив, що не надано доказів щодо відкриття за життя ОСОБА_2 виконавчого провадження з примусового виконання вищевказаного рішення адміністративного суду. Єдиний державний реєстр судових рішень також не містить відповідних ухвал суду щодо заміни стягувача у справі №640/27013/21. При ухваленні рішення суд першої інстанції виходив з того, що право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім`ї - спадкоємцями. Відповідно при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20)). Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування (частини друга, четверта, сьома статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України). Тлумачення статті 1227 ЦК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що невиконання рішення суду, яке набрало законної сили за життя спадкодавця, про зобов`язання пенсійного фонду здійснити нарахування та виплату спадкодавцю cум пенсії, не позбавляє його спадкоємця (спадкоємців) можливості спадкувати право на отримання грошових сум пенсії. У розумінні положень статті 1227 ЦК України ці суми вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю. Правопорядок не може допускати ситуації коли нівелюється законна сила судового рішення. Таким чином, суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги дійшов висновку, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.08.2022 року у справі № 640/27013/21, яке ухвалено за життя спадкодавця та набрало законної сили, зобов`язано ГУ ПФУ у м.Києві призначити та виплатити ОСОБА_2 пенсію зі зменшенням пенсійного віку на 10 років, однак вказана сума пенсії, що належала батьку позивача залишилася недоодержаною у зв`язку з його смертю, а тому ОСОБА_1 успадкував належні спадкодавцю суми пенсії відповідно до положень статті 1227 ЦК України у відповідності до Свідоцтва про права на спадщину за законом. Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав. Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Конституцією України (стаття 41) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до частин першої, другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов`язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу. Відповідно до статті 52 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини. Положення частини третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Крім того, зміст вказаних норм узгоджується із положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в частині першій статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 23 вересня 2020 року у справі № 428/6685/19, від 30 січня 2024 року у справі № 420/8604/21. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20) зазначив, що «тлумачення статті 1227 ЦК України доводить, що: - цією правовою нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім`ї спадкодавця на отримання належних йому та не отриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім`ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім`ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім`ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини; - право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім`ї - спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224 ЦК України), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов`язкової частки (стаття 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК України). Відповідно, при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом; - право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов`язана з його суб`єктивним правом (зокрема право на страхові виплати). Саме тому у членів сім`ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України, за яких члени сім`ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат, та випадки, за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати». Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування (частини друга, четверта, сьома статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України). Тлумачення статті 1227 ЦК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що невиконання рішення суду, яке ухвалено за життя спадкодавця та набрало законної сили, про зобов`язання пенсійного фонду здійснити перерахунок та виплату спадкодавцю пенсії, не позбавляє його спадкоємця (спадкоємців) можливості спадкувати право на отримання грошових сум пенсії. У розумінні положень статті 1227 ЦК України ці суми вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю. Правопорядок не може допускати ситуації коли нівелюється законна сила судового рішення. Очевидно, що такий підхід дозволяє отримати результати, яких розум і справедливість могли б очікувати. Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірних висновків, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.08.2022 року у справі № 640/27013/21, яке ухвалено за життя спадкодавця та набрало законної сили, зобов`язано ГУ ПФУ у м.Києві призначити та виплатити ОСОБА_2 пенсію зі зменшенням пенсійного віку на 10 років, однак вказана сума пенсії, що належала батьку позивача залишилася недоодержаною у зв`язку з його смертю, а тому ОСОБА_1 успадкував належні спадкодавцю суми пенсії відповідно до положень статті 1227 ЦК України у відповідності до Свідоцтва про права на спадщину за законом. Таким чином, доводи апелянта щодо необхідності заміни стягувача правонаступником у виконавчому провадженні не знайшли свого підтвердження та не є такими, які свідчать про ефективність захисту прав спадкоємця, який отримав недоотриману пенсію батьком у спадок, що є частиною успадкованого позивачем майна. Дана позиція узгоджується з висновками викладеними у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2025 року справа № 671/931/24. Слушними є доводами позивача у відзиві на апеляційну скаргу, що стороною відповідача не було надано доказів наявності відкритого виконавчого провадження, що було встановлено судом першої інстанції. Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду, а зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та тлумаченню норм права на розсуд апелянта. Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст. ст. 375, 379, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління пенсійного фонду України подану - начальницею Оленою Бойко на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 листопада 2025 року - залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 листопада 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 27 травня 2026 року. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова