Ухвала ККС ВС № 936/867/22

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2026 року м. Київ Справа № 936/867/22 Провадження № 51-1126 ск 23 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 23 квітня 2026 року про відмову у відкритті апеляційного провадження, встановив: Ухвалою слідчого судді Воловецького районного суду Закарпатської області від 07 квітня 2026 року задоволено клопотання адвоката ОСОБА_6 , подане в інтересах ОСОБА_7 , про скасування арешту майна, накладеного ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 26 січня 2023 року у справі № 936/867/22 у межах досудового розслідування кримінального провадження № 12022078090000111 від 18 серпня 2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України. На вказану ухвалу слідчого судді адвокат ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої Закарпатський апеляційний суд ухвалою від 23 квітня 2026 року відмовив у відкритті апеляційного провадження на підставі положень ст. 399 КПК України. У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_4 просить оскаржувану ухвалу апеляційного суду скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. На його думку, Закарпатський апеляційний суд, відмовляючи у відкритті провадження, порушив положення ст. 6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, норми Конституції України та не дотримався положень ст. 370 КПК України. Зокрема, вказує, що ч. 4 ст. 399 КПК України містить виключний перелік підстав для відмови у відкритті провадження, однак оскаржувана ухвала на жодній з цих підстав не ґрунтується. Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з огляду на таке. Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи й у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Однак право на справедливий суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, накладення яких допускається щодо умов прийнятності скарги. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 рішення у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» від 28 травня 1985 року, пункт 96 рішення у справі «Кромбах проти Франції» від 13 лютого 2001 року). У рішенні Конституційного Суду України від 12.06.2012 № 13-рп/2012 зазначено, що, встановлюючи обмеження права на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень, законодавець повинен керуватися такою складовою принципу верховенства права, як пропорційність. За правовою позицією Конституційного Суду України, обмеження прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним. Таким чином, Конституцією України допускається можливість обмеження права на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду, однак воно не може бути свавільним та несправедливим. Таке обмеження має встановлюватися виключно Конституцією та законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленим суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційним та обґрунтованим. Законом, який конкретизує положення Конституції України щодо обмеження можливості оскарження рішень суду, також є КПК України. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що стаття 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного окремого судового рішення в межах кримінального провадження, відповідно до чого КПК України визначає, у яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку (постанова Верховного Суду від 4 квітня 2019 року у справі № 494/6/18). Також у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року (справа № 646/5552/17) та від 28 лютого 2019 року (справа № 161/4229/18), які стосувалися права на апеляційне оскарження ухвал слідчих суддів, Верховний Суд підкреслив, що норми Конституції України та кримінального процесуального закону беззастережно гарантують право на апеляційне оскарження лише судового рішення, постановленого за наслідками розгляду справи (кримінального провадження у суді першої інстанції) по суті, а не всіх судових рішень у межах цієї справи (провадження). Відповідно до положень статті 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом. Оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування регламентовано главою 26 КПК України. Згідно з ч. 3 ст. 392 КПК України в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом. Перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку під час досудового розслідування, визначено ч. 1 та ч. 2 ст. 309 КПК України. Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про арешт майна або відмову в ньому, тобто судові рішення, постановлені в порядку ст. 173 КПК України. При цьому можливості оскарження ухвал слідчого судді, постановлених у порядку ст. 174 КПК України, зокрема про скасування арешту майна або про відмову у скасуванні такого арешту, кримінальний процесуальний закон не передбачає. Відповідно до висновку Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 20 травня 2024 року у справі № 712/191/23 (провадження № 51-3208кмо23), ухвала слідчого судді про повне або часткове скасування арешту майна, постановлена за правилами ст. 174 КПК України, не підлягає апеляційному оскарженню. Таким чином, у цьому кримінальному провадженні апеляційний суд, встановивши, що ухвала слідчого судді від 07 квітня 2026 року, якою було задоволено клопотання про скасування арешту майна, постановлена за правилами ст. 174 КПК України, дійшов обґрунтованого висновку, що вона не підлягає апеляційному оскарженню, а тому відповідно до положень ч. 4 ст. 399 КПК України правильно відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_4 . З огляду на це, керуючись положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 23 квітня 2026 року про відмову у відкритті апеляційного провадження. Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає. Судді ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3