Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/23125/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/23125/25 пров. № А/857/22259/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача -Шевчук С.М. суддів -Боршовського Т.І. Носа С.П. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року у справі № 460/23125/25 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до Головного управління Держпродспоживслужби в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, місце ухвалення судового рішення м. Рівне розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження суддя у І інстанціїДрузенко Н.В. дата складання повного тексту рішення13 березня 2026 року ВСТАНОВИВ: І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА У грудні 2025 року до Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - позивач) до Головного управління Держпродспоживслужби в Рівненській області (далі відповідач) у якій позивач просив суд визнати протиправним та скасувати рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу № 000211 від 28.11.2025. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року у справі № 460/23125/25 в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити. У обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що: - відповідач не вірно розрахував штрафну суму за порушення законодавства про рекламу; - інформаційні стенди, які розміщені при вході є вивіскою, а не рекламою, оскільки є частиною зареєстрованого знаку для товарів у послуг. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Про розгляд апеляційної скарги відповідач та позивач повідомлені шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч. 4 ст. 229 КАС України, якщо відповідно до положень цього Кодексу, розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що інформаційні носії, які розміщені при вході до приміщення в якому позивач надає свої послуги є рекламними носіями, оскільки призначені сформувати обізнаність споживачів реклами та їхній інтерес до товару послуг з надання кредитних коштів. ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 01.10.2025 Департамент інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради звернувся до відповідача із листом № 727-08, у якому повідомив, що під час обстеження вулиць міста Рівного виявлено самовільно розміщені рекламні конструкції за адресою: м. Рівне, вул. Пересопницька, 91, де розміщується і рекламується кредитна спілка, що належить ТОВ «Споживчий Центр». У листі повідомлено про те, що ТОВ «Споживчий Центр» направлено вимогу від 16.01.2025 № 684-08 про демонтаж самовільно встановлених рекламних засобів, однак така вимога залишилася невиконаною. Також, до листа було додано копію відповідної вимоги та фотознімок конструкцій. Вказаний лист отриманий відповідачем 06.10.2025. 08.10.2025 засобами поштового зв`язку відповідач скерував позивачу лист від 07.10.2025 № 05-01-17/01-11/4889-25, у якому просив до 30.10.2025 надати інформацію про найменування і місцезнаходження виробника, рекламодавця та розповсюджувача реклами із копіями підтверджуючих документів, копії реєстраційних документів на право здійснення господарської діяльності, завірені належним чином, а також надати письмову інформацію щодо достовірної вартості розповсюдження реклами для невизначеного кола осіб, розміщеному на рекламному носії, на зовнішній поверхні приміщення будинку № 91 на вулиці Пересопницька міста Рівне. Листом від 29.10.2025 № 2463 позивач повідомив відповідачу про те, що опис конструкції, вказаної у вимозі Головного Управління Держпродспоживслужби в Рівненській області від 07.10.2025, дозволяє стверджувати, що вона не потребує дозвільних документів для її розміщення, оскільки на ній зображено виключно зареєстрований знак для товарів і послуг, тобто конструкція є вивіскою, а не рекламним носієм. Зокрема, у листі позивач вказує, що як підтверджується витягом з Державного реєстру свідоцтв України на торгівельні марки відносно свідоцтва на знак для товарів і послуг № 294319, ліцензійним договором на використання торгівельної марки (знаку для товарів та послуг) № 294319, знак для товарів і послуг є зареєстрованим знаком для товарів і послуг, належними позивачу на законних підставах. Крім того, як підтверджується свідоцтвом на знак для товарів і послуг, зображення, які містяться на конструкції, є зареєстрованим знаком для товарів і послуг, належним позивачу на законних підставах. Так, голова жінки та банкноти, різнокольорові квадратні та прямокутні блоки, є частинами, з яких складається знак для товарів і послуг, зареєстрований № 242388. У свою чергу, зазначення на відповідних носіях електронної адреси - веб сайту "sgroshi.com.ua" та номеру телефону не може вважатися рекламою, позаяк, не містять закликів до придбання товару чи послуги. Також, до листа були додані копії рахунку на оплату від 27.10.2017 № 209 та видаткова накладна від 30.10.2017 №129 на підтвердження вартості спірних носіїв. За наслідками отримання вказано вище листа, відповідач склав протокол № 77 про порушення законодавства про рекламу від 03.11.2025. 05.11.2025 відповідач прийняв рішення № 177 про початок розгляду справи про порушення законодавства про рекламу відносно позивача. При цьому, 12.11.2025 засобами поштового зв`язку відповідач скерував позивачу лист від 11.11.2025 № 05-01-17/01-11/5422-25 з повідомленням про розгляд справи про порушення законодавства про рекламу від 01.11.2025 №

