Постанова 4851 № 480/8425/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2026 р. Справа № 480/8425/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Русанової В.Б., Суддів: П`янової Я.В. , Бегунца А.О. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.11.2025 (головуючий суддя І інстанції: С.В. Воловик) у справі №480/8425/24 за позовом ОСОБА_1 до Сумської митниці про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулась з позовом, в якому просила суд: - визнати протиправною бездіяльність Сумської митниці щодо ненарахування та невиплати позивачу щомісячної доплати за роботу у нічний час у розмірі 20% від посадового окладу за період з 03.07.2023 по 28.06.2024; - стягнути з Сумської митниці на користь позивача 21 960,00 грн. недоплаченої щомісячної доплати за роботу у нічний час за період з 03.07.2023 по 28.06.2024; - стягнути з Сумської митниці на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.06.2024 по день винесення рішення судом; - зобов`язати Сумську митницю здійснити позивачу перерахунок матеріальної допомоги на оздоровлення та оплату відпустки у 2023 році, матеріальної допомоги на оздоровлення, оплату відпустки та компенсацію за невикористані дні відпустки у 2024 році, включивши до розрахунку суми середнього заробітку доплати за роботу у нічний час у розмірі 20% від посадового окладу за період з 03.07.2023 по 28.06.2024; - зобов`язати Сумську митницю виплатити позивачу різницю між донарахованими сумами матеріальної допомоги на оздоровлення та оплату відпусток у 2023 році та вже виплаченими сумами матеріальної допомоги на оздоровлення та оплату відпустки у 2023 році, а також зобов`язати виплатити різницю між донарахованими сумами вихідної допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення, оплату відпустки та компенсацію відпустки у 2024 році та вже виплаченими сумами вихідної допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення, оплату відпустки та компенсацію відпустки у 2024 році. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 12.11.2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Сумської митниці щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 доплати за роботу у нічний час у розмірі 20% від посадового окладу за період з 03.07.2023 по 28.06.2024. Стягнуто з Сумської митниці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.06.2024 по 05.10.2024 в сумі 7 042,76 грн. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального права, а також невідповідність висновків обставинам справи, просила скасувати таке рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що накази Сумської митниці №1-Ф від 19.01.2023 та №1-Ф від 08.01.2024, на підставі яких відповідач проводив працівникам виплату доплати за роботу у нічний час не містять застережень щодо проведення обрахунку такої доплати, виходячи з відпрацьованого часу. Вважає, що ст.108 КЗпП України визначено мінімальний розмір оплати роботи у нічний час, який не може бути нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час, а не алгоритм її розрахунку. Зазначає, що доплата за роботу в нічний час за спірний період виплачена лише під час розгляду справи в суді та меншому розмірі. Проте, судом першої інстанції помилково зазначено про правомірність дій митного органу в частині виплати їй доплати за роботу у нічний час у розмірі 20% за кожну годину роботи у нічний час, що призвело до зменшення належних позивачу сум. Крім того, вважає, що протиправне не нарахування та невиплата вищевказаної доплати в належному розмірі призвело до нарахування і виплати у меншому розмірі матеріальної допомоги на оздоровлення та оплати відпустки у 2023 та 2024 роках, а також компенсації за невикористані дні відпустки у 2024 році та вихідної допомоги. Також, не погоджується з рішенням суду в частині суми стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 7 042,76 грн. замість 160 212,00 грн., вважає, суд першої інстанції безпідставно зменшив належні їй виплати у 22 рази. Сумська митниця (далі - відповідач) подала відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на те, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, а рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з дослідженням усіх доказів та встановленням усіх обставин у справі, просив скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що у період з 03.07.2023 по 28.06.2024 ОСОБА_2 проходила державну службу на посаді державного інспектора митного посту «Конотоп» Сумської митниці, що підтверджується відомостями трудової книжки серії НОМЕР_1 . Під час проходження служби та на момент звільнення ОСОБА_2 не нараховано та не виплачено щомісячну доплату за роботу в нічний час у розмірі 20% від посадового окладу в період з липня 2023 року по червень 2024 року. Наведені обставини, за твердженням позивача, призвели, до не нарахування та не виплати їй у повному обсязі матеріальної допомоги на оздоровлення, оплати відпусток та компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні, вихідної допомоги. Вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати заробітної плати в повному обсязі, позивач звернулась за захистом своїх прав до суду. