Постанова Миколаївський апеляційний суд № 489/10407/24

27.05.26 22-ц/812/1129/26 Справа № 489/10407/24 Головуюча у 1-й інстанції Рум`янцева Н. О. Провадження № 22ц/812/1095/26 Провадження № 22ц/812/1096/26 Провадження № 22ц/812/1129/26 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О. П О С Т А Н О В А Іменем України 27 травня 2026 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючої-судді: Ямкової О. О., суддів: Крамаренко Т. В., Локтіонової О.В., із секретарем: Коростієнко Н. С., за участю: позивачки ОСОБА_1 та її представниці - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія (далі ТОВ ФК) «Є Гроші», Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Кредитпромінвест», Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія (далі ТОВ ФК) «Технофінанс» на рішення Інгульського районного суду міста Миколаєва від 17 березня 2026 року, описку в якому усунуто за ухвалою того ж суду від 22 травня 2026 року, постановлене під головуванням судді Рум`янцевої Н. О. у місті Миколаєві зі складенням повного судового рішення, у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ ФК «Є Гроші», ТОВ «Кредитпромінвест», ТОВ ФК «Технофінанс» про визнання недійсним договору позики, - В С Т А Н О В И Л А: 26 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до ТОВ ФК «Є Гроші» про визнання недійсним договору позики. В обґрунтування позову зазначила, що 25 жовтня 2024 року між ТОВ «Є Гроші» та невідомою особою, яка видавала себе за ОСОБА_1 шляхом вчинення шахрайських дій укладено договір позики «Бездоганний» із використанням особистих даних позивачки ОСОБА_1 . Між тим, позивачка ніколи не зверталась до відповідача за отриманням кредиту, договорів з ним не укладала, грошових коштів за договором не отримувала та повідомила відповідача про вчинення відносно неї шахрайських дій. Так, 21 жовтня 2024 року о 19 год 01 хв невстановлена особа зателефонувала з номеру НОМЕР_1 , назвалась представником компанії «лайфселл» і повідомила про технічний збій у мобільному зв`язку. Після чого надала рекомендації позивачці для підтвердження подальшого надання послуг мобільним оператором змінити пароль в мережі зв`язку та нікому його не повідомляти. В подальшому ОСОБА_1 зробила відповідні дії та отримала смс-повідомлення, про успішну авторизацію в сервісах «лайфселл». Втім, вже 24 жовтня 2024 року позивачка не змогла скористатись телефоном через повну відсутність зв`язку, на що оператор повідомив, що сім карта з номером 0933607477 не активна та порекомендував перевірити банківські картки, якщо вони прив`язані до цього номеру телефона. Вчинивши дії з перевірки позивачка з`ясувала, що не може зайти до онлайн банкінгу та побачила в застосунку Дія повідомлення про погодження надання кредитів, які не отримувала. Після чого звернулась до оператора мобільного зв`язку, органів поліції та повідомила відповідача на гарячу лінію про вчинення стосовно неї шахрайських дій. Посилаючись на ці обставини та визнання її потерпілою у кримінальному провадженні, внесеного до ЄДРДР за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 190 КК України, які є беззаперечним свідченням того, що позивачкою спірний договір не укладався та не підписувався, просила визнати його недійсним з підстав, передбачених частиною 3 статті 203, статті 215 ЦК України, у зв`язку з вимогою відповідача сплати боргу за договором, якого вона не укладала та грошей за ним не отримувала. Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 27 січня 2025 року до участі у справі у якості співвідповідача залучено ТОВ «Кредитпромінвест», витребувано копію спірного договору позики та копії документів, на підставі яких його було укладено. Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 10 лютого 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання позивачки, поданого від її імені представницею ОСОБА_2 , про розгляд справи у судовому засіданні із повідомленням сторін. У запереченнях на позовну заяву ТОВ «Кредитпромінвест» вважало позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки твердження позивачки відносно того, що вона не укладала договір позики є недостовірними. Так, за положеннями статті 205 ЦК України правочин може укладатись усно або в письмовій (електронній) формі. Оскільки спірний договір, укладений між позивачкою та первісним кредитором в електронній формі, то його підписано з боку кредитора за допомогою кваліфікованого електронного підпису директора товариства, а з боку позичальниці ОСОБА_1 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором (смс-кодом), використання якого у відповідності до положень Закону України «Про електронну комерцію» вважається моментом