Постанова 4856 № 560/20094/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/20094/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Польовий О.Л. Суддя-доповідач - Курко О. П. 25 травня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Курка О. П. суддів: Боровицького О. А. Ватаманюка Р.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2026 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 07.11.2025 N 222030034588 про відмову у призначенні пенсії. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу роботи період з 01.07.2000 по 01.03.2002. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.10.2024 про призначення пенсії за вислугу років з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 31.10.2024 позивачка звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою про призначення пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров`я відповідно до статті 55 Закону України від 05.11.1991 N 1788-XII "Про пенсійне забезпечення". Рішенням від 07.11.2025 N 222030034588 Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області відмовило позивачці у призначенні пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров`я у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи. За результатом розгляду заяви пенсійний орган не зарахував позивачці до спеціального стажу роботи період з 01.07.2000 по 01.03.2002. Позивачка оскаржила вказане рішення до суду. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Відповідно до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення, незалежно від віку, та за наявності спеціального стажу роботи станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років, на 1 квітня 2016 року - 25 років 6 місяців, на 11 жовтня 2017 року - 26 років 6 місяців. Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 N 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Записи трудової книжки НОМЕР_1 про період роботи позивачки з 01.07.2000 по 01.03.2002 не містять помилок, неточностей, підтирань чи виправлень. Тому надані документи підтверджують право позивачки на врахування цього періоду роботи до спеціального стажу роботи. Посилання відповідача на неточності в заповненні трудової книжки позивача є безпідставними, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі N 677/277/17. Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі N 490/12392/16-а викладена правова позиція, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії. Суд враховує, що відповідно до статті 106 Закону N 1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Таким чином, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладений на страхувальника. Відтак, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків. Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 24.05.2018 у справі N 490/12392/16-а та від 04.09.2018 у справі N 482/434/17. Суд враховує правову позицію Верховного Суду, висловлену в постановах від 08.02.2024 по справі N 500/1216/23, від 09.07.2024 у справі N 240/16372/23, згідно з якою дії зобов`язального характеру щодо призначення позивачу пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області. Таким чином, необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати позивачці до спеціального стажу роботи період з 01.07.2000 по 01.03.2002. Крім цього, слід зазначити, що рішенням від 04.06.2019 N 2-р/2019 Конституційний Суд визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту а статті 54, статті 55 Закону N 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 N 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 N 911-VIII. Відповідно до другого пункту рішення положення пункту а статті 54, статті 55 Закону N 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 N 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 N 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Отже, починаючи з 04.06.2019 положення пункту "е" статті 55 Закону N 1788-XII діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 N 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 N 911-VIII, відповідно до якого право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Підставою для відмови у призначенні пенсії за вислугу років слугувала, зокрема, відсутність спеціального стажу роботи 26 років 06 місяців. Водночас, позивачка звернулася із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону N 1788-XII 03.09.2025, тобто після прийняття рішення Конституційного суду України від 04.06.2019, а відтак відповідач повинен був застосовувати положення пункту "е" частини 1 статті 55 Закону N 1788 в первісній редакції, яка визначає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. За таких обставин, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 07.11.2025 N 222030034588 є протиправним. Отже, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуючий Курко О. П. Судді Боровицький О. А. Ватаманюк Р.В.