Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 345/2047/25

Справа № 345/2047/25 Провадження № 22-ц/4808/930/26 Головуючий у 1 інстанції Якимів Р. В. Суддя-доповідач Барков В. М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2026 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючого судді Баркова В. М., суддів Василишин Л. В., Пнівчук О. В., секретар Шемрай Н. Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Євстафієвої Оксани Борисівни на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 березня 2026 року у складі судді Якиміва Р. В., ухвалене у м. Калуш Івано-Франківської області, повний текст якого складено 18 березня 2026 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Служби у справах дітей Калуської міської ради (орган опіки та піклування), ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком, зустрічним позовом Служби у справах дітей Калуської міської ради (орган опіки та піклування) до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про відібрання дитини у батька без позбавлення його батьківських прав, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей Калуської міської ради (орган опіки та піклування) про визначення місця проживання дитини з бабою, ВСТАНОВИВ: У травні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідачів Служби у справах дітей Калуської міської ради (орган опіки та піклування) та ОСОБА_2 з позовом про визначення місця проживання дитини з батьком. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що є батьком малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Матір`ю дитини є ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Калуського міськрайонного суду 27 січня 2021 року шлюб між їх подружжям було розірвано, а малолітню дочку залишено проживати з матір`ю. Вказував, що після розлучення він спілкувався з дочкою, брав участь у її вихованні. У червні 2021 року він зареєстрував шлюб з ОСОБА_5 , у якої вже було двоє дітей від попереднього шлюбу, а в 2021 році народилася спільна дитина син ОСОБА_6 . У 2022 році вони з сім`єю виїхали в Польщу, щоб мати можливість влаштуватись на роботу з метою забезпечення багатодітної сім`ї. Після смерті ОСОБА_4 , яка разом з їх дочкою проживала у своєї мами, малолітню дочку забрала на тимчасове проживання матір покійної дружини ОСОБА_2 , яка чинить йому перешкоди у спілкуванні з дочкою. Згідно наказу служби у справах дітей Калуської міської ради від 02 жовтня 2024 року дочку тимчасово влаштовано у сім`ю бабусі ОСОБА_2 , не повідомивши його, як батька про це. Він має намір забрати дочку, однак ОСОБА_2 чинить перешкоди в цьому. Посилаючись на те, що він офіційно працевлаштований в Польщі, має стабільний дохід, орендує житло, його дружина не заперечує щодо проживання його дочки разом з ними, а також на те, що проживання його дочки ОСОБА_7 з ним повністю відповідає інтересам дитини, просив визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . У червні 2025 року Служба у справах дітей Калуської міської ради (орган опіки та піклування) в інтересах малолітньої ОСОБА_3 звернулася до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 , із зустрічним позовом про відібрання дитини у батька без позбавлення його батьківських прав. Позовні вимоги були мотивовані тим, що згідно наказу Служби у справах дітей Калуської міської ради від 02 жовтня 2024 року малолітня дочка позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тимчасово влаштована у сім`ю бабусі ОСОБА_2 з якою вона проживає у двокімнатній квартирі в АДРЕСА_1 та прабабусею ОСОБА_8 .. В квартирі створені задовільні умови, в наявності є одяг, взуття, продукти харчування, шкільне приладдя, місце для сну, відпочинку, вивчення уроків. Батько зі слів ОСОБА_2 проживає за кордоном, має іншу сім`ю та не цікавиться дочкою, не займається її вихованням, утриманням та навчанням протягом останніх 4-х років. Служба у справах дітей Калуської міської ради (орган опіки та піклування) вказувала, що ОСОБА_1 з 2020 року належним чином не виконує батьківські обов`язки, вихованням дочки не займається, після смерті матері дитини до неї не приїжджав, не робив жодних спроб забрати дитину. Незважаючи на наявність формального батьківства, малолітня ОСОБА_7 з батьком майже не спілкувалась. Посилаючись на вищенаведене, а також на те, що на даний час донька ОСОБА_7 фактично не має уявлення про батька, а зміна середовища проживання для неї матиме негативні наслідки для її психологічного здоров`я, просила відібрати дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у батька ОСОБА_1 без позбавлення його батьківських прав, а позов ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Також із зустрічним позовом звернулась до суду і ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей