Постанова 4818 № 646/13050/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 646/13050/25 Головуючий 1 інстанції: Серпутько Д.Є. Провадження №33/818/829/26 Доповідач: Шабельніков С.К. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 травня 2026 року м. Харків Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К., при секретарі Вакула Н.С., за участю: захисника Заборського О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в режимі відеоконференції справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Основ`янського районного суду м. Харкова від 06 січня 2026 року стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП, - В С Т А Н О В И В: Цією постановою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,- Визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та на нього накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000 гривень 00 копійок, на користь держави, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 665 гривень 60 копійок. Постановою встановлено, що 07 грудня 2025 року об 11 годині 11 хвилин за адресою: м. Харків, вул. Харківська, буд.78, водій ОСОБА_1 , керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння шкірного покриву обличчя, виражене тремтіння пальців рук. Зі згоди ОСОБА_1 проведено огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Drager Alcotest 6820, результат огляду позитивний 1,80 проміле. ОСОБА_1 з результатами огляду за допомогою газоаналізатора Drager Alcotest 6820 не згоден. Від проходження в установленому законом порядку медичного огляду в закладі охорони здоров`я відмовився. Таким чином, ОСОБА_1 порушив п.2.5 Правил дорожнього руху України, його дії кваліфіковано за ч.1 ст.130 КУпАП. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить постанову суду першої інстанції скасувати, а справу закрити за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. У доповненнях до апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що процедура направлення на огляд на стан алкогольного сп`яніння проведена із порушенням Порядку №32 та вимог ст.266-1 КУпАП, оскільки ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем, а протокол про адміністративне правопорушення відносно нього складений працівниками поліції без залучення працівників ВСП. Звертає увагу на те, що працівниками поліції не були оголошені йому ознаки алкогольного сп`яніння, а зазначені в протоколі ознаки не відповідають дійсності, оскільки, згідно відео не вбачається порушення мови та тремтіння пальців рук. Крім того, працівники поліції ввели в оману, пропонуючи пройти одразу пройти огляд на місці зупинки та в лікарні. Звертає увагу на те, що фактично не було надано згоди з результатами Драгеру та не було надано відмови від проходження огляду в лікарні. Крім того, працівники поліції відсторонили від керування лише словесно, в матеріалах справи відсутні документи щодо передачі транспортного засобу. Вказує на те, що до матеріалів справи додано відеозапис с БК 470756, 470006 та 470099, хоча в протоколі зазначено лише один пристрій БК470756. Більш того, у протоколі про адміністративне правопорушення не зазначено, хто саме керував транспортним засобом та відсутнє посилання на конкретний транспортний засіб. Поряд із цим, працівники поліції, знаючи, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, умисно не зазначили про це в протоколі про адміністративне правопорушення. Поряд із цим, до матеріалів додане направлення на огляд водія транспортного засобу, в якому зазначено щодо доставлення ОСОБА_1 до медичного закладу працівником поліції, що не відповідає дійсності. Окрім цього, доданий до матеріалів справи Акт огляду на стан алкогольного сп`яніння взагалі не має часу його складання, з чого неможливо встановити, коли саме він був складений та за яких підстав. Крім того, захисником Заборським О.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 подані наступні клопотання: - про зупинення провадження у справі до моменту звільнення ОСОБА_1 з військової служби; - про дослідження безпосередньо у судових засіданнях під час розгляду матеріалів справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП всі зібрані докази, у тому числі, долучений відеозапис шляхом його перегляду саме під час проведення засідань; - про участь у всіх судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів; - про призначення покарання з урахуванням принципу індивідуалізації, зокрема, застосувати ст.69 КК України та не призначати ОСОБА_1 додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортним засобом строком на 1 рік; - про визнання процедури огляду ОСОБА_1 такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства; - про визнання протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №533992 від 07 грудня 2025 року, складений щодо ОСОБА_1 , незаконним, неналежним і недопустимим доказом, у зв`язку з чим не брати його до уваги при оцінці доказів та ухвалення судового рішення. 15 квітня 2026 року на адресу Харківського апеляційного суду надійшло клопотання захисника Заборського О.