Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/41586/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/41586/23 Суддя (судді) першої інстанції: Лиска І.Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ганечко О.М., суддів Сорочка Є.О., Кузьменка В.В., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду у Волинській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, У С Т А Н О В И В : До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду у Волинській області, в якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні пенсії № 262140010861 від 30.08.2023 ОСОБА_1 ; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 20.04.1997 по 10.02.1998 в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Грація»; період роботи з 12.02.1998 по 18.12.1998 в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Діагностичні системи». Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, 23.08.2023 звернувся до Відділу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою та відповідними документами для призначення пенсії по інвалідності. Позивач стверджував, що право на пенсію за віком він отримав, відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058 - IV, тому згідно вимог ч. 1 ст. 32 Закону № 1058-IV, позивачу, як особі з інвалідністю 3 групи для призначення пенсії по інвалідності необхідний страховий стаж становить 13 років. Рішенням № 262140010861 від 30.08.2023, Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області відмовило ОСОБА_1 , в призначенні пенсії по інвалідності, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Відмова мотивована тим, що до загального стажу не зараховано періоди роботи з 20.04.1997 по 10.02.1998 та з 12.02.1998 по 18.12.1998 оскільки відсутня назва підприємства при прийнятті на роботу у трудовій книжці та не чіткий відтиск печатки організації. Позивач стверджував, що недоліки записів у трудовій книжці не можуть бути підставою для не врахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Із вказаних підстав просить суд задовольнити позов. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні пенсії № 262140010861 від 30.08.2023 року ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву від 23.08.2023 ОСОБА_1 про призначення пенсії по інвалідності з урахуванням наданої судом у цьому рішенні правової оцінки. В іншій частині позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області подало апеляційну скаргу, в які просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.12.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження. Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач є особою з інвалідністю ІІІ групи, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААВ № 768963. На момент встановлення інвалідності, вік ОСОБА_1 становив 54 роки. ОСОБА_1 , 23.08.2023 звернувся до Відділу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою та відповідними документами для призначення пенсії по інвалідності. Відповідно до вказаної постанови за принципом екстериторіальності, заява ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 23.08.2023 розглядалася Головним управлінням Пенсійного фонду України в Волинській області, яким 30.08.2023 прийнято рішення № 262140010861 про відмову у призначенні пенсії. В оскаржуваному рішенні зазначено: «До страхового стажу, згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , не зараховано періоди роботи з 20.04.1997 по 10.02.1998, оскільки відсутня назва підприємства при прийнятті на роботу, з 12.02.1998 по 18.12.1998, так як на записі про звільнення не чітка печатка організації, яка вносила запис». Не погодившись із цим рішенням, позивач звернувся із адміністративним позовом до суду. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, виходив з того, що неточність зображення печатки на записах в трудовій книжці та відсутність запису про зміну назви організації не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. На переконання суду, підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки або інших бухгалтерських документів. У даному випадку, суд звернув увагу, що вказані записи в трудовій книжці зроблено чітко та зрозуміло, відсутні ознаки підчисток та підробок. Щодо зобов`язання відповідача призначити пенсію, суд зазначив, що сторони не заперечують, що на момент звернення за призначенням пенсії позивачу виповнилось 54 роки, він є особою із інвалідністю ІІІ групи, відтак, позивач має право на призначення пенсії по інвалідності за наявності страхового стажу 13 років. Із урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог частково. Натомість, апелянт вважає вказані висновки суду необґрунтованими та помилковими, оскільки відсутні підстави для зарахування до страхового стажу періоду роботи з 20 квітня 1997 року по 10 лютого 1998 року, оскільки не зазначено назви підприємства при прийнятті на роботу, з 12 лютого по 18 грудня 1998 року, так як на записі про звільнення не чітка печатка організації, яка вносила запис, з огляду на вказане ГУ ПФУ у Волинській області правильно прийнято рішення про відмову № 262140010861 про відмову у призначенні пенсії. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Стаття 46 Конституції України гарантує громадянам право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі втрати працездатності, а також у старості. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV. Згідно частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю ІІ та ІІІ груп: від 52 років до досягнення особою 55 років включно 13 років. Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач є особою з інвалідністю ІІІ групи, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААВ № 768963. На момент встановлення інвалідності, вік ОСОБА_1 становив 54 роки. ОСОБА_1 , 23.08.2023 звернувся до Відділу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою та відповідними документами для призначення пенсії по інвалідності. Відповідно до вказаної постанови за принципом екстериторіальності заява ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 23.08.2023 розглядалася Головним управлінням Пенсійного фонду України в Волинській області, яким 30.08.2023 прийнято рішення № 262140010861 про відмову у призначенні пенсії. Так, відмова відповідача у призначенні пенсії по інвалідності мотивована тим, що до загального стажу не зараховано періоди роботи з 20.04.1997 по 10.02.1998 та з 12.02.1998 по 18.12.1998 оскільки відсутня назва підприємства при прийнятті на роботу у трудовій книжці та не чіткий відтиск печатки організації. Приписами пункту 1.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року за №58 (далі-Інструкції №58) передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. Відповідно до п. п. 1.3, 1.4 Інструкції № 58, при влаштуванні на роботу працівники зобов`язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку. Пунктами 2.2 - 2.4 Інструкції № 58, встановлено, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу, неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства - не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист, зокрема, в даному випадку. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 304/877/17, у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, де вказано, що позивач не повинен був здійснювати контроль за посадовими особами підприємств щодо вірності записів у трудовій книжці та за своєчасним та повним нарахуванням податків та зборів. У постанові від 19.12.2019 у справі № 307/541/17, Верховний Суд виснував, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. У постанові від 21.02.2018 у справ № 687/975/17 (адміністративне провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції стосовно того, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Аналогічна позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 11.05.2022 у справі № 120/1089/19-а. Відповідно п.4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 року № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права. Між тим, колегія суддів звертає увагу на те, що ГУ ПФУ у Волинській області не ставить під сумнів відомості, які занесені до трудової книжки щодо трудової діяльності позивача. Колегія суддів враховує, що неточність зображення печатки на записах в трудовій книжці та відсутність запису про зміну назви організації не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Отже, підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки або інших бухгалтерських документів. Суд апеляційної інстанції акцентує увагу на те, що вказані записи в трудовій книжці зроблено чітко та зрозуміло, відсутні ознаки підчисток та підробок. Таким чином, на переконання колегії суддів, періоди роботи згідно з записів трудової книжки мають бути зараховані, адже, позивач, як найманий працівник, не може відповідати за правильність заповнення кадрових документів, зокрема трудової книжки. З викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції, про наявність підстав для задоволення позовних вимог частково. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всі вимоги законодавства, а тому, відсутні підстави для його скасування. За правилами статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст. ст. 243, 244, 311, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд - У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Ганечко Судді Є.О. Сорочко В.В. Кузьменко