Постанова Київський апеляційний суд № 357/466/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Унікальний номер справи № 357/466/25 Апеляційне провадження № 22-ц/824/1293/2026Головуючий у суді першої інстанції - Цуранов А.Ю. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 травня 2026 року Київський апеляційний суд у складі: суддя-доповідач Нежура В.А., судді Верланов С.М., Невідома Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Зачепіло Зоряною Ярославівною на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 травня 2025 року по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: У січні 2025 року представник Акціонерного товариства «Сенс Банк» звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості за кредитним договором № 631812782 в розмірі 68 497,69 грн, з яких: 39 945,74 грн - прострочене тіло кредиту; 13 882,25 грн - відсотки; 14 083,12 грн - тіло кредиту; 586,58 грн - відсотки за прострочене тіло кредиту, а також просить стягнути судовий збір. В обґрунтування позову вказано, що 20.09.2021 між АТ «Альфа-Банк», назву якого змінено на АТ «Сенс Банк», та ОСОБА_2 укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, відповідно до якої банк надав позичальнику кредит, а позичальник зобов`язався повертати кредит та сплачувати проценти за користування, комісію та інші платежі в сумі та на умовах, що передбачені договором. Позикодавець виконав свої зобов`язання за договором, надавши можливість відповідачеві користуватися кредитними коштами, однак позичальник не повернув отримані кошти та не сплатив проценти за користування кредитом. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13.05.2025 позов АТ «Сенс Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором від 20.09.2021 в розмірі 68 497,69 грн та судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 , через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог. На обґрунтування вимог апелянт зазначає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не підтверджений належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати доведеним як загальний розмір заборгованості, так і її складові. Не заперечуючи факту укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, апелянт вказує, що визначений позивачем розмір боргу є неправильним, оскільки банк при зарахуванні платежів спрямовував їх не лише на погашення тіла кредиту та процентів, а й на сплату комісій за обслуговування, що призвело до завищення заборгованості. Скаржник наголошує, що кредитний договір не містить визначеного переліку додаткових і супутніх послуг, за які встановлено щомісячну комісію, а також відсутні докази погодження таких послуг із позичальником, що, на його думку, свідчить про нікчемність відповідних умов договору. Посилаючись на положення частин першої та другої статті 11, а також частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», апелянт зазначає, що інформація про стан заборгованості підлягає наданню безоплатно, а умови договору, які передбачають оплатність таких послуг або іншим чином обмежують права споживача, є нікчемними. Крім того, з урахуванням частини першої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» апелянт вважає, що відповідач як споживач не мав можливості належним чином оцінити умови договору, зокрема щодо встановлення спірних платежів. Апелянт також вказує, що встановлення щомісячної комісії створює істотний дисбаланс прав та обов`язків сторін і суперечить принципам добросовісності, розумності та справедливості, а банк не довів фактичного надання послуг, за які така комісія стягувалася. З огляду на це апелянт вважає, що кошти, сплачені як комісія, підлягають зарахуванню в рахунок погашення основного боргу, що впливає на визначення його фактичного розміру та свідчить про недоведеність заявленої до стягнення заборгованості. Додатково скаржник посилається на частину четверту статті 42 Конституції України та правову позицію Конституційного Суду України, згідно з якими споживач як слабша сторона підлягає особливому правовому захисту. Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. За правилом частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів частини 13 статті 7 ЦПК України та частини першої статті 369 ЦПК України. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Суд першої інстанції задовольнив позов, оскільки дійшов висновку про наявність між сторонами належним чином укладеного кредитного договору, підтвердження факту користування відповідачем кредитними коштами та невиконання нею зобов`язань щодо їх повернення, при цьому визнав надані банком виписку по рахунку та розрахунок заборгованості належними і достатніми доказами Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що відповідно до змісту паспорту споживчого кредиту АТ «Альфа Банк», останній надає ОСОБА_2 кредитну лінію з лімітом 35 000,00 грн на споживчі цілі безготівковим шляхом, зі строком кредитування 12 місяців з можливістю пролонгації дії відновлювальної кредитної лінії на новий строк за умови дотримання клієнтом умов договору. Максимальний ліміт кредитної лінії становить 200 000,00 грн. Процентна ставка за користування коштами відновлювальної кредитної лінії при вчиненні торгових операцій та/або операцій зняття коштів готівкою пропоновано встановити у розмірі 35,99% річних. Обов`язковий мінімальний платіж запропоновано встановити у розмірі 5% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 грн. Як вбачається з паспорту споживчого кредиту датою надання інформації є 20.09.2021, вказана інформація зберігає чинність та є актуальною до 20.10.2021. Паспорт споживчого кредиту підписаний головою Правління АТ «Альфа Банк» Михайльо В. Відповідно до акцепту пропозиції на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії (далі - Акцепт), який підписаний головою Правління АТ «Альфа Банк» Михайльо В., вбачається, що АТ «Альфа Банк» приймає пропозицію ОСОБА_2 , на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа Банк», укладеного між Банком та Клієнтом. Згідно пунктів 1, 2, 3, 4, 5 Акцепту, тип кредиту - кредитування рахунку та встановлення відновлювальної кредитної лінії. Найменування продукту: «RED». Мета кредиту - для особистих потреб. Клієнту