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з протиправної бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу доплати за роботу у нічний час у розмірі 20% від посадового окладу за період з 03.07.2023 по 28.06.2024. Разом з тим, враховуючи, що під час судового розгляду справи, митним органом проведено нарахування та виплату вказаної вище доплати, а також доплати з матеріальної допомоги на оздоровлення, відпустки, компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні, вихідної допомоги, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для зобов`язання останнього провести відповідні виплати. Суд першої інстанції зауважив, що керівник митного органу не уповноважений на власний розсуд визначати розмір доплати посадовій особі митного органу за роботу у нічний час. Граничний розмір доплати встановлений ст. 108 КЗпП України і складає не менше ніж 20% посадового окладу за кожну годину роботи у нічний час, та не є фіксованим розміром 20% від посадового окладу, незалежно від кількості відпрацьованих у нічний час годин, як вказує позивач. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку про відповідність дій Сумської митниці щодо нарахування і виплати спірної доплати із розрахунку 20% посадового окладу за весь період, коли позивач виконував свої посадові обов`язки у нічний час та, як наслідок, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 21 960, 00 грн. недоплаченої щомісячної доплати за роботу у нічний час за період з 03.07.2023 по 28.06.2024. Окрім того, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.06.2024 по 05.10.2024, суд першої інстанції зменшив розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача до 100% розміру невиплаченої на день звільнення суми, що складає 7 042,76 грн. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених ст.308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статус посадових осіб митних органів, їхні повноваження, права, обов`язки та відповідальність визначені Митним кодексом України (далі по тексту - МК України). Відповідно до ст.569 МК України працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями. Посадові особи, які вперше прийняті на службу до митних органів і раніше не перебували на державній службі, складають Присягу державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу". Частиною 1, 2 ст.50 Закону України «Про державну службу» визначено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної доброчесної та ініціативної роботи. Заробітна плата державного службовця складається з: посадового окладу; надбавки за вислугу років; надбавки за ранг державного службовця; премії (у разі встановлення). Згідно зі ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно - ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Відповідно до ст.54 КЗпП України при роботі у нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Це правило не поширюється на працівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу. Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в таких випадках, коли це необхідно за умовами виробництва, зокрема у безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем. Статтею 108 КЗпП України визначено, що робота у нічний час (стаття 54) оплачується у підвищеному розмірі, встановлюваному генеральною, галузевою (регіональною) угодами за та колективним договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час. Аналіз наведених правових норм вказує, що посадові особи митних органів є державними службовцями, особливості оплати праці яких визначаються Кабінетом Міністрів України та здійснюється згідно із законодавством про державну службу, з урахуванням доплат, надбавок і компенсацій, передбачених КЗпП України. Тобто, робота посадових осіб митних органів у нічний час, має оплачуватись у підвищеному розмірі, визначеному колективною угодою/договором і цей розмір не може бути меншим ніж 20% посадового окладу за кожну годину роботи у нічний час. Судом установлено, що під час проходження державної служби у період з 03.07.2023 по 28.06.2024 ОСОБА_1 виконувала обов`язки державного інспектора митного посту «Конотоп» за