підписання договору. Цей одноразовий ідентифікатор було надіслано на телефонний номер позивачки та вона погодилась на укладення договору позики після ознайомлення з його умовами у паспорті споживчого кредиту, який також підписала за допомогою одноразового ідентифікатора W36460, надання усіх своїх особистих даних та проходження процедури ідентифікації. Перерахування коштів відбулось на зазначену позичальницею платіжну картку. За наведеного вважав, що підстави для визнання договору недійсним відсутні та позивачкою за допомогою належних доказів іншого не доведено. У березні 2025 року відповідач ТОВ «Кредитпромінвест» звернувся з заявою про його заміну на процесуального правонаступника ТОВ ФК «Фінбуст», у зв`язку з укладенням договору факторингу, в тому числі і за вимогами до ОСОБА_1 . Ухвалою Інгульського районного суду міста Миколаєва від 16 червня 2025 року до участі у справі залучено в якості співвідповідача ТОВ «Фінбуст». У червні 2025 року ТОВ ФК «Фінбуст» звернулось з клопотанням про його заміну на процесуального правонаступника ТОВ ФК «Технофінанс», у зв`язку із укладенням договору факторингу. У серпні 2025 року позивачка звернулась з клопотанням про долучення письмових доказів та у жовтні 2025 року з заявою про заміну первісного відповідача ТОВ «Є Гроші» на ТОВ ФК «Технофінанс». Ухвалою Інгульського районного суду міста Миколаєва від 27 жовтня 2025 року у справі замінено відповідача ТВ ФК «Фінбуст» на його правонаступника ТОВ ФК «Технофінанс». Рішенням Інгульського районного суду міста Миколаєва від 17 березня 2026 року, описку в якому усунуто за ухвалою того ж суду від 22 травня 2026 року, позов ОСОБА_1 задоволено, ухвалено про визнання недійсним договору №2209807402-3770806 про надання позики від 24 жовтня 2024 року, укладений між ТОВ ФК «Є Гроші» та ОСОБА_1 . Розподілено судові витрати. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою за допомогою належних доказів доведено, що нею спірний договір не укладався та не підписувався, грошей за ним позивачкою не отримано, у зв`язку із вчиненням шахрайських дій невідомими особами, що є підставою для визнання цього договору позики недійсним. В апеляційній скарзі відповідач ТОВ ФК «Є Гроші», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, без належного та повного дослідження доказів у справі, просить рішення суду скасувати та постановити нове про відмову у задоволенні позову. Зокрема, посилався на пред`явлення позову до товариства, яке не є належним відповідачем, оскільки права та обов`язки за спірним договором товариство передало на підставі договору факторингу ТОВ «Кредитпромінвест». Зазначав про те, що спірний договір є укладеним, у зв`язку з його підписанням позивачкою за допомогою одноразового ідентифікатора відповідно до норм ЦК України та Законів України «Про електронну комерцію» та «Електронний цифровий підпис». Тому наявність кримінального провадження, заведеного на підставі звернення позивачки не є безумовним свідченням про вчинення відносно неї шахрайських дій до винесення судом відповідного вироку у справі. Не з`ясовано судом і обставини отримання грошей за спірним договором, зокрема, чи не отримана сума позики позивачкою на належну їй платіжну картку. Вважав, що позивачка подавши заявку на сайті ТОВ «ФК «Є гроші», ініціювала укладення такого договору, пройшла ідентифікацію та верифікацію, після чого підписала договір з використанням одноразового ідентифікатора при використанні «СМС коду А59027». Також вказав, що суд визнав договір позики недійсним не навівши жодних підстав його недійсності, оскільки не підписаний договір є нікчемним. Заперечував щодо стягнення витрат ОСОБА_1 на правничу допомогу. В апеляційній скарзі відповідач ТОВ «Кредитпромінвест», посилаючись на порушення судом його прав, а також норм матеріального та процесуального права, без належного та повного дослідження доказів у справі, просить рішення суду скасувати та постановити нове про відмову у задоволенні позову. У змісті скарги навів обґрунтування безпідставного стягнення витрат позивачки на правову допомогу, та не врахування судом, що внаслідок укладення ним договору факторингу з ТОВ ФК «Фінбуст», ТОВ «Кредтипромінвест» припинило здійснювати будь-які подальші нарахування або інші дії щодо споживчого кредиту позивачки та не володіє інформацією щодо поточного стану кредитної заборгованості. Виклав норми закону , які регулюють порядок укладення електронного договору споживчого кредитування та звернув увагу, що спірний договір було укладено з використання телефону НОМЕР_2 , який зазначений самою позивачкою як фінансовий номер. Вважав доводи позивачки про те, що договір підписано