Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 350/1282/25

Справа № 350/1282/25 Провадження № 22-ц/4808/870/26 № 22-ц/4808/998/26 Головуючий у 1 інстанції Сокирко Л. М. Суддя-доповідач Мальцева Є.Є. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2026 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мальцевої Є.Є. суддів: Девляшевського В.А., Луганської В.М., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Малетина Андрія Ярославовича на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2026 року та додаткове рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 16 березня 2026 року, ухвалені судом у складі головуючого судді Сокирко Л.М. у с. Рожнятів, у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави в особі Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів), у с т а н о в и в: 4 вересня 2025 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Малетин А.Я. звернувся в суд з позовною заявою до Держави України в особі Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області та просив стягнути з Державного бюджету на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 17 505 грн. як безпідставно отримані. Обґрунтовував вимоги тим, що Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області 28 травня 2025 року виніс постанову, якою ОСОБА_1 визнав винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та наклав на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами строком один рік. Також суд стягнув з позивача на користь держави судовий збір в розмірі 0,2 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605,60 грн. 14.07.2025 року ОСОБА_1 на виконання постанови Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області сплатив штраф в сумі 17 000 грн та судовий збір в сумі 605,60 грн Постановою судді Івано-Франківського апеляційного суду від 22 серпня 2025 року постанову Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 28 травня 2023 року щодо ОСОБА_1 скасовано, провадження у справі закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Таким чином підлягають поверненню безпідставно отримані кошти, сплачені як судовий збір та штраф, оскільки підстава для їх сплати відпала, а тому, посилаючись на статті 1212, 1213 Цивільного кодексу України, просив позов задовольнити. Окрім того в зв`язку з розглядом справи позивач навів орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн. Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави в особі ГУ Національної поліції в Івано-Франківській області про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів) відмовлено. 3 березня 2026 року адвокат Малетин А.Я., діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області із заявою про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі № 350/1282/25 за позовом ОСОБА_1 до Держави в особі Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів). У заяві про ухвалення додаткового рішення по справі зазначив, що у зв`язку із розглядом справи позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу, які складаються із витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Враховуючи, що у цій справі доказами розміру фактичних витрат на правничу допомогу адвоката, які поніс позивач, є акт про надання професійної правничої допомоги та додаткова угода до договору з адвокатом, просив суд стягнути в користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн за рахунок бюджетних асигнувань на утримання відповідача Додатковим рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 16 березня 2026 року відмовлено адвокату Малетину А.Я. у задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу по цивільній справі № 350/1282/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави в особі ГУ Національної поліції в Івано-Франківській області про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів). Не погодившись із таким рішенням, представник позивача ОСОБА_1 адвокат Малетин А.Я. звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою. Вказує, що такі рішення є та незаконними, винесені при неправильному з`ясуванні обставин справи із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не врахував обов`язкову до застосування практику суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023р. у справі №910/5880/21 зроблено висновок, що з огляду на чинне правове регулювання правовідносини щодо повернення з бюджету коштів, які були сплачені як адміністративно-господарський штраф, але після скасування постанови про застосування штрафу знаходяться у бюджеті без достатньої правової підстави, не є публічно-правовими (п. 37). У п. 53 цієї ж постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі ст. 1212 ЦК України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються в бюджеті без достатньої правової підстави. Однак районний суд не застосував вказаний правовий висновок, тому рішення підлягає скасуванню. Щодо оскарження додаткового рішення вказує, так як воно є похідним від рішення, то відповідно також підлягає скасуванню. Окрім того зазначає, що відмовляючи в ухваленні додаткового рішення, згідно з нормами суд має постановляти ухвалу, а не ухвалювати додаткове рішення про відмову. У зв`язку з розглядом справи в апеляційній інстанції апелянт планує понести витрати на правничу допомогу в орієнтовному розмірі 6 000грн. Просить скасувати рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2026 та додаткове рішення від 16 березня 2026, ухвалити нові рішення, якими позов задовольнити повністю, здійснити розподіл витрат в суді першої інстанції; судові витрати, понесені під час розгляду справи в апеляційній інстанції стягнути з відповідача. Представник ГУНП в Івано-Франківській області подала відзив на апеляційну скаргу, вважає, що наведеним доводам апелянта була надана належна правова оцінка при розгляді судом першої інстанції. Норми матеріального та процесуального права при ухваленні рішення чи вчиненні процесуальних дій застосовано