Постанова Київський апеляційний суд № 757/34853/24-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 грудня 2025 року м. Київ Справа № 757/34853/24 Провадження: № 22-ц/824/17935/2025 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Верланова С. М., Нежури В. А., секретар Лаврук Ю. В. розглянувши у закритому судовому засіданніапеляційну скаргу Заселян Ольги Сергіївни в інтересах Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 вересня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Григоренко І. В, у справі за заявою Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», в с т а н о в и в: В серпні 2024 року ГУ ДПС у м. Києві звернулося до суду із зазначеною заявою, яка обґрунтована тим, що відповідно до вимог п. п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. п. 78.1.2, п. 78.1 ст. 78, ст. 79, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України (далі - ПК України) на підставі наказу ГУ ДПС у м. Києві від 27.06.2024 року № 4418-п з 05.08.2024 року призначено проведення документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 , терміном 5 робочих днів, з метою дотримання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків до бюджету з отриманого доходу від реалізації товарів без державної реєстрації за період часу з 01.01.2023 року до 31.12.2023 року. Згідно з податковою інформацією платником податків - фізичною особою ОСОБА_1 отримано доходи від фізичних осіб на розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 , код валюти - 980 (гривня), відкритий в АТ КБ «Приватбанк», які відповідно до ПК України підлягають включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків та відображенню в річній декларації про майновий стан і доходи (податковій декларації). Відповідно до листа ГУ ДПС у м. Києві від 11.10.2023 року № 25615/7/99-00-24-04-01-07 в результаті здійснення моніторингу та аналізу інформації, розміщеної на доступних сайтах, Інтернет майданчиках, платформах, встановлено численні факти здійснення платником податків - фізичною особою ОСОБА_1 інтернет-торгівлі та отримання грошових переказів на поточний банківський рахунок без державної реєстрації. Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків було проінформовано письмовим повідомленням від 27.06.2024 року № 1395/26-15-24-02-09 шляхом направлення копії наказу та повідомлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення за податковою адресою ОСОБА_1 . Крім того, платнику податків було направлено запит від 18.10.2023 року про надання пояснень та документального підтвердження отримання зазначених доходів та сплати до бюджетів належних сум податку на доходи фізичних осіб та військового збору, відповідь на який від ОСОБА_1 не надійшла. При цьому, АТ КБ «Приватбанк» листом від 26.06.2024 року відмовлено у наданні запитуваної інформації. Через ненадання до перевірки документів (книг обліку доходів та витрат, банківських виписок та інших документів), встановити повноту визначення доходів у повному обсязі неможливо, у зв`язку із чим, ГУ ДПС у м. Києві просить розкрити щодо ОСОБА_1 інформацію, яка містить банківську таємницю. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 вересня 2024 року у задоволенні заяви ГУ ДПС у м. Києві відмовлено. Не погодившись із таким судовим рішенням, Заселян О. С. в інтересах Головного управління Державної податкової служби у м. Києві подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду просила скасувати та ухвалити нове про задоволення заяви та розкрити банківську таємницю. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що законодавство прямо передбачає право контролюючих органів отримувати інформацію для виконання покладених на них функцій, зокрема, здійснення податкового контролю та встановлення повноти оподаткування. Оскільки звернення ГУ ДПС у м. Києві стосувалося обставин, які мають істотне значення для визначення податкових зобов`язань, відмова суду позбавляє орган можливості виконувати функції, визначені Податковим кодексом України. Суд першої інстанції послався на відсутність акта та матеріалів перевірки. Вважає, що така обставина не може розцінюватися як підстава для відмови, адже документальна позапланова невиїзна перевірка платника була призначена з 05.08.2024, водночас заява про розкриття банківської таємниці подана 02.08.2024 року. За таких обставин, фізично неможливо було додати матеріали, які на момент подання заяви ще не існували. Таке формальне тлумачення судом вимог закону суперечить завданню цивільного судочинства забезпечити справедливий розгляд справи та ефективний захист прав. Вважає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що розкриття інформації в частині контрагентів виходить за межі закону. Така позиція суперечить як положенням Податкового кодексу, так і практиці судів у аналогічних справах. Податковий орган вправі отримувати інформацію про обсяг та обіг коштів на рахунках платників податків, дані щодо операцій, призначення платежів та їх учасників - виключно на підставі рішення суду. Без цих даних неможливо провести аналіз фактичного руху коштів, визначити джерела походження коштів та встановити ознаки здійснення господарської діяльності без державної реєстрації. Відповідно, суд першої інстанції фактично заблокував виконання функцій, покладених на контролюючий орган державою. Вказує, що у низці аналогічних справ (№ 757/32033/24-ц, № 757/34861/24-ц, № 757/34857/24-ц, № 757/32028/24-ц) заяви ГУ ДПС у м. Києві про розкриття банківської таємниці були задоволені повністю, що свідчить про усталену практику судів, яка визнає правомірність отримання контролюючим органом такої інформації саме з метою забезпечення податкового контролю. Ухвалами Київського апеляційного суду від 06 листопада 2025 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів, відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності. Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, згідно з інформацією, наданою листом ДПС України від 11.10.2023 року, в результаті здійснення моніторингу та аналізу інформації, розміщеної на доступних сайтах, Інтернет майданчиках, платформах встановлено факти систематичного здійснення платником податків - фізичною особою ОСОБА_1 інтернет-торгівлі та отримання грошових переказів на поточний банківський рахунок без державної реєстрації (а. с. 23-26). 18.10.2023 року ГУ ДПС у м. Києві направило на адресу ОСОБА_1 запит про надання пояснень та документального підтвердження отримання зазначених доходів та сплати до бюджетів належних сум податку на доходи фізичних осіб та військового збору, який вручений платнику 30.10.2023 року (а. с. 17-18). Наказом ГУ ДПС у м. Києві від 27.06.2024 року № 4418-п на підставі вимог п. п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. п. 78.1.2, п. 78.1 ст. 78, ст. 79, п. 82.2 ст. 82 ПК України з 05.08.2024 року призначено проведення документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 , терміном 5 робочих днів, з метою дотримання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків до бюджету з отриманого доходу від реалізації товарів без державної реєстрації за період часу з 01.01.2023 року до 31.12.2023 року (а. с. 16). Про проведення вказаної перевірки ОСОБА_1 було проінформовано письмовим повідомленням від 27.06.2024 року шляхом направлення копії наказу та повідомлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення за податковою адресою (а. с. 15; 11). Відмовляючи у задоволенні заяви Головного управління ДПС в Одеській області, суд першої інстанції виходив з такого. Судом встановлено, що контролюючий орган, посилаючись на результати моніторингу інформації з відкритих джерел щодо можливого здійснення ОСОБА_1 інтернет-торгівлі без державної реєстрації, призначив документальну позапланову невиїзну перевірку та звернувся до суду із заявою про зобов`язання банку розкрити інформацію щодо руху коштів на банківському рахунку заявника з деталізацією операцій та контрагентів. Разом з тим, суд зазначив, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади зобов`язані діяти виключно в межах наданих законом повноважень та у спосіб, визначений законом. Податковим кодексом України для реагування на можливі порушення податкового законодавства передбачено спеціальні процесуальні механізми, зокрема проведення перевірок, витребування документів та складання відповідних актів. Згідно з положеннями Податкового кодексу України, отримання від банків інформації про рух коштів на рахунках платника податків у розширеному обсязі можливе лише за рішенням суду, однак таке звернення має бути обґрунтованим та підтвердженим доказами неможливості реалізації інших, передбачених законом, способів податкового контролю. Суд встановив, що заявником не надано акту про неможливість проведення перевірки, передбаченого пунктом 81.2 статті 81 ПК України, а також відсутні докази неможливості вручення платнику податків повідомлення про перевірку або реалізації інших передбачених законом повноважень. Крім того, заявлені вимоги щодо розкриття банківської таємниці передбачали надання інформації з розширеною деталізацією операцій та контрагентів, що не відповідає вимогам статей 60, 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та виходить за межі допустимого обсягу втручання у право на приватність. Суд також урахував, що постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 13.03.2024 року провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 164-1 КУпАП було закрито у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, зокрема через недоведеність систематичності дій, що виключає здійснення господарської діяльності. Оцінюючи заяву з огляду на положення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд дійшов висновку, що звернення з вимогою про розкриття банківської таємниці є втручанням у право особи на повагу до приватного життя, а заявником не доведено дотримання критеріїв законності, легітимної мети та пропорційності такого втручання. Ураховуючи відсутність належного обґрунтування необхідності розкриття банківської таємниці, недоведеність неможливості використання інших передбачених законом заходів податкового контролю, а також невідповідність заявлених вимог вимогам цивільного процесуального законодавства, суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви ГУ ДПС у м. Києві та відмовив у її задоволенні. Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів ураховує наступне. Відповідно до положень ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною 1 ст.8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч.1 ст.129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже ст.15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. За правилами ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно з ч.1 ст.1076 ЦК України банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність. Відповідно до ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею. Банківською таємницею, зокрема, є: 1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України; 2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; 3) фінансово-економічний стан клієнтів; 4) системи охорони банку та клієнтів; 5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності; 6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація; 7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню; 8) коди, що використовуються банками для захисту інформації. Інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду, становить банківську таємницю. Згідно з ч.3 ст.61 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право надавати інформацію, яка містить банківську таємницю, приватним особам та організаціям для забезпечення виконання ними своїх функцій або надання послуг банку відповідно до укладених між такими особами (організаціями) та банком договорів, у тому числі про відступлення права вимоги до клієнта, за умови, що передбачені договорами функції та/або послуги стосуються діяльності банку, яку він здійснює відповідно до статті 47 цього Закону. Статтею 62 вказаного Закону передбачаються випадки розкриття банком інформації щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками. Зокрема, така інформація розкривається банком центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику або за рішенням суду. Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 62 Закону, підставами для розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, є: по-перше, письмовий запит або дозвіл власника інформації; по-друге, письмова вимога або рішення суду; по-третє, письмова вимога уповноважених державних органів, перелік яких визначено законом і є вичерпним. З аналізу зазначеної правової норми слідує, що на вимогу відповідних уповноважених державних органів банк вправі надати інформацію, яка містить банківську інформацію, у межах і обсягах, визначених цим та іншими законами, тобто банки надають обмежену законом інформацію. Відповідно до п. 5 глави 3 Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджених постановою Правління Національного банку України від 14.07.2006 року № 267, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 03.08.2006 року за № 935/12809, банки зобов`язані виконувати рішення суду про розкриття інформації, що становить банківську таємницю, у порядку, установленому законодавством України. За рішенням суду про розкриття інформації, що становить банківську таємницю, банк розкриває інформацію в обсязі, визначеному рішенням суду. Наведене в сукупності свідчить, що у разі, якщо підставою звернення до суду, зокрема, органу державної податкової служби із заявою про розкриття банківської таємниці, є дії порушника податкового законодавства і стосовно таких дій для цих органів відповідними спеціальними законами передбачений спосіб реагування, то суд не має підстав для задоволення заяви. Винятком є обґрунтовані посилання заявника на неможливість вчинення ним дій відповідно до способів реагування, передбачених зазначеними законами. Зокрема, це можуть бути обґрунтовані посилання з поданням відповідних доказів про те, що особа, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, не знаходиться за місцем своєї реєстрації; підтверджена неможливість вручення повідомлення з копією наказу про проведення документальної перевірки тощо. Розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, в межах цивільної справи можливе лише щодо юридичної або фізичної особи, стосовно якої вимагається розкриття інформації, а не її контрагентів. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21.07.2022 року у справі № 686/17914/21, від 27.06.2022 року у справі № 686/17906/21, від 08.06.2022 року у справі № 686/17998/21, від 19.05.2022 року у справі № 386/17441/21, від 21.04.2022 року у справі № 761/8629/19, від 18.02.2020 року у справі № 761/4673/19. Водночас, з матеріалів справи убачається, що ГУ ДПС у м. Києві, звертаючись до суду із заявою про розкриття інформації, що містить банківську таємницю, просило зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» розкрити банківську таємницю по рахунку № НОМЕР_1 , код валюти - 980 (гривня), який належить ОСОБА_1 , із зазначенням обсягу та обігу коштів в розрізі контрагентів, з наданням дат проведення операцій, сум платежів, призначення платежів, найменування, що не відповідає вимогам закону. З матеріалів справи убачається, що звернення до суду із заявою про розкриття банківської таємниці зумовлене необхідністю отримання від банківської установи інформації про рух коштів на рахунку платника податків для використання такої інформації в межах проведення документальної позапланової невиїзної перевірки щодо дотримання вимог податкового законодавства. У ст. 75 ПК України зазначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки. Особливості проведення документальної невиїзної перевірки передбачено ст. 79 ПК України. Документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом. Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. У разі надіслання (вручення) відповідно до статті 42 цього Кодексу платнику податків (його представнику) копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення позапланової невиїзної перевірки, шляхом надсилання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення документальна позапланова невиїзна перевірка (крім перевірки, визначеної статтею 200 цього Кодексу) розпочинається не раніше 30 календарного дня з дати надсилання такого повідомлення та копії наказу. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки. Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов`язкова. Згідно з абз. 4 п. 81.2 ст. 81 ПК України у разі, якщо при організації документальної планової та позапланової виїзної або фактичної перевірки встановлено неможливість її проведення, посадовими (службовими) особами контролюючого органу невідкладно складається та підписується акт про неможливість проведення перевірки, який не пізніше наступного робочого дня реєструється в контролюючому органі. До такого акту додаються матеріали, що підтверджують факти, наведені в такому акті. Зазначений акт та матеріали надсилаються контролюючим органом платнику податку в порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. Верховний Суд неодноразово у Постановах від 21 вересня 2022 року у справі № 461/6331/21, від 21 липня 2022 року у справі № 686/17914/21, від 19 травня 2022 року у справі № 386/17441/21, від 08 червня 2022 року у справі № 686/17998/21, від 21 квітня 2022 року у справі №761/8629/19, від 28 березня 2023 року у справі № 752/18896/21, вказував на необхідність подання суду доказів щодо проведення в установленому порядку перевірки з питань дотримання податкового законодавства та/або неможливості вчинення дій відповідно до способів реагування, передбачених законодавством, а також на доведення існування обставин, за яких перевірка є неможливою або є інша об`єктивна потреба в розкритті такої інформації. Як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, акт про неможливість проведення перевірки, складення якого прямо передбачено абзацом четвертим пункту 81.2 статті 81 ПК України, а також матеріали, що підтверджують обставини, викладені в такому акті, заявником до матеріалів справи не подані. За відсутності зазначеного акту посилання контролюючого органу на об`єктивну неможливість проведення перевірки є декларативними та не підтвердженими доказами. Крім того, в ході судового розгляду в суді першої інстанції встановлено, що постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 13 березня 2024 року у справі № 755/4132/24 провадження щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 164-1 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. У зазначеній постанові суд дійшов висновку про відсутність доказів систематичності дій, що виключає здійснення особою господарської діяльності, на яку посилався контролюючий орган як на підставу для втручання. Колегія суддів відмічає про те, що зазначені обставини мають істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки спростовують твердження заявника про наявність об`єктивних підстав для застосування виняткового заходу у вигляді розкриття банківської таємниці. Колегія суддів також ураховує усталену практику Верховного Суду, відповідно до якої звернення контролюючого органу до суду з вимогою про розкриття інформації, що містить банківську таємницю, можливе лише за умови доведення проведення перевірки у встановленому законом порядку, або документально підтвердженої неможливості її проведення, або існування інших виняткових обставин, які унеможливлюють реалізацію передбачених Податковим кодексом способів податкового контролю. Відсутність таких доказів, як правильно зазначив суд першої інстанції, унеможливлює задоволення заяви та свідчить про передчасність і необґрунтованість звернення заявника до суду. Аналогічні правові висновки викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2023 року у справі № 758/6507/18 (провадження № 61-10185св22), а також у низці інших рішень касаційного суду, на які обґрунтовано послався суд першої інстанції. Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правильного застосування положень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою гарантовано право кожної особи на повагу до її приватного і сімейного життя, житла та кореспонденції. Звернення контролюючого органу до суду із заявою про розкриття банківської таємниці, з огляду на характер та обсяг запитуваної інформації щодо руху коштів на банківському рахунку фізичної особи, безумовно є втручанням у сферу приватного життя, а відтак потребує застосування так званого «трискладового тесту», напрацьованого практикою Європейського суду з прав людини, а саме оцінки законності такого втручання, наявності легітимної мети та його пропорційності. Як обґрунтовано встановив суд першої інстанції, заявником не доведено того, що втручання у право особи на повагу до приватного життя відповідало зазначеним критеріям. Зокрема, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, що отримання інформації, яка становить банківську таємницю, було єдиним можливим або необхідним засобом досягнення задекларованої мети податкового контролю, а також що контролюючим органом було вичерпано інші, менш інвазивні, передбачені законодавством способи реагування. Крім того, заявником не обґрунтовано пропорційність запитуваного обсягу інформації, зокрема щодо необхідності розкриття детальних відомостей про всі фінансові операції та контрагентів особи, що свідчить про надмірність втручання та його невідповідність принципу справедливого балансу між публічним інтересом і правами особи. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутність доказів законності, легітимної мети та пропорційності втручання є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні заяви про розкриття банківської таємниці. Посилання скаржника на те, що відмова суду першої інстанції у задоволенні заяви позбавляє контролюючий орган можливості виконувати функції податкового контролю, є необґрунтованими. Адже, суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви не з формальних підстав, а у зв`язку з невиконанням заявником установленої законом процедури, зокрема, невжиттям усіх передбачених Податковим кодексом України заходів податкового контролю до звернення з вимогою про розкриття банківської таємниці. Колегія суддів відмічає, що саме по собі існування у контролюючого органу загальних повноважень на здійснення податкового контролю не означає автоматичної правомірності втручання у сферу банківської таємниці, яка є винятковим заходом і підлягає суворому судовому контролю. Доводи скаржника про те, що відсутність акту та матеріалів перевірки не може бути підставою для відмови, оскільки документальна позапланова невиїзна перевірка була призначена з 05.08.2024 року, тоді як заява до суду подана 02.08.2024 року, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Навпаки, наведені обставини свідчать про передчасність звернення заявника до суду з вимогою про розкриття банківської таємниці, оскільки на момент подання заяви така перевірка фактично не була розпочата, результати перевірки були відсутні, об`єктивна неможливість її проведення документально не підтверджена. Отже, скаржник звернувся до суду до вичерпання передбачених законом способів податкового контролю, що прямо суперечить вимогам Податкового кодексу України та усталеній практиці Верховного Суду. При цьому, колегія суддів також не приймає до матеріалів справи акти, які скаржник просить долучити на стадії апеляційного перегляду справи. Так, з матеріалів справи убачається, що акти, на які посилається скаржник, датовані 13.08.2024 року, водночас, з матеріалів справи також слідує, що 17.09.2024 року заявник подав заяву про розгляд справи судом першої інстанції без його участі (а. с. 65). Наведені обставини свідчать про те, що скаржник не був позбавлений можливості надати зазначені докази до суду першої інстанції, однак свідомо цього не зробив. Посилання на те, що такі докази були отримані після звернення до суду, є безпідставними та не узгоджуються з матеріалами справи. Більш того, колегія суддів відмічає, що навіть у разі отримання відповідних актів після подання заяви, така обставина не усуває встановленого судом першої інстанції порушення, а лише додатково підтверджує передчасність звернення із заявою про розкриття банківської таємниці. Колегія суддів також не погоджується й з доводами скаржника про те, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку щодо надмірності запитуваної інформації, зокрема, в частині розкриття даних про контрагентів. Запитуваний обсяг інформації передбачає отримання детальних відомостей про всі фінансові операції та третіх осіб, що виходить за межі необхідного та пропорційного втручання у право на приватне життя і не відповідає вимогам статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Посилання скаржника на рішення у справах № 757/32033/24-ц, № 757/34861/24-ц, № 757/34857/24-ц, № 757/32028/24-ц не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки вони не мають преюдиційного значення для суду апеляційної інстанції та ухвалені за інших фактичних обставин й не формують обов`язкової для застосування судової практики. Крім того, кожна заява про розкриття банківської таємниці підлягає індивідуальній оцінці з урахуванням конкретних обставин справи, обсягу запитуваної інформації та дотримання заявником вимог законодавства. Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, зводяться до переоцінки встановлених обставин та фактично спрямовані на виправдання передчасного й непропорційного втручання у сферу банківської таємниці. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Заселян О. С. в інтересах ГУ ДПС у м. Києві підлягає залишенню без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 вересня 2024 рокузалишенню без змін. Керуючись ст. ст. 367-368, 374-375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Заселян Ольги Сергіївни в інтересах Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 вересня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Головуючий Т.О. Невідома Судді С. М. Верланов В. А. Нежура