без її волі шахрайськими діями з боку невідомих осіб, які незаконним шляхом заволоділи її персональними даними недоведеними, так як вони зводяться до припущень. В апеляційній скарзі відповідач ТОВ «ФК «Технофінанс», посилаючись на те, що товариство не було належним чином повідомлено про дату слухання справи, не було розглянуто його клопотання про відкладення слухання справи та не була надана можливість подати докази, внаслідок чого без винесення ухвали про закінчення підготовчого засідання судом ухвалене судове рішення, просило рішення суду скасувати та постановити нове про відмову у задоволенні позову. Також навів аргументи незаконності судового рішення, які є аналогічними аргументам, вказаним іншими відповідачами у поданих ними апеляційних скаргах, та вказав на те, що суд першої інстанції задовольняючи позов не врахував те що: договір укладено дистанційно; позивачкою пройдена ідентифікація та нею отримано кошти; позивачка не втрачала сім-карту, телефон, документи тощо; знала про укладення нею договору з самого початку; кримінальна справа не містить даних щодо оспорювання правочину; у справі був не належний відповідач; в матеріалах справи відсутні докази для визнання договору недійсним; та судом не застосовано жодного правового висновку Верховного Суду. Навів в тексті апеляційної скарги норми чинного законодавства, якими визначено загальні засади укладення правочинів та врегульовано порядок укладення електронного договору про споживчий кредит та заначив, що висновки суду ґрунтуються на припущеннях. Посилався на відповідну судову практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини. Просив про стягнення на його користь 5 000 грн витрат на правничу допомогу та про розгляд справи за відсутністю його представника. Відзивів на подані апеляційні скарги учасниками справи не надано. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарга підлягають частковому задоволенню із наступних підстав. Процесуальне порушення, яке допущено судом першої інстанції щодо належного повідомлення учасника справи про дату, час і місце судового засідання, за положеннями пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового. Так, за частиною 5 статті 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Згідно із частиною 5 статті 14 ЦПК України суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Частина 7 статті 14 ЦПК України визначає, що особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд надсилає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою. В Електронному кабінеті учасника судового процесу відображається також календар подій по судовій справі. З матеріалів справи слідує, що суд першої інстанції на підставі постановленої ним ухвали від 16 червня 2025 року перейшов від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначив судове засідання з розгляду справи по суті на 21 серпня 2025 року на 9 годину (т.1 а.с.99-100). Ухвалою Інгульського районного суду міста Миколаєва від 27 жовтня 2025 року раніше залучений у справі відповідач ТОВ «ФК «Фінбуст» замінено судом на іншого належного відповідача ТОВ «ФК «Технофінанс», якому направлені копія позову із додатками та роз`яснено порядок та строки надання відзиву. Після чого слухання справи відкладено на 11 грудня 2025 року на 14 год 10хв (т.1 а.с.200). Копія ухвали від 27 жовтня 2025 року з датою призначеного судового засідання направлено відповідачу ТОВ «ФК «Технофінанс» через електронний кабінет та доставлена відповідачу 30 жовтня 2025 року о 8год (т.1 а.с.207). 23 лютого 2026 року представницею ТОВ «ФК «Технофінанс» до суду через електронний кабінет направлено клопотання про перенесення судового засідання (т.1 а.с.215), яке судом відкладено на 13 березня 2026 року на 11 год (т.1 а.с.216), про що представниця відповідача та окремо відповідач належним чином повідомлені 28 лютого 2026 року (т.1 а.с.217-218). Отже, суд направив процесуальні документи, зокрема копію ухвали та судові повістки про виклик у справі в підсистему «Електронний суд», які додатково надсилалися користувачу - відповідачу ТОВ «ФК «Технофінанс» до його Електронного кабінету. Між тим, у призначене судове засідання 13 березня 2026 року відповідач ТОВ «ФК «Технофінанс» не з`явився, відзивів, клопотань чи заяв не надав, внаслідок чого суд перейшов до ухвалення судового рішення в порядку частин 4 і 5 статті 268 ЦПК України. Посилаючись на ці обставини, як порушення процесуального права, відповідач ТОВ «ФК «Технофінанс» просив скасувати рішення суду, у зв`язку з його неналежним повідомленням. Втім, аналізуючи наведені вище положення ЦПК України, та з огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 