Калуської міської ради (орган опіки та піклування), про визначення місця проживання дитини з бабою. Позовні вимоги ОСОБА_2 мотивувала тим, що ОСОБА_1 покинув сім`ю з літа 2020 року та проживав окремо. З цього часу він дочкою не цікавився та участі в її вихованні та утриманні не брав. Після смерті дочки ОСОБА_4 згідно наказу служби у справах дітей Калуської міської ради від 02 жовтня 2024 року її онука ОСОБА_3 , тимчасово влаштована проживати з нею. Вказувала, що термін дії даного наказу неодноразово продовжувався, однак ОСОБА_1 більше 8-ми місяців з часу смерті мами його дочки не приїжджав за дитиною, не цікавився її життям. Батько дитини проживає за кордоном, має іншу сім`ю та не цікавиться дочкою з літа 2020 року по грудень 2024 року. ОСОБА_1 з 2020 року належним чином не виконує батьківські обов`язки, вихованням дочки не займається. Посилаючись на те,що її онука на даний час фактично не має уявлення про батька, а вихованням та утриманням дитини займається вона, ОСОБА_2 просила визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з бабою ОСОБА_2 , а позов ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 березня 2026 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Служби у справах дітей Калуської міської ради (орган опіки та піклування), ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком. Зустрічний позов Служби у справах дітей Калуської міської ради (орган опіки та піклування) до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про відібрання дитини у батька без позбавлення його батьківських прав - задоволено. Постановлено відібрати малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , без позбавлення його батьківських прав. Цим же рішенням задоволено зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Калуської міської ради (орган опіки та піклування) про визначення місця проживання дитини. Постановлено визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з її бабою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за зареєстрованою адресою АДРЕСА_1 . У апеляційній скарзі на зазначене рішення суду представник ОСОБА_1 адвокат Євстафієва О. Б., посилаючись на його незаконність, неповне з`ясування обставини справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з батьком задовольнити, визначивши місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із батьком ОСОБА_1 , а у задоволенні зустрічних позовів: Служби у справах дітей Калуської міської ради про відібрання дитини у батька без позбавлення його батьківських прав та ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини разом із бабою відмовити. Представник скаржника вказує на те, що у суду першої інстанції не було підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки суд не встановив жодних обставин, які б свідчили про реальну небезпеку для життя, здоров`я чи морального розвитку дитини у разі її проживання з батьком. На думку представника ОСОБА_1 , висновок суду про те, що проживання дитини з батьком є небезпечним для її морального розвитку, є суто оціночним та не підтверджений належними доказами, оскільки сам по собі факт проживання батька за кордоном, наявність у нього іншої сім`ї чи недостатньо часте спілкування з дитиною не може свідчити про наявність небезпеки у розумінні ст. 170 СК України. Також адвокат Євстафієва О. Б. вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення ст. 170 СК України, задовольнивши позов про відібрання дитини, оскільки у матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про реальну небезпеку для життя, здоров`я чи морального виховання дитини. Натомість, суд встановив, що ОСОБА_1 є працездатною особою, офіційно працевлаштований, має стабільний дохід, забезпечений житлом, не має судимості, не веде аморальний спосіб життя, захворювань, що впливають на виконання батьківських обов`язків немає та виявляє намір брати участь у вихованні дитини (про що свідчить, зокрема, і факт подання позовної заяви про визначення місця проживання дитини разом із батьком). Також матеріалами справи підтверджено, що позивач здійснював підтримку матеріального стану дитини шляхом добровільних грошових переказів. Представник скаржника зазначає, що суд підмінив критерій «небезпеки для дитини» критерієм «звичності середовища», що суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського суду з прав людини, оскільки сам по собі факт проживання дитини з бабусею протягом певного часу не може бути підставою для позбавлення батька його переважного права на виховання дитини. Судом також не враховано практику Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої розлучення дитини з батьками є крайнім заходом, який має застосовуватися лише за наявності виняткових