Постанова 4803 № 184/2606/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5882/26 Справа № 184/2606/25 Суддя у 1-й інстанції - Гаєвий О.В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача Никифоряка Л.П. суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В. за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О. Учасники справи: позивач Акціонерне товариство «Акцент-Банк» відповідач ОСОБА_1 розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга Акціонерним товариством «Акцент-Банк» на рішення Покровського міського суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2026року, головуючий у суді першої інстанції Гаєвий О.В. В С Т А Н О В И В: Описова частина Короткий зміст заявлених вимог У грудні 2025року Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі АТ «Акцент-Банк», Банк) подало в суд позов проти ОСОБА_1 з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 11 липня 2023року в розмірі 195 559,42грн, а також судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 2422,40грн. Існування таких вимог позивач обґрунтовував тим, що 11 липня 2023року ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк». Своїм підписом у вказаній заяві відповідачка підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, які викладені на банківському сайті www.a-bank.com.ua, складає між нею і Банком договір про надання банківських послуг. Банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачці можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором. Проте, відповідачка свої зобов`язання за вказаним договором з повернення отриманих коштів належним чином не виконала, у зв`язку з чим у відповідачки перед Банком виникла заборгованість, що станом на 29 листопада 2025року становить 195 559,42грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту 145 465,79грн; заборгованості по процентам за користування кредитом 50093,63грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Покровського міського суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2026року у задоволенні позову відмовлено. Висновки суду першої інстанції ґрунтувались на тому, що Банк не надав належних і допустимих доказів на підтвердження факту надіслання відповідачці та отримання нею вимоги про сплату простроченої кредитної заборгованості, у разі невиконання якої Банк мав намір реалізувати своє право на дострокове повернення кредиту у судовому порядку. Враховуючи, що праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором, має передувати реалізація ним права вручення вимоги про дострокове виконання основного зобов`язання відповідно до вимог статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», суд виснував, що у ОСОБА_1 не виник обов`язок дострокового повернення суми грошових коштів за кредитним договором № б/н від 11 липня 2023року, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що позивачем було направлено відповідачці вимогу про дострокове повернення кредиту та така вимога була отримана відповідачкою ОСОБА_1 . Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу 24 березня 2026року АТ «Акцент-Банк» подало безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою підсистеми «Електронний суд» апеляційну скаргу на рішення Покровського міського суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2026року. В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду та висловив вимогу про скасування рішення і просив про задоволення позову повністю. Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що позивачем надано до суду належні та допустимі докази, які є необхідними та достатніми для підтвердження факту наявності простроченої заборгованості за договором та її розміру, що не спростовано відповідачкою. Також суд першої інстанції не звернув увагу на те, що розмір нарахованих процентів за користування кредитом повністю відповідає умовам кредитного договору. Відповідачка зобов`язалася прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу, відповідачка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила її залишити без задоволення, через те, що обставини якими апелянт обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції 26 березня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду витребувано з Покровського міського суду Дніпропетровської області цивільну справу; та 02 квітня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2026року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «Акцент-Банк» на рішення Покровського міського суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2026року. 23 квітня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду на 15?? год 26 травня 2026року. Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді. Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами 11 липня 2023рокуміж АТ «Акцент-Банк»та ОСОБА_1 був укладений договір № б/н, відповідно до якого позивач надав відповідачці кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк», отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації. У Анкеті-заяві зазначено, що відповідачка згодна з тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг становить між нею та Банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. В порушення умов вказаного кредитного договору, відповідачка допустила прострочення повернення кредиту і сплати процентів, внаслідок чого за нею станом на 29 листопада 2025року виникла заборгованість в розмірі 195 559,42грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту 145 465,79грн; заборгованості по процентам за користування кредитом 50 093,63грн. Як вбачається з виписки по рахунку за період з 11 липня 2023року по 27 листопада 2025року відповідачка користувалася кредитними коштами та здійснювала погашення кредиту.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази. У своїх висновках про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції вирішального значення надав тій обставині, що позивачем не доведено виникнення у відповідачки обов`язку дострокового повернення кредитних коштів, оскільки Банком не надано належних та допустимих доказів дотримання передбаченого законом порядку пред`явлення вимоги про дострокове виконання зобов`язання, зокрема відсутні докази направлення відповідачці письмового повідомлення з вимогою усунути порушення та повернути кредит у визначений строк. Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково так як судом першої інстанції не повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи. Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції У частині першій статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої, пункту 8 та абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог. З урахуванням викладеного для вирішення спору, який виник на підставі звернення до суду позивача, який вважає порушеними, невизнаними або оспореними свої, зокрема майнові права, суду необхідно встановити наявність у позивача такого права, факт його порушення і у зв`язку із зазначеним з`ясувати, чи правильний спосіб захисту свого права обрано позивачем при зверненні до суду. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України). У частині другій статті 627 ЦК України закріплено, що у договорах за участю фізичної особи споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів (правовий висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 14 вересня 2016року у справі № 6-223цс16). Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулює Закон України від 12 травня 1991року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі Закон № 1023-XII), який також встановлює права споживачів, визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Споживач це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII). Споживчий кредит це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої зазначеної статті, який був чинний до 10 червня 2017року). У чинній до 10 червня 2017року редакції частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII було закріплено, якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність. 10 червня 2017року набрав чинності Закон України від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII «Про споживче кредитування» (далі Закон № 1734-VIII), який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон № 1023-XII застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону № 1734-VIII (стаття 11 Закону № 1023-XII у редакції, чинній з 10 червня 2017року). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017року відбувалося з урахуванням приписів Закону № 1023-XII. З 10 червня 2017року на ці відносини поширюється Закон № 1734-VIII, а у частині, що йому не суперечить, також Закон № 1023-XII. Положеннями статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) виснувала, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений указаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017року), не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а в суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову в частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором. У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свій правовий висновок, висловлений у постанові від 27 березня 2019року у справі № 521/21255/13 (провадження № 14-600цс18), вказавши, що суд, установивши, що кредитування відбулося з метою задоволення споживчих потреб позичальника, зобов`язаний застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема, частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017року), в якій був установлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. У справі № 638/13683/15-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значущих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами. За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що матеріали справи не містять доказів того, що позивачем було направлено відповідачці ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення кредиту та така вимога була отримана нею, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що Банком не дотримано порядку врегулювання питання дострокового повернення кредиту, визначеного частиною четвертою статті 16 Закону № 1734-VIII. Починаючи з 10 червня 2017року, праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов`язання, відповідно до вимог частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», якою зокрема визначено, що кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. З огляду на те, що позивач не дотримався порядку дострокового повернення кредиту за вимогою Банку (не направив вимогу про дострокове повернення коштів), строк повернення кредиту в повному обсязі не настав. Тож, у позичальника ОСОБА_1 не виник обов`язок дострокового повернення всієї суми грошових коштів за кредитним договором, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що Банк завчасно направив лист-вимогу про дострокове повернення кредиту, а позичальник таку вимогу одержав. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02 лютого 2022року у справі № 755/11307/17 (провадження № 61-14700св21), від 22 жовтня 2025року у справі № 766/2926/23 (провадження № 61-2757св25) щодо застосування статті 16 Закону України «Про споживче кредитування». Отже, ураховуючи, що праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов`язання відповідно до вимог частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», висновок суду першої інстанції про передчасність позовних вимог АТ «Акцент-Банк»є обґрунтованим та узгоджується з нормами матеріального права, які судом застосовані правильно, лише в частині, яка стосується такої складової кредитної заборгованості, як поточна заборгованість (основна заборгованість, строк вимоги за якою ще не настав). Водночас суд першої інстанції не визначив, яка сума основної заборгованості за кредитом з моменту припинення позичальником виконання зобов`язання до звернення до суду з позовом у цій справі є простроченою, а яка сума основної заборгованості за кредитом є такою, строк виконання якої ще не настав, враховуючи визначений у кредитному договорі строк кредитування 240 місяців, тобто до 11 липня 2043року. Предметом позовних вимог АТ «Акцент-Банк»у цій справі є стягнення основної заборгованості за кредитом в розмірі 195 559,42грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту 145 465,79грн; заборгованості по процентам за користування кредитом 50 093,63грн. Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого Банком до суду, указаний розмір заборгованості у ОСОБА_1 виник станом на 29 листопада 2025року, тобто на момент, коли позичальник фактично припинив виконувати зобов`язання з повернення кредиту. Як зазначено вище, позичальник ОСОБА_1 фактично припинила виконувати зобов`язання з повернення кредиту з травня 2025року, у зв`язку з чим з цього моменту розпочала утворюватися нова складова кредитної заборгованості залишок простроченої заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), тобто частина основної заборгованості, строк вимоги за якою настав. Банк звернувся до суду з позовом у цій справі у грудні 2025року. Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 29 листопада 2025року розмір основної заборгованості ОСОБА_1 за кредитом у сумі 195 559,42грнрозподілився таким чином: 130 813,94грн залишок поточної заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 14 651,85грн залишок простроченої заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 9 268,32грн залишок поточної заборгованості по процентам за користування кредитом; 40 825,31грн залишок простроченої заборгованості по процентам за користування кредитом. Отже, враховуючи правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19), з якою узгоджується практика розгляду судами спорів щодо стягнення кредитної заборгованості за договорами, строк виконання за якими було змінено кредитором у односторонньому порядку (постанови Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 699/1537/14 (провадження № 61-16628св20), від 17 січня 2022 року у справі № 1519/2-4141/11 (провадження № 61-5104св21), від 02 лютого 2022 року у справі № 755/11307/17 (провадження № 61-14700св21), апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову АТ «Акцент-Банк»в частині стягнення основної заборгованості, строк вимоги за якою настав (простроченої заборгованості), в розмірі 55 477,16грн, яка складається із: простроченої заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) 14 651,85грн; простроченої заборгованості по процентам за користування кредитом 40 825,31грн. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункт 4 частини першої статті 376 ЦПК України). Згідно з частиною другою статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Суд першої інстанції неправильно застосував положення частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування»щодо вимог АТ «Акцент-Банк»про стягнення основної заборгованості, строк вимоги за якою настав (простроченої заборгованості). Ураховуючи викладене, рішення Покровського міського суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2026року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк»заборгованості за кредитним договором № б/н від 11 липня 2023року станом на 29 листопада 2025року в розмірі 55 477,16грн, яка складається із: простроченої заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) 14 651,85грн; простроченої заборгованості по процентам за користування кредитом 40 825,31грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 3 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів. Статтею 141 ЦПК України закріплено порядок розподілу судових витрат між сторонами. За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18). На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018року у справі № 751/3840/15, провадження № 14-280цс18). Встановлено, що на підтвердження витрат на правничу допомогу адвокат Скользнєва В.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , надала: ордер на надання правничої допомоги; договір про надання правничої допомоги від 05 січня 2026року; акт здачі-прийняття послуг від 20 квітня 2026року; квитанцію до прибуткового касового ордера від 20 квітня 2026року. В акті здачі-прийняття послуг від 20 квітня 2026року адвокат Скользнєва В.В. навела види правничої допомоги, які були надані, а саме: ознайомлення з матеріалами справи 2 000,00грн; написання відзиву на апеляційну скаргу 3 000,00грн. Також підписанням цього акту сторони договору підтвердили, що не мають претензій чи зауважень одна до одної. Згідно квитанції до прибуткового касового ордера від 20 квітня 2026року ОСОБА_1 сплатила на користь адвоката Скользнєвої В.В. 5 000,00грн за надання правничої допомоги на підставі договору про надання правничої допомоги від 05 січня 2026року. Отже, зазначене підтверджує фактичне здійснення відповідачкою ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, надану адвокатом у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції. Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Аналогічна позиція відображена в постанові Верховного Суду від 28 вересня 2023року у справі № 686/31892/19. У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи. З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Тому, виходячи з положень частини третьої статті 141 ЦПК України, враховуючи співмірність складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходячи з її конкретних обставин, апеляційний суд вважає, що зазначені відповідачкою витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00грн є завищеними. З урахуванням часткового задоволення позовних вимог, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з Банку на користь відповідачки судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000,00грн, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції. Водночас приймаючи до уваги висновок апеляційного суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідачки на користь Банку підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору, сплаченого останнім за подачу позовної заяви пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 687,20грн (55 477,16 х 100 / 195 559,42 х 2 422,40 / 100 = 687,20). Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Задовольнити частково апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк». Рішення Покровського міського суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2026рокускасувати. Задовольнити частково позов Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-банк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 11 липня 2023року станом на 29 листопада 2025року в розмірі 55 477,16грн, яка складається із: простроченої заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) 14 651,85грн; простроченої заборгованості по процентам за користування кредитом 40 825,31грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-банк»судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 687,20грн. Стягнути з Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000,00грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 26 травня 2026року. Судді: