Постанова 4824 № 752/21616/24

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 травня 2026 року м. Київ Справа № 752/21616/24 Провадження №22-ц/824/4462/2026 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. секретаря: Узлій М.М. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , подану адвокатом Зарубіною Тетяною Михайлівною, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2025 року, ухваленого у складі судді Захарчук С.С., - В С Т А Н О В И В: У вересні 2024 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 звернулась до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Акціонерне товариство «Страхова компанія «Інго»» (далі - АТ «СК «Інго», Товариство), про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 303814,43 грн. Позов мотивовано тим, що 23.06.2023 близько о 09 год. 10 хв. по пр-ту Науки, 5, в м.Києві відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю належного позивачу на праві власності автомобіля марки Rivian, д.н.з. НОМЕР_1 , та автомобіля марки Jeep, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_4 . Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 27 липня 2023 року по справі №752/13602/23 відповідача було визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та накладено на неї адміністративне стягнення. Як указувала позивач, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 була застрахована в АТ «СК «Інго» з лімітом відповідальності 260000 грн, що підтверджується полісом №210829672 та сертифікатом №250319979.22. У зв`язку із цим, позивач 27.06.2023 подала до Товариства повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, до якого надала копії усіх необхідних документів задля отримання суми страхового відшкодування. 05.10.2023 страховик відповідача - АТ «СК «Інго» виплатив позивачеві страхове відшкодування у сумі 126428,90 грн, 18.10.2023 - 33471,10 грн, 20.10.2023 - 21195,57 грн, а 02.05.2024 виплатив 31750 грн. Тобто, страховиком було здійснено відшкодування на загальну суму 212845,57 грн з урахуванням відповідного коефіцієнту. Відповідно до висновку експерта №076/23, складеного за результатами проведення експертного транспортно-товарознавчого дослідження з визначення розміру матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу від 02.11.2023, виконаного судовим експертом Ковалем І.М., вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Rivian, д.н.з. НОМЕР_1 , становить 287475,29 грн. Окрім цього, з огляду на складність ремонту автомобіля ОСОБА_1 звернулася до ФОП ОСОБА_5 , який спеціалізується на ремонті електромобілів, та з метою подальшого ремонту автомобіля останній виставив позивачеві рахунок-фактуру №2489763 від 17.07.2023 на загальну суму 120000 грн, в яку входили комп`ютерна діагностика, ремонтні кузовні роботи, демонтаж-монтаж заднього бампера, розбірка-збірка деталей кузова, фарбування кришки багажника, відновлення кришки багажника. Також, ФОП ОСОБА_5 позивачеві було виставлено рахунки-фактури на загальну суму 212000 грн, в яку входили парктронік заднього бампера, накладка заднього бампера, кришка багажника, ліхтар задній лівий, ліхтар кришки багажника, а також на загальну суму 177660 грн, в яку входили встановлення парктроніка, тестування роботи систем автомобіля, інсталяція програми, комп`ютерна діагностика. Вказані роботи на загальну суму 509660 грн було оплачено, про що свідчать відповідні квитанції Оскільки вартість майнового збитку, завданого ОСОБА_1 пошкодженням її автомобіля унаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, то позивач змушена була звернутися до суду із даним позовом, відповідно до вимог якого просила суд стягнути із ОСОБА_2 різницю між фактичним розміром шкоди (вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням, що становить 296814,43 грн. Окрім того, як вказувала позивач у своїй позовній заяві, унаслідок заподіяння шкоди її автомобілю вона понесла значні моральні страждання, так як дорожньо-транспортна пригода сама по собі є стресовою і небезпечною подією. Тому, виходячи і з засад розумності, виваженості та справедливості, ОСОБА_1 дійшла висновку, що для компенсації моральної шкоди з відповідача необхідності стягнути 7000 грн. Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу у 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали суду подати суду відзив на позов. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: АТ «Страхова компанія «Інго», про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а саме різницю вартості понесених збитків між страховою виплатою та фактичною вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу у сумі 296 814,43 грн, а також компенсацію завданої моральної шкоди в розмірі 3 000 грн. У задоволенні інших вимог позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені по справі судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2998,04 грн. Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, шо будь-яких доказів того, що розрахунок страхового відшкодування здійснено з порушеннями, стороною відповідача не надано як і не надано доказів, що ремонтні роботи не відповідають характеру ушкоджень, які зазначені у акті огляду транспортного засобу, що є доказом наявності певних пошкоджень у автомобіля потерпілого. Вказує, що відповідач, всупереч частини першої статті 81 ЦПК України, не надала належних та допустимих доказів на спростування вартості завданих позивачу збитків внаслідок пошкодження автомобіля Rivian R1T, н.з. НОМЕР_1 , а також не спростувала належними та допустимими доказами доцільності проведених ремонтних робіт та їх вартості. Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_2 адвокат Зарубіна Т.М. подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов у задоволені позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права. Вказує, що АТ «СК «Інго» не здійснило повний розмір відшкодування перебачений лімітом страхового відшкодування у сумі 260 000,00 грн а було сплачено лише 212 845,57 грн, тобто на 47 154,43 грн менше ліміту страхового відшкодування. Зазначає, що позивачка погодилась з розміром страхового відшкодування, оскільки не оспорювала рішення страховика про виплату страхового відшкодування у сумі 212 845,57 грн. Зауважує, що у матеріалах справи відсутні підтверджуючі докази про вартість ремонтних робіт які були виконанні позивачем, зокрема оплати ФОП ОСОБА_5 на суму 177 660,00 грн, зокрема Акти виконаних робіт датовані 17 липня 2023 року та 24 липня 2023 року, хоча відповідно до протоколу огляду колісного транспортного засобу від 24 жовтня 2023 року автомобіль не було відремонтовано, хоча акти виконаних робіт були надані. Вказує, що розмір стягнення є необґрунтованими, оскільки виконання ремонтні ремонти не стосувались пошкоджень які настали внаслідок ДТП а були присутні на автомобілі до настання ДТП. Зазначає, що суд першої інстанції стягнув 3 000,00 грн моральної шкоди хоча в мотивувальній частині рішення було вмотивовано стягнення 1 000,00 грн моральної шкоди. 22 грудня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду від представника ОСОБА_1 адвоката Загороднього Є.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому він просив рішення суду першої інстанції залишити без змін а апеляційну скаргу залишити без задоволення. В судовому засіданні представник ОСОБА_2 адвокат Зарубіна Т.М. підтримала доводи апеляційної скарги. Представник ОСОБА_1 адвокат Загородній Є.О. заперечував проти доводів апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла наступних висновків. Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 позивач є власником автомобіля Rivian моделі R1T, н.з. НОМЕР_1 , номер VIN НОМЕР_4 . Як убачається з матеріалів справи, 23.06.2023 0 09 год. 10 хв. по пр-ту Науки, 5 у м.Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля, який належить позивачу - Rivian, н.з. НОМЕР_1 , та автомобіля «Jeep», н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_4 , у результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 27 липня 2023 року, яка набрала законної сили, у справі №752/13602/23 ОСОБА_4 було визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу. Згідно описової частини вказаної постанови суду, ОСОБА_4 23.06.2023 о 09 год. 10 хв., керуючи транспортним засобом «Джип», реєстраційний номер НОМЕР_2 , в м.Києві по пр-ту Науки, 5, рухаючись заднім ходом не переконалася, що це буде безпечно, внаслідок чого здійснила наїзд на автомобіль «Рівіан», номер ВІН НОМЕР_4 , що призвело до пошкоджень тарнспортних засобів, тобто вчинила дії, якими порушено вимоги п.10.9 ПДР України, за що відповідальність передбачена ст.124 КУпАП. Відповідно до положень частини шостої статті 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Оскільки згадана вище постанова суду, якою була установлена вина водія автомобіля «Jeep», н.з. НОМЕР_2 , у скоєнні ДТП набрала законної сили, то вона в силу частини четвертої статті 82 ЦПК України має преюдиціальне значення. Відтак у даному випадку вина відповідача у завданні позивачеві матеріальних збитків встановлена та не підлягає доведенню. З матеріалів справи убачається, що цивільно-правова відповідальність відповідача на момент вказаної ДТП була застрахована у АТ «СК «Інго» згідно полісу №210829672 з лімітом відповідальності за шкоду заподіяну майну в розмірі 160000 грн, франшиза 0 грн. Також, у відповідності до сертифікату №250319979.22 від 31.08.2022 договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів «Автоцивілка+» додатково встановлено суму страхового відшкодування у розмірі 100000 грн для страхового випадку через настання цивільної відповідальності страхувальника/водія за пряму матеріальну шкоду, заподіяну життю, здоров`ю чи майну третіх осіб внаслідок дорожньо-транспортної пригоди при використанні ним ТЗ у разі, якщо розмір заподіяної шкоди третім особам не покривається умовами та/або лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну третім особам, які встановлені Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Встановлено, що 27.06.2023 позивач звернулася до страховика відповідача - АТ «СК «Інго» із письмовим повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, де повідомила про виниклу подію, локалізацію механічних ушкоджень транспортного засобу та орієнтовного розміру завданих матеріальних збитків. В матеріали справи також надана копія листа АТ «СК «Інго» від 31.01.2024, яким останнє на запит позивача надало відповідь на претензію представника Данилевської О.