обставин. Органи державної влади зобов`язані вживати заходів для збереження та відновлення сімейних зв`язків, а не для їх розриву. Поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що позивач ОСОБА_1 після смерті матері дитини підтримував зв`язок із донькою та її бабусею ОСОБА_2 телефоном, цікавився успіхами в школі, надавав необхідну допомогу, від виконання батьківських обов`язків не ухилявся. Представник скаржника заперечує обставини, викладені у висновку органу опіки та піклування від 05 червня 2025 року про доцільність відібрання дитини у батька без позбавлення батьківських прав, оскільки ОСОБА_1 бере участь у житті дитини, а про засідання комісії від 11 листопада та 10 грудня 2024 року, на якому вирішувалось питання доцільності позбавлення його батьківських прав, він не був повідомлений. Про існування вказаних засідань він дізнався лише під час розгляду даної справи, а до цього вважав, що мав певні домовленості із бабусею до літа 2025 року про участь у житті дитини з-за кордону через спілкування телефоном та фінансову підтримку. Адвокат Євстафієва О. Б. вважає, що висновок органу опіки та піклування не містить переконливих доводів щодо доцільності відібрання дитини у батька без позбавлення батьківських прав, якими він керувався при прийнятті рішення (свідоме нехтування батьківськими обов`язками, яке має систематичний та постійний характер; непроявлення інтересу до дитини; особа батька становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку і т.д.), до того ж не було заслухано позицію батька, якого взагалі не запрошували брати участь у розгляді вищевказаного питання. А тому відсутні будь-які підстави для відібрання у нього дитини, оскільки позивач виконує свої батьківські обов`язки, попередньо до нього не застосовувалося ніяких заходів задля зміни його відношення щодо виховання дитини, характеризується позитивно, має доходи та місце для проживання, до кримінальної відповідальності не притягався, захворювань, які могли б впливати на виховання дитини не має. Крім того, у суду були відсутні підстави для задоволення зустрічної позовної заяви про визнання місця проживання дитини разом з бабою, оскільки в ході судового розгляду справи не було отримано доказів невиконання батьком своїх батьківських обов`язків або існування обставин, що становлять загрозу для життя чи здоров`я дитини. На думку представника позивача, відмова суду першої інстанції у задоволенні клопотання про направлення судового доручення до компетентних органів Республіки Польща є безпідставною та такою, що призвела до неповного з`ясування обставин справи. Зазначене клопотання було подано з метою отримання акту обстеження умов проживання позивача, який має істотне значення для правильного вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини. Самостійне отримання вказаного доказу було об`єктивно неможливим без відповідного судового доручення. А тому, суд фактично позбавив позивача можливості надати докази на підтвердження своїх вимог, чим порушив принципи змагальності сторін та рівності їх процесуальних прав, а також обов`язок суду сприяти всебічному, повному й об`єктивному з`ясуванню обставин справи. Також суд безпідставно відхилив доводи про перешкоджання у спілкуванні з дитиною з боку бабусі, не вживши заходів для повного та об`єктивного з`ясування цих обставин, що призвело до неправильного встановлення фактичних обставин справи. У відзиві на вищезазначену апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 доводи представника ОСОБА_1 вважає надуманими, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду вважає законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін. Додатково вказує, що з літа 2020 року позивач не цікавився життям дитини, не брав участі у її вихованні та утриманні. В той же час, дочка ОСОБА_2 восени 2021 року почала проживати за іншою адресою, а дитину залишила проживати з бабою. Таким чином, із 4 років дитина постійно проживає з ОСОБА_2 , яка займається її вихованням та утриманням. Вказує, що ні на момент смерті матері дитини, ні на момент винесення рішення судом першої інстанції, ОСОБА_4 не приїхав в Україну, не забрав дитину проживати до себе, не зайнявся її вихованням та утриманням, тобто не виконав своїх батьківських обов`язків та фактично залишив свою 7-ми річну дитину у небезпеці і така поведінка батька, змусила державні органи втрутитися в дану ситуацію та тимчасово влаштувати дитину у сім`ю баби. Надуманими, на думку представника ОСОБА_2 є твердження скаржника про те, що він просив привезти дитину до нього за кордон, оскільки для виїзду за кордон дитині необхідний паспорт, видача якого можлива лише за участі батьків дитини. В той же час ОСОБА_1 не приїхав в Україну для подачі необхідних