встановленим цілодобовим режимом роботи початок роботи о 08-00 год., закінчення роботи - о 08-00 год. наступного дня, обідня перерва з 12-00 год. до 13-00 год. та з 00-00 год.. до 01-00 год. Відповідно до графіків чергування особового складу митного посту «Конотоп», позивач у період проходження державної служби щомісяця здійснювала виконання своїх посадових обов`язків в тому числі і у нічний час, а саме: з 10 годин вечора до 06 години ранку. Наявними в матеріалах справи доказами підтверджено та не заперечується позивачем, що у період проходження державної служби ОСОБА_1 у липні 2023 року виконувала свої посадові обов`язки у нічний час протягом 51 години; у серпні - 47 годин; у вересні - 28 годин; у жовтні - 51 годину; у листопаді - 26 годин; у грудні - 14 годин; у січні 2024 року - 23 години; у лютому - 54 години; у березні - 51 годину; у квітні - 26 годин; у травні - 35 годин; та у червні - 49 годин. Зі змісту наказу №1-Ф від 19.01.2023 встановлено, що у 2023 році посадовим особам митниці установлювалась щомісячна доплата за роботу у нічний час у розмірі 20% посадового окладу. Так само, у 2024 році аналогічна доплата установлювалась і наказом №1-Ф від 08.01.2024. Разом з цим, фактично доплата позивачу за роботу у нічний час, як під час проходження державної служби на посаді головного державного інспектора митного посту «Конотоп», так і на момент звільнення, не нараховувалась і не виплачувалась. Під час розгляду справи в суді першої інстанції Сумською митницею 03.10.2024 прийнято наказ №54-Ф «Про виплату доплат працівникам МП «Конотоп», на виконання якого відповідачем нараховані та виплачені позивачу: доплата за роботу в нічний час за період липня 2023 по червень 2024 року в сумі 4 989,45 грн., донарахована вихідна допомога в сумі 1 208,04 грн., матеріальна допомога на оздоровлення в сумі 1 139,78 грн., оплата відпустки в сумі 1 358,07 грн. та компенсація відпустки при звільненні в сумі 53,40 грн., що підтверджується розрахунковим листом ОСОБА_1 за жовтень 2024 року. Підставою нарахування і виплати спірних коштів у такому розмірі Сумська митниця визначила приписи ст.108 КЗпП України, накази від 19.01.2023 за №1-Ф та від 08.01.2024 за № 1-Ф. Доплата за роботу в нічний час за період липня 2023 по червень 2024 року в сумі 4 989,45 грн. розрахована відповідачем шляхом множення годинної ставки працівника на кількість нічних годин і на відсоток доплати (20%). Враховуючи, що митним органом проведено позивачу доплату за нічний час в повному обсязі, донараховано вихідну допомогу, матеріальну допомогу на оздоровлення, оплату відпустки та компенсацію відпустки при звільненні, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для зобов`язання суб`єкта владних повноважень нарахувати та виплатити вказані вище складові заробітної плати. Доводи апелянта щодо невірного розрахунку щомісячної доплати за роботу в нічний час, з посиланням на накази від 19.01.2023 за №1-Ф та від 08.01.2024 за № 1-Ф колегія суддів вважає помилковими з огляду на наступне. Так, за твердженням апелянта, наказами від 19.01.2023 за №1-Ф та від 08.01.2024 за №1-Ф визначено розмір доплати за роботу в нічний час у фіксованому розмірі - 20% від посадового окладу, незалежно від кількості відпрацьованих у нічний час годин. Водночас, відповідачем безпідставно проведено розрахунок такої доплати, виходячи з відпрацьованих ОСОБА_1 годин. З цього приводу, колегія суддів зазначає, що наказами від 19.01.2023 та від 08.01.2024 визначено лише розмір доплати за роботу в нічний час (20% від посадового окладу), тоді як алгоритм її розрахунку визначено ст. 108 КЗпП України, згідно якої розмір доплати ставиться в залежність від кожної години роботи у нічний час. У протилежному випадку працівники, які відпрацювали різну кількість годин у нічний час, отримали б однакову доплату за роботу у нічний час, що суперечить принципам трудового законодавства. Так, зокрема, ч.ч.1,2 ст.94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності дій відповідача щодо нарахування і виплати спірної доплати із розрахунку 20% посадового окладу за кожну годину роботи у нічний час, а не у фіксованому розмірі. Натомість, апелянтом невірно тлумачаться приписи наказів від 19.01.2023 та від 08.01.2024 у співвідношенні зі ст. 108 КЗпП України. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованого застосування відповідачем ч.1 ст.54 КЗпП України в частині зменшення тривалості робочої зміни на 1 годину, оскільки предметом судового розгляду у цій справі є доплата за роботу у нічний час, а не дотримання роботодавцем режиму праці. Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.06.2024 по 05.10.2024 в сумі 7 042,76 грн. Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно зі ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Отже, з урахуванням наведених вище норм, у день звільнення ОСОБА_1 (28.06.2024), Сумська митниця зобов`язана була нарахувати і виплатити їй як доплату за роботу у нічний час, так і різницю між фактично виплаченими вихідною допомогою, матеріальною допомогою на оздоровлення, оплатою відпусток й компенсацією відпустки при звільненні та перерахованими з урахуванням доплати за роботу у нічний час. Проте, у день звільнення вказані кошти позивачу виплачені не були, а фактична їх виплата відбулась 05.10.2024, що є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.06.2024 по 05.10.2024. Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі по тексту - Порядок №100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Так, абз.3 п.2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до абз.1 п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Судом встановлено, що зі змісту довідки № 7.24-22-02-13/121 від 23.09.2024, середньоденна заробітна плата позивача складає 1 232,40 грн., середньомісячна - 27 729, 00 грн. Кількість робочих днів у період з 28.06.2024 по 05.10.2024 складає 69 (23+21+21+4). Тобто, розмір середнього заробітку за період затримки розрахунку, складає 85 035,60 грн (1 232,40 х 69). В той же час, сума недоплачених позивачу при звільненні коштів, склала 7 042,76 грн., що значно менше ніж сума розрахованого середнього заробітку, а отже середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні підлягає зменшенню. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 дійшла висновку що, з огляду на компенсаційний характер відповідальності за ст.117 КЗпП України, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого цією статтею. У зв`язку з цим були сформульовані нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Велика Палата Верховного Суду зауважила на тому, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що спираючись на критерії, наведені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру. Зокрема, у пунктах 58-60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що ст.117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Тлумачення конструкції цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів ч.1 ст.117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом, зокрема, й у справі №489/6074/23, і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23). Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Установивши вказані обставини, суд першої інстанції мав присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні. Водночас, судом першої інстанції не проведено розрахунків, а зроблено висновок про зменшення розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача до 100% невиплаченої на день звільнення суми, що складає 7 042,76 грн. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається з довідки відповідача, при звільненні позивачу виплачено 92 402,05 грн. Отже, невиплачена на день звільнення сума у розмірі 7 042,76 грн. складає 7,08% від загального розміру належних при звільненні виплат у сумі 99 444,81 грн. (7 042,76: 99 444,81 х100%). З урахуванням принципу пропорційності 7,08% від загального розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період з 28.06.2024 по 05.10.2024 (85 035,60 грн.) складає суму 6 020,52 грн. (85 035,60х7,08%). Разом з тим, рішення суду в частині визначення до стягнення середнього заробітку у сумі 7 042,76 грн. відповідачем не оскаржується. Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що стягнення середнього заробітку за період з 28.06.2024 по 05.10.2024 у загальному розмірі 7 042,76 грн. є достатньою грошовою компенсацією за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Посилання скаржника на власний розрахунок суми середнього заробітку колегія суддів відхиляє, оскільки такий зроблений з урахуванням її доводів щодо не виплати станом на день прийняття судового рішення доплати за роботу в нічний час в повному обсязі, що призвело до збільшення періоду прострочення. Водночас відповідні доводи спростовано під час апеляційного перегляду. Крім того, заявлена позивачем сума до відшкодування (160 212,00 грн) є явно неспівмірною сумі недоплаченої заробітної плати (7 042,76 грн). Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права неправильним. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення залишити без змін. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.11.2025 у справі №480/8425/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді Я.В. П`янова А.О. Бегунц