Ухвала ККС ВС № 161/10590/25

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2026 року м. Київ справа № 161/10590/25 провадження № 51-1928ск26 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 грудня 2025 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 17 березня 2026 року стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Луцьк Волинської області, раніше не судимого, засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК), Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Луцький міськрайонний суд Волинської області вироком від 04 грудня 2025 року визнав винуватим ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, та призначив йому покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Частково задовольнив цивільний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди. Ухвалив стягнути з ОСОБА_4 на користь потерпілого ОСОБА_6 30 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. За обставин, детально викладених у вироку місцевого суду, 21 грудня 2024 року близько 19:40, ОСОБА_4 , перебуваючи поблизу будинку № 4-А на вул. Космонавтів у м. Луцьк Волинської області, діючи з прямим умислом, керуючись метою заподіяння тілесних ушкоджень іншій людині, в ході словесного конфлікту з потерпілим ОСОБА_6 умисно наніс йому один удар кулаком правої руки в ділянку живота та два удари кулаком правої руки в ділянку правого ока, чим спричинив потерпілому тілесні ушкодження, які згідно висновку судово-медичного експерта № 130 від 13 лютого 2025 року відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. Дії ОСОБА_4 місцевий суд кваліфікував за ч. 2 ст.125 КК, як нанесення умисних легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. Волинський апеляційний суд ухвалою від 17 березня 2026 рокузалишив без задоволення скаргу захисника ОСОБА_5 , а вирок суду першої інстанції без зміни. Вимоги касаційної скарги й доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, ставить питання про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій стосовно ОСОБА_4 і закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що суди попередніх інстанцій в порушення ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не виконали обов`язок доказування поза розумним сумнівом. Уважає докази у справі непереконливими, а сторона обвинувачення, у свою чергу, не надала жодного достовірного, допустимого та належного доказу винуватості його підзахисного у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення. На думку касатора, оскільки показання потерпілого під час досудового розслідування та під час судового розгляду відрізняються, свідки особисто не бачили побиття, а у день вчинення правопорушення ні потерпілий, ні свідки не викликали поліцію, тож винуватість ОСОБА_4 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, не доведено поза розумним сумнівом. Захисник зазначає, що під час досудового розслідування не було допитано інших свідків, які повинні були бачити, що сталося. Стверджує, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги захисника щодо відсутності доказів винуватості ОСОБА_4 і фактично ухилився від повторного дослідження та аналізу доказів. Мотиви Суду Перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши зміст оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке. Так, суд касаційної інстанції згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Частиною 2 ст. 433 КПК передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, однобічність та неповнота судового розгляду самі собою можуть бути підставою для зміни чи скасування вироку місцевого суду апеляційним судом (статті 409, 410 КПК). Підставами ж для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, згідно зі ст. 438 КПК, є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу (ч. 2 ст. 438 КПК). Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним законом не передбачено. Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального закону, а вирішуючи питання щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, виходить з установлених фактичних обставин, викладених у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій. Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, як про це порушено питання в касаційній скарзі захисником. Крім того, положеннями ст. 94 КПК передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Оцінка доказів, як визначено ст. 94 КПК, є виключною компетенцією суду, який постановив вирок. Суть доводів касаційної скарги захисника зводиться до оскарження невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноти судового розгляду. Адвокат фактично наполягає на своїй версії обставин та оцінці доказів. З урахуванням приписів статей 433 і 438 КПК Суд позбавлений можливості констатувати обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій. Натомість зазначені захисником доводи були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який погодився з рішенням місцевого суду щодо доведеності його винуватості та юридичної кваліфікації дій ОСОБА_4 . З касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень видно, що суд першої інстанції дав належну правову оцінку доказам як окремо кожному, так і у їх сукупності з точки зору належності, допустимості, достатності, достовірності та взаємозв`язку. Колегія суддів апеляційного суду, погоджуючись із висновками суду першої інстанції, зазначила про те, що наведені у вироку докази є належними, допустимими достатніми та достовірними, узгоджуються між собою в сукупності та взаємозв`язку і підтверджують вину ОСОБА_4 . За статтею 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Згідно зі ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. Відповідно до ч. 2 цієї статті при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. З касаційної скарги, доданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що апеляційний суд, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412-414, 419 КПК, переглянув вирок суду першої інстанції, перевірив доводи апеляційної скарги захисника, у тому числі щодо доведеності винуватості ОСОБА_4 , проаналізував їх, зазначивши в ухвалі обґрунтування своїх висновків. Так, апеляційний суд слушно зауважив про доведеність винуватості ОСОБА_4 сукупністю доказів, зокрема показаннями свідків, які суду пояснили, що потерпілий, коли вперше зайшов до будинку, то у нього не було тілесних ушкоджень, а коли вийшов і повернувся, то вже мав на обличчі кров. При цьому, потерпілий розповів свідкам, що його безпричинно побила особа чоловічої статі на вулиці, яку свідки побачили, коли вийшли з будинку. Варто зауважити, що ці події розгорталися у короткий проміжок часу. До того ж, суди оцінюючи докази у сукупності, крім іншого, взяли до уваги висновок експерта № 130 від 13 лютого 2025 року, з якого видно наявність у потерпілого легких тілесних ушкоджень у виді струсу головного мозку з гематомою навколо правого ока, забійним садном кута ока з права. Також суди не залишили без уваги протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 26 березня 2025 року за участю як потерпілого так і свідків, які кожен окремо впізнали особу, яка спричинила ОСОБА_6 тілесні ушкодження. Слід зауважити, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 95 КПК суд обґрунтовує свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання і не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому чи прокурору, тож місцевий суд, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано взяв до уваги показання потерпілого надані під час судового розгляду. Крім того, хоча свідки особисто не бачили побиття, проте, як слушно зауважив апеляційний суд, їх показання у сукупності з іншими доказами відтворюють картину подій та узгоджуються між собою і з іншими доказами, що у свою чергу спростовує версію подій запропоновану стороною захисту про те, що засуджений не завдавав ударів потерпілому. Ураховуючи зазначене вище, доводи касатора про формальність апеляційного розгляду та неналежну оцінку доводів скарги і порушення у контексті зазначеного вище є неспроможними. До того ж, касаційний суд уважає безпідставними доводи щодо повторного дослідження доказів апеляційним судом, оскільки цей суд погодився із рішенням місцевого суду при цьому не надавав власної оцінки доказам, тож відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК, у нього не виникло обов`язку досліджувати повторно докази, як про це зазначає автор скарги. Підсумовуючи, колегія суддів Верховного Суду встановила, що в основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, достовірність яких не викликає сумнівів. Водночас у касаційній скарзі захисника немає будь-яких доводів щодо обставин кримінального провадження, які б не були досліджені та не ураховані судом апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції не має підстав ставити під сумнів вказані вище висновки апеляційного суду. Обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428, ст. 441 КПК, Верховний Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 грудня 2025 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 17 березня 2026 року стосовно ОСОБА_4 . Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3