В. про долучення до матеріалів справи письмових пояснень ОСОБА_1 . У письмових поясненнях ОСОБА_1 зазначив, що 07 грудня 2025 року об 11 годині 11 хвилин у м. Харкові він був зупинений працівниками поліції, які повідомили йому про ознаки алкогольного сп`яніння, однак, не конкретизували їх. Крім того, йому пропонували пройти огляд одночасно, як на місці, так і в лікарні, без чіткого пояснення послідовності дій. Він погодився пройти огляд на місці, після якого йому були оголошені результати огляду, однак чіткої згоди з результатом він не висловлював, та не відмовлявся від проходження огляду в лікарні, однак, його фактично туди не доставили. Звертає увагу на те, що він повідомляв працівників поліції про те, що він є військовослужбовцем, однак, про це не зазначено в протоколі про адміністративне правопорушення. Звертає увагу на те, що відеозапис не є безперервним, а сам він поводився спокійно та не перешкоджав діям поліції. Крім того, у матеріалах справи наявні численні розбіжності, різні відео, суперечності у документах, відсутність часу в акту огляду. В судове засідання в суд апеляційної інстанції ОСОБА_1 не з`явився, про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином. У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції в режимі відеоконференції захисник Заборський О.В. повідомив, що ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем, наразі перебуває на чергуванні, у зв`язку з чим не міг вийти на зв`язок, правова позиція між ними узгоджена та не заперечував щодо розгляду апеляційної скарги без його участі. Враховуючи наведене, а також вимоги ст. 268 КУпАП, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги сторони захисту без участі ОСОБА_1 , однак, за обов`язковою участю його захисника адвоката Заборського О.В. та з урахуванням письмових пояснень ОСОБА_1 . У клопотанні захисника Заборського О.В. про необхідність зупинення судового провадження у справі до звільнення ОСОБА_1 з військової служби, слід відмовити, з огляду на наступне. Так, відповідно до ч.8 ст.294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін; 2) скасувати постанову та закрити провадження у справі; 3) скасувати постанову та прийняти нову постанову; 4) змінити постанову. При цьому, нормами КУпАП не врегульовано порядок зупинення провадження у справі, за виключенням справ про адміністративні правопорушення, пов`язаних з корупцією. Так, особи, які беруть участь у провадженні в справі про адміністративне правопорушення, розпоряджаються своїми правами на власний розсуд, однак користуватися ними повинні сумлінно в межах процесуального закону відповідно до їх призначення і тією мірою і в тих формах, які необхідні для досягнення мети провадження у справі. Як вбачається з положень п. 7 ч. 2 ст. 129 Конституції України, однією з основних конституційних засад судочинства є розумність строків розгляду справи судом. Розгляд справи протягом розумного строку гарантовано і ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Згідно ч.1 ст.268 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 268 КУпАП України, справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст.130 КУпАП, не входять до переліку справ, розгляд яких здійснюються за обов`язкової присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Неявка правопорушника в судове засідання не перешкоджає апеляційному розгляду. Також, суд звертає увагу, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності не позбавлена можливості подавати свої письмові пояснення щодо обставин справи. Крім того, ОСОБА_1 під час розгляду справи в апеляційному суді, мав захисника професійного адвоката, ОСОБА_2 , який представляв його інтереси під час розгляду справи, а тому він не позбавлений можливості забезпечити належним чином свій судовий захист. Належить також зазначити, що 01 травня 2022 року законодавцем були внесені зміни у чинний КПК щодо зупинення кримінального провадження. При цьому, у КУпАП такі зміни цим законом не були внесенні. Це свідчить про те, що законодавець мав на меті врегулювати виключно питання щодо зупинення кримінального провадження в умовах воєнного стану. Це обумовлено тим, що статус обвинуваченого відрізняється від статусу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Так, відповідно до КПК участь обвинуваченого у розгляді кримінального провадження є обов`язковою. На відміну від провадження у справі про адміністративне правопорушення, де визначено, що участь особи є обов`язковою тільки при розгляді справ про адміністративні правопорушення, що передбачені частиною першою статті 44, статтями 51, 146, 160, 172-4 - 172-9, 173, частиною третьою статті 178, статтями 185, 185-1, статтями 185-7, 187 КУпАП. Стаття 130 КУпАП до цього переліку не входить. Отже, посилання сторони захисту на положення ст. 335 КПК України є безпідставними, оскільки цим Кодексом регулюються зовсім інші правовідносини. Чинний Кодекс України про адміністративні правопорушення не містить приписів про обов`язок суду зупинити провадження у справі про адміністративне правопорушення до моменту звільнення учасника провадження з лав Збройних Сил України. При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також її захисник повинні добросовісно використовувати надані їм процесуальні права, не зловживати ними та демонструвати готовність брати участь у судовому розгляді і утримуватися від використання методів, які пов`язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби, передбачені законом для прискорення процедури слухання. Неможливість брати участь у судовому засіданні під час судового провадження має бути пов`язана з незалежними від волі особи, яка притягується до відповідальності, обставинами. При цьому, посилання сторони захисту на певні рішення інших судів є некоректним, оскільки існуюча в Україні система права, зокрема, про адміністративні правопорушення, не передбачає його джерелом, судовий прецедент. Згідно ч.1 ст.36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Отже, рішення судів, зокрема, й ті, на які посилається апелянт, не створюють правових позицій, які б формували єдність судової практики в Україні. За таких підстав, враховуючи, що положеннями КУпАП не передбачено процедуру зупинення провадження за наведених стороною захисту обставин, вважаю необхідним відмовити у задоволенні поданого клопотання. Щодо клопотань захисника Забороського О.