правомірно. Апеляційна скарга є необґрунтованою, а викладенні доводи є безпідставними та не підлягають до задоволення у повному обсязі. Вважає, що прийняті рішення є законними, ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права. Суд відмовив у позові у зв`язку із тим, що на дату сплати штрафу (14.07.2025) існувала чинна постанова суду про його накладення. Тобто правова підстава для платежу була, а отже застосування ст. 1212 ЦК України (безпідставне збагачення) є неправильним. Крім того позивачем було обрано неналежний спосіб захисту. Повернення штрафу у таких випадках регулюється нормами КУпАП (зокрема ст. 296, 304), а не через позов про безпідставне збагачення. Вказує, що ГУНП не є розпорядником або отримувачем сплачених коштів, тому спір із цим відповідачем фактично відсутній. Також позивачем не надано доказів сплати судового збору, не підтверджено належними доказами навіть факт сплати штрафу (відсутня копія чеку в матеріалах справи), сума позову (17 505 грн) не була чітко обґрунтована. Отже, рішення суду першої інстанції є законними, ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права. Крім того, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зосереджувався саме на інституті безпідставного набуття майна, а не на передбаченому законом порядку повернення коштів, які після скасування відповідного рішення фактично утримуються у бюджеті без належної правової підстави. Водночас правова позиція щодо можливості такого повернення викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21, однак у поданому позові позивач на неї не посилається. Зазначає, що ГУНП в Івано-Франківській області не має повноважень щодо повернення коштів, сплачених позивачем на рахунки органів Державної казначейської служби України та Державної судової адміністрації України, та не є розпорядниками цих коштів. Щодо вимог про відшкодування понесених витрат на правничу допомогу адвоката ГУНП вважає, що дана справа є типовою, з усталеною судовою практикою, невеликою кількістю документів, які потребують аналізу та, як внаслідок цього, не потребує великої кількості часу про що свідчить сам зміст апеляційної скарги. Отже, зазначена сума на професійну правничу допомогу не є співмірною із складністю справи та іншими істотними обставинами, а тому сума понесених витрат на правничу допомогу є необґрунтованою та явно завищеною. Просить апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Малетина А.Я. залишити без задоволення. Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Із матеріалів справи вбачається, що ціна позову в даній справі є менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328 x 30 = 99 840 грн), тому справа відноситься до категорії малозначних справ в силу вимог закону. Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні. Суд установив, що відповідно до постанови судді Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 28 травня 2025 року (справа № 350/621/25) ОСОБА_1 було визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік. Також стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 0,2 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605 грн 60 коп. Відповідно до чеку АТ «УКРПОШТА», ВПЗ Брошнів-Осада ОСОБА_1 14 липня 2025 року на рахунок отримувача: ГУ ДКСУ в Івано-Франківській області НОМЕР_1 (призначення платежу 121; 2286803898;Набивач І.І.; 21.06.1300, постанова № 350/621/24 від 28.05.2025 року, адмінштраф) сплачено штраф у розмірі 17 000 грн. Відповідно до постанови судді судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду від 22 серпня 2025 року, постанову Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 28 травня 2025 року щодо ОСОБА_1 за частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту першого частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 , сплативши штраф 14 липня 2025 року, в апеляційній скарзі на постанову від 28 травня 2025 року, подану ним 01 серпня 2025 року про цю обставину не повідомив Івано-Франківський апеляційний суд та не подав до суду клопотання про повернення сплаченої ОСОБА_1 суми штрафу. Таким чином, на момент сплати позивачем адміністративного штрафу (14 липня 2025 року) юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про накладення штрафу від 28 травня 2025 року. Тому не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково. Також з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що він сплатив штраф надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові. Виходячи з викладеного вище, суд установив, що на момент сплати штрафу існувала правова підстава для його стягнення, а саме постанова суду, яка набрала законної сили, тобто штраф було сплачено не безпідставно. Враховуючи, що позивач обрав невірний спосіб захисту своїх прав, спір між позивачем та відповідачем Головним управлінням Національної поліції в Івано-Франківській області, яке не є набувачем та розпорядником коштів (штрафу) відсутній та існує інший передбачений Кодексом України про адміністративні правопорушення порядок повернення штрафу, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог суд відмовив. Перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, апеляційний суд дійшов такого висновку. Згідно з ч. 1ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч. 3ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 1ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до частин першої, другої статті 1212 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. За правовою природою конструкція зобов`язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов`язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов`язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов`язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом. Зі змісту статті 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося. Про виникнення зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов`язань з повернення безпідставного збагачення. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Результат аналізу статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов`язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав). Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі. Для виникнення зобов`язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині. Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникненні обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна. Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів). Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі. Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 серпня 2023 року у справі №910/5880/21 зазначила, зокрема, що "...на момент сплати позивачем адміністративно-господарського штрафу юридична підстава для такого платежу існувала була чинною постанова про застосування штрафу та відкрите виконавче провадження. Тому не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково. Так само з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що він сплатив штраф надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові. Надалі з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправною та скасування такої постанови відповідна юридична підстава відпала". Як вбачається з матеріалів справи, на момент сплати 14 липня 2025 року позивачем штрафу у розмірі 17 000,00 грн юридична підстава для такої сплати існувала, оскільки була чинною постанова Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 28 травня 2025 року. Надалі з огляду на скасування вищезазначеної постанови Івано-Франківським апеляційним судом постановою від 22 серпня 2025 року відповідна юридична підстава відпала. Після визнання протиправною та скасування судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі статтею 1212 ЦК України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. Це узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (див., зокрема, постанови від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 1 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)). За змістом глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних, так би мовити, приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях, тоді як для кондикційних зобов`язань вина не має значення, бо суттєвим є неправомірність набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки те майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість останнього (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (пункти 45-46)). Інакше кажучи, у деліктних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно, а інша його не набуває, тоді як у кондикційних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно унаслідок того, що інша сторона його набуває, зокрема утримує в себе. З огляду на наведене, на дані правовідносини поширюються приписи статті 1212 ЦК України. Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, від 5 лютого 2020 року у справі № 910/15295/18. Сплачену до Державного бюджету України суму адміністративного штрафу після того, як підстава такого перерахування відпала (зокрема у разі скасування судом постанови про застосування такого штрафу), суд може стягнути на користь платника згідно зі статтею 1212 ЦК України як таку, що утримується у бюджеті без достатньої правової підстави. Такі висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 08 серпня 2023 року у справі №910/5880/21. У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (частини перша та друга статті 326 ЦК України). Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 ЦК України). Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України). З огляду на наведені приписи, а також ураховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративного штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету. У спірних правовідносинах таким органом є Департамент патрульної поліції (орган, який наклав адміністративне стягнення). Отже, та обставина, що позивач вказав відповідачем у справі, яка фактично стосується стягнення з Державного бюджету України коштів, що утримуються там без достатньої правової підстави певний орган державної влади - Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області, не означає, що у спірних правовідносинах відповідальним суб`єктом є не держава, а саме цей орган. Інакше кажучи, у кондикційних спірних правовідносинах орган держави є представником її інтересів. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі №910/23967/16 (провадження №12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі №415/1009/21 (провадження №61-18055св21) зазначено, що: «кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку». Зазначених обставин не врахував суд першої інстанції та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Таким органом у цій справі є Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів. Відповідний висновок відповідає правовій позиці Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року в справі №910/23967/16. Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності, встановивши стягнення з позивача у примусовому порядку штрафу у сумі 17 000,00 грн на підставі постанови Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 28 травня 2025 року, яка у подальшому була скасована постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 22 серпня 2025 року, колегія дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 безпідставно отриманих коштів у розмірі 17 605,00 грн. За таких обставин доводи апеляційної скарги щодо скасування рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2026 року знайшли своє підтвердження, тому позовні вимоги ОСОБА_1 про витребування безпідставно отриманих грошових кошті на підставі ст. 1212 ЦК України підлягають задоволенню. Скасування рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2026 року тягне за собою скасування додаткового рішення цього суду від 16 березня 2026 року, яким було відмовлено адвокату Малетину А.