Постанова 4857 № 140/2677/26

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/2677/26 пров. № А/857/21505/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Носа С.П.; суддів: Кухтея Р.В., Шевчук С.М.; за участю секретаря судового засідання - Порцін В.Р.; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року у справі № 140/2677/26 за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови,- суддя(і) у І інстанції Костюкевич С.Ф., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Луцьк, дата складення повного тексту рішення не зазначено, ВСТАНОВИВ: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі позивач, ГУ ПФУ у Волинській області) звернулося у Волинський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 у якому просило визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Новосада О. Ю. прийняту 19.02.2026 у виконавчому провадженні №79871534 . Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року управлінням було здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 та її розмір склав 23 129,87 грн, а сума заборгованості на виконання рішення суду першої інстанції за період з 01.02.2023 по 28.02.2026 складає 205 341,51 грн та внесена до Реєстру судових рішень для її погашення. Позивач вважає, що державний виконавець не провів перевірку виконання рішення суду, не надав належної оцінки інформації про його виконання боржником та поважності причин існування заборгованості за рішенням суду, що стало підставою звернення до суду першої інстанції з даним позовом. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року у задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови у виконавчому провадженні №79871534 від 19.02.2026 відмовлено. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУПФУ у Львівській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити. Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тими ж доводами, що наводились ним у поданому адміністративному позову, однак вважає, що судом попередньої інстанції безпідставно не взято до уваги зазначені аргументи. Відповідач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 відзиви на апеляційну скаргу позивача не подали, що не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України. Відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду 04.11.2025 у справі №140/7938/25, за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ у Волинській області про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії позов задоволено повністю: зокрема, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити перерахунок основного розміру пенсії за вислугу років, призначеної ОСОБА_1 у відповідності до вимог статей 43, 51 і 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», на підставі довідки про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023, виданої для перерахунку пенсії Управлінням СБУ у Волинській області 07.06.2025р. за №54/16-118, із врахуванням усіх складових щомісячного грошового забезпечення, та провести виплату перерахованої пенсії із врахуванням вже отриманих сум пенсії, починаючи з 01 лютого 2023 року. 18.12.2025 на виконання вказаного рішення суду, Волинський окружний адміністративний суд видав стягувачу ОСОБА_1 виконавчий лист за №7535/2025. Постановою державного виконавця Відділу ПВР Новосада О.Ю. від 25.12.2025 ВП №79871534 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №7535/2025, виданого 18.12.2025 Волинським окружним адміністративним судом про зобов`язання ГУ ПФУ у Волинській області здійснити перерахунок основного розміру пенсії за вислугу років, призначеної ОСОБА_1 у відповідності до вимог статей 43, 51 і 63 Закону України від 09.04.1992р. №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», на підставі довідки про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023р., виданої для перерахунку пенсії Управлінням СБУ у Волинській області 07.06.2025р. за №54/16-118, із врахуванням усіх складових щомісячного грошового забезпечення, та провести виплату перерахованої пенсії із врахуванням вже отриманих сум пенсії, починаючи з 01 лютого 2023 року. 02.02.2026 головним державним виконавцем Відділу ПВР Новосадом О. Ю. скеровано ГУ ПФУ у Волинській області вимогу державного виконавця №1225, у якій зобов`язано вжиття вичерпні заходи щодо виконання рішення суду та надати інформацію про стан такого виконання. 06.02.2026 ГУ ПФУ у Волинській області листом №03600-0506-8/9832 на цю вимогу державного виконавця повідомило, що на виконання рішення суду у справі №140/7938/25 було здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 та її розмір складає 23 129,87 грн, а сума заборгованості за період з 01.02.2023 по 28.02.2026 складає 205 341,51 грн та внесена до Реєстру судових рішень для її погашення. Сума заборгованості підлягає виплаті в межах бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України на відповідну мету, які передбачені бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік, одержувачам, яких включено до переліку станом на 1 число місяця, що передує місяцю, в якому здійснюється виплата. Згідно з розрахунком суми, що підлягає виплаті по пенсійній справі №302002734 ОСОБА_1 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду у справі №140/7938/25 вбачається, що ГУ ПФУ у Волинській області нараховано різницю між нарахованою та фактично виплаченою пенсією за період з 01.02.2023 по 28.02.2026 у сумі 205 341,51 грн, яка облікована як сума заборгованості за рішенням суду у справі №140/7938/25. Відповідно до перерахунку пенсії розмір пенсії з надбавками з 01.01.2026 становить 23 129,87 грн., де основний розмір пенсії 56% грошового забезпечення становить 20 129,87 грн, індексація базового ОСНП 2024 1 500,00 грн, індексація базового ОСНП 2025 1 500,00 грн. Згідно виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 в АТ «Ощадбанк» № НОМЕР_1 за період з 01.12.2025 по 28.03.2026 слідує, що у грудні 2025 року йому виплачено 17 510,62 грн, у січні 2026 року 17 510,62 грн, у лютому 2026 року 19 387,41 грн, у березні 2026 року 20 369,41 грн. 19.02.2026 постановою головного державного виконавця Відділу ПВР Новосада О.Ю. у ВП №79871534, за невиконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04.11.2025 у справі №140/7938/25, яке набрало законної сили 05.12.2025, на підставі статей 63,75 Закону №1404-VIII, накладено на боржника ГУ ПФУ у Волинській області штраф в розмірі 5 100,00 грн. Не погоджуючись із постановою державного виконавця від 19.02.2026 про накладення штрафу, позивач звернувся із даним позовом до суду. Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд апеляційної інстанції керується такими мотивами. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі Закон №1404-VIII). Статтею 1 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону №1404-VIII, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 Закону №1404-VIII передбачено, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону №1404-VIII, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Частиною 1 статті 18 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів. Згідно з ч. 5 ст. 26 Закону №1404-VIII, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Частиною 6 статті 26 Закону №1404-VIII визначено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною). Згідно з частинами 1, 2 ст. 63 Закону №1404-VІІІ, за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Статтею 75 Закону №1404-VІІІ передбачена відповідальність за невиконання рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії. Відповідно до цієї норми, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. Таким чином, невиконання боржником рішення суду, за яким він зобов`язаний вчинити певні дії у строки, визначені законодавством, без наявності для цього поважних причин, тягне за собою відповідальність у виді накладення штрафу у розмірі 5 100,00 грн. (для юридичних осіб), а у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин у вигляді штрафу у подвійному розмірі 10 200,00грн. За змістом ст. 75 Закону №1404-VIII, підставою для застосування штрафу до боржника є невиконання у встановлений виконавцем строк рішення саме без поважних причин. Поважними в розумінні норм Закону №1404-VІІІ можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення божником та які не залежали від його власного волевиявлення. З аналізу вказаних правових норм випливає, що законодавство встановлює відповідальність боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання за невиконання рішення, а саме: накладення штрафу, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій. Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. Отже, лише невиконання боржником рішення суду без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України "Про виконавче провадження". Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, але не зробив цього. Поважними, в розумінні наведених норм Закону України "Про виконавче провадження", можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод задекларовано, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Верховний Суд у постановах від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом. Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Засада ефективності захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві знайшла своє безпосереднє закріплення у положеннях КАС України. З аналізу положень КАС України випливає, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Вищезазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16 та від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а. За результатами аналізу положень Порядку № 821, суд першої інстанції звернув увагу на те, що зазначеними положеннями змінюється сама природа судового захисту, оскільки надає категорії «перераховані пенсії за рішенням суду» не суто обліково-інформаційного значення, а наділяє її практичним та функціональним навантаженням, позаяк вона використовується не для обліку вже належних до виплати сум, а для відокремлення їх від звичайної пенсійної виплати і підпорядкування спеціальному режиму часткової, відстроченої та асигнувально залежної виплати. Тому, слід прийти до висновку, що виконання рішення суду спеціальних режимів залежної виплати за Постановою № 821, не забезпечить захист порушеного права особи, за