В. про призначення покарання з урахуванням принципу індивідуалізації, зокрема, застосувати ст.69 КК України та не призначати ОСОБА_1 додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортним засобом строком на 1 рік; про визнання процедури огляду ОСОБА_1 такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства; про визнання протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №533992 від 07 грудня 2025 року, складений щодо ОСОБА_1 , незаконним, неналежним і недопустимим доказом, суд апеляційної інстанції зазначає, що вони є тотожними доводам апеляційної скарги сторони захисту, у зв`язку з чим, аналіз та оцінку яких буде надано за наслідками розгляду справи. Заслухавши доповідь головуючого судді, вислухавши доводи захисника Заборського О.В., який підтримав апеляційну скаргу разом із доповненнями та просив її задовольнити, перевіривши ці доводи та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні. Як вбачається з матеріалів цієї справи, суд при розгляді справи відносно ОСОБА_1 дотримався всіх вказаних вимог закону. Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, внаслідок порушення ним вимог п.2.5 Правил дорожнього руху. Так, згідно з п. 1.3 Правил дорожнього руху учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Пунктом 1.9 Правил дорожнього руху встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. За змістом п. 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин. Відповідальність за порушення вимог пункту 2.5 Правил дорожнього руху передбачена ч.1 ст.130 КУпАП, диспозиція якої передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Отже, з системного аналізу вищезазначених норм вбачається, що проходження в установленому порядку огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є обов`язком водія, а не його правом. Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, підтверджується наявними у справі доказами, а саме: відомостями протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №533992 від 07 грудня 2025 року, в якому зазначено про те, що 07 грудня 2025 року об 11 годині 11 хвилин в м.Харкові, вул. Харківська, 78, водій керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння шкірного покриву обличчя, виражене тремтіння пальців рук, зі згоди водія огляд на стан алкогольного сп`яніння проводився на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Drager Alcotest 6820, результат огляду позитивний, 1,80 проміле, номер тестування 3322, водій з результатом не згоден, від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння в закладі охорони здоров`я КНП ХОР ОКНЛ у лікаря нарколога водій відмовився, чим порушив п.2.5 ПДР, за що відповідальність передбачена ч.1 ст.130 КУпАП (арк.1). Згідно акту огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів (арк.7), ОСОБА_1 під час події мав ознаки сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння шкіряного покриву обличчя, виражене тремтіння пальців рук. Огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння проводився за допомогою газоаналізатору Drager Alcotest 6820, результат позитивний, вміст алкоголю у видихаємому повітрі склав 1.80 % проміле, що підтверджується роздруківкою газоаналізатору «Drager Alcotest 6820», ARHF-0032. З результатом не згоден, відмова. (арк.5). У матеріалах справи міститься направлення на огляд водія до КНП ХОР «ОКНЛ» від 07 грудня 2025 року, згідно з яким ОСОБА_1 під час події мав виражені ознаки сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння шкіряного покрову обличчя, виражене тремтіння пальців рук. Огляд не проводився, у зв`язку з відмовою водія (а.с.8). Відповідно до відомостей рапорту інспектора взводу №2 роти №2 батальйону №2 УПП в Харківській області ДПП, старшого лейтенанта поліції, ОСОБА_3 , у якому зазначено про те, що 07 грудня 2025 року у складі екіпажу 2102 за адресою: м.Харків, вул. Харківська, 78, на підставі п.3 ст.35 Закону України «Про Національну поліцію» було зупинено транспортний засіб Volkswagen Golf, д.н.з. не зареєстрований, під керуванням водія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В ході спілкування з водієм були виявлені ознаки алкогольного сп`яніння, водій погодився пройти огляд на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Drager Alcotest 6820, результат огляду позитивний, 1,80 проміле, водій з результатом не згоден, від проходження огляду у закладі охорони здоров`я КНП ХОР ОКНЛ у лікаря водій відмовився. На водія було складено протокол ЕПР1533992 за ч.1 ст.130 КУпАП, п.2.5 ПДР України. Водія було відсторонено від права керування, транспортний засіб на місці зупинки без порушень ПДР України. Прошу додати до протоколу відео з БК470006, 470099 (арк.9). У матеріалах справи наявний відеозапис події від 07 грудня 2025 року за участю ОСОБА_1 , з якого вбачається, що транспортний