Постанова 4857 № 500/6439/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/6439/25 пров. № А/857/21948/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача -Шевчук С. М. суддів -Боршовського Т. І. Носа С. П. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 березня 2026 року у справі № 500/6439/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними та скасування пунктів наказу, зобов`язання вчинити дії, місце ухвалення судового рішення м. Тернопіль Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження суддя у І інстанціїДерех Н.В. дата складання повного тексту рішення11 березня 2026 ВСТАНОВИВ: І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 березня 2026 року у справі № 500/6439/25 позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано пункт 42 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 11 жовтня 2024 року №113/975 про призначення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги в сумі 2013000 грн. Зобов`язано Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу, як членам сім`ї померлого внаслідок захворювання та причини смерті, пов`язаних із захистом Батьківщини, солдата ОСОБА_3 , відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року та Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в розмірі 15000000 (п`ятнадцять мільйонів) гривень та здійснити виплату одноразової грошової допомоги, з урахуванням виплачених сум. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. сплаченого судового збору. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В доводах апеляційної скарги вказує, що ОСОБА_1 оскаржує рішення Комісії Міноборони від 11.10.2024 № 113/975, натомість із позовною заявою ОСОБА_1 звернулась лише 01.11.2025, тобто із пропущенням шестимісячного строку для звернення до адміністративного суду та відсутністю відповідного клопотання про поновлення строку. Судом першої інстанції не з`ясовано та не враховано, що з дня прийняття оспорюваного рішення (11.10.2024) до звернення ОСОБА_1 із листом до Міноборони (14.08.2025) пройшло понад 10 місяців, протягом яких ОСОБА_1 , не вживалось жодних заходів щодо перегляду, на її думку, не правильного визначення розміру одноразової грошової допомоги, в цей же час з однієї сторони Позивачем не надано, а з іншої судом не встановлено, що ОСОБА_1 не знала або не могла дізнатися, як вона твердить, про порушення її прав. Також вказує, що виплата збільшеного до 15 000 000 грн. розміру одноразової допомоги згідно пункту 2 Постанови №168, передбачена для сімей військовослужбовців лише у двох випадках: 1.у разі загибелі військовослужбовця; 2.у разі, якщо військовослужбовець помер внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва). На відміну від Закону №2011-ХІІ та Порядку №975, Постанова №168 містить звужений перелік підстав для виплати допомоги у збільшеному розмірі. Такий розмір допомоги передбачений лише на період дії воєнного стану та покликаний підвищити рівень соціального захисту сімей саме загиблих та померлих внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва) військовослужбовців. Відповідно до Законів України Про військовий обов`язок і військову службу, Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей наведено термінологію загибель (смерть). Вказане не означає, що поняття загибель та смерть є тотожними, коли мова йде про визначення розміру одноразової грошової допомоги у період дії воєнного стану Розмір допомоги згідно Постанови №168 в сумі 15 000 000 гривень передбачений лише на період дії воєнного стану та у чітко визначених випадках, а саме для сімей загиблих військовослужбовців, а також померлих, але внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва) осіб. Подібна правова позиція щодо захисту членів сімей військовослужбовців які, власне, загинули або померли внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), а не померли внаслідок захворювання, та застосування Постанови № 975 у противагу Постанові № 168, викладено у постанові Верховного Суду від 18.11.2024 у справі № 240/1743/24. Також до схожих висновків прийшов Верховний Суд у постанові від 17.03.2025 по справі 280/2749/24, зокрема суд вказав: «враховуючи те, що відповідно до висновку 18 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 02.01.2023 №17 особа не мала поранень (контузій, травм, каліцтв), помер природною смертю внаслідок захворювання, відповідно він не належить до категорії загиблих та померлих внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва) військовослужбовців, що давало б позивачам право на отримання допомоги у збільшеному розмірі. Отож стверджує, що позивачем помилково ототожнюється поняття «загибель (смерть) внаслідок поранення» із «смертю внаслідок захворювання». Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що Міноборони правомірно прийнято відповідне рішення про виплату допомоги у визначеному законодавством розмірі 1860750 грн у рівних частках кожному, що еквівалентно 750 кратному розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року. Водночас висновки суду апеляційної інстанції про те, що оскільки загибель (смерть) ОСОБА_4 відбулася у період воєнного часу та настала у зв`язку із захворюванням, яке пов`язане із захистом Батьківщини, позивач має право на одноразову грошову допомогу, передбачену Постановою №168, є помилковими. Понад це, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що у матеріалах справи відсутні докази звернення позивачів до відповідача із заявами про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої Постановою № 168 , водночас лист Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 09.02.2024 № 220/13/1156 є відповіддю на адвокатський запит щодо надання інформації про призначення та виплати одноразової грошової допомоги членам сім`ї померлого військовослужбовця ОСОБА_4 . Водночас, заяви про виплату одноразової грошової допомоги містять пряме посилання на Постанову 975, що не врахував суд апеляційної інстанції». Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.11.2024 у справі № 240/1743/24, постанові Верховного Суду від 17.03.2025 по справі 280/2749/24, у постанові від 17.03.2025 по справі 280/2749/24. В матеріалах справи відсутні будь-які відомості про отримання ОСОБА_3 за період проходження служби поранень (контузії, травми, каліцтва) від яких могла настати його смерть. Таким чином, оскільки ОСОБА_3 не мав поранень (контузій, травм, каліцтв), помер природною смертю, відповідно він не належить до категорії загиблих та померлих внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва) військовослужбовців, що давало б його членам сім`ї право на отримання допомоги у збільшеному розмірі, а саме згідно постанови КМУ № 168 Крім того, що зобов`язання судом Міністерства оборони України призначити та виплатити кошти Позивачу є ніщо інше як втручання суду у дискреційні повноваження Міністерства оборони України. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Про розгляд апеляційної скарги відповідач та позивач в особі його представника повідомлені шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду. Крім того про розгляд апеляційної скарги позивач повідомлений шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду на поштову адресу позивача, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується, та не заперечується відповідачем, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, що слідує, зокрема, з витягу з протоколу засідання штатної 16 Регіональної військово-лікарської комісії №653 від 18.04.2024. Суд дійшов висновку, що смерть військовослужбовця - ОСОБА_3 (чоловіка позивачки та батька малолітньої ОСОБА_2 ) настала під час виконання ним обов`язків військової служби (внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби), в період воєнного стану (помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Це, у свою чергу, свідчить про те, що позивач ОСОБА_1 як дружина, яка діє у своїх інтересах, та як законний представник малолітньої дитини ОСОБА_2 мають право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 15000000 грн, передбаченої абзацом 2 пункту 3 статті 16-2 Закону №2011-ХІІ, абз. 2 пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року. ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 24.06.2011. У шлюбі в ОСОБА_1 та ОСОБА_3 народилася дочка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим 21.12.2016. Батьки померлого військовослужбовця ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_4 та батько - ОСОБА_5 - померли, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 24.09.1985, та копіями свідоцтв про смерть серії НОМЕР_3 від 23.08.2008, серії НОМЕР_4 від 23.09.2014 Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_5 від 29.03.2022 за №23 вважати такими, що з 29.03.2022 року беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії на території Донецької області та вважати такими, що прибули у підпорядкування ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_4 »: 3.3817. Солдата ОСОБА_3 санітарного інструктора медичного пункту 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_5 . 23.03.2022 наказом командира військової частини НОМЕР_5 №17 солдата ОСОБА_3 , який прибув із ІНФОРМАЦІЯ_5 призначено на посаду санітарного інструктора медичного пункту 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_5 ; вважати таким, що з 23 березня 2022 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою з посадовим окладом 3000 гривень на місяць, шпк «Сержан», ВОС-879659А, виплачувати щомісячну премію у розмірі 222% посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% до посадового окладу, за військове звання та надбавки за вислугу років. Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_5 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України №3397 від 21.06.2023 року, солдат ОСОБА_3 , дійсно у період з 29.03.2022 по 09.04.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України перебуваючи у н.п. Авдіївка, Донецької області. Згідно довідки Військової частини НОМЕР_5 за №2084/4283 від 08.05.2024, загиблий (померлий) - солдат ОСОБА_3 дійсно брав безпосередню учать у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в н.п. Авдіївка, Донецької області. Відповідно до сповіщення сім`ї №2/2233 від 10.04.2023 року та сповіщення №645 від 11.04.2023 року, позивача ОСОБА_1 повідомлено, що її чоловік - солдат ОСОБА_3 , 1985 р.н., гідно виконуючи свої службові обов`язки, ІНФОРМАЦІЯ_6 помер у н.п. Авдіївка, Покровського району, Донецької області. Згідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_5 від 21.04.2023 за №1274, 09.04.2023 року констатовано, що смерть військовослужбовця санітарного інструктора медичного пункту НОМЕР_6 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_5 солдата ОСОБА_3 , наступила внаслідок хвороби та настала під час виконання військового обов`язку, згідно лікарського свідоцтва про смерть №424 від 11.04.2023 року, причиною смерті солдата ОСОБА_3 стала гостра коронарна недостатність, раптова коронарна смерть. При цьому, матеріалами справи підтверджується, та не заперечується відповідачем, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, що слідує, зокрема, з витягу з протоколу засідання штатної 16 Регіональної військово-лікарської комісії №653 від 18.04.2024. 27.04.2023 року наказом командира військової частини НОМЕР_5 №117 солдата ОСОБА_3 санітарного інструктора медичного пункту 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. У відповідності до Витягу з Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №113/975 від 11.10.2024, дружині та дочці померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, солдата ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ) на підставі свідоцтва про смерть НОМЕР_7 від 18.04.2023 - у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала смерть (2023), в сумі 2013000 (два мільйони тринадцять тисяч) грн. 00 коп. у рівних частках кожній. Позивач звернулася до відповідача із заявою від 13.08.2025, в якій, зокрема, просила вважати вимоги поданої раніше заяви про виплату одноразової грошової допомоги як такі, що стосуються нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 15000000 гривень; призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, як члену сім`ї загиблого ОСОБА_3 - її чоловіка, в зв`язку із загибеллю (смертю) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року та Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в розмірі 15000000 гривень та здійснити виплату одноразової грошової допомоги, з урахуванням проведених виплат. Листом Головного управління соціальної підтримки Міністерства оборони України №220/13/Вих3ВГ/51518 від 25.09.2025 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги в розмірі 15000000 гривень. Як зазначає позивач, вказану відповідь відповідача вона отримала 11.10.2025. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Досліджуючи доводи апеляційної скарги відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом, колегія суддів зазначає таке. З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 оскаржується рішення Комісії Міноборони від 11.10.2024 № 113/975. З позовною заявою ОСОБА_1 звернулась до суду 01.11.2025 року. За приписами ст.5 КАС України установлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Загальні положення щодо строків звернення до адміністративного суду закріплені в ст.122 КАС України. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до частини 2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Установлення процесуальних строків законом і судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів, оскільки при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду. Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти. День, коли особа дізналася про порушення свого права це встановлений з доказів день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена). Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому, повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права , - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно неможливо, то його строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому слово повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Після їхнього завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Отже, наполягаючи на застосуванні строків звернення до суду, відповідач мав довести належними та допустимими доказами дату вручення позивачам витягу або протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 11 жовтня 2024 року № 113/975, про призначення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги в сумі 2 013 000 грн, або дату іншого офіційного повідомлення позивача про ухвалення зазначеного рішення. Натомість відповідач не надав жодних доказів на підтвердження дати, з якої позивач був поінформований, або міг бути поінформований про винесення оскаржуваного рішення. Як наслідок, відповідач не довів факту пропуску позивачами строку звернення до суду з цим позовом. Стосовно ж суті спору, то колегія суддів зазначає, що згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зазначена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Відповідно до частини першої статті 4 Закону України від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-ХІІ) у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з Указами Президента України. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ). Відповідно до статті 41 Закону №2232-XII виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Частиною першою статті 16 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) регламентовано, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Згідно з підпунктом 1 пункту другого статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби. Звідси слідує, що подія смерті військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби і подія смерті військовослужбовця під час проходження військової служби є визначеними законом підставами для призначення допомоги. Перелік осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги визначено у статті 16-1 Закону № 2011-XII. За приписами вказаної норми у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Підпунктом «а» пункту 1 статті 16-2 Закону № 2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону; 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2-3 пункту 2 статті 16 цього Закону. Виходячи з такого законодавчого врегулювання, вказана одноразова грошова допомога за своєю правовою природою є гарантованою державою соціальною допомогою, яка виплачується, зокрема, членам сім`ї військовослужбовця у разі, якщо смерть настала під час виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби. Пунктом 3 статті 16-2 Закону №2011-XII передбачено, що розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 1, 6 статті 16-3 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників. У разі відмови якоїсь з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону, від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або якщо одна із зазначених осіб у строк, встановлений пунктом 8 цієї статті, не реалізувала своє право на призначення та отримання такої допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги. Особам, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її виплата здійснюється незалежно від реалізації права на призначення та отримання такої допомоги будь-якою з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами. Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (пункт 9 статті 16-3 Закону №2011-XII). На виконання пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону №2011-XII Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» від 25.12.2013 № 975, якою затверджено відповідний Порядок (надалі - Порядок № 975, у редакції, чинній на час спірних правовідносин). Цей Порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст). Згідно з пунктом 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть. За пунктом 4 Порядку одноразова грошова допомога призначається у разі: 1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби; 2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних із проходженням військової служби; 3) загибелі (смерті) військовозобов`язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві Відповідно до приписів пункту 5 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, передбачених підпунктом 1 пункту 4 цього Порядку, - у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала загибель (смерть); у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, передбачених підпунктами 2 і 3 пункту 4 цього