О. та повідомило про виконання своїх зобов`язань щодо здійснення страхової виплати в межах ліміту по полісу цивільно-правової відповідальності за договором №210829672, та підстав для доплати страхового відшкодування не вбачало. До вказаної відповіді АТ «СК «Інго» долучило копії страхових актів №5994669 від 02.08.2023 та №6240120 від 17.10.2023, згідно яких за звітом експерта сума загального збитку склала 160000 грн. Листом від 12.01.2024 за №5850648 АТ «СК «Інго» у відповідь на вимогу-претензію представника позивача повідомило останнього про те, що попередньо здійснене страхове відшкодування в загальному розмірі 181245057 грн залишається без змін, з огляду на положення пункту 34.3 статті 34 Закону, та у заявника відсутні підстави для наполягання на використанні страховиком саме альтернативних документів щодо розрахунку розміру шкоди, оскільки АТ «СК «Інго» вчасно та в повному обсязі виконало всі необхідні дії, передбачені законом. Убачається, що страховиком відповідача позивачеві було сплачено страхове відшкодування різними платежами, а саме 05.10.2023 сплачено 126428,90 грн, 18.10.2023 - 33471,10 грн, 20.10.2023 - 21195,57 грн, а 02.05.2024 сплачено 31750 грн. Разом АТ «СК «Інго» було здійснено позивачеві виплату страхового відшкодування у загальному розмірі 212845,57 грн. На підтвердження факту виплати страховиком відповідача суми страхового відшкодування позивачем надано скріншоти з додатку онлайн банкінгу про зарахування грошових коштів. Дані обставини сторонами не заперечуються. Разом з тим, в ході розгляду даної справи її учасниками не надавалися та не заявлялися клопотання про витребування від АТ «СК «Інго» копії матеріалів страхової справи, а також доказів на підставі яких останнім було проведено розрахунки суми страхового відшкодування. Звертаючись до суду із позовом у цій справі, ОСОБА_1 посилалась на те, що дійсний розмір матеріальних збитків, якій був їй завданий унаслідок вказаної вище дорожньо-транспортної пригоди значно перевищує виплачений їй розмір страхового відшкодування страховиком відповідача. А саме, зазначала, що за результатами проведення експертного транспортно-товарознавчого дослідження розмір завданих збитків було оцінено в 287475,29 грн, а реально завдані збитки, які вона понесла на ремонт пошкодженого транспортного засобу взагалі становлять 509660 грн. Тому, посилаючись на положення статті 1194 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач уважала, що різницю між фактичним збитками та сумою виплаченого страхового відшкодування, яка становить 296814,43 грн, повинна бути відшкодована їй за рахунок відповідача ОСОБА_2 . Так, згідно наданої відповідачем копії схеми місця ДТП, складеного працівниками поліції на місці дорожньо-транспортної пригоди 23.06.2023, були зафіксовані такі пошкодження транспортного засобу Rivian R1T, н.з. НОМЕР_1 , - задній бампер з накладками, задній борт з фонарем. Відповідно до наданої суду копії висновку експерта №076/23 від 02.11.2023, виготовленого судовим експертом Ковалем І.М. на замовлення ОСОБА_1 , вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Rivian R1T, н.з. НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження внаслідок ДТП, яка сталася 23.06.2023, станом на дату проведення дослідження становить 287475,29 грн. За змістом надано висновку убачається, що ідентифікація досліджуваного КТЗ проводилась на підставі результатів огляду КТЗ 24.10.2023, а також на підставі наданого свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. Відповідно до протоколу огляду від 24.10.2023 судовим експертом під час проведення вказаного досліджено було зафіксовано пошкодження таких деталей автомобіля: 1) борт задній - деформація з розривами; 2) бампер задній - порізи поверхні; 3) молдинг заднього бампера лівий - порізи, зламано; 4) світловідбивач задній лівий - порізи; 5) датчик паркувальний лівий внутрішній - порізи поверхні; 6) ліхтар борта заднього - тріщини; 7) електрообладнання - діагностування в процесі ремонту (зі слів власника не працюють камери та інше обладнання). Також у вказаному акті міститься примітка судового експерта про те, що на момент огляду на автомобілі убачалися відновлювальні роботи з усунення попередніх аварійних пошкоджень, демонтовано