засіб на вимогу працівників поліції зупинився на узбіччі дороги. З-за керма вийшов водій, яким виявився ОСОБА_4 . На питання ОСОБА_4 , що він порушив, працівник поліції відповів, що авто не зареєстроване. ОСОБА_4 пояснив, що він неділі три назад її пригнав та надав відповідні документи. Під час спілкування з водієм, працівниками поліції виявлені ознаки алкогольного сп`яніння, у зв`язку з чим запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Драгер, на що ОСОБА_4 відповів, що «давайте, я поїхав додому, я тільки у відпустку приїхав». Працівник поліції роз`яснив водію про те, що є можливість пройти огляд на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Драгер, або пройти огляд на стан сп`яніння у відповідному медичному закладі, у разі відмови, буде складено протокол за порушення п.2.5 ПДР. ОСОБА_4 намагався домовитись з працівниками поліції щодо не складання відносно нього протоколу, у зв`язку з чим був попереджений працівниками поліції про настання кримінальної відповідальності за надання неправомірної вигоди. ОСОБА_4 відповів, що «скоріш за все буде, оскільки він вчора випивав», просив вирішити це питання та він поїде додому. Працівник поліції запитав у водія, чи згоден він пройти огляд, на що останній відповів, що ні. Працівник поліції запропонував ОСОБА_4 пройти огляд в закладі охорони здоров`я, однак ОСОБА_4 намагався знову домовитись з працівниками поліції, за що повторно був попереджений про відповідальність. Після чого ОСОБА_4 погодився пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Драгер, самостійно взяв трубку та розпечатав її. Працівник поліції зробив контрольний забір повітря, який показав, що алкоголю нема, після чого ОСОБА_4 добровільно пройшов огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці його зупинки з використанням газоаналізатору «Драгер» шляхом його продуття. Результат огляду виявився позитивним, а саме 1,8 % проміле. Працівник поліції повідомив ОСОБА_4 про те, що він знаходиться у стані сильного алкогольного сп`яніння, у зв`язку з чим йому заборонено керувати та спитав, чи згоден він із результатом, на що ОСОБА_4 відповів, що «він адекватний». Після чого працівник поліції роз`яснив ОСОБА_4 , що у разі його незгоди із результатом, то фіксується відмова від проходження огляду та складається протокол, та запропонував пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння у медичному закладі. ОСОБА_4 відповів, що «можна без протоколу, оскільки він пив вчора, а сьогодні вживав лише енергетик». Працівники поліції повідомили ОСОБА_4 його права та обов`язки, передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП, а також про те, що відносно нього буде складено протокол по ст.130 КУпАП. Разом з тим, ОСОБА_4 відмовився від отримання протоколу. Водія відсторонено від подальшого керування транспортними засобами. Таким чином, з відомостей цього відеозапису, об`єктивно вбачаються обставини події, факт керування ОСОБА_4 транспортним засобом та хід спілкування останнього з працівниками поліції, виявлення у нього ознак алкогольного сп`яніння, законну вимогу працівника поліції на проходження в установленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, проходження водієм огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки з використанням газоаналізатору «Драгер», не погодження із результатом огляду на місці зупинки, оскільки після проходження огляду останній просив працівників поліції обійтись без складання протоколу. Апеляційний суд звертає увагу на те, що протокол про адміністративне правопорушення та інші процесуальні документи складені уповноваженою державою особою. Однак, ОСОБА_1 , скориставшись своїм правом на захист, звернувшись за допомогою до професійного адвоката, не скористався своєю процесуальною можливістю та не звернувся із скаргами на дії працівників поліції до їх безпосереднього керівництва з метою ініціювання службової перевірки або притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, якими були складені відповідні процесуальні документи у цій справі. Більш того, матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 подавалася заява у порядку, передбаченим чинним КПК України, до правоохоронних органів щодо фальсифікації цих матеріалів справи або про перевищення працівниками поліції своїх повноважень при виконанні ними своїх службових обов`язків при складанні адміністративного матеріалу відносно нього за ч.1 ст.130 КУпАП. Також стороною захисту не надано відомостей про те, що вони зверталися до суду в порядку КАС України щодо оскарження дій або бездіяльності працівників патрульної поліції. Цих відомостей не надано суду і під час апеляційного розгляду. Отже, враховуючи, що сторона захисту не надала до суду будь-яких фактичних відомостей на підтвердження їх версії щодо незаконності дій працівників поліції під час проведення ними огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння, а також складення ними протоколу та інших процесуальних документів за цією справою, а матеріали справи не містять відповідних відомостей, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об`єктивно відображені у протоколі про адміністративне правопорушення та інших письмових доказах, оскільки вони відповідають дійсності та заслуговують на увагу. Доводи захисника Заборського О.