Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/8363/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/8363/25 Головуючий в 1 інстанції: Брагар В.С. Місце ухвалення рішення: м. Миколаїв Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Лук`янчук О.В. суддів Бітова А.І. Ступакової І.Г. розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одеса адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якому позивач просив суд: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області здійснити зарахування до стажу за вислугу років ОСОБА_1 , період роботи з 15.08.2006 року по 06.08.2008 року на підприємстві ТОВ МА «Гідротранс»; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 04.05.2025. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що до його страхового стажу протиправно не зараховано період роботи з 15.08.2006 по 06.08.2008 в ТОВ МА Гідротранс на посаді Докер-механізатор. Позивач вважає, що цей період має бути зарахований до його страхового стажу, оскільки працівник не може нести відповідальність за правильність заповнення трудових книжок. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за вислугою років відповідно до пункту «г» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», періоди його роботи на посаді докера-механізатора з 15.08.2006 року по 06.08.2008 року на підприємстві ТОВ МА «Гідротранс». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області з 04.05.2025 призначити та виплатити пенсію ОСОБА_1 за вислугу років на умовах, передбачених пунктом «г» частини першої статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 968,96 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що за наданими до звернення документами страховий стаж, обчислений протягом вересня 1991 березня 2025 років, складає 30 років 3 місяці 14 днів. Стаж роботи за вислугою років на посаді механізатора (докера механізатора) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах на 11.10.2017 складає 18 років 3 місяці 29 днів. Апелянт звертає увагу суду, що для визначення права, до спеціального стажу не враховано періоди роботи згідно із записами трудової книжки з 15.08.2006 по 06.08.2008 в ТОВ МА Гідротранс на посаді докера-механізатора, оскільки не надано довідку про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній за період роботи з 15.08.2006 по 06.08.2008. Зазначає, що у довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Отже, на думку апелянта вимоги позовної заяви є такими, що не підлягають задоволенню з огляду на їх необґрунтованість. Крім того, на думку апелянта, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо зобов`язання призначити позивачу пенсію за віком, оскільки це є дискреційними повноваженнями органів Пенсійного фонду України. Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 04.05.2022 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ПФУ в Миколаївській області з заявою про призначення пенсії за вислугу років. Разом з заявою, позивачем було подано необхідні документи. Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 19.05.2025 №7441-6460/Ш-02/8-1400/25 було відмовлено в призначенні пенсії ОСОБА_1 . Обґрунтовуючи тим, що до стажу не зараховано період з 15.08.2006 по 06.08.2008 на посаді докера-механізатора, оскільки не надано довідку про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній за вказаний період. Відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 19.05.2025 №7441-6460/Ш-02/8-1400/25, загальний трудовий стаж ОСОБА_2 становить 30 років 3 місяців 14 днів, стаж за вислугу років складає 18 років 3 місяці 29 днів. В той же час, відповідачем не зараховується до стажу за вислугу років період роботи ОСОБА_3 на посаді Докер-механізатор з 15.08.2006 по 06.08.2008 в ТОВ МА Гідротранс. Позивач вважаючи дії протиправними, звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги повністю, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки доказів того, що запис про період роботи з 15.08.2006 по 06.08.2008 року є неправильним чи неточним, відповідачем до суду не надано, а відтак, трудова книжка позивача є достатньою підставою для підтвердження стажу роботи. Також суд дійшов висновку, що оскільки відповідачем було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за вислугу років через відсутність необхідного стажу, водночас, судом встановлено, що з урахуванням періодів роботи позивача з 15.08.2006 року по 06.08.2008, пільговий стаж позивача складає більше необхідних 20 років, а отже, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення пенсії позивачу. Колегія суддів надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції з урахуванням доводів апелянта виходить з наступного. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України Про пенсійне забезпечення та Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Так, у преамбулі Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. за №1788-XII передбачено, що вказаний Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. За вказаним Законом призначаються трудові пенсії, до яких відносяться пенсії за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника та за вислугу років (ст.2 Закону №1788-XII). У відповідності до ст.12 Закону №1788-XII, право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років. Згідно зі ст.51 Закону №1788-ХІІ, пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Статтею 52 Закону №1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах, а також плавсклад морського, річкового Флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз`їзних, приміського і внутріміського сполучення). Як передбачено п.