документів для виготовлення дитині паспорта. Також звертає увагу апеляційного суду на те, що згідно договору оренди теперішня сім`я позивача орендує одну кімнату на 5 осіб, що свідчить про відсутність належних умов для проживання його теперішньої сім`ї, а відповідно і дитини від першого шлюбу. Більш того, долучений до матеріалів справи договір про працевлаштування закінчився 31 грудня 2025 року, а тому твердження скаржника про те, що він має доходи не підтверджені належними та допустимими доказами. Крім того, на думку представника ОСОБА_2 , ОСОБА_1 міг в особистому порядку звернутися до відповідного органу для отримання акту обстеження умов проживання, однак жодних доказів з даного приводу не долучив. Представнкик ОСОБА_2 також зауважує, що ОСОБА_1 після смерті матері дитини більше 1 року 7 місяців не приїхав в Україну та не встановив психоемоційного контакту з дитиною, не вжив жодних заходів щодо виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до дитини, яка залишилася без батьківської опіки. Також відзив на вищезазначену апеляційну скаргу подав представник Служби у справах дітей Калуської міської ради (орган опіки та піклування), у якому доводи представника ОСОБА_1 заперечує, рішення суду вважає законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін. Додатково вказує, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджено обставини справи, надано належну оцінку доказам та правильно враховано першочерговий принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, передбачений СК України та Конвенцією ООН про права дитини. Крім того, зауважує, що матеріалами справи підтверджується, що після смерті матері дитини батько тривалий час фактично не виконував своїх батьківських обов`язків, не забезпечував належного виховання, догляду, емоційної підтримки та стабільного безпечного середовища для дитини. Сам по собі факт біологічного батьківства не є безумовною підставою для визначення місця проживання дитини з батьком, якщо таке проживання суперечить її інтересам. Вказує, що Службою у справах дітей подано позов про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав саме з підстав наявності належному вихованню та розвитку дитини, а також невиконання батьком обов`язків щодо її утримання та виховання. За положеннями статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Представник Служби у справах дітей Калуської міської ради, позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Євстафієва О. Б. в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені судовою повісткою та за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, адвокат Євстафієва О. Б. надіслала заяву про розгляд справи без її участі, тому суд відповідно до положень ст. 372 ЦПК України розглянув справу без їх участі. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачки ОСОБА_2 та її представника адвоката Яцківа М. В., які просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 не підлягає до задоволення з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з врахуванням висновку служби у справах дітей Калуської міської ради № 01-23/348 від 05 червня 2025 року, прийшов до переконання, що позивач ОСОБА_1 з 2020 року фактично ухилявся протягом тривалого часу від виконання своїх батьківських обов`язків відносно дочки. Дитина на даний час фактично не має уявлення про батька, не отримувала від нього повноцінного виховання та емоційної підтримки, а тому вважав, що у разі залишення малолітньої дитини ОСОБА_7 разом із батьком, вона страждатиме через зміну середовища проживання, що матиме для неї негативні наслідки для її психологічного здоров`я та самопочуття. В той же час, задовольняючи позовні вимоги зустрічних позовів Служби у справах дітей Калуської міської ради (орган опіки та піклування) та ОСОБА_2 , суд першої інстанції, враховуючи комплексне психологічне дослідження Калуського міського центру соціальних служб № 01-23/477 від 10 червня 2025 року, а також наявного волевиявлення бабусі на визначення місця проживання її онуки з нею, прийшов до висновків, що дитина емоційно прив`язана до бабусі, відчуває з нею захищеність, стабільність і турботу, бабуся виявляє відповідальність у питаннях виховання, підтримує регулярний зв`язок із навчальним закладом, стежить за станом здоров`я дитини, а тому проживання ОСОБА_3 з бабусею ОСОБА_2 повністю відповідає її інтересам, забезпечує стабільність, психоемоційне благополуччя та здоровий розвиток. З цими висновками суду першої інстанції апеляційний суд погоджується з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (т.1, а.с. 11). Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 січня 2021 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано, дитину ОСОБА_3 , залишено проживати з матір`ю ОСОБА_4 (т.1, а.