В. про те, що працівниками поліції порушено порядок проведення огляду військовозобов`язаних на стан сп`яніння, оскільки ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем, є необґрунтованими, з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.15 КУпАП, військовослужбовці несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами. За порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах За змістом ст.266-1 КпАП України огляд на стан сп`яніння проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром, лише щодо військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп`яніння виконують обов`язки військової служби або перебувають на території військових частин. Також, відповідно до ст.266-1 КпАП України огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп`яніння перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів. Аналіз положень ст.266-1 КУпАП свідчить про те, що даною нормою права не визначається порядок огляду військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, які керують транспортним засобом. Отже, положення ст. 266-1 КУпАП не стосуються спеціального суб`єкту - водія транспортного засобу, а лише військовослужбовців за вчинення військових адміністративних правопорушень. Відповідно, порядок огляду військовослужбовців Збройних Сил України, які керують транспортними засобами на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції здійснюється в загальному порядку, встановленому ст.266 КУпАП, який проводить працівники Національної поліції. Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» одним із завдань Служби правопорядку є забезпечення безпеки дорожнього руху військових транспортних засобів, контроль за рухом транспортних засобів і перевезенням вантажів Збройних Сил України Вимогами п. 2 ч.2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що водії військових транспортних засобів зобов`язані виконувати передбачені законом вимоги поліцейського або посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами. Крім того належить зауважити, що спеціально створеного суб`єкту владних повноважень військової поліції на цей час не створено, їх повноваження за колом осіб спеціальним законом не визначено. В розумінні логічного застосування правових норм, щодо яких законодавець на момент вчинення правопорушення ще не вніс відповідних змін, які відповідали б суспільним інтересам та певним обставинам (подолання часової прогалини у законодавстві) суд вважає належним не обмежуватись категорією «водій військового транспортного засобу» та застосовувати під час розгляду цієї справи цю категорію в значенні «водій військового транспортного засобу, який виконує бойове завдання або службовий обов`язок з використанням цивільного автомобіля». В такому разі водій має підтвердити зазначене відповідними документами. Навіть і тоді, зазначене не обумовлює не виконанням водієм військового транспортного засобу вимог, передбачених ч.2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» щодо виконання законних вимог поліцейського. Як вбачається з матеріалів провадження, 07 грудня 2025 року об 11 годині 11 хвилин в м.Харкові по вул. Харківська, 78, ОСОБА_1 керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння, тобто поза межами військової частини. Разом з цим, будь-яких повідомлень про те, що він наразі виконує невідкладне відповідне бойове завдання працівникам поліції не висловлював, будь-яких доказів на підтвердження цього не надавав, навпаки, згідно відеозапису, пояснював працівникам поліції, що наразі він перебуває у відпустці. За таких обставин посилання апелянта на те, що оскільки ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем, то огляд на стан сп`яніння мав бути проведений виключно посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром (начальником) військової частини (установи, організації, підприємства, закладу, підрозділу), іншого утвореного відповідно до законів України військового формування, а також правоохоронного органу спеціального призначення, є суб`єктивним та необґрунтованим. Поряд із цим, у пункті 1 ч.1 ст.255 КпАП України зазначено, що у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218 - 221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи органів Національної поліції (ст.130 КпАП України), у зв`язку з чим працівниками поліції правомірно складено протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 . Порядок, передбачений ч.2 ст.266 КУпАП визначає процедуру огляду водіїв, в той же час положення ст.266-1 КпАП України передбачають порядок огляду військовослужбовців. При цьому статус водія є спеціальною нормою для військовослужбовців і тому при проведенні огляду військовослужбовця водія таку процедуру проводить поліція, у випадку проведення огляду військовослужбовця пішохода такий огляд проводить військова служба правопорядку. Отже, під час процедури огляду на стан сп`яніння водія представники військової служби правопорядку не повинні залучатись, у зв`язку з чим, доводи сторони захисту з цього приводу є безпідставними. Таким чином, працівниками поліції було дотримано вимоги ст. 266 КУпАП, Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом МВС України та МОЗ України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року, Закону України «Про національну поліцію». Доводи апеляційної скарги сторони захисту про те, що працівники поліції не зазначили ознак алкогольного сп`яніння, жодним чином не спростовують висновків суду про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. Підстави, умови та