Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/46526/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/46526/23 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Бужак Н.П. Суддів: Кобаля М.І., Файдюка В.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Дубовика Володимира Васильовича на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року, суддя Жукова Є.О., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27 лютого 2023 року №0061749-2408-1027. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що за результатами перевірки 27 лютого 2023 року Головним управлінням ДПС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №0061749-2408-1027, ОСОБА_1 визначено податкове зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму 57 811 грн. Позивач вважає вказане рішення необґрунтованим та таким, що не базується на нормах чинного законодавства та таким, що складено з перевищенням повноважень, у зв`язку із чим підлягає скасуванню. Просить суд задовольнити позов. Відповідно до ухвали Київського окружного адміністративного суду від 03 січня 2024 року розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року адміністративний залишено без задоволення. Не погодившись з рішенням Київського окружного адміністративного суду, представник ОСОБА_1 - Дубовик Володимир Васильович подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову про задоволення позовних вимог. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для виходу із письмового провадження та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця (дата державної реєстрації 07 квітня 2015 року, номер запису: 23530000000034318). Видами економічної діяльності позивача (КВЕД) згідно із ЄДРПОУ є: 47.59 Роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах (основний); 31.01 Виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі; 31.09 Виробництво інших меблів; 46.65 Оптова торгівля офісними меблями; 47.91 Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля. Відповідно до договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 19 серпня 2015 року ОСОБА_1 належить нежитлова будівля розташована на земельній ділянці площею 0,1336га. Право власності на нежитлову будівлю зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 29 жовтня 2008 року згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №20734761 наданого, КПІ КОР «Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації» 29 жовтня 2008 року та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19 серпня 2015 року, згідно витягу про реєстрацію права власності (номер 42536820), виданого державним реєстратором Савчук Н.І., приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області 19 серпня 2015 року: номер запису про право власності: 10864595, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 706851532103. Нежитлова будівля розташована на земельній ділянці площею 0,1336га, наданої для розміщення та експлуатації основних, кадастровий номер: 3210300000:02:029:0019, згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-32010300000:02:029:0019, наданого Зиком А.С. , державним кадастровим реєстратором відділу Держкомагенства у м. Білій Церкві Київської області 18 травня 2015 року. Згідно із технічним паспортом та Витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (копії додаються) об`єкт складається з наступних нежитлових виробничих приміщень: 1) Склад (цех) №1 площею 171,30 кв. м; 2) Склад (цех) №2 площею 622,50 кв. м; 3) Навіс площею 95,60 кв. м. Головним управлінням ДПС у Київській області відповідно до розрахунку податку на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю загальною площею 889,4 кв. м, що належить позивачу, за 2022 рік, прийнято податкове повідомлення-рішення від 27 лютого 2023 року №0061749-2408-1027 на суму 57 811 грн. Позивач оскаржив вказане податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку. Рішенням про результати розгляду скарги ДПС України від 25 липня 2023 року №202096/6/99-00-06-01-03-06 податкове повідомлення-рішення від 27 лютого 2023 року №0061749-2408-1027 залишено без змін, а скарга без задоволення. Отже, спірним у цій справі є питання правомірності нарахування податковим органом грошових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, власнику нежитлового приміщення, що віднесене до будівель промисловості, та можливість застосування положень підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України до будівлі, яка хоч і віднесена до будівель промисловості згідно з правовстановлюючими документами, однак не перебуває у власності промислових підприємств та не використовується у виробничому процесі промислових підприємств. Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли у справі, колегія суддів зазначає наступне. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України, в редакції, чинній на момент проведення перевірки). Відповідно до пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 Податкового кодексу України ("Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки") платниками зазначеного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Згідно з пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Підпунктами 266.3.1, 266.3.2 п.266.3 ст.266 Податкового кодексу України встановлено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Відповідно до пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 Податкового кодексу України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Згідно з абз.2 пп. «ґ» пп.266.7.1 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку. Відповідно до пп.54.3.3 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган. Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, разом з детальним розрахунком суми/сум податку, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України). Приписами пп.266.6.1 п.266.6 ст.266 Податкового кодексу України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Отже, з аналізу наведених норм слідує, що у разі наявності об`єкта оподаткування з податку на нерухоме майно, платник податку, зобов`язаний сплатити суму податку обчисленого контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості, виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку. Перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінних від земельної ділянки, визначено у пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України. Вказаний перелік є вичерпний. Відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції чинній у 2023 році ) не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, віднесені до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B - F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Згідно з положеннями пп.14.1.1291 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»). Відповідно до п.5.3 ст.5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами. Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»). До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», що включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості»; 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії»; 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»; 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості»; 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості»; 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»; 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»; 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості»; 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне». Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. Підпунктом «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України визнчено, що не лише цільове призначення будівлі згідно правовстановлюючих документів, а й фактичне її використання як об`єкту промисловості, є підставою для застосування пільги з оподаткування відповідно до вказаної норми Податкового кодексу України. Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції. Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва. Застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з урахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Вказані висновки стосовно застосування положень підпункту «є» підпункту 266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 31.10.2023 у справі №160/11472/19, від 17.02.2020 у справі №820/3556/17, від 25.03.2020 у справі №280/5332/18, від 20.02.2020 у справі №819/1537/17, від 15.05.2018 у справі №806/2461/17. Законодавець визначає три критерії застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України: 1)об`єкт оподаткування є будівлею промисловості, віднесеною до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000; 2)використовується за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010; 3)не здається власниками в оренду, лізинг, позичку. Встановлена відсутність будь-якої з наведених вище ознак об`єкта нерухомого майна не дає підстав для звільнення його від оподаткування за правилами підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Судом першої інстанції встановлено, що позивачу на праві власності належить: нежитлове приміщення, стрічкова пилорама з сушарнею, загальною площею 889,4 кв. м Опис: склад (цех) №1 площею 171,30 м2, склад (цех) №2 площею 622,50 м2, навіс площею 95,60 м2. Відповідно до ДК 018-2000, будівлі підприємств легкої промисловості віднесено до класу будівель промисловості за кодом класифікатора 1251.4. Зазначене свідчить, що нежитлове приміщення, 2 виробничо-складських приміщення та навіс, загальною площею 889,4 кв.м. за своїм функціональним призначенням відноситься до класу будівель промисловості. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що об`єкт оподаткування належить до будівель промисловості групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000. Як зазначає суд першої інстанції, у 2022 році позивач здійснював господарську діяльність, зокрема за видом діяльності віднесеним до виробництва меблів. Однак позивачем не надано доказів, що цей вид господарської діяльності був основним у 2022 році. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що законодавець пов`язує можливість звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі, яка не перебуває в оренді, лізингу, позичці, з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням, зокрема, у даному випадку для виготовлення продукції. Підтвердженням використання будівель протягом звітного (податкового) періоду за призначенням у господарській діяльності є первинні документи бухгалтерського обліку. Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинними документами, серед інших, можуть виступати: акт введення будівлі промисловості в експлуатацію; акт введення в експлуатацію основних засобів (обладнання), яке використовується у процесі промислового виробництва; акт приймання-передачі; розрахунки амортизації; товарно-транспортна накладна; накладна; платіжне доручення; внутрішні акти на переміщення сировини/товару між цехами (ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV). Зазначеними документами, за умови ідентифікації їх з будівлею, підтверджується процес промислового виробництва у ній. Доказів на підтвердження використання об`єкта оподаткування за призначенням у господарській діяльності позивача матеріали справи не містять. Згідно з п. 8.1 розд. VIIІ Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588 (далі - Порядок №1588), платник податків зобов`язаний повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючий орган за основним місцем обліку шляхом подання Повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за ф. №20-ОПП (далі Повідомлення за ф. №20-ОПП) (додаток № 10 до Порядку №1588) у порядку, встановленому розд. VIIІ Порядку №1588. Разом з тим, позивач не надав доказів подання ним станом на час виникнення спірних правовідносин відомостей про об`єкти оподаткування (Повідомлення за ф. № 20-ОПП) до контролюючого органу матеріали справи не містять. Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що форма 20 - ОПП (повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність) подається всіма без виключення платниками податків, як юридичними особами, так і фізичними особами - підприємцями (ФОП) незалежно від системи оподаткування. Форму 20 - ОПП подаються платники, які знаходяться на спрощеній системі оподаткування та платники єдиного податку. В 20 - ОПП вносяться дані тільки про майнові об`єкти, які приносять дохід платнику податків. Форма 20 - ОПП відображає інформацію про майнові об`єкти як власні, так і орендовані. До форми 20 - ОПП потрапляють майнові об`єкти, які - генерують дохід для суб`єкта господарювання; - або ті, по яким потенційно може сплачуватися податок на майно (необов`язково податок має сплачуватися). Якщо платник податків має звільнення від сплати податку, то потрібно зазначити такий об`єкт у формі 20 - ОПП. Суд вірно звернув увагу, що позивачем на підставі пп.266.7.3 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України, заява на проведення звірки щодо нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та права на користування пільгою (пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України) зі сплати податку не подавалась. Таким чином, позивачем не було доведено використання об`єкта нерухомого майна, нежитлових приміщень, загальною площею 889,4 кв. м, за призначенням у господарській діяльності позивача за КВЕД 31.01 Виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі; 31.09 Виробництво інших меблів, як основних видів господарської діяльності, а тому підстави для визнання протиправними та скасування спірного рішення відповідача з огляду на те, що відповідний об`єкт нерухомості, який належить позивачеві, не відносився до об`єктів оподаткування податком на нерухоме майно в 2022 році, відсутні. За таких підстав, колегія суддів погоджується з висновком, що податкове повідомлення-рішення від 27 лютого 2023 року №0061749-2408-1027 з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2022 рік, є правомірним та скасуванню не підлягає. Щодо доводів апеляційної скарги, то представник скаржника не спростував висновків суду першої інстанції стосовно відсутності доказів, що позивач у 2022 році мав основний вид господарської дяльності віднесений до виробництва меблів та, що подавав у 2022 році повідомлення за формою №20-ОПП. Та судова практика, на яку послався представник скаржника в апеляційній скарзі не є подібною до даних правовідносин, зокрема щодо вищезазначених обставин, які стали підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Дубовика Володимира Васильовича залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року - без змін Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк, визначений ст. 329 КАС України. Суддя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Кобаль М.І. Файдюк В.В.