LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4811944/2338/21

від 27.05.2026 ·

Справа № 944/2338/21 Головуючий у 1 інстанції: Швед Н.П. Провадження № 22-ц/811/4521/25 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Цяцяк Р.П., судді: Ванівський О.М. та Шеремета Н.О., за участю: секретаря Костюк С.О.; адвоката Тимощука О.І. представника позивачки ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , представника ОСОБА_3 , на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 08 грудня 2025 року, В С Т А Н О В И В: У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, в кінцевій редакції позовних вимог якого просила: -визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя автомобіль марки «Тоуоtа RАV4», державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , 2013 року випуску (в подальшому «спірний автомобіль»); -стягнути з відповідача на користь позивачки грошову компенсацію за спірний автомобіль в розмірі 1/2 вартості спірного транспортного засобу, а також судові витрати, зокрема 10 000 грн. витрат на правничу допомогу (а.с. 103-104). Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що сторони з 10 листопада 2007 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 26 січня 2021 року. Зазначалося, що сторонами під час шлюбу і було придбано спірний автомобіль, однак не було досягнуто згоди щодо поділу майна подружжя, а тому позивачка змушена звертатися з даним позовом до суду (том 1, а.с. 1-2). Оскаржуваним рішенням позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя задоволено. Визнано об`єктом права спільної сумісної власності подружжя автомобіль марки «Тоуоtа RАV4», державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , 2013 року випуску. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 : -грошову компенсацію за автомобіль марки «Тоуоtа RАV4», державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , 2013 року випуску, в розмірі 1/2 вартості спірного транспортного засобу, що становить 265 576 грн.; -3 284 грн. 70 коп. сплаченого судового збору, судові витрати на проведення експертизи №1440-Е від 07.08.2023 року в розмірі 7 362 грн. 03 коп. та 10 000 грн. витрат на правничу допомогу (том 1, а.с. 238 -249). Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_3 . Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати, покликаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та на порушення норм процесуального і неправильного застосування норм матеріального права. Стверджує, що спірний «автомобіль придбаний не за сімейні кошти та не в інтересах сім`ї Відповідача» та вважає, що позивачкою не було подано до суду належних та допустимих доказів того, що спірний автомобіль було придбано саме за сімейні кошти. Також стверджує, що спірний автомобіль було придбано у 2018 році за кошти матері відповідача та в інтересах його батьків, що підтверджується долученими квитанціями, оскільки відповідач не мав своїх фінансів на придбання такого автомобіля, а позивачка на момент придбання автомобіля взагалі не працювала та доходів не отримувала. Звертає увагу на те, що автомобіль відповідачу не належить, оскільки був перереєстрований 13.06.2021 року на батька відповідача, а його вартість на момент перереєстрації становила 30 000 грн, що підтверджується довідкою ГСЦ МВС у Львівській області (том 2, а.с. 2-7). 30 січня 2026 року на адресу Львівського апеляційного суду від представника ОСОБА_1 надійшов Відзив на апеляційну скаргу, який містить прохання оскаржуване рішення залишити в силі, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити (том 2, а.с. 34 35). Апелянт та його представник, будучи своєчасно (22.02.2026 року) належним чином повідомленими про час та місце апеляційного розгляду справи (том 2, а.с. 49), в судове засідання не з`явилися і про причини такої неявки суд не повідомили, що (у відповідності до частини 2 статті 372 ЦПК України) не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, заперечення доводів апеляційної скарги зі сторони представника позивачки, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. ЦПК України встановлено, що: - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (статті 12 і 81); - суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13); - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76); - належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77); - обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82). Відповідно до частини першої статті 36 Сімейного кодексу України (далі - СК України) шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя. У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України). Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Конструкція статей 60, 70 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18). Таким чином, вирішуючи питання про поділ майна подружжя, встановивши факт набуття цього майна подружжям у період перебування в шлюбі, застосуванню підлягають положення статей 60, 70 СК України з урахуванням презумпції спільності права власності подружжя на майно. Визначення режиму особистої приватної власності майна одного з подружжя передбачено у статті 57 СК України, відповідно до якої особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Судами встановлено, стверджується матеріалами справи та визнається (не заперечується) всіма учасниками справи, а відтак (у відповідності до частини 1 статті 82 ЦПК України) доказуванню не підлягає, те що: -10 листопада 2007 року між сторонами даного спору ( ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ) було укладено шлюб, який було розірвано рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 26 січня 2021 року (том 1, а.с. 3); -у 2018 році відповідачем було придбано спірний автомобіль, який 05 березня 2021 року (тобто вже після розірвання шлюбу між сторонами) відповідачем по договору купівлі-продажу було продано батькові. На твердження відповідача, спірний автомобіль ним було придбано на кошти, які йому були переказаними його мамою. Суд першої інстанції відхилив наведені вище доводи відповідача з посиланням на те, що спірний автомобіль відповідачем було придбано у 2018 році, а згідно довідки Філії «Львівське обласне управління» АТ Державний ощадний банк України» від 15.10.2024 року міжнародні перекази коштів на ім`я відповідача надійшли та були отримані останнім у період з лютого по серпень місяць 2019року, тобто вже після купівлі вищевказаного автомобіля. Апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували (коментували тощо) наведені вище висновки суду. Крім цього, сам по собі факт отримання особою, яка перебуває у шлюбі, коштів від іншої особи не спростовує презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, яке було придбано під час такого шлюбу. З урахуванням наведеного вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування (та, відповідно, для відмови у задоволенні позовних вимог) відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , представника ОСОБА_3 , залишити без задоволення, а рішення Яворівського районного суду Львівської області від 08 грудня 2025 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повну постанову складено 27 травня 2026 року. Головуючий: Цяцяк Р.П. Судді: Ванівський О.М. Шеремета Н.О.

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»