порядок проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння визначені ст.266 КУпАП, п.2.5 Правил дорожнього руху та Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України 09 листопада 2015 року № 1452/735 (далі Інструкція). За змістом цих нормативних документів водій зобов`язаний на вимогу поліцейського пройти огляд з метою встановлення стану сп`яніння. Відповідно до ч.2 Розділу І вищезазначеної Інструкції, огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Ознаками алкогольного сп`яніння, згідно ч.3 Розділу І Інструкції, є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці. Зазначеними нормами закону встановлено, що поліцейський уповноваженого підрозділу Національної поліції України, керуючись вищенаведеним переліком ознак алкогольного сп`яніння, самостійно визначає наявність чи відсутність підстав у особи для проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння. Тобто, виявлення працівником поліції у водія ознак наркотичного чи алкогольного сп`яніння є його повноваженнями, що знайшло своє законне відображення у процесуальному закріпленні працівником поліції своїх висновків щодо наявності ознак алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 у протоколі про адміністративне правопорушення ЕПР1 №533992 від 07 грудня 2025 року. В силу ст. 252 КУпАП, відповідно до якої, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Крім того, матеріали справи не містять відомостей, що дають підстави вважати дії працівників поліції незаконними. А від так, доводи сторони захисту в цій частині слід вважати безпідставними. Доводи сторони захисту про відсутність у нього ознак алкогольного сп`яніння не можуть бути прийняті до уваги, оскільки підстави вважати чи перебуває особа у стані сп`яніння відноситься до виключних повноважень працівників поліції, цьому кореспондує обов`язок водія на вимогу поліцейського пройти в установленому законом порядку огляд, як на місці зупинки транспортного засобу, так і у відповідному медичному закладі, що і було запропоновано останньому.Сам по собі факт відсутності виразних візуальних проявів на відео не спростовує наявності ознак, зафіксованих у відповідних процесуальних документах. Доводи апеляційної скарги про те, що до матеріалів справи долучено направлення на огляд водія, але огляд не проводився, жодним чином не спростовують висновків суду про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. Направлення на огляд має правове значення для лікаря медичної установи, який у випадку наявності такого направлення повинен провести огляд. Крім того, з матеріалів справи об`єктивно вбачається, що ОСОБА_1 фактично взагалі відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння в установленому законом порядку, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими. Не знаходять свого підтвердження й доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_1 не було відсторонено від керування транспортним засобом, транспортний засіб не вилучено або передано іншій особі, оскільки згідно рапорту працівника поліції, водія було відсторонено від керування транспортним засобом, а авто залишилось на місці зупинки без порушень ПДР, що також підтверджується і відеозаписом події, наявним у матеріалах справи, у зв`язку з чим розцінюються судом апеляційної інстанції, як обраний спосіб захисту. Відсутність у акті огляду, який є додатком до протоколу, дати та часу огляду жодним чином не свідчить про невинуватість ОСОБА_1 , а також не спростовує наявних у справі доказів на підтвердження вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Твердження сторони захисту про те, що в матеріалах справи наявні три відеозаписи, а в протоколі про адміністративне правопорушення зазначено лише про один, у зв`язку з чим їх слід визнати недопустимими доказами, є необґрунтованими, у зв`язку із наступним. Частиною 1 статті 40 Закону України «Про національну поліцію» врегульовано застосування поліцейськими технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Крім того, статтею 266 КУпАП та положеннями «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» унормовано використання поліцейськими технічних засобів відеозапису при фіксуванні відмови особи, від проходження огляду на стан сп`яніння. Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. При цьому, слід зазначити, що тільки у справах про адміністративні правопорушення докази можуть мати відносний характер і полягають у тому, що зміст таких доказів відтворює (приблизно чи вірогідно) фактичну обстановку, що має значення для правильного розгляду справи. Водночас, докази, що мають відносний характер можуть незначно корелювати з фактичними даними, які мають тісний зв`язок із фактами предмета доведення, що, в свою чергу, здатні підтвердити існування чи відсутність доказових фактів. Вимогами ч.2 ст.266 КУпАП визначено, що огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. З відомостей матеріалів справи вбачається, що відеозапис у цій справі доданий до протоколу ЕПР1 №3533992 від 07 грудня 2025 року відповідальною особою, а матеріали справи не містять даних про незаконне їх походження. Таким чином, відеозапис, здійснений працівником поліції, містить фактичні дані щодо обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, у зв`язку з чим, є доказом у справі про адміністративне правопорушення, як це передбачено ст. 251 КУпАП. Твердження захисника про те, що поліцейські ввели