Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/729/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2026 р. Справа № 480/729/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Чалого І.С., Суддів: Подобайло З.Г. , Семененко М.О. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Мобільного рятувального центру швидкого реагування "Суми" Державної служби України з надзвичайних ситуацій на ріщення Сумського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: О.А. Прилипчук) від 02.03.2026 по справі № 480/729/25 за позовом ОСОБА_1 до Мобільного рятувального центру швидкого реагування "Суми" Державної служби України з надзвичайних ситуацій про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Мобільного рятувального центру швидкого реагування "Суми" Державної служби України з надзвичайних ситуацій, в якому просить суд: - визнати протиправною бездіяльність Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні з роботи грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019, 2021 та 2022 роки в загальній кількості 42 дні. - зобов`язати Міжрегіональний центр швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019, 2021 та 2022 роки в загальній кількості 42 дні. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 02.03.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до Мобільного рятувального центру швидкого реагування "Суми" Державної служби України з надзвичайних ситуацій про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Мобільного рятувального центру швидкого реагування "Суми" Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2019, 2021-2022 роки в загальній кількості 42 дні, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов`язано Мобільний рятувальний центр швидкого реагування "Суми" Державної служби України з надзвичайних ситуацій нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2019, 2021-2022 роки в загальній кількості 42 дні, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що позивач не проходив військову службу та не проходив службу цивільного захисту, а перебував у трудових відносинах. Таким чином на нього не поширюються норми Кодексу цивільного захисту України та Положення про порядок проходження служби цивільного захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 № 593, які регулюють порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу. Суд першої інстанції, не встановивши належним чином правовий статус позивача, фактично застосував до спірних правовідносин норми, що регулюють проходження служби, хоча позивач не належить до цієї категорії осіб. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти її задоволення заперечує, вказує, що рішення суду першої інстанції прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Апеляційним розглядом встановлено , що позивач працював у Міжрегіональному центрі швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій (Мобільному рятувальному центрі швидкого реагування "Суми" ДСНС). 07.06.2018 року позивач отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується копією відповідного посвідчення серія НОМЕР_1 (а.с. 5). Відповідно до наказу начальника Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій № 466 від 20.08.2024 року ОСОБА_1 звільнено зі служби у зв`язку з скороченням штату працівників з 20.08.2024 (а.с. 7). 02.12.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив повідомити про невикористані дні додаткових відпусток (а.с. 9). 04.12.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019, 2021 та 2022 роки (а.с. 8). Листом № 77-3078/7702 від 05.12.2024 Міжрегіональним центром швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій повідомлено, що оскільки додаткова відпустка учасникам бойових дій не належить до щорічних відпусток, то на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток, у тому числі щодо поділу на частини, перенесення на інший період та виплати грошової компенсації під час звільнення. Таким чином, вважає, що в МЦШР відсутні правові підстави для нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019, 2021, 2022 та 2023 роки при звільнені з роботи. Також, протягом 2019, 2021, 2022 та 2023 років заявник не виявляв бажання отримати додаткову відпустку як учасник бойових дій та не звертався до керівництва МЦШР з відповідною заявою (а.с. 6). Також на заяву позивача від 02.12.2025 листом № 77-0201-3143/7705 від 11.12.2025 відповідачем надано інформацію щодо додаткових відпусток, передбачених п.1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, та гарантії їх соціального захисту" та ст. 16-2 Закону України "Про відпустки", де зазначено, що 2018 - використано 14 днів додаткової відпустки (Наказ МЦШР ДСНС України від 30.08.2018 № 179); 2019 - не використано 14 днів; 2020 - використано 14 днів додаткової відпустки (Наказ МЦШР ДСНС України від 24.09.2020 № 210); 2021 - не використано 14 днів; 2022 - не використано 14 днів; 2023 - використано 14 днів додаткової відпустки (Наказ МЦШР ДСНС України від 30.05.2023 № 108); 2024 - використано 14 днів додаткової відпустки (Наказ МЦШР ДСНС України від 12.07.2024 № 203) (а.с. 10). Позивач, не погодившись з тим, що при звільненні з військової служби відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпусти як учаснику бойових дій, звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткових відпусток, передбаченої п. 12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за період 2019, 2021-2022 року, у зв`язку з чим суд, з урахуванням ст. 9 КАС України в частині визначення спірного періоду, вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити. Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України). При цьому, відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Ужитий у цій процесуальній норм термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій. Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, тоді як визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін. Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. За правилами абзацу першого статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Тобто публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу. Такий правовий висновок закріплений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19). В рамках даної справи позивач оскаржує бездіяльність Міжрегіонального центру швидкого реагування ДСНС щодо ненарахування та невиплати йому при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019,2021,2022 роки. На виконання ухвали Другого апеляційного адміністративного суду, відповідач повідомив суд про те, що ОСОБА_1 був звільнений з посади завідувача складу частини забезпечення та обслуговування, з 20.08.2024 у зв`язку зі скороченням штату працівників (п. 1 ст. 40 КЗпП України). Відповідно до штатно-посадової категорії та штату від 12.07.2023 № М/29ДСК, які діяли на момент звільнення ОСОБА_1 , дана посада відносилась до категорії посад працівників, що підтверджується копією наказу МЦШР ДСНС України від 20.08.2024 № 466 "Про звільнення працівника ОСОБА_1 ". Посада на якій перебував ОСОБА_1 на момент звільнення з Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій не відносилась до категорії посад зі спеціальним званням. ОСОБА_1 проходив службу в період з 14.12.1980 по 03.11.1982 та з 07.05.1987 по 05.09.2005. На підставі наказу МНС від 03.08.2005 № 160 старший прапорщик ОСОБА_1 звільнений з військової служби у відставку за пунктом 63 підпунктом "В" (за станом здоров`я) з правом носіння військової форми одягу та оголошенням подяки. Виключений зі списків особового складу 21-го окремого аварійно-рятувального загону, з усіх видів забезпечення 05 вересня 2005 року. Наказ командира в/ч НОМЕР_2 № 172 від 05.09.2005. На момент звільнення позивач перебував в званні «старший прапорщик». Після 05.09.2005 військову чи іншу спеціальну службу позивач не проходив. Враховуючи, що позивач не проходив службу в складі ДСНС, не мав спеціального звання, а перебував фактично лише в трудових відносинах з відповідачем, тому правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем під час звільнення (щодо ненарахування та невиплати йому при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019,2021,2022 роки) не є публічно-правовими відносинами, оскільки не є пов`язаними з реалізацією публічної влади. Зазначений спір є спором про право, а не спором між фізичною особою та суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, тому цей спір належить до цивільної юрисдикції, оскільки за змістом та характером спору, що є вирішальним під час віднесення справи до цивільної чи адміністративної юрисдикції, правовідносини між сторонами є трудовими. Суд звертає увагу, що участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Тобто суд повинен з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Посада завідувача складу частини забезпечення та обслуговування, не відносилась до категорії посад зі спеціальним званням, та не є посадою у державному органі чи його апараті, а робота на ній не належить до публічної діяльності. Відповідно до частини першої статті 1 КЗпП України цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Статтею 2 КЗпП України гарантовано, зокрема, право працівників на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади. Звертаючись до суду з позовом, позивач ставить вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати йому при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019,2021,2022 роки. Даний спір відносяться до трудових спорів, які розглядаються в порядку цивільного судочинства, оскільки перебування позивача на посаді завідувача складу частини забезпечення та обслуговування не є публічною службою у розумінні КАС України, адже останній фактично перебував з відповідачем лише в трудових відносинах. Отже, розгляд Сумським окружним адміністративним судом цієї справи, не віднесеної законом до його юрисдикції, суперечитиме вищевказаним нормам процесуального права. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскаржене рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження у справі підлягає закриттю, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України (справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства). При цьому, колегія суддів зазначає, що закриття провадження в адміністративній справі не являється обмеженням права на доступ до суду, оскільки судом роз`яснено позивачу, що дана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Одночасно, відповідно до статей 239, 319 КАС України, суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки провадження в даній адміністративній справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України (справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства), тому позивачу роз`яснюється, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції цивільного суду, і такий розгляд справи повинен здійснюватися в порядку цивільного судочинства, а також про наявність у неї права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті судового рішення у цій справі, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору. Керуючись ст. ст. 311, 315, 319, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Мобільного рятувального центру швидкого реагування "Суми" Державної служби України з надзвичайних ситуацій - задовольнити частково. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.03.2026 по справі № 480/729/25 - скасувати. Провадження в адміністративній справі № 480/729/25 у справі за позовом ОСОБА_1 до Мобільного рятувального центру швидкого реагування "Суми" Державної служби України з надзвичайних ситуацій про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, закрити. Роз`яснити ОСОБА_1 , що ці позовні вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства та протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення, він може звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло М.О. Семененко