Постанова 4852 № 160/8465/26

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 26 травня 2026 року м. Дніпросправа № 160/8465/26 Суддя І інстанції Лозицька І.О. Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач), суддів: Сафронової С.В., Кальника В.В., розглянувши в порядку письмовому провадженні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , 20 регіональної військово-лікарської комісії, третя особа: Військова частина НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність 20 регіональної військово-лікарської комісії, що полягає у нерозгляді по суті скарги ОСОБА_1 на висновок військово-лікарської комісії, оформлений довідкою від 25.02.2026 №2026-0225-2007-4826-3; - визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (в особі військово-лікарської комісії), що полягає у неналежному розгляді скарги ОСОБА_1 та неприйнятті рішення за результатами її розгляду; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (в особі військово-лікарської комісії) забезпечити належний розгляд скарги ОСОБА_1 та прийняття рішення за результатами такого розгляду Разом із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просить: - забезпечити позов ОСОБА_1 шляхом заборони Військовій частині НОМЕР_1 , іншим військовим частинам, органам військового управління, територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки, а також будь-яким іншим уповноваженим суб`єктам: переміщувати позивача по службі, призначати його на будь-яку посаду, направляти для подальшого проходження військової служби до інших військових частин, здійснювати його розподіл після проходження базової загальновійськової підготовки, до набрання законної сили рішенням суду у даній справі. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року позовну заяву повернуто позивачу разом із заявою про забезпечення позову. Зазначена ухвала мотивована тим, що у наданому до суду ордері відсутній такий обов`язковий реквізит, як конкретна назва суду, в якому надається правова допомога, тому такий документ не може вважатися юридично значимим для цілей підтвердження повноважень адвоката Мудрака Михайла Миколайовича на представництво інтересів ОСОБА_1 в Дніпропетровському окружному адміністративному суді. З цих підстав, суд першої інстанції виснував, що позовну заяву підписано особою, право якої на вчинення таких дій не підтверджено у встановленому законом порядку. Не погодившись з такою ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив її скасувати та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга обґрунтована помилковістю висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для повернення позовної заяви у зв`язку з непідтвердженням належним чином повноваження адвоката, яким підписано позовну заяву. Вказує на те, що в наданому до суду ордері було зазначено групу органів визначених п.2 ч.1 ст.20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а саме «судах всіх інстанцій». Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм процесуального права, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Частиною сьомою статті 160 КАС України визначено, що якщо позовна заява подається представником, то у ній додатково зазначаються відомості, визначені у пункті 2 частини п`ятої цієї статті стосовно представника. Частиною першою статті 55 КАС України встановлено, що сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Згідно із частиною першою статті 57 КАС України представником у суді може бути адвокат або законний представник. При цьому, документи, що підтверджують повноваження представників, визначені статтею 59 КАС України. У відповідності до частини четвертої ст. 59 КАС України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданими відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» № 5076-VI від 05.07.2012 (далі - Закон № 5076-VI). За приписами статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Отже, ордер, який видано відповідно до Закону № 5076-VI, є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. З матеріалів справи вбачається, що адміністративний позов від імені ОСОБА_1 поданий до суду за допомогою системи «Електронний суд» адвокатом Мудраком Михайлом Миколайовичем на підтвердження повноважень якого було надано ордер від 06.03.2026 серії АЕ №1480613, із зазначенням органу, у якому надається правова допомога, зокрема, «судах України всіх інстанцій». Разом з тим, суд першої інстанції, перевіряючи на відповідність поданої позовної заяви вимогам 160 КАС України взяв до уваги правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 9901/939/18 відповідно до якої якщо в ордері не зазначено конкретної назви суду, у якому адвокат надає правову допомогу, такий ордер не можна визнати документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Втім, на думку колегії суддів обрані і застосовані судом першої інстанції заходи та спосіб з`ясування повноважень адвоката є хибними, невиправданими й такими, що не ґрунтуються на законі, оскільки на підтвердження повноважень на представництво інтересів позивача у суді першої інстанції адвокат Мудрак Михайло Миколайович подав документ, який передбачений частиною четвертою статті 59 КАС України, а саме - ордер від 06.03.2026 серії АЕ №1480613, який відповідає вимогам чинного законодавства України, так як містить вказівку, що він виданий на представництво інтересів у «судах України всіх інстанцій», тому у суду першої інстанції не було підстав вважати, що позовну заяву у цій справі подано особою, яка не має права його підписувати. При цьому, слід звернути увагу на постанову Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі № 826/17175/18 в якій зазначено, що: - під назвою органу розуміють як безпосередньо назву конкретного органу, так і назву групи органів, визначених пунктом 2 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (наприклад, «судові органи», «органи державної влади», «органи місцевого самоврядування», «органи досудового слідства», «правоохоронні органи» тощо); - зазначення в ордері, що правова допомога надається «в судових органах» є достатнім для висновку про наявність у адвоката повноважень діяти від імені сторони у справі; - вимога судів зазначати в ордері найменування конкретного суду є надмірно формалізованою і створює невиправдані перешкоди для звернення до суду. Подібна за змістом правова позиція послідовно викладалася Верховним Судом у постановах від 09 жовтня 2020 року у справі №460/1726/19, від 22 квітня 2021 року у справі №280/2788/20, від 08 лютого 2023 року у справі №640/30856/21, від 17 серпня 2023 року у справі №600/4282/22-а, від 15 травня 2024 року у справі №520/14924/23 та інших. Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у справі №П/9901/736/18 (провадження № 11-989заі18) вказала, що положення Конвенції вимагають уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист. Таким чином, з урахуванням викладеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що повернення в даному випадку апеляційної скарги позивачеві на підставі пункту 3 частини четвертої статті 169 КАС України є проявом правового формалізму з боку суду при вирішенні питання відповідності позовної заяви вимогам закону, який обмежує право особи на розгляд її справи судом. Колегія суддів зауважує, що застосування судом правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, повинно відбуватись із урахуванням обставин конкретної справи та забезпеченням ефективного захисту прав, свобод та законних інтересів. Формальний підхід суду до здійснення своїх повноважень вже на стадії звернення особи до суду може призвести до порушення права на справедливий судовий розгляд. При цьому, питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини. Відповідно до вимог ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України - суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини в Рішенні від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» констатував, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Проявом цього права є забезпечення для кожної особи можливості звернутися до суду. У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. За правилами частини третьої ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Згідно з ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. За встановлених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при вирішенні питання про повернення позовної заяви разом із заявою про забезпечення позову порушено норми процесуального права, у зв`язку з чим уважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити - ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись статтями 315, 320, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 26 травня 2026 року. Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов суддя С.В. Сафронова суддя В.В. Кальник