в оману ОСОБА_1 щодо визначеного законом порядку проходження огляду на стан сп`яніння, зокрема проходження огляду в закладі охорони здоров`я, то апеляційний суд вважає їх безпідставними, оскільки спростовуються наявним в матеріалах справи відеозаписом подій, згідно якого на пропозицію поліцейського пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці за допомогою приладу Драгер або в найближчому закладі охорони здоров`я, погодився та пройшов огляд на місці зупинки транспортного засобу, будь-яких заперечень щодо результатів огляду не зазначив, як і не виявив бажання проїхати до медичного закладу, навпаки, просив працівників поліції не складати відносно нього протокол про адміністративне правопорушення. Не було встановлено під час розгляду апеляційної скарги й будь-яких даних про упередженість поліцейських, застосування до ОСОБА_1 незаконних методів, примусу чи інших протиправних дій, пов`язаних із складанням протоколу про адміністративне правопорушення за ст.130 КУпАП. Аналізуючи апеляційні доводи сторони захисту про належність такого доказу, як протокол про адміністративне правопорушення, апеляційний суд зазначає наступне. Згідно з ч.1 ст.256 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Відповідно до статей 23 та 25 Закону України «Про Національну поліцію», підпункту 40 пункту 4 Положення про Національну поліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 877, Положення про інформаційно-комунікаційну систему «Інформаційний портал Національної поліції України», затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 03 серпня 2017 року № 676, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 серпня 2017 року № 1059/30927 (зі змінами), Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення в органах поліції, затвердженої Наказом міністерства внутрішніх справ України №1376 від 06 листопада 2015 року, абзацу другого пункту 1 розділу II Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 07 листопада 2015 року № 1395, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року № 1408/27853 (зі змінами від 25 січня 2024 року за № 133/41478, затвердженими Наказом Міністерства внутрішніх справ України 11 січня 2024 року № 20), з 01 липня 2024 року в підрозділах поліції запроваджено оформлення протоколу про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху в електронному вигляді за допомогою логістичного пристрою. Таким чином, за наявності технічної можливості протокол про адміністративне правопорушення складається в електронній формі з автоматичним присвоєнням йому відповідної серії та номера, який роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв. Наявний в матеріалах справи протокол про адміністративне правопорушення відповідає вимогам ст. 256 КпАП України, оформлений компетентним органом в межах повноважень наданих особі, яка його склала, в якому чітко викладено як суть правопорушення так і інші відомості, необхідні для правильного вирішення даної справи. Аналізуючи доводи сторони захисту щодо можливості застосування положень ст.69 КК України, апеляційний суд не може проігнорувати санкцією ч.1 ст.130 КУпАП, якою передбачено адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, з огляду на наступне. Зокрема, відповідно до ч.2 ст.33 КУпАП, при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують його відповідальність. Разом з цим, за змістом ч.1 ст.130 КУпАП, керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, - тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. З аналізу вищевказаної норми закону вбачається, що санкція ч.1 ст.130 КУпАП не є альтернативною, а передбачає адміністративне стягнення у виді штрафу поєднаного із позбавлення права керування транспортними засобами. При цьому, у даному конкретному випадку, загальні засади призначення адміністративного стягнення, визначені ч.1 ст.33 КУпАП, не наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, оскільки передбачено накладення стягнення у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. Отже, у цій справі, з огляду на встановлену законодавством безальтернативну санкцію за ч.1 ст.130 КУпАП, ця функція за своєю правовою природою не є дискреційною, оскільки не потребує врахування та оцінки характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність. Законодавство про адміністративні правопорушення, на відміну від закону України про кримінальну відповідальність, не передбачає накладення адміністративного стягнення більш м`якого, ніж передбачено законом. Більш того, законодавчо заборонено, починаючи з 17 березня 2021 року, визнання такого правопорушення малозначним та передачу матеріалів справи на розгляд трудовому колективу чи громадській організації, військовій частині (ч. 1 ст. 21 та примітка до ст. 22 КУпАП). При цьому, дана категорія правопорушень вчиняється водіями тільки навмисно, вчинене відносить до грубого порушення, а водій не може не розуміти загрози для оточуючих внаслідок власної поведінки, зокрема і для осіб, яким надає допомогу з огляду на свої службові обов`язки. У даному конкретному випадку, з огляду на положення ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Зокрема, у рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи користується автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізує своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Вчинення діянь, які кваліфікуються в національному законодавстві за