25 вересня 2024 року під час розгляду справи №490/9587/18 стосовно того, що особою, не повідомленою про розгляд справи, - є особа, яку не сповістили про наявність судового провадження у справі і яка відповідно не знала чи не могла знати про розгляд справи, колегія суддів висновує, що відповідач ТОВ «ФК «Технофінанс» не є особою, яку можна вважати необізнаною про наявність відносно неї судового провадження, оскільки товариство та його представниця були належним чином повідомлені судом через електронний кабінет про дати слухання справи, представниця відповідача подавала відповідне клопотання, але не брала участь при розгляді справи виключно зі своєї вини. За наведеного, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду з підстав, передбачених пунктом 3 частини 3 статті 376 ЦПК України, а доводи, що містяться за цими обставинами у скарзі, поданої ТОВ «ФК «Технофінанс» на рішення суду, вважає неприйнятними. Під час вирішення справи судом встановлено, що 21 жовтня 2024 року позивачці з номеру телефону НОМЕР_1 особа, яка назвалася представником мобільного оператора, і повідомила про технічний збій в системі оператора «лайфселл» та необхідність провести авторизацію. Після чого на її телефонний номер НОМЕР_3 надійшло повідомлення із кодом авторизації, скориставшись яким позивачка авторизувалась в сервісах «лайфселл» за допомогою єдиного пароля доступу (т. 1. а.с.16). В подальшому із отриманого повідомлення ТОВ ФК «Є Гроші» позивачка дізналась, що від її імені укладено кредитний договір, за яким вона має заборгованість. Після чого позивачка ОСОБА_1 звернулась до відповідача ТОВ ФК «Є Гроші» з повідомленням про вчинення щодо неї шахрайських дій та до правоохоронних органів (т. 1. а.с.13, 22). Постановою Миколаївського районного управління поліції №2 ГУ НПУ в Миколаївській області від 25 жовтня 2024 року ОСОБА_1 визнано потерпілою в кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 190 КК України (т.1 а.с.15). З паперових копій паспорту споживчого кредиту та договору позики «Бездоганний» №2209807402-3770806 від 24 жовтня 2024 року вбачається, що вони підписані від кредитодавця ТОВ «Є Гроші» та від імені ОСОБА_1 з використанням смс-кодів W36460 та А59027 (т. 1. а.с.57-76). Одночасно з роздруківки розташування базових станцій мобільного зв`язку вбачається, що 21 жовтня 2024 року о 19 год 01 хв виклик до телефону позивачки було здійснено з вказаного нею номеру телефону НОМЕР_1 з міста Кривий Ріг, Дніпропетровської області (т.1 а.с.94). В подальшому 24 жовтня 2024 року, у день укладення спірного кредитного договору, починаючи з 00год 31хв на телефонний номер позивачки НОМЕР_3 з місцем перебування базової станції у місті Миколаїв Миколаївської області вулиця Миколаївська, 34б , почали надходити смс повідомлення від оператора мобільного зв`язку «лайфселл», а після 00год 37хв з інших різних номерів та підписані як Credit_Plus, Sgroshi1, E Groshi, monobank, abank, на мобільний номер позивачки, розташування якого змінилось з міста Миколаїв Миколаївської області (з 00год 31хв) на вулицю Богданівська,42/1 місто Львів Львівської області (з 00год 37хв) та починаючи з 01год 07хв на іншу адресу: вулицю Волинську, 10 у місті Львові , де на номер телефону НОМЕР_3 отримані смс повідомлень від кредитодавців: Credit_Plus, Sgroshi1, E Groshi, monobank, abank, що тривало декілька годин, включно до 8год 54 хв (т. 1. а.с. 94-98). Тобто ці обставини беззаперечно вказують на те, що місцем розташування номеру телефону, який використовувала позивачка, як свій, з метою оформлення кредитів через оператора мобільного зв`язку «лайфселл», змінено протягом декількох хвилин задля ідентифікації та верифікації особи, яка підписала електронний кредитний договір одноразовим ідентифікатором, але який, як зазначає позивачка, як нею не підписаний та неукладений. Тому, з огляду на велику відстань від міста Миколаєва Миколаївської області до міста Львів Львівської області, що виключала можливість переміщення особи, як вірогідного володільця номеру мобільного телефону, протягом декількох хвилин з метою підписання та укладення спірного кредитного договору, слід дійти «поза розумним сумнівом» висновку, що ідентифікація та верифікація позичальниці, як і підписання нею договору з кредитодавцем ТОВ «ФК «Є Гроші» відбулося без участі позивачки, її волевиявлення та підписання. І іншого розумного пояснення цим обставинам, крім неправомірного використання номеру телефону з прив`язкою до особистих даних позивачки, з метою отримання кредитних коштів - немає. В цьому разі слід було встановити чи сприяла позивачка своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті чи незаконному використанню ПІН коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Втім, такі докази відповідачами до судових засідань не надані, а на противагу цьому позивачкою доведено, що авторизація у системі мобільного оператора «лайфселл» нею здійснена без надання особистих даних (т.1 а.