яким остання звернулась до суду, адже у такому випадку особа набуває статус одержувача виплати, що здійснюється пропорційно бюджетному ресурсу. Відтак судове рішення перестає бути ефективним способом поновлення порушеного права і спір фактично не вирішується остаточно, оскільки особа навіть довівши в судовому порядку порушення пенсійним органом свого права на отримання пенсії у належному, законодавчо визначеному розмірі, надалі невизначений час очікує, коли держава визнає фінансову можливість це право реалізувати. Згідно з частиною четвертою статті 63 Закону № 2262-ХІІ усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій. У постанові від 12.11.2019 у справі № 826/3858/18 Верховний Суд, зокрема сформував висновки про те, що абзац 3 статті 11 Закону України № 2262-XII містить безумовне застереження, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Конституційний Суд України у рішенні від 13.05.2015 за № 4-рп/2015 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» наголосив на тому, що виключно Верховна Рада України шляхом прийняття законів визначає види грошового забезпечення для обчислення та перерахунку пенсій військовослужбовців та осіб, які мають право на пенсію за Законом, а Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення права осіб на пенсійне забезпечення, керуючись Конституцією та законами України. Отже, зміна умов чи норм пенсійного забезпечення (зокрема, визначення видів грошового забезпечення для перерахунку пенсій) підзаконними нормативно-правовими актами є порушенням закону. Згідно з частинами першою - третьою статті 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Таким чином, застосування на виконання рішення суду при перерахунку пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-ХІІ, постанови Кабінету Міністрів України, якою змінюються умови чи норми пенсійного забезпечення, зокрема Постанови № 1778, є протиправним. Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України обмеження максимального розміру пенсії чи призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканість України (абзац 10 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». З матеріалів справи вбачається, що відповідач в січні 2026 року на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду провів перерахунок основного розміру пенсії позивача з 01.01.2023 із врахуванням складових грошового забезпечення, встановлених Постановою № 1778, де розмір пенсії було збільшено, 17 510 грн до 23 129 грн, однак фактично виплачено за лютий-березень 2026 року в меншому розмірі. Пунктом 2 Порядку № 821 регламентовано, що перераховані пенсії за рішенням суду - сума пенсії або щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), визначена як різниця між розміром призначеної/перерахованої на виконання судового рішення суми виплати та визначеним органом Пенсійного фонду України розміром, з урахуванням положень нормативно-правових актів. Згідно з пунктами 5 8 Порядку № 821 виплати нарахованих на виконання рішень суду сум пенсій за минулий час проводяться щомісяця одержувачам, яких включено до переліку станом на 1 число місяця, що передує місяцю, в якому здійснюється виплата. На забезпечення таких виплат щомісяця спрямовується частина бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України на відповідну мету в межах коштів, передбачених бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік. Видатки на виплату перерахованих пенсій за рішенням суду здійснюються в межах бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України на відповідну мету, які передбачені бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік, одержувачам, яких включено до переліку станом на 1 число місяця, що передує місяцю, в якому здійснюється виплата. Для забезпечення виплат за рішеннями суду, передбачених пунктами 5 і 6 цього Порядку, виплата пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на зазначені цілі бюджетним асигнуванням відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України, які передбачені бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік, але не більшій від належної до виплати суми, що обліковується в переліку. Невиплачені протягом поточного бюджетного періоду суми нарахованих на виконання рішень суду сум пенсій за минулий час і перерахованих пенсій за рішенням суду виплачуються в наступному бюджетному періоді в межах встановлених бюджетних асигнувань у порядку, передбаченому пунктами 5-7 цього Порядку. З аналізу зазначених норм вбачається, що Порядком № 821 врегульовано механізм виплати нарахованої (перерахованої) пенсії на виконання рішення суду. Однак боржником ГУ ПФУ у Волинській області при перерахунку пенсії розмір виплати в січні-березні 2026 року проводився не в повному розмірі. Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Жовнер проти України», № 56848/00, § 33, ЄСПЛ, від 29 червня 2004 року зауважив, що «право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін». Крім того, Європейський суд з прав людини також зазначав, що «не можна припустити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції ґрунтовно описував процесуальні гарантії, що їх надано учасникам судового процесу, а саме справедливий, прилюдний і швидкий розгляд справи, не охоплюючи виконання судових рішень; якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується лише доступу до суду та здійснення судочинства, це означало б привести до стану, несумісного з принципом правовладдя, що його Договірні держави зобов`язалися додержувати, ратифікувавши Конвенцію. Таким чином, виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розглядатися як невіддільна частина судового розгляду для цілей статті 6» [рішення у справі Шмалько проти України / Shmalko v. Ukraine від 20 липня 2004 року (заява № 60750/00), § 43]; «право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна юридична система Високої Договірної Сторони уможливлювала, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Дійовий доступ до суду включає право на виконання судового рішення без безпідставних зволікань» [рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України від 15 жовтня 2009 року (заява № 40450/04), § 51]. Для реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, необхідно встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини. Накладення штрафу є заходом покарання, а тому можливість накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення обставин, які свідчать про умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях суб`єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення останнього від виконання рішення суду. З матеріалів справи вбачається, що боржник не вчинив жодних дій спрямованих на реальне виконання виконавчого листа №7535/2025 виданого Волинським окружним адміністративним судом, зробивши на виконання рішення суду перерахунок пенсії, визначив суму 23 129,87 грн до виплати, але фактично виплачував в січні-березні 2026 року від 17 560,62 до 20 369,41 грн, не надавши належного підтвердження поважності причин невиконання рішення суду крім посилання на постанову КМУ №821. Державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII, в тому числі перевіряє виконання рішення боржником, і у разі невиконання без поважних причин боржником рішення, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу. Суд апеляційної інстанції дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що відповідач провівши перевірку обставин виконання судового рішення в оскаржуваній постанові про накладення штрафу від 19.02.2026 прийшов до вірного висновку, що ГУ ПФУ у Волинській області не було здійснено при перерахунку пенсії її поточну виплату у відповідному розмірі. Таким чином, здійснені відповідними посадовими особами ГУ ПФУ у Волинській області дії, спрямовані на виконання судового рішення, які свідчать про ухилення від його повного виконання суб`єктом владних повноважень, зокрема, поточної виплати, маючи реальну можливість реалізувати свої повноваження, що призвело до спричинення порушення прав та інтересів стягувача. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ право на суд, захищене ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції», п.40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі «Immobiliare Saffi» проти Італії», заява №22774/93, п.66, ECHR 1999-V). Так, у п. 53 цього рішення ЄСПЛ зауважив, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному і вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26.04.2005, і у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19.02.2009). Основною функцією судового рішення є відновлення порушених прав позивача (стягувача). Заради цього відновлення Держава визначає пріоритет інтересів постраждалої сторони - стягувача, порушені права якої було визнано та поновлено судом і видано відповідний виконавчий документ. Таким чином, ураховуючи процес поновлення порушених прав позивача (стягувача) шляхом видачі відповідного виконавчого документу, законодавством у сфері примусового виконання рішень встановлений найвищий пріоритет прав стягувача у виконавчому провадженні у порівнянні з колом прав боржника. Принцип «res judicata» (принцип обов`язковості судового рішення) покладає на боржника обов`язок виконання судового рішення, яке набрало законної сили, не очікуючи відповідних дій державного виконавця. У силу зазначеного правового принципу саме боржник повинен проявити достатню розумність і обачність для того, щоб уникнути негативних наслідків, пов`язаних із невиконанням судового рішення. Аналізуючи наведені норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржені постанови державним виконавцем було винесено на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, з метою недопущення порушень положень Закону №1404-VIII, через що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, відтак задоволенню не підлягають. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають. Керуючись ч.3 ст.243, ст. 287, ст.310, ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст. 322, ст. 325, ст. 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року у справі № 140/2677/26 без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. П. Нос судді Р. В. Кухтей С. М. Шевчук Повне судове рішення складено 25 травня 2026 року.