с. 12-13). Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 матір дитини - ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1, а.с. 14). Згідно наказу служби у справах дітей Калуської міської ради від 02 жовтня 2024 року ОСОБА_3 , тимчасово влаштовано у сім`ю бабусі ОСОБА_2 та місце її проживання зареєстровано по АДРЕСА_1 з 05 липня 2017 року (т.1, а.с. 15). Термін тимчасового влаштування малолітньої ОСОБА_3 в сім`ю бабусі ОСОБА_2 неодноразово продовжувався (т.1, а.с. 71-72). Встановлено, що ОСОБА_1 тимчасово проживає в Польщі (т.1, зворот а.с. 21). Згідно договору найму від 01 грудня 2023 року ОСОБА_1 наймає житло по АДРЕСА_2 (т.1, а.с. 24). Факт працевлаштування позивача ОСОБА_1 підтверджується трудовим договором від 01 вересня 2024 року та рекомендаційним листом від 05 травня 2025 року Інженерії АДАМПОЛЬ ОСОБА_11 , згідно яких позивач ОСОБА_1 з 01 вересня 2023 року по 31 грудня 2025 року працював на посаді муляра на підставі трудового договору. Зарекомендував себе як сумлінний, надійний і відповідальний працівник (т.1, а.с. 19-20, 35-36). Згідно Витягу з ІАС «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» від 19 жовтня 2025 року відносно ОСОБА_1 відомості про наявність незнятої чи непогашеної судимості відсутні (т1, а.с. 37). Також судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з ОСОБА_10 , яка не заперечує щодо проживання разом з нею та її дітьми ОСОБА_3 (т.1, а.с. 17, 38) Із змісту наказу служби у справах дітей № 117/01-07 від 02 жовтня 2024 року вбачається, що малолітню ОСОБА_3 взято на облік як дитину, що перебуває у складних життєвих обставинах за підставою ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків (т.1, а.с. 73). Згідно актів обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 02 жовтня 2024 року та 02 червня 2025 року малолітня ОСОБА_3 проживає з бабусею ОСОБА_2 у двокімнатній квартирі в АДРЕСА_1 та прабабусею ОСОБА_8 . В квартирі створені задовільні умови, в наявності є одяг, взуття, продукти харчування, шкільне приладдя. Для дитини є місце для сну, відпочинку, вивчення уроків. Мама дитини померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Батько дитини ОСОБА_1 зі слів ОСОБА_2 проживає за кордоном, має іншу сім`ю та не цікавиться дочкою, не займається її вихованням, утриманням та навчанням. ОСОБА_7 не заперечує щодо її тимчасового влаштування в сім`ю бабусі ОСОБА_2 (т.1, а.с. 74, 79). Відповідно до характеристики директора Калуського ліцею № 5 від 08 жовтня 2024 року ОСОБА_3 навчається в школі з 01 вересня 2023 року. Має навчальні здібності середнього рівня, до школи приходить охайно одягненою. З 4 років дитиною опікується бабуся, яка цікавиться навчанням дитини, допомагає їй в міру своїх можливостей, завжди приводить та забирає з школи. Батько дитини ніколи не приходив та не цікавився її справами (т.1, а.с. 77). Згідно повідомлення КНП «Калуський міський центр ПМСД Калуської міської ради» від 10 жовтня 2024 року за № 700/01-15 ОСОБА_3 на «Д» обліку не знаходиться. На прийом завжди супроводжувала мама або бабуся ОСОБА_2 . Всі рекомендації лікаря мамою або бабусею дитини сумлінно виконувались (т.1, а.с. 78). Згідно висновку служби у справах дітей Калуської міської ради № 01-23/348 від 05 червня 2025 року було встановлено, що ОСОБА_1 з 2020 року не належним чином виконував батьківські обов`язки відносно своєї малолітньої дочки ОСОБА_3 , вихованням не займався, не піклувався про фізичний, духовний розвиток дівчинки, не здійснював підготовку до самостійного життя. Після смерті матері дитини, яка померла у вересні 2024 року, понад 8 місяців не налагодив з дитиною відносин, не підтримував з нею зв`язку. Фактично з 2022 року проживає за межами України. А тому, орган опіки і піклування вважає за доцільне відібрати дитину ОСОБА_3 у батька ОСОБА_1 , без позбавлення його батьківських прав (т.1, а.с. 80-82). Згідно висновків комплексного психологічного дослідження Калуського міського центру соціальних служб № 01-23/477 від 10 червня 2025 року встановлено, що ОСОБА_3 проживає з бабусею ОСОБА_2 . Дитина емоційно прив`язана до бабусі, відчуває з нею захищеність, стабільність і турботу. Бабуся виявляє відповідальність у питаннях виховання, підтримує регулярний зв`язок із навчальним закладом, стежить за станом її здоров`я. Батько дитини ОСОБА_1 не бере участі у вихованні дитини, не забезпечує матеріально, спілкування з дочкою відбулося рідко, у вигляді коротких телефонних дзвінків. Емоційного зв`язку між батьком і дитиною не сформовано. На момент оцінювання дитина чітко висловлює бажання проживати з бабусею, мотивуючи це почуттям безпеки,звичним середовищем, емоційною підтримкою, почуттям довіри та любов`ю. Проживання ОСОБА_3 з бабусею ОСОБА_2 повністю відповідає її інтересам, забезпечує стабільність, психоемоційне благополуччя та здоровий розвиток (т.1, а.