с.16), які можуть її ідентифікувати або верифікувати як особу позичальника, тим паче без сприяння у наданні будь-якого ПІН коду чи іншої банківської інформації за допомогою якого можна підтвердити таку особу. Тому усі доводи, що викладені відповідачами стосовно порядку підписання, ідентифікації та верифікації особи позичальниці, а також порядку та процедури укладення електронного кредитного договору, є такими, що не заслуговують на увагу, так як спростовуються неможливістю переміщення та перебування позивачки у місті Львів з метою дистанційного укладення електронного кредитного договору. При тому не є слушними і посилання на неможливість використання матеріалів кримінального провадження до постановлення відповідного вироку, оскільки таким вироком встановлюється особа, яка вчинила злочинні дії відносно майна потерпілої, а копії матеріалів, які надані позивачкою, яка визнана потерпілою особою у кримінальному провадженні. Зокрема стосуються доведення нею обставин укладення електронного кредитного договору та беззаперечно свідчать про неможливість переміщення особи позичальниці у просторі протягом декількох хвилин, і за такого надані виключно на підтвердження її доводів щодо не підписання та не укладення нею спірного кредитного договору. Отже, вважаючи, що вказані обставини свідчать про відсутність волевиявлення на укладення правочину (договору позики), позивачка просила визнати цей договір недійсним у відповідності до положень частини 3 статті 203, статті 215 ЦК України. Однак з такими доводами погодитись неможливо виходячи з наступного. За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти. Згідно із частиною 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті). Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). За частиною 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Правочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку, та якщо він підписаний його стороною (сторонами). Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. У відповідності до пунктів 6, 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Взагалі одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір. Отже, підпис є невід`ємним елементом письмової форми договору, в тому числі як електронний підпис або одноразовий ідентифікатор у електронному договору. Наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, забезпечувати їх ідентифікацію. Частиною 3 статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини 1 статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинених з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини. Як у частині 1 статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли. Тобто, у разі якщо сторони такої згоди не досягли чи не підписали договір, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Тому правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. У справі, що переглядається, позивачка звернулася з вимогою про визнання недійсним договору позики, посилаючись на те, що вона цей договір не підписувала, його умови не погоджувала, дозволу на використання її електронного підпису не надавала. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам 2 та 3 статті 215 ЦК України та висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином, а отже не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16ц костантувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновок про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення. Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_1 не підписувала спірний договір позики від 24 жовтня 2024 року за допомогою одноразового ідентифікатора, та не надала письмову згоду на укладення договору шляхом використання її електронного підпису або одноразового ідентифікатора за допомогою наявного у неї номеру мобільного телефону, і своїми діями не сприяла його неправомірному використанню, колегія суддів вважає, що спірний договір позики є неукладеним, внаслідок чого у задоволенні її позову слід відмовити через обрання нею неналежного способу захисту, оскільки неукладений правочин не може визнаватися судом недійсним. Таким чином, судове рішення, яке ухвалене, хоча за правильно встановлених судом обставин, але шляхом задоволення вимог через неналежно обраний позивачкою спосіб захисту, підлягає скасуванню відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України