177. За результатами розгляду справи відповідач прийняв рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу № 000211 від 28.11.2025, яким за порушення порядку розповсюдження реклами (розміщення зовнішньої реклами без дозволу, що надається виконавчим органом Рівненської міської ради), за повторне вчинення порушень протягом року, наклав на розповсюджувача реклами ТОВ «Споживчий Центр» штраф у сумі 1666,70 грн. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України), колегія суддів встановила таке. Спеціальним нормативно-правовим актом, що визначає засади рекламної діяльності в Україні та регулює відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами є Закон України «Про рекламу» № 270/96-ВР від 03.07.1996 (далі Закон № 270/96-ВР). Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 270/96-ВР, контроль за дотриманням законодавства України про рекламу здійснює у межах своїх повноважень, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів - щодо захисту прав споживачів реклами. Питання накладення уповноваженими особами Державної інспекції з питань захисту прав споживачів та її територіальних органів в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі штрафів на рекламодавців, виробників і розповсюджувачів реклами за порушення законодавства про рекламу (крім штрафів, накладення яких належить виключно до компетенції Антимонопольного комітету і регулюється законодавством з питань авторського права та суміжних прав) регулює Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 693 від 26.05.2004. На підставі пункту 3, 8 Порядку № 693 накладати штрафи на рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами мають право голова Голова Держпродспоживслужби, його заступники, керівники територіальних органів Держпродспоживслужби та їх заступники. Підставою для розгляду справи про порушення законодавства про рекламу та накладення штрафу є протокол, що складається посадовими особами Держпродспоживслужби або її територіальних органів (п.2 Порядку № 693). Уповноважена особа розпочинає розгляд справи не пізніше трьох робочих днів з дня оформлення протоколу, зазначеного у пункті 2 цього Порядку (п.4 Порядку №693). У разі наявності підстав для накладення штрафу за результатами розгляду справи уповноважена особа приймає рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу (п. 16 Порядку № 693). Апеляційний суд встановив, що 28.11.2025 відповідач прийняв рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу № 000211, яким за порушення порядку розповсюдження реклами (розміщення зовнішньої реклами без дозволу, що надається виконавчим органом Рівненської міської ради), за повторне вчинення порушень протягом року, наклав на позивача штраф у сумі 1666,70 грн. Натомість позивач заперечує висновок відповідача щодо розміщення зовнішньої реклами на фасаді будівлі, де позивач здійснює господарську діяльність. З даного приводу, суд зазначає наступне. Згідно зі ст.1 Закону № 270/96-ВР, реклама - це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару. Відповідно до ч.6 ст. 9 Закону України «Про рекламу», вивіска чи табличка з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщена на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування особі приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу в таке приміщення, не вважається рекламою. Отже, ч.6 ст. 9 Закону України «Про рекламу» визначено вичерпний перелік елементів, які можуть бути розміщені на зовнішній стороні магазину та не вважатись рекламою. Верховний Суд у постанові від 26.11.2019 у справі №461/6414/17 зазначив, що розміщення зазначеної інформації на спеціальній конструкції на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг є зовнішньою рекламою, яка містить відомості про один з видів діяльності банку та про комерційні курси валют, які пропонуються до обміну в конкретному банку як установі, має на меті сформувати або підтримати обізнаність невизначеного кола осіб та їх інтерес щодо запропонованих валютно- обмінних операцій для отримання прибутку від вказаних операцій. Місцевий адміністративний суд зробив обґрунтований висновок про те, що метою встановлення спеціальної конструкції з курсами обміну валют банку є саме реклама продукту (послуг), пропонованих банком, в даному випадку комерційного курсу купівлі-продажу певних валют, спрямована саме на невизначене коло осіб для досягнення лише мети інформування обмеженого кола. У справі №405/4704/15-а (2-а/405/85/16) Верховний Суд у постанові від 27.02.2020 зробив висновок, що об`єкти, які містять інформацію про особу, та товари - лікарські засоби - «Аптека», розміщені на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання є зовнішньою рекламою у розумінні Закону України «Про рекламу», а тому на них поширюється дія Закону України «Про рекламу», а також Типових правил. Верховний Суд у постанові від 28.02.2019 у справі №149/2498/17 зазначив, що реклама - це інформація, а вивіска (табличка) - спосіб розміщення інформації. Вивіска (табличка) може мати як рекламний характер, так і інформаційний. Різниця полягає у змісті інформації, а не способі її представлення. При цьому, приписи Закону № 270/96-ВР визначають, що вивіска чи табличка, які не відносяться до рекламних, мають відповідати таким умовам: місце розміщення (на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування особі приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу в таке приміщення); зміст (інформація про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи). Апеляційний суд дослідив докази фото-фіксації розміщених конструкцій, та вважає, що розміщені позивачем рекламні конструкції з написом: «Гроші. Готівкою або на карту. sgroshi.com.ua. 0 800 20 10 50», а також візуальне зображення віяла з тисячегривневих купюр, є рекламою у розумінні Закону № 270/96-ВР та містить заклик щодо отримання позики у готівковій та безготівковій формах. Отже, відповідач, приймаючи спірне рішення зробив вірний висновок, що позивач розмістив на будівлі при вході в приміщення де він здійснює господарську діяльність рекламні носії без спеціального на те дозволу відповідного органу місцевого самоврядування. Відповідно до частини 4 статті 27 Закону України «Про рекламу», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, за поданням державних органів, зазначених у статті 26 цього Закону, або самостійно у випадках, передбачених цією статтею, крім тих, які віднесено виключно до компетенції Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Антимонопольного комітету України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерейній сфері, а також крім тих, які віднесено до компетенції Національного банку України або Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, накладає штрафи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за процедурою, визначеною Законом України "Про адміністративну процедуру", на: рекламодавців за вчинення дій, передбачених пунктом 1 частини другої цієї статті, - у розмірі п`ятикратної вартості розповсюдженої реклами; виробників реклами за вчинення дій, передбачених пунктом 2 частини другої цієї статті, - у розмірі п`ятикратної вартості виготовлення реклами; розповсюджувачів реклами за вчинення дій, передбачених пунктом 3 частини другої цієї статті, - у розмірі п`ятикратної вартості розповсюдження реклами. Повторне вчинення перелічених порушень протягом року тягне за собою накладення штрафу у подвійному від передбаченого за ці порушення розмірі. Вартість розповсюдженої реклами визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості без урахування суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов`язкових платежів), які встановлені Податковим кодексом України. Апеляційний суд встановив, що відповідач наклав на позивача штраф, як на розповсюджувача реклами у розмірі п`ятикратної вартості розповсюдження реклами, з врахуванням того, що позивач вчинив це порушення повторно. Стосовно ж доводів апеляційної скарги про неправильне визначення відповідачем розміру штрафу, то колегія суддів такі доводи відхиляє з огляду на таке. Матеріалами справи стверджується, що позивач надав на адресу відповідача письмову інформацію щодо достовірної вартості розповсюдження реклами. Відповідно до видаткової накладної від 30.10.2017 № 129 позивачем було оплачено десять інформаційних носіїв «Швидкогроші» по ціні 100 грн. з ПДВ за одиницю. Враховуючи цю інформацію, вартість двох рекламних інформаційних носіїв становить 200 грн. з ПДВ. Відповідно до ч.5 ст.27 Закону №270/96-ВР, вартість розповсюдженої реклами визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості без урахування суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов`язкових платежів), які встановлені Податковим кодексом України . Отже, загальна вартість розповсюдженої реклами на рекламних конструкціях складає 166,67 грн без урахування суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов`язкових платежів), які встановлені Податковим кодексом України, тобто без ПДВ. Судом установлено, що дане порушення законодавства про рекламу позивачем вчинено повторно протягом року, оскільки до нього вже застосовувались штрафні санкції згідно рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу від 04.09.2025 № 000152 та згідно рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу від 02.10.2025 № 000176. Відтак, враховуючи вищевказані факти, зокрема за порушення порядку розповсюдження реклами (розміщення зовнішньої реклами без дозволу, що надається виконавчим органом Рівненської міської ради) та за повторне вчинення порушень протягом року, до позивача по даній справі правомірно було застосовано штрафну санкцію у розмірі 1666,70 грн. (166,67 х 5 = 833.35; 833,35 х 2 = 1666,70). Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що останнім повно та всебічно встановлено обставини справи, а оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення. Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» залишити без задоволення Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року у справі № 460/23125/25 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Т. І. Боршовський С. П. Нос