ст.130 КУпАП, є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість стягнення обумовлена саме високим ступенем суспільної шкоди, яка завдається такими діяннями. Суд не вправі, при визнанні особи винуватою за ч. 1 ст.130 КУпАП, призначити інше покарання, ніж передбачене санкцією, або ж перейти до іншого виду стягнення чи звільнити від стягнення, оскільки Законом України встановлена пряма заборона застосування пом`якшення стягнення чи звільнення від стягнення. Крім того, апеляційний суд бере до уваги правові висновки, що містяться в п.28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», з яких вбачається, що судам необхідно враховувати, що КУпАП не передбачає накладення адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією певної норми. Тому згідно зі ст.33 цього Кодексу основні й додаткові стягнення слід застосовувати з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, особи правопорушника, ступеня його вини, майнового стану, обставин, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, у межах санкцій відповідних норм. При цьому нормами КУпАП не передбачено можливості накладення адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі, визначеної в санкції певної норми, або не накладення одного з видів стягнень, передбаченого санкцією відповідної норми як обов`язкового, а посилання сторони захисту на ст.69 КК України та можливість її застосування за аналогією при накладенні адміністративного стягнення за ч.1 ст.130 КУпАП не відповідає чинному законодавству, оскільки положення ст.69 КК України поширюються виключно на випадки вчинення кримінального правопорушення, а також безпосередньо у тесті КК України, а саме у ч.4 ст.3 КК України, міститься пряма заборона застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією. Крім того, застосування аналогії при накладенні адміністративного стягнення свідчить про порушення принципу законності, на якому ґрунтуються норми КУпАП. Так, відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_1 на даний час перебуває на військовій службі, а позбавлення права керування фактично позбавить його можливості виконувати сої безпосередні службові обов`язки із захисту Батьківщини, не можуть слугувати підставою для задоволення апеляційних вимог з урахуванням встановленої законодавцем безальтернативної санкції, характеру вчиненого діяння та суспільної небезпеки правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП. Апеляційний суд також бере до уваги, що ОСОБА_1 , як водій, керуючи джерелом підвищеної небезпеки з ознаками алкогольного сп`яніння, усвідомлював, що це заборонено законом та становить небезпеку для оточуючих. Отже, накладення судом першої інстанції адміністративного стягнення на ОСОБА_4 у виді штрафу з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, не лише відповідає санкції ч.1 ст.130 КУпАП, вимогам ст.ст.33, 34 КУпАП щодо загальних правил накладення стягнення, а також є співрозмірним скоєному адміністративному правопорушенню. Законодавець не передбачає можливості призначення стягнення у виді штрафу без позбавлення права керування транспортними засобами, у зв`язку з чим апеляційна скарга сторони захисту в цій частині задоволенню не підлягає. Вчинення діяння, яке кваліфікуються в національному законодавстві за статтями 130 КУпАП, є найбільш тяжкими порушеннями у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість стягнення обумовлена саме високим ступенем суспільної шкоди, яка завдається такими діяннями. Водій ОСОБА_1 , вчиняючи адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП, повинен був розуміти, що таким чином поставив у небезпеку кожного потенційного учасника дорожнього руху, а також інших людей, які могли перебувати поряд з проїжджою частиною по напрямку руху його автомобіля. Отже, наведені доводи сторони захисту про призначення ОСОБА_1 стягнення без позбавлення права керування транспортним засобом не відповідають вимогам Закону, а тому не підлягають задоволенню. Таким чином, сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про те, що ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які потягли необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено. Обґрунтування вимог апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції законодавства при винесенні постанови, яке полягало у не з`ясуванні судом всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не знайшло свого підтвердження при апеляційному перегляді. Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху та вірно притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому посилання сторони захисту на незаконність та необґрунтованість постанови суду першої інстанції є безпідставною. Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини. В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави. У зв`язку з викладеним, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі, не підлягає. Керуючись статтею 294 КУпАП, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: У задоволенні клопотання захисника Заборського О.В. про зупинення судового провадження у справі до звільнення ОСОБА_1 , з військової служби, відмовити. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову судді Основ`янського районного суду м.Харкова від 06 січня 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, - залишити без змін. Постанова є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя С.К. Шабельніков