з ухваленням нового про відмову у задоволенні вимог про визнання недійсним неукладеного договору позики. У зв`язку зі скасуванням рішення суду, у відповідності до положень статті 141 ЦПК України та виходячи з частково задоволених апеляційних скаргах в межах їх доводів, наявні підстави для розподілу судових витрат, які в частині сплаченого судового збору слід компенсувати за рахунок держави, оскільки позивачка за поданим нею позовом в порядку Закону України «Про захист прав споживачів» звільнена від сплати судового збору у всіх судових інстанціях. Тому, враховуючи, що колегія суддів лише частково погодилася з доводами апеляційних скарг в частині неможливості оспорювання правочину, який позивачкою доводився як неукладений, то за рахунок держави кожному із відповідачів слід компенсувати частково судовий збір за поданими окремо апеляційними скаргами, а саме по 454 грн 20 коп. на користь кожного товариства. При тому слід звернути увагу, що ТОВ «ФК «Є Гроші» судовий збір сплачено за подачу апеляційної скарги в більшому розмірі на суму 4 992 грн, ніж повинно було сплатити в розмірі 1 816 грн 80 грн., внаслідок чого суму його переплати, як зайво сплачений судовий збір в розмірі 3 175 грн 20 коп. слід повернути за платіжною інструкцією. Також ТОВ «ФК «Техфінанс» заявлено про стягнення за рахунок позивачки понесені ним витрати на правничу допомогу у суді першої та апеляційної інстанціях у розмірі 5 000 грн та у відповідності до статей 137, 141 ЦПК України. На підтвердження своїх вимог товариством надано копію договору про надання правової допомоги № 03/01 від 3 січня 2024 року укладеним між ним та адвокаткою Кшуташвілі В. О. (т.2 а.с.30зв-32) та акт прийому-передачі наданих послуг на суму 5 000 грн, які складаються з ознайомлення з матеріалами справи №489/10407/24 тривалістю одна година та вартістю 1 500 грн, складання та подачи апеляційної скарги тривалістю одна година та вартістю 2 500 грн, а також складання клопотання про поновлення строку на відзив в суді першої інстанції тривалістю одна година та вартістю 1000 грн ( т. 2. а.с.30 зв). Фактичне понесення вказаних витрат підтверджено ТОВ ФК «Технофінанс» квитанцією до прибуткового касового ордеру №26 від 14 квітня 2026 року ( т. 2. а.с.30). Заяв з приводу неспівмірності заявлених витрат позивачкою не надано. Тому, враховуючи, що про витрати, які понесені в суді першої інстанції, повинні заявлятися стороною безпосередньо у суді першої інстанції до ухвалення рішення, але про них заявлено не було, а розмір заявлених витрат, що понесло товариство у суді апеляційної інстанції, з огляду на часткове задоволення поданої апеляційної скарги, є підтвердженим та не оспореним позивачкою, колегія суддів вважає за можливе відшкодувати за її рахунок 1 000 грн витрат на користь товариства. Керуючись статтями 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Є Гроші», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитпромінвест», Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Технофінанс» задовольнити частково. Рішення Інгульського районного суду міста Миколаєва від 17 березня 2026 року, описку в якому усунуто за ухвалою того ж суду від 22 травня 2026 року, скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Є Гроші», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитпромінвест», Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Технофінанс» про визнання недійсним неукладеного договору за неналежно обраним способом захисту порушеного права. Компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Є Гроші» за рахунок держави 454 грн 20 коп. сплаченого судового збору за апеляційний перегляд судового рішення. Компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю «Кредитпромінвест» за рахунок держави 454 грн 20 коп. сплаченого судового збору за апеляційний перегляд судового рішення. Компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Технофінанс» за рахунок держави 454 грн 20 коп. сплаченого судового збору за апеляційний перегляд судового рішення. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Є Гроші» з державного бюджету 3 175 (три тисячі сто сімдесят п`ять) грн зайво сплаченого судового збору в суді апеляційної інстанції за платіжною інструкцією №1375 від 8 квітня 2026 року. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Технофінанс» 1 000 грн витрат на правничу допомогу за апеляційний перегляд справи. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, але може бути оскаржена, у випадках передбачених статтею 389 ЦПК України, в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду. Головуюча О. О. Ямкова Судді Т. В. Крамаренко О. В. Локтіонова