с. 130). Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою (стаття 160 СК України). Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (частини перша та друга статті 161 СК України). Отже, наведеними положеннями законодавства України визначено, хто має право ініціювати в суді такий спір, що вирішується у цій справі, та яка особа є належним відповідачем у такій справі: такими сторонами є, передусім, батьки дитини, а у разі їх відсутності - усиновлювачі чи інші законні представники (опікуни). Відповідно, будь-які інші особи, які не є законними представниками малолітньої дитини, не мають права на звернення до суду з позовом про визначення місця проживання з ними. Концепція забезпечення переважного проживання дитини в її рідній сім`ї, а у разі окремого проживання - з одним з батьків, закріплена і в міжнародних договорах, зокрема, в Конвенції про захист прав дитини, а також в Декларації прав дитини. Відповідно до статті 5 Конвенції про захист прав дитини Держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов`язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім`ї чи общини, як це передбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини (стаття 27 Конвенції). Згідно з принципом 6 Декларації прав дитини дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі - в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір`ю. Найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, хто несе відповідальність за її освіту і навчання; насамперед таку відповідальність несуть її батьки (принцип 7 Декларації прав дитини). Аналіз наведених норм національного законодавства, а також положень міжнародних договорів, свідчить про закріплення переважного права на визначення місця проживання дитини з батьками (одним із батьків), що кореспондується з обов`язком батьків забезпечувати найкращі інтереси дитини, здійснювати захист прав та інтересів своїх дітей. Отже, у спорі між батьками визначаються найкращі інтереси дитини, а в разі неможливості визначення таких найкращих інтересів підлягають застосуванню такі способи захисту як позбавлення батьківських прав, а також відібрання дитини без позбавлення батьківських прав. Батьки виконують й представницькі функції дитини. Так, неповнолітня особа бере участь у цивільних та інших правовідносинах через свого представника, який діє/повинен діяти в інтересах такої неповнолітньої особи. Саме по собі позбавлення дитини законного представника створює ситуацію правової невизначеності, коли відсутня та особа, яка вправі звернутися в інтересах дитини до будь-якої іншої особи. Відповідно до частини третьої статті 161 СК України якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них. Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування. Згідно з частиною першою статті 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. Системний аналіз положень статті 29 ЦК України, статей 163, 170 СК України дає підстави стверджувати, що саме батько має переважне право на визначення з ним місця проживання малолітньої дитини. Верховний Суду своїй практиці неодноразово зазначив, що лише у разі позбавлення батьків дитини батьківських прав стосовно неї, інші близькі родині набувають переважних прав порівняно з іншими особами на визначення місця проживання дітей з ними. Водночас ЄСПЛ звертає увагу, що при вирішенні спорів щодо дітей забезпечення найкращих їх інтересів виступає пріоритетним принципом. У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року ЄСПЛ наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. У справі «Мамчур проти України» ((Заява № 10383/09), остаточне рішення від 16 жовтня 2015 року) ЄСПЛ зазначив, що інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв`язки дитини з її сім`єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім`ю З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини. У цьому контексті недостатньо встановити, що дитину може бути поміщено у краще середовище для її виховання. Не може також бути виправданим захід, що роз`єднує сімейні зв`язки, самим лише посиланням на ненадійний стан батьків, що може бути вирішено за допомогою менш радикальних засобів, такими як цільова матеріальна допомога та соціальна підтримка, а не шляхом розлучення сім`ї (пункт 136). Отже, у своїх рішеннях ЄСПЛ орієнтує, що для всіх дій чи рішень щодо дітей необхідно забезпечити найкращі інтереси дитини замість «презумпції на користь матері» чи «рівності прав та обов`язків батьків стосовно дитини». У справі «Т. А. and Others v. Republic of Moldova», в якій батько бажав встановити опіку над дитиною, яка після смерті