Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/26789/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/26789/25 П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О., суддів Кравченка К.В. та Осіпова Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року (суддя Юхтенко Л.Р., м. Одеса, повний текст рішення складений 14.10.2025) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В: 07.08.2025 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Одеській області, в якому позивач просив суд: - визнати протиправними дії Головного управління щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу компенсації за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням виплати пенсії за період з 01.02.2021 року по день фактичної виплати донарахованої частини пенсії. - зобов`язати Головне управління здійснити нарахування та виплату позивачу компенсації за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії, нарахованої на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року у справі №420/1785/25 за період з 01.02.2021 року по день фактичної виплати донарахованої частини пенсії. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. На обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що відповідно до листа відповідача від 10.07.2025 № 19223-17004/Д-02/8-1500/25 Головне управління на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.05.2025 у справі № 420/1785/25 нарахувало доплату до пенсії в сумі 110 795,10 грн, а також на цю суму нарахувало компенсацію в розмірі 102 424,82 грн. При цьому донараховану суму доплати до пенсії позивачу ще не виплачено. З огляду на це апелянт вважає, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для нарахування компенсації до моменту фактичної виплати боргу є помилковим, оскільки основною умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії), що повністю підтверджується матеріалами справи. Також апелянт наголошує, що при ухваленні рішення суд не врахував висновки щодо нарахування та виплати компенсації, викладені в постановах П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2025 у справі № 420/38718/24 та від 02.07.2025 у справі № 420/1517/24, а також Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09.06.2025 у справі № 310/23889/24. Водночас посилання позивача на постанову Верховного Суду від 04.12.2024 у справі № 380/24300/23 суд першої інстанції взагалі не взяв до уваги. На думку апелянта, оскільки останнє підвищення посадових окладів військовослужбовців відбулося 01.03.2018 відповідно до Постанови № 704, відповідач має нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю за період із 01.01.2024 по 07.06.2025 включно в розмірі 4 106,30 грн на місяць. При цьому апелянт наполягає, що з 01.01.2024, порівнюючи з грошовим забезпеченням станом на 01.03.2018, розмір його посадового окладу залишався незмінним. Відповідач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до статті 304 КАС України не перешкоджає апеляційному перегляду справи. Справу розглянуто судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження. Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області та отримує пенсію по інвалідності на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». 06.06.2025 набрало законної сили рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.05.2025 у справі № 420/1785/25, яким за позовом ОСОБА_1 зобов`язано ГУ ПФУ в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01.02.2021, 01.07.2021, 01.12.2021, 01.01.2022, 01.03.2022, 01.07.2022, 01.03.2023, 01.08.2023, 01.01.2024 та з 01.03.2024 без обмеження максимальним розміром, з урахуванням рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.10.2024 у справі № 420/15152/24 та з урахуванням раніше виплачених сум. Листом від 10.07.2025 ГУ ПФУ в Одеській області повідомило ОСОБА_1 , що покладені судом зобов`язання виконані в повному обсязі та, зокрема, у справі № 420/1785/25 заборгованість у сумі 110 795,10 грн буде виплачена після виділення відповідних коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду з Державного бюджету України. Листом від 05.08.2025 Головне управління повідомило: враховуючи, що поточна пенсія нараховувалась та виплачувалась своєчасно, законні підстави для компенсації втрати таких доходів відсутні. Вважаючи, що невиплата пенсії в належному розмірі відбулася з вини держави в особі її компетентних органів і у відповідача існує обов`язок нарахувати й виплатити компенсацію за втрату частини пенсії за весь час прострочення, у зв`язку з порушенням строків виплати частини її основного розміру, за період з 01.02.2021 по день фактичної виплати донарахованої частини пенсії відповідно до частини другої статті 46 Закону № 2050-III, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, виходив із того, що основною умовою виплати суми компенсації є фактична виплата заборгованості. Позивач не заперечує, що на підставі судового рішення пенсійний орган здійснив перерахунок пенсії та наразі виплачує її в перерахованому розмірі своєчасно. Оскільки нараховану доплату за період із 01.02.2021 по 31.12.2021 в розмірі 110 795,10 грн на підставі рішення суду у справі № 420/1785/25 ще не виплачено, суд визнав позовні вимоги необґрунтованими та передчасними. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступного. Так, згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі Порядок №159). За статтею 1 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (стаття 2 Закону №2050-III). Відповідно до статті 3 вказаного Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Статтею 4 Закону №2050-III передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою КМУ затверджено Порядок №159. Пункти 1-3 Порядку №159 аналогічні положенням Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій. Передбачено, що компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення). Абзацом 1 пункту 4 Порядку №159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Зміст наведених норм права дає підстави стверджувати, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом №2050-III, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії. Одночасно законодавець пов`язав виплату компенсації із виплатою заборгованості доходу, тобто і компенсація, і заборгованість по доходу провадиться в одному місяці. Аналогічна позиція щодо застосування норм права викладена у постановах Верховного Суду від 23 березня 2023 року у справі №520/2020/19 та від 25 березня 2023 року у справі №400/8389/21, від 24 липня 2024 року у справі №520/2674/2020 та від 31 липня 2024 року у справі №480/1704/19. Отже, виникненню права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати передує несвоєчасне нарахування та виплата доходу, за певний період, адже нарахування такого виду компенсації проводиться шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць на індекс інфляції в період невиплати доходу. Тобто, для проведення компенсації обов`язковою умовою є наявність нарахованого, але не виплаченого доходу, а також порушення встановлених строків його виплати на один і більше календарний місяць. Як встановлено судом першої інстанції та визнається позивачем в апеляційній скарзі, ГУ ПФУ, відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.05.2025 у справі № 420/1785/25, нараховано позивачу доплату до пенсії в сумі 110 795,10 грн, яка ще не виплачена. Враховуючи, що нараховані відповідачем позивачу суми вчасно не виплачені, а також те, що позивач просить нарахувати компенсацію на ще не виплачені суми пенсії, висновок суду першої інстанції про передчасність позовних вимог є правильним. Аналіз положень Закону № 2050-III та Порядку № 159 свідчить про те, що компенсація втрати частини доходів є спеціальною державною гарантією, спрямованою на відновлення реальної вартості грошового доходу у разі порушення строків його виплати. Така компенсація: Нараховується на суму нарахованого, але не виплаченого доходу. Має допоміжний характер щодо основного боргу, оскільки її розмір та існування залежать від суми (і факту) невиплаченого доходу. Відповідно до статті 4 Закону № 2050-III підлягає виплаті в тому ж місяці, у якому здійснюється фактична виплата заборгованості за відповідний період. Факт нарахування, але невиплати грошового доходу свідчить про виникнення у позивача матеріального права на компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону № 2050-III. Однак саме виникнення такого права ще не означає його порушення. Відповідно до статті 2 KAC України судовому захисту підлягають лише порушені права чи інтереси, а не ті, порушення яких є лише потенційно можливим у майбутньому. Законодавець чітко визначив, що обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо виплати компенсації виникає не з моменту нарахування доходу, а з моменту фактичної виплати основної суми заборгованості. Саме тоді орган Пенсійного фонду набуває реальної можливості виконати або не виконати покладений на нього обов`язок щодо виплати компенсації. Відповідно, лише з цього моменту може виникнути порушення права позивача на компенсацію, яке підлягає судовому захисту. Закон №2050-III не передбачає можливості присудження компенсації наперед, оскільки вона є правовим наслідком уже допущеного прострочення виплати доходу. До здійснення фактичної виплати заборгованості обов`язок щодо компенсації ще не виник, а отже й порушення права позивача не настало. За таких обставин вимога про виплату компенсації є передчасною та не може бути задоволена за відсутності встановленого порушення відповідачем відповідного обов`язку. Таким чином, хоча право позивача на компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону №2050-III є безспірним у зв`язку з доведеним фактом нарахування, але невиплати пенсії, це право на момент звернення до суду не було порушене. У зв`язку з цим воно не може бути предметом судового захисту у цій справі, оскільки суд не наділений повноваженнями зобов`язувати відповідача виплачувати компенсацію до того, як відповідний юридичний обов`язок виникне - тобто до місяця фактичної виплати основної суми заборгованості. Виходячи з викладеного, вимога позивача про виплату компенсації втрати частини доходів у теперішній момент є передчасною, що унеможливлює її задоволення через відсутність установленого порушення суб`єктом владних повноважень відповідного обов`язку. Водночас колегія суддів наголошує, що відмова у задоволенні позову в цій частині з наведених підстав не позбавляє позивача права на отримання такої компенсації в майбутньому - після фактичної виплати суми основної заборгованості. Вказане також узгоджується з висновками Верховного Суду, що викладені у постанові від 14 травня 2025 року у справі №160/672/24, від 19 червня 2025 року у справі №580/11000/23 та від 03 грудня 2025 року у справі №520/25464/23, де, зокрема, Суд наголосив на передчасності вимог позивача про нараховування і виплату компенсації до дня повної виплати сум недоплаченої пенсії відповідно до Закону №2050-III. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не у постановах судів апеляційних інстанції. Колегія суддів не приймає до уваги покликання апелянта на постанову Верховного Суду від 04.12.2024 по справі №380/24300/23, оскільки суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Верховного Суду (схожий за змістом правовий висновок міститься у її постановах від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17, від 10 листопада 2021 року у справі № 825/997/17, від 08 серпня 2023 року у справі №910/8115/19 (910/13492/21), від 04 жовтня 2023 року у справі №906/1026/22). Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при її вирішенні, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності ухваленого судового рішення. З огляду на це, підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції відсутні. Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відтак, апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає. Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно у випадках, передбачених частиною четвертою та пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко Суддя К.В.Кравченко Суддя Ю.В.Осіпов