«г» ч.1 ст.55 Закону №1788-ХІІ (в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015р. №213-VІІІ), право на пенсію за вислугу років мають механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах: чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі; жінки - після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 15 років на зазначеній роботі. Отже, за змістом наведених норм пенсія за вислугу років відповідно до ст.55 Закону №1788-ХІІ є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку. Пунктом «г» ч.1 ст.55 Закону №1788-ХІІ (після внесення змін Законом №213-VІІІ) передбачалося, що право на пенсію за вислугу років мають механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі; для жінок - не менше 25 років, з них не менше 15 років на зазначеній роботі. За відсутності стажу роботи, встановленого абз.2 та 3 цього пункту, у період до 01.04.2024р. право на пенсію за вислугу років надається за наявності стажу роботи, встановленого абз.15-23 п.«б» ч.1 ст.13 цього Закону. Згідно з абз.3-13 п.«б» ч.1 ст.13 Закону №1788-ХІІ, за відсутності стажу роботи, встановленого абз.1 цього пункту, у період до 01.04.2024р. пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи: з 01.04.2021р. по 31.03.2022р. - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок; з 01.04.2022р. по 31.03.2023р. - не менше 29 років у чоловіків і не менше 24 років у жінок; з 01.04.2023р. по 31.03.2024р. - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок. 11.10.2017р. набув чинності Закон №2148-VIII, у зв`язку з чим особам, які на день набрання чинності цього Закону мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений ст.ст.52, 54 та 55 Закону №1788-ХІІ, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом №1788-ХІІ. При цьому, норми Закону №1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VIII, тобто 11.10.2017р., мають вислугу та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. У той же час, як загальновідомо, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 р. у справі №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п.«а» ст.54, ст.55 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законами №213-VІІІ та №911-VIII. Слід зазначити, що змінами, внесеними Законами №213-VІІІ та №911-VIII до оспорюваних положень Закону №1788-ХІІ було: - підвищено на п`ять років вік виходу на пенсію для жінок, зайнятих на визначених п.п. «а», «б», «в», «г», «д» ст.55 Закону №1788-ХІІ роботах; - підвищено на п`ять років (загальний) стаж роботи, що необхідний для призначення пенсії за вислугу років, для категорій працівників, визначених п.п. «а», «б», «в», «г», «д», «є» ст.55 Закону №1788-ХІІ (зокрема, для чоловіків змінено загальний стаж роботи з 25 років до 30 років); - підвищено спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених п. «а» ст.54, п.п. «д», «е», «ж» ст.55 Закону №1788-ХІІ. Ухвалюючи Рішення у справі №2-р/2019, Конституційний Суд України дійшов висновків про те, наслідком яких стала неконституційність оспорюваних норм: - положення п. «а» ст.54, ст.55 Закону №1788-ХІІ, зі змінами, внесеними Законом №911-VIII у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у п. «а» ст.54 Закону №1788-ХІІ, та 55 років для осіб, зазначених у п.п. «є», «ж» ст.55 Закону №1788-ХІІ, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням ст.ст.1,3, ч.3 ст.22 та ст.46 Основного Закону України; - положення п. «а» ст.54, ст.55 Закону №1788-ХІІ, зі змінами, внесеними Законом №213-VІІІ щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави; - оспорювані положення п. «а» ст.54, ст.55 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213-VІІІ, суперечать положенням ст.ст.1,3,46 Конституції України, законодавець, зрівнявши вік виходу на пенсію для чоловіків і жінок, зайнятих на визначених п.п. «а», «б», «в», «г», «д» ст.55 Закону №1788-ХІІ роботах, що пов`язані зі шкідливим впливом на здоров`я та призводять до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком, скасував спеціальні гарантії щодо охорони праці і здоров`я жінок та встановлені спеціальні умови набуття права на пенсію за вислугу років, внесені Законом №213-VІІІ зміни до п.п. «а», «б», «в», «г», «д» ст.55 Закону №1788-ХІІ щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок є такими, що суперечать ч.3 ст.24 Конституції України. У цьому контексті, суд попередньої інстанції цілком вірно та обґрунтовано звернув увагу на те, що Законом №213-VІІІ було підвищено спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, саме для категорій працівників, визначених п. «а» ст.54, п.п. «д», «є», «ж» ст.55 Закону №1788-ХІІ, втім, у даному випадку, позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років у відповідності до п. «г» ст.55 Закону №1788-ХІІ, вимоги якої щодо необхідного спеціального стажу для призначення пенсії (не менше 20 років) законодавцем не змінювались, та неконституційними не визнавались. Аналізуючи наведене правове регулювання у контексті встановлених обставин справи, колегія суддів доходить висновку, що при визначенні права особи на призначення пенсії за вислугу років має враховуватися спеціальний стаж роботи особи станом саме на 11.10.2017р., в даному випадку, не менше 25 років та спеціальний стаж у розмірі не менше 20 років. Як вбачається з листа Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 19.05.2025 №7441-6460/Ш-02/8-1400/25, загальний трудовий стаж ОСОБА_2 становить 30 років 3 місяців 14 днів, стаж за вислугу років складає 18 років 3 місяці 29 днів. В той же час, відповідачем не зараховується до стажу за вислугу років період роботи ОСОБА_3 на посаді Докер-механізатор з 15.08.2006 по 06.08.2008 в ТОВ МА Гідротранс, оскільки не надано довідку про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній за вказаний період. Так, згідно із ч. 1 ст. 56, ст. 62 Закону України Про пенсійне забезпечення до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п. 3, 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Тобто з наведеного вбачається, що уточнюючі довідки для підтвердження спеціального трудового стажу необхідно надавати лише в разі, коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці. Згідно з записами у трудовій книжці від 09.09.1991 НОМЕР_1 , в період з 15.08.2006 по 06.08.2008 позивач працював в ТОВ МА Гідротранс на посаді Докер-механізатор. Пунктами 1,2,3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Відповідно до пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Зі змісту наведених норм слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Тобто чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості. Отже, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення. Колегія суддів зазначає, що спірний період роботи позивача підтверджений записами трудової книжки. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірні періоди роботи мають бути зарахованими до страхового стажу позивача. Як вказано судом першої інстанції, досягнення позивачем 55-річного віку підтверджується даними паспорта про дату народження. Відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 19.05.2025 №7441-6460/Ш-02/8-1400/25, загальний трудовий стаж ОСОБА_2 становить 30 років 3 місяців 14 днів, стаж за вислугу років складає 18 років 3 місяці 29 днів. На підставі викладеного у сукупності колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправними дії ГУ ПФУ в Миколаївській області щодо відмови в призначенні пенсії позивачу за вислугу років, із зобов`язанням відповідача зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 15.08.2006 року по 06.08.2008 року на посаді докера-механізатора, враховуючи належне документальне підтвердження відповідного стажу та не доведення протилежного відповідачем, а також призначення та виплату пенсії ОСОБА_1 з 04.05.2025 за вислугу років на умовах, передбачених пунктом г частини першої статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення. Щодо доводів апелянта про те, що прийняття рішення про призначення пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, колегія суддів зазначає наступне. Згідно зі змісту Рекомендації № R(80) 2 Комітету Міністрів державам - членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснити з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень, те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб`єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящих в ієрархії нормативно-правовим актам. Суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта влади виходить за межи завдань адміністративного судочинства. Відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Право на судовий захист гарантовано статтею 55 Конституції України. Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Тобто, для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, необхідно встановити, що оскаржуваними рішенням чи діянням суб`єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи або особи в інтересах якої вона звертається. При цьому, як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Так, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». У даній справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, призначати пенсію позивачу чи ні. Отже, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин (наявність необхідного стажу у позивача, досягнення ним необхідного віку 55 років), - визначення пенсійному органу обов`язку призначити позивачу пенсію за вислугу років. Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків першої інстанції не спростовують, усім доводам надано належну правову оцінку в мотивувальній частині рішення, а тому рішення суду першої інстанції скасуванню не підлягає. Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Керуючись ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів , - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області залишити без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України Повний текст постанови складено та підписано 26 травня 2026 року. Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук Суддя: А.І. Бітов Суддя: І.Г. Ступакова