Я. у задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу по цивільній справі № 350/1282/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави в особі ГУ Національної поліції в Івано-Франківській області про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів). У постанові ВП ВС від 05.07.2023 у справі № 904/8884/21 зазначено, що: за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Оскаржуючи додаткове рішення представник апелянта зазначив, що воно є похідним від основного рішення, тому відповідно також підлягає скасуванню. Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Відповідно до статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; інша правнича допомога, пов`язана зі справою. Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Разом з цим, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору ( п. 4 ч. 1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги. Витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу надання послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Відповідно до позиції Верховного Суду, що висвітлена у постановах КЦС ВС від 09.06.2020 року по справі №466/9758/16-ц та від 15 квітня 2020 року по справі №199/3939/18-ц, аналізовані витрати сторони судового процесу мають бути документально підтверджені та доведені. Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони. Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів колегія суддів враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору. Крім того, у згаданих вище постановах Верховний Суд зазначає, що при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін). Тож суд може зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, якщо обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт. У заяві про ухвалення додаткового рішення представник позивача просив стягнути на користь ОСОБА_1 10 000 грн витрат на правничу допомогу. На підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу суду були надані: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Малетиним А.Я., ордер серії АТ № 1091091, додаткова угода від 22 серпня 2025 року до договору № 22/07/25 від 22 липня 2025 року, акт про надання професійної правничої допомоги від 1 березня 2026 року з описом наданих послуг. У акті про надання професійної правничої допомоги від 1 березня 2026 року вказано наступні послуги: збір доказів та підготовка позову 5 год/4000 грн; участь у судових засіданнях 3 засідання/6000 грн. Загальна сума складає 10 000 грн. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача виклала заперечення щодо вимоги про відшкодування понесених витрат на правничу допомогу адвоката. ГУНП в області вважає, щодо дана справа є типовою, з усталеною судовою практикою, невеликою кількістю документів, які потребують аналізу та, як внаслідок цього, не потребує великої кількості часу. Вказує, що зазначена сума витрат на професійну правничу допомогу не є співмірною із складністю справ та іншими істотними обставинами, а тому їх вартість є необґрунтованою та явно завищеною. Колегія суддів зазначає, що дана справа належить до категорії справ незначної складності, є типовою, характеризується невеликим обсягом доказової бази та усталеним правовим регулюванням. Верховний Суд неодноразово наголошував, що розмір гонорару має бути співмірним зі складністю справи та часом, витраченим адвокатом. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі її витрати на адвоката, якщо вони є неспівмірними. Враховуючи, що факт безпідставності утримання коштів уже встановлений судовим рішенням про скасування постанови про адміністративне правопорушення, підготовка даного позову не вимагала значного обсягу аналітичної роботи чи збору складних доказів. Затрачений час у розмірі 5 годин вартістю 4000 грн є очевидно завищеним та підлягає зменшенню до 2000 грн. Крім того як вбачається з матеріалів справи та протоколів судових засідань, у даній справі фактично відбулося лише два судові засідання 07.01.2026 року (а.с. 42-43) та 26.02.2026 (а.с. 50-51). Колегія суддів зазначає, що умови договору про надання правничої допомоги щодо обов`язку клієнта оплатити засідання, яке не відбулося не з вини адвоката, регулюють виключно договірні відносини між адвокатом та його клієнтом, а в силу вимог процесуального законодавства відшкодуванню за рахунок іншої сторони спору підлягають лише витрати за фактично надану професійну правничу допомогу. Оскільки за судові засіданні, яких не було позивачу фактично правова допомога не надавалася, витрати у розмірі за такі засідання не є реальними, не пов`язані з розглядом справи, а тому не можуть бути перекладені на відповідача та не підлягають стягненню Зважаючи на заперечення відповідача, суд вважає, що підлягають стягненню на користь позивача витрати на правничу допомогу у суді першої інстанції у сумі 6 000 грн, оскільки такий розмір є співмірним із ціною позову, складністю справи та відповідає засадам справедливості й розумності. Отже, додаткове рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 16 березня 2026 року підлягає скасування, а заява представника позивача про ухвалення додаткового рішення підлягає частковому задоволенню. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Малетина Андрія Ярославовича задовольнити частково. . Рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2026 року скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави в особі Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів) задовольнити. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 17 605 (сімнадцять тисяч шістсот п`ять) гривень на відшкодування сплаченого адміністративного штрафу та судового збору. Додаткове рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 16 березня 2026 року скасувати. Заяву про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 6 000 (шість тисяч) гривень витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 26 травня 2026 року. Судді Є.Є. Мальцева В.А Девляшевський В.М. Луганська