Порядку, - у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала загибель (смерть). На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168, у редакції, чинній станом на час звернення позивача із заявою про виплату допомоги), пунктом 2 якої установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору. Також пунктом 2 Постанови №168 передбачено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть. У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами. Якщо після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, зазначеному в абзаці першому цього пункту, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку. Отже, Постанова №168 є нормативно-правовим актом, який встановлює право на отримання одноразової грошової допомоги сім`ям загиблих осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, у період дії воєнного стану. При цьому виплата збільшеного до 15 000 000 грн розміру одноразової допомоги згідно пункту 2 Постанови №168, передбачена для сімей військовослужбовців лише у двох випадках: 1) у разі загибелі військовослужбовця; 2) у разі, якщо військовослужбовець помер внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого під час захисту Батьківщини у період дії воєнного стану, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва). Верховний Суд неодноразово висловлював правовий висновок (у постановах від 29.03.2024 (справа № 440/3321/23) від 21.08.2024 (справа № 160/20229/22), від 18.11.2024 (справа №240/1743/24), відповідно до якого питання розміру допомоги визначається окремо та залежить від окремих чинників (умов), а саме: у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби (абзац 1 пункту «а» частини першої статті 16-2 Закону №2011-ХІІ); у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби (абзац 2 пункту «а» частини першої стаття 16-2 Закону №2011-ХІІ); у розмірі 15 000 000 грн на період дії воєнного стану для сімей загиблих осіб (абз. 1 п. 2 Постанови №168). Також, сімей осіб, які померли внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва) (абзац шостий пункту 2 Постанови №168). Колегія суддів звертає увагу на те, що чинним законодавством України передбачено три розміри одноразової грошової допомоги, для кожного із яких читко визначені на законодавчому рівні умови призначення та виплати. Так, на відміну від Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975, Постанова № 168 містить звужений перелік підстав для виплати допомоги у збільшеному розмірі, через те, що розмір допомоги у сумі 15 000 000 грн передбачений лише на період дії воєнного стану та виключно для сімей загиблих військовослужбовців, а також померлих, але внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва) військовослужбовців. Апеляційним судом установлено, що надані відповідачу відомості, а також матеріали справи не містять доказів отримання ОСОБА_3 за період проходження служби поранень (контузії, травми, каліцтва) від яких могла настати його смерть. Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_5 від 21 квітня 2023 року № 1274, констатовано, що смерть військовослужбовця санітарного інструктора медичного пункту НОМЕР_6 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_5 солдата ОСОБА_3 настала ІНФОРМАЦІЯ_6 внаслідок хвороби під час виконання обов`язків військової служби. Згідно з лікарським свідоцтвом про смерть від 11 квітня 2023 року № 424, причиною смерті солдата ОСОБА_3 стала гостра коронарна недостатність, раптова коронарна смерть. Ураховуючи законодавче врегулювання підстав призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом № 2011-ХІІ, Порядком № 975 та Постановою № 168, а також фактичні обставини цієї справи, смерть військовослужбовця зумовлена саме гострою коронарною недостатністю, а не пораненням (контузією, травмою, каліцтвом). Таким чином, оскільки ОСОБА_3 не мав поранень (контузій, травм, каліцтв), а помер внаслідок захворювання, він не належить до категорії військовослужбовців, які загинули (померли) внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), що давало б членам його сім`ї право на отримання одноразової грошової допомоги у збільшеному розмірі відповідно до Постанови №

168. Водночас суд першої інстанції дійшов висновку, що встановлена обставина настання смерті військовослужбовця безпосередньо під час виконання заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, а також зв`язок причини смерті із захистом Батьківщини є достатніми підставами для призначення членам сім`ї померлого одноразової грошової допомоги в розмірі 15 000 000 грн згідно з Постановою №

168. Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов такого висновку без урахування правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі. З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що Міністерство оборони України правомірно ухвалило оскаржуване рішення про виплату допомоги у визначеному законодавством розмірі у рівних частках кожному, що є еквівалентним 750-кратному розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому помер ОСОБА_3 . Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.11.2024 у справі № 240/1743/24, постанові Верховного Суду від 17.03.2025 по справі 280/2749/24, у постанові від 17.03.2025 по справі 280/2749/24. Водночас висновок суду першої інстанції про наявність у позивача права на одноразову грошову допомогу, передбачену Постановою № 168, з тих підстав, що смерть ОСОБА_3 настала у воєнний час внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, є помилковим. За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, тоді як висновки суду першої інстанції є такими, що зроблені без повного, всебічного та об`єктивного дослідження відповідних правових норм і фактичних обставин справи. Ураховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що оскаржуване рішення суду не відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права. Відтак, апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 березня 2026 року у справі № 500/6439/25 скасувати. Ухвалити постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними та скасування пунктів наказу, зобов`язання вчинити дії відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Т. І. Боршовський С. П. Нос