відкрито поточний рахунок з електронним платіжним засобом у гривні. Реквізити рахунку будуть повідомлені клієнту окремо. Для клієнта випущена міжнародна платіжна карта MasterCard Debit World строком дії 5 (п`ять) років з моменту випуску. Сума встановленої кредитної лінії складає 35 000,00 грн. Максимальний ліміт кредиту складає 200 000,00 грн. Процентну ставку за користування кредитною лінією для торгових операцій та/або операцій зняття готівки пропонується встановити у розмірі 35,99%. Тип процентної ставки - фіксована. Зміна процентної ставки за користування кредитної лінії можлива за умови укладення між сторонами відповідної угоди. Сума кредиту, що може бути доступна клієнту в будь-який час протягом строку дії кредитної лінії та угоди у межах ліміту кредитної лінії, вказаного в цьому Акцепті пропозиції на укладення Угоди повідомляється банком клієнту в порядку, визначеному договором. Зобов`язання банку щодо надання кредиту є відкличними та безризиковими. Обов`язковий мінімальний платіж складає 5% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 грн. Дата сплати ОМП визначається відповідно до умов додатку № 4 до договору. 12.08.2022 загальними зборами акціонерів АТ «Альфа Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування позивача внесений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань 30.11.2022. З матеріалів справи вбачається, що банком на підтвердження обґрунтування позову надано виписку по рахунку за кредитною карткою за договором № 631812782 за період з 20.09.2021 по 20.02.2024, в якій зафіксовані всі операції з часу активації рахунку зі зняття грошових коштів, розрахунками в торговельних мережах, збільшення лімітного кредиту, погашення заборгованості. В матеріалах справи також міститься розрахунок заборгованості. Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Частина перша статті 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до частини першої статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Частиною першою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Згідно частиною першою статті 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Відповідно до частини другої 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Таким чином, сторони узгодили розмір позики, грошову одиницю, в якій надано позику, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору . Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства. Оскільки наявними в матеріалах справи письмовими доказами підтверджується факт укладення між сторонами договору та факт існування за договором заборгованості внаслідок неналежного виконання відповідачкою своїх обов`язків по сплаті кредиту, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, є вимоги позивача про стягнення заборгованості у визначеному позивачем розмірі, за тілом кредиту та за відсотками, обов`язковість сплати яких позичальником передбачена положеннями договору та нормами цивільного законодавства. Посилання скаржниці на особливий правовий захист споживача та неможливість належного ознайомлення з умовами договору не спростовують її обов`язку повернути фактично отримані та використані кредитні кошти, а також сплатити проценти за користування ними, оскільки істотні умови кредитування були зазначені у підписаних документах, а відповідачка протягом тривалого часу користувалася кредитом та здійснювала платежі на погашення заборгованості. Окрім того, оскільки умови укладеного кредитного договору відповідачкою у встановленому порядку не оспорювалися, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину, а також презумпції обов`язковості виконання договору. Отже, підстави для висновку про неукладеність кредитного договору або непогодження його істотних умов відсутні. Водночас доводи апеляційної скарги про неправомірність нарахування банком комісії та необхідність зарахування сплачених у рахунок комісії коштів на погашення тіла кредиту не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Як убачається з позовних вимог та наданого банком розрахунку заборгованості, предметом стягнення у цій справі є заборгованість за тілом кредиту та процентами, а саме: 39 945,74 грн - прострочене тіло кредиту, 14 083,12 грн - тіло кредиту, 13 882,25 грн - проценти та 586,58 грн - проценти за прострочене тіло кредиту. Вимог про стягнення комісії банк не заявляв, а суд першої інстанції таку комісію з відповідачки не стягував. При цьому сам факт відображення у виписці окремих операцій щодо списання комісійних платежів не є самостійною підставою для відмови у стягненні заборгованості за фактично використаними кредитними коштами та процентами за користування ними. Апелянт, посилаючись на те, що сплачені нею кошти мали бути зараховані виключно в рахунок погашення основного боргу, не надала належного та допустимого контррозрахунку заборгованості, який би підтверджував інший розмір непогашеного тіла кредиту або процентів, ніж той, що визначений банком та підтверджений випискою по рахунку. Колегія суддів також враховує, що відповідачка не заперечує факту укладення кредитного договору, відкриття кредитної лінії, користування кредитними коштами та часткового погашення заборгованості. Отже, саме по собі посилання на нікчемність умов договору щодо комісії не спростовує обов`язку позичальника повернути фактично отримані та використані кредитні кошти, а також сплатити проценти за користування ними, які є предметом заявлених позовних вимог. За таких обставин доводи апеляційної скарги про те, що розрахунок заборгованості є недоведеним у зв`язку з нарахуванням комісії, є необґрунтованими, оскільки не підтверджені належними доказами та не спростовують наданих позивачем письмових доказів щодо наявності заборгованості саме за тілом кредиту та процентами. Отже, доводи апеляційної скарги відповідачки не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до її незгоди з висновками суду. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні. Враховуючи викладене, керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Зачепіло Зоряною Ярославівною залишити без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 травня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Суддя-доповідач Судді