матері залишилася проживати з бабусею та дідусем, батьками матері дитини, ЄСПЛ встановив, що між бабусями і дідусями і внуками може існувати «сімейне життя» за смислом статті 8 Конвенції, якщо між ними існують достатньо тісні сімейні зв`язки. ЄСПЛ зазначив про те, що спеціалізований орган, психолог, сімейний лікар рекомендували залишити дитину з бабусею і дідусем, попереджували про можливі серйозні наслідки для її здоров`я. У справі, що переглядається встановлено, що спір між бабою та батьком дитини виник з приводу її місця проживання, після смерті матері дитини. Між бабою і батьком дитини є спір, в якому кожен з них вважає, що дитина має проживати саме з ним. Колегія суддів зауважує, що спір, що виник між сторонами стосується інтересів дитини, а тому результат судового розгляду має бути спрямований на захист найкращих її інтересів. З урахуванням підстав, змісту позовних вимог, норм національного права та практики Європейського суду з прав людини, надаючи оцінку встановленим судом першої інстанції обставинам та доводам апеляційної скарги, враховуючи вік дитини, права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дітей і обов`язком батьків діяти в їх інтересах, беручи до уваги поведінку батька дитини ОСОБА_1 , який з 2020 року фактично самоусунувся від виховання доньки, не налагодив емоційний зв`язок з дитиною після смерті її матері, враховуючи висновок органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання дитини з бабою, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що на даний час найкращим інтересам малолітньої ОСОБА_3 буде відповідати визначення її місця проживання з бабою ОСОБА_2 . Колегія суддів зауважує, що судом першої інстанції належним чином враховано висновки комплексного психологічного дослідження Калуського міського центру соціальних служб № 01-23/477 від 10 червня 2025 року, якими було встановлено, що дитина емоційно прив`язана до бабусі, відчуває з нею захищеність, стабільність і турботу. Натомість емоційного зв`язку між батьком і дитиною не сформовано. Разом з цим, всупереч вимогам ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів, що визначення місця проживання дитини разом із ним відповідатиме її якнайкращим інтересам. З огляду на вищезазначене, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції за відсутності доказів реальної небезпеки для життя, здоров`я чи морального виховання дитини неправильно застосував положення ст. 170 СК України. Колегія суддів вважає, що факт офіційного працевлаштування позивача та наявність у нього стабільного доходу, забезпечення житлом, відсутність судимості та захворювань, що впливають на виконання батьківських обов`язків не є тими чинниками, які на даний час впливають на забезпечення найкращих інтересів малолітньої ОСОБА_3 . Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги й про те, що судом першої інстанції не враховано, що у висновку органу опіки та піклування відсутні переконливі доводи щодо доцільності відібрання дитини у батька без позбавлення батьківських прав, оскільки судом вказаний висновок був оцінений у сукупності з іншими доказами у справі та поясненнями свідків. Інші доводи апеляційної скарги у своїй сукупності зводяться з незгодою із висновками суду першої інстанції, при цьому заявник не навів обставин, які б давали можливість ставити під сумнів висновок суду щодо визначення проживання дитини разом із бабою. Колегія суддів звертає увагу, що батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у її житті та розвитку, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати. Визначення місця проживання дитини з бабою не повинно негативно впливати на її взаємовідносини з батьком та на його участь у вихованні дитини, оскільки визначення місця проживання дитини з бабою не позбавляє батька батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків, що мають усвідомлювати батько та баба, спір між якими вирішено судом. Колегія суддів підкреслює необхідність усвідомлення сторонами потреби у вирішенні конфлікту в інтересах дитини, налагодження між ними співпраці з метою забезпечення належного контакту кожного з них з дитиною, встановлення можливості спілкування та спільного проведення часу, спільного вирішення питань, які стосуються всіх потреб дитини. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи та обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог в зв`язку з їх недоведеністю. Згідно з частиною 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Євстафієвої Оксани Борисівни - залишити без задоволення. Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 березня 2026 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 27 травня 2026 року Судді В. М. Барков Л. В. Василишин О. В. Пнівчук