та нанесено шар ґрунту на переднє ліве крило, ліві двері. Без демонтажу нанесено шар ґрунту на лівий борт. Згідно доданої до висновку судового експерта ремонтної калькуляції від 02.11.2023 для проведення відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу позивача передбачалася заміна таких записних частин, як бампер задній, датчик задній парктронік, двері задка, додатковий ліхтар гальмівний, ліхтар задній лівий, ліхтар дверей задка. Розрахунок вартості вказаних запчастин був проведений експертом на основі рахунків-фактур на складові роботи №23489763 та №2489544 від 17.07.2023, складених ФОП ОСОБА_5 . На підтвердження вартості фактично понесених ремонтних робіт з відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу Rivian R1T, н.з. НОМЕР_1 , на загальну суму 509660 грн позивач надала суду копії таких доказів: складені ФОП ОСОБА_5 рахунки-фактури №2489763 від 17.07.2023, №3766954 від 24.07.2023 та №2489544 від 17.07.2023; підписані між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_5 нарядів-замовлень №2489763 від 17.07.2023 та №3766954 від 24.07.2023; підписані 26.03.2024 між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_5 акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №2489763 від 17.07.2023 та №3766954 від 24.07.2023; видаткову накладну №2489544 від 17.07.2023; а також квитанції до прибуткового касового ордеру №1099, №1100 від 18.07.2023 та №1120 від 25.07.2023. За змістом названих вище рахунку-фактури, наряду-замовлення та акту здачі-приймання робіт №2489763 від 17.07.2023 ФОП ОСОБА_5 проводився такий перелік ремонтних робіт автомобіля позивача - ремонтні кузовні роботи на суму 20000 грн, демонтаж-монтаж заднього бампера на суму 5000 грн, розборка-зборка деталей кузова на суму 10000 грн, фарбування кришки багажника на суму 35000 грн, відновлення кришки багажника на суму 30000 грн, комп`ютерна діагностика - 20000 грн. Всього робіт на 120000 грн. Відповідно до рахунку-фактури, наряду-замовлення та акту здачі-приймання робіт №3766954 від 24.07.2023 заявлено проведення таких ремонтних робіт автомобіля позивача - встановлення парктроніка на суму 5000 грн, тестування роботи систем автомобіля на суму 39000 грн, налагодження функціонування систем автомобіля на суму 39000 грн, інсталяція програми на суму 78000 грн, комп`ютерна діагностика - 16660 грн. Всього робіт на 177660 грн. Згідно виставленого ФОП ОСОБА_5 рахунку-фактури та складеної видаткової накладної №2489544 від 17.07.2023 визначена наступна вартість запчастин: парктронік заднього бампера - 2000 грн; накладка заднього бампера - 45000 грн; кришка багажника - 86250 грн; ліхтар задній лівий - 7500 грн; ліхтар кришки багажника - 71250 грн. Всього вартість запчастин зазначена в розмірі 212000 грн. Сплата вказаних витрат у вигляді проведених ремонтних робіт та придбаних необхідних запчастин на загальну суму 509660 грн підтверджується долученими до матеріалів справи квитанціями №1099, №1100 від 18.07.2023 та №1120 від 25.07.2023. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Пунктами 34.2. статті 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено 10-денний термін з дня отримання страховиком повідомлення про ДТП для направлення свого представника на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків. Якщо страховик не виконав вимоги вказаних положень відповідно до пункту 34.3. Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. Таким чином, законодавцем визначено 10 денний строк як такий, що забезпечує можливість страховиком здійснити огляд пошкодженого автомобіля в найкоротші терміни і забезпечує схоронність автомобіля для уникнення можливості його повторного пошкодження. Відповідно до положень статті 1166 ЦК України, яка встановлює загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. За приписами частини 2 статті 1187, частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, при цьому шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах. Згідно статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Збитками є втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (стаття 22 ЦК України). Правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов`язок. Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Відповідно до статті 979 цього Кодексу за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 01.07.2004 № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV). Відповідно до статті 5 Закону № 1961-IV об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону № 1961-IV). За приписами пункту 22.1 статті 22 Закону 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Згідно пункту 34.2. статті 34 Закону 1961-IV протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик зобов`язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків. Якщо представник страховика не з`явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик зобов`язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження). Відповідно до статті 35 Закону 1961-IV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування установленого зразка. Положеннями пункту 36.2 статті 36 Закону 1961-I передбачено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. Аналіз наведених положень Закону 1961-IV дає підстави для висновку, що за наслідками дорожньо-транспортної пригоди та фактом подання позивачем заяви про страхове відшкодування у АТ «СК «Інго» виник обов`язок відшкодувати шкоду на умовах, визначених цим Законом та договором цивільного страхування. Разом із тим, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги в частині того, що суд першої інстанції безпідставно поклав на відповідача обов`язок відшкодувати позивачеві також суму 47 154,43 грн, яка становить різницю між загальним лімітом страхового покриття у розмірі 260 000,00 грн та фактично виплаченим АТ «СК «Інго» страховим відшкодуванням у сумі 212 845,57 грн. Як убачається з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність відповідача на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в АТ «СК «Інго» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну, у розмірі 160 000,00 грн, а також за договором добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів «Автоцивілка+», яким додатково передбачено страхове відшкодування у розмірі 100 000,00 грн. Отже, загальний розмір страхового покриття за вказаними договорами становив 260 000,00 грн. АТ «СК «Інго» здійснило позивачеві виплату страхового відшкодування у загальному розмірі 212 845,57 грн. Водночас у матеріалах справи відсутні докази, які б давали суду можливість встановити, з яких саме підстав страховиком не було здійснено виплату страхового відшкодування у межах повного ліміту страхового покриття, а саме у сумі 260 000,00 грн. Учасниками справи не заявлялися клопотання про витребування від АТ «СК «Інго» матеріалів страхової справи, розрахунку страхового відшкодування, висновків, калькуляцій чи інших документів, на підставі яких страховиком було визначено розмір виплати саме у сумі 212 845,57 грн, а також не встановлено правових підстав відмови страховика у доплаті страхового відшкодування у сумі 47 154,43 грн. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що сума 47 154,43 грн не може бути покладена на відповідача як на особу, винну у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, оскільки ця сума перебуває в межах погодженого сторонами страхового покриття та може бути предметом окремих вимог позивача до страховика у разі незгоди з визначеним ним розміром страхового відшкодування. Сам по собі факт виплати страховиком страхового відшкодування у меншому розмірі, ніж передбачений договором ліміт відповідальності, не свідчить про виникнення у відповідача обов`язку відшкодувати позивачеві відповідну різницю, оскільки судом у межах цієї справи не встановлено, що така невиплата є наслідком обставин, за які має відповідати саме відповідач, а не страховик. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром доведених збитків у сумі 509 660,00 грн та загальним лімітом страхового покриття у сумі 260 000,00 грн, що становить 249 660,00 грн. У задоволенні позовних вимог про стягнення 47 154,43 грн необхідно відмовити, оскільки зазначена сума перебуває в межах страхового покриття, а питання правомірності її невиплати страховиком може бути предметом окремого спору з АТ «СК «Інго». Разом із тим, інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового відшкодування шкоди, завданої позивачу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Положеннями частини п`ятої статті 12 ЦПК України на суд також покладені певні обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Відповідно до постанови Верховного Суду у справі № 917/1307/18 23 жовтня 2019 року, зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Простіше кажучи, позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення. Доводи апеляційної скарги про те, що позивач погодилась із розміром страхового відшкодування, оскільки не оскаржувала рішення АТ «СК «Інго» про виплату страхового відшкодування у сумі 212 845,57 грн, не можуть бути підставою для повної відмови у задоволенні позову. Сам по собі факт неоскарження позивачем рішення страховика не свідчить про відмову позивача від права на відшкодування шкоди в частині, яка перевищує ліміт страхового покриття. Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою. Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про те, що виконані ремонтні роботи не стосувалися пошкоджень, отриманих автомобілем унаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Так, зі схеми місця ДТП убачається, що внаслідок пригоди у транспортного засобу Rivian R1T були пошкоджені задній бампер з накладками, задній борт з ліхтарем. У протоколі огляду транспортного засобу від 24 жовтня 2023 року експертом також зафіксовано пошкодження заднього борта, заднього бампера, молдингу заднього бампера, світловідбивача, паркувального датчика, ліхтаря заднього борта та електрообладнання. Тобто характер пошкоджень, зазначених у матеріалах справи, узгоджується з переліком ремонтних робіт і запасних частин, вартість яких заявлена позивачем до відшкодування. При цьому апелянтом не надано належних і допустимих доказів того, що зазначені пошкодження виникли до дорожньо-транспортної пригоди або не перебувають у причинному зв`язку з нею. Доводи апеляційної скарги про те, що акти виконаних робіт датовані раніше, ніж був проведений експертний огляд автомобіля, також не свідчать про недопустимість або неналежність таких доказів. Вказані обставини самі по собі не спростовують факту понесення позивачем витрат, оскільки оплата робіт і придбання необхідних деталей підтверджені письмовими доказами, зокрема а відповідач не надала доказів фіктивності таких документів, невиконання відповідних робіт або невідповідності їх характеру пошкодженням, отриманим унаслідок ДТП. Крім того, відповідач не заявляла клопотань про призначення судової автотоварознавчої експертизи, не надала альтернативного висновку експерта чи іншого розрахунку вартості відновлювального ремонту, який би спростовував розмір заявлених позивачем витрат. Тому самі лише припущення апелянта щодо необґрунтованості розміру шкоди не можуть бути підставою для повної відмови у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги про відсутність доказів понесення позивачем витрат на ремонт транспортного засобу також є необґрунтованими. Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження вартості фактично понесених витрат на відновлювальний ремонт автомобіля Rivian R1T, н.з. НОМЕР_1 , позивач надала рахунки-фактури, наряди-замовлення, акти здачі-приймання робіт, видаткову накладну, а також квитанції до прибуткових касових ордерів № 1099, № 1100 від 18 липня 2023 року та № 1120 від 25 липня 2023 року. Вказаними документами підтверджено витрати на загальну суму 509 660,00 грн . Посилання апелянта на те, що у матеріалах справи відсутні докази оплати робіт на суму 177 660,00 грн, спростовуються наявними у справі документами, зокрема рахунком-фактурою, нарядом-замовленням, актом здачі-приймання робіт № 3766954 від 24 липня 2023 року та квитанціями про оплату. За змістом цих документів зазначена сума стосувалася встановлення парктроніка, тестування роботи систем автомобіля, налагодження функціонування систем автомобіля, інсталяції програми та комп`ютерної діагностики. Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються критерії розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України, у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин). Тобто, аналізуючи наведені положення законодавства, з урахуванням обставин справи, а також зваживши на згадані вище роз`яснення Пленуму Верховного Суду України щодо відшкодування моральної шкоди, то насамперед треба звернути увагу на те, що сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі 216/3521/16-ц зазначено, що вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення споживчого договору, зокрема у справі про порушення банком зобов`язання з повернення вкладу, суди мають враховувати, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено. Дослідивши матеріали справи апеляційний суд дійшов до висновку факт дорожньо-транспортної пригоди, пошкодження належного позивачу транспортного засобу, необхідність звернення до страховика, організації ремонту автомобіля та судового захисту свого права об`єктивно свідчать про заподіяння позивачу моральної шкоди, яка полягала у душевних переживаннях, порушенні звичного способу життя та необхідності докладати додаткових зусиль для відновлення порушеного права, а тому у суду наявні підстави для стягнення моральної шкоди з відповідача. Разом з тим, в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції дійсно зазначено про обґрунтованість стягнення моральної шкоди в розмірі 1 000,00 грн, а в резолютивній частині стягнуто 3 000,00 грн, разом з тим, апеляційний суд погоджується з мотивувальною частиною рішення суду першої інстанції у сумі 1 000,00 грн а тому сума моральної шкоди підлягає стягненню у сумі 1 000,00 грн. Згідно частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Наведені порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни рішення суду згідно з вимогами ч. 1 ст. 376 ЦПК України. Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Оскільки вимоги позивача підлягають задоволенню частково, в процентному співвідношення на 82,50 %, з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сума судового збору за подання позовної заяви в розмірі 2 506,47 грн. (3 038,14 грн. x 82,50 % : 100%). Крім того, оскільки апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволена частково, на її користь з позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в сумі 797,51 грн. (4 557,21 грн. x 17,50% : 100%). Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Урахувавши правила частини десятої статті 141 ЦПК України, Київський апеляційний суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 708,96 грн судових витрат. Відповідно до частин першої-третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. За частинами четвертою-шостою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. ОСОБА_1 заперечень проти розміру витрат на професійну правничу допомогу не подавала. Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. За пунктом 9 частини першої статті 1 цього закону представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частина перша статті 1 Закону). Згідно зі статтею 19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268). Отже, в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19. Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката. Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)). За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)). Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. У постанові від 08 квітня 2020 року у справі №306/1198/17 Верховний Суд зазначив, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18). Процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Обов`язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.);розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені Верховним Судом у постановах у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18). Такі ж висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц та від 09 червня 2020 року у справі №466/9758/16-ц. Чинне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов`язує надати докази щодо надання правової допомоги. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують). Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України). Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18. Тому при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи (висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений в постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року в справі № 922/2685/19). З матеріалів справи відомо, що 04 листопада 2024 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було укладено договір про надання правничої допомоги. Відповідно до п. 5.1. вказаного договору, зазначено, що розмір винагороди за надання правничої допомоги, відповідно до п. 1 договору визначаються сторонами в додатковій угоді до даного договору. Відповідно до додаткової угоди до договору про надання правничої допомоги від 04 листопада 2024 року встановлено вартість послуг. Відповідно до акту про обсяг наданої правничої допомоги від 18 листопаду 2024 року вартість наданих послуг у суді першої інстанції становить 24 000,00 грн, а саме ознайомлення з матеріалами цивільної справи 2 500,00 грн; надання консультації 3 000,00 грн; складання та направлення адвокатського запиту 2 000,00 грн; складання та подання до суду відзиву на позовну заяву 16 000,00 грн. Відповідно до акту про обсяг наданої правничої допомоги від 10 листопада 2025 року вартість наданих послуг у суді апеляційної інстанції становить 12 000,00 грн за складення апеляційної скарги. Отже, матеріалами справи дійсно підтверджується факт отримання ОСОБА_2 послуг адвоката Зарубіної Т.М. з надання правової допомоги. Разом з тим, при визначенні розміру судових витрат, що підлягають відшкодуванню, судова колегія виходить з того, що дана справа при її перегляді у суді апеляційної інстанції, для кваліфікованого юриста не є спором значної складності, не потребує зібрання великого обсягу доказів, що вже надавалися протягом тривалого розгляду справи, залучення до участі у справі інших учасників. З урахуванням критерію реальності адвокатських витрат та критерію розумності, колегія суддів вважає, що вираховуючи суму, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрати на правничу допомогу відповідно до задоволених вимог а саме 4 550,00 грн. (26 000,00 грн *17,5 % : 100%). Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Зарубіною Тетяною Михайлівною - задовольнити частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2025 року змінити в частині: стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а саме різницю вартості понесених збитків між страховою виплатою та фактичною вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобузменшивши суму з 296814,43 грн до 249 660,00 а також компенсацію завданої моральної шкоди, зменшивши суму з 3 000,00 грн до 1 000,00 грн. стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені по справі судові витрати зі сплати судового збору зменшивши суму з 2 998,04 грн до 1 708,96. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у сумі 4 550,00 грн. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач А. М. Стрижеус Судді: Л. Д. Поливач О. І. Шкоріна