Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 348/157/26

Справа № 348/157/26 Провадження № 22-ц/4808/866/26 Головуючий у 1 інстанції Гундяк Т. Д. Суддя-доповідач Барков В. М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2026 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі: головуючого судді: Баркова В. М., суддів: Василишин Л. В., Максюти І. О., секретар: Шемрай Н. Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» адвоката Войцеховської Наталії Ярославівни на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 09 березня 2026 року в складі судді Гундяка Т. Д., повний текст якого складено 09 березня 2026 року, ухвалене у м. Надвірна Івано-Франківської області, в справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених коштів при звільнені з роботи та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ВСТАНОВИВ: У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі АТ «Українська залізниця») про стягнення невиплачених коштів при звільненні з роботи та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Позов обґрунтовано тим, що вона наказом Івано-Франківського відділу Львівської залізної дороги від 13.03.1984 була прийнята на роботу учнем запасного білетного касира пасажирського відділу на станції Коршів. В подальшому і до 31.12.2024 позивачки працювала на різних посадах в Івано-Франківському відділі Львівської залізної дороги (зараз виробничий підрозділ «Служба роботи станцій» регіональної філії «Львівської залізниці» АТ «Укрзалізниця»). З 31.12.2024 вона звільнена з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком. У копії наказу про її звільнення з роботи зазначено: «компенсувати за невикористані 14 днів відпустки, виплатити одноразову матеріальну допомогу відповідно до п. 2.2.9 колективного договору у розмірі 3,0 середньомісячного заробітку, вихідну допомогу згідно ст. 44 КЗпП України у розмірі 5,0 середньомісячного заробітків. Виплату матеріальної допомоги провести відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024». При звільненні з роботи вона отримала лише компенсацію за невикористану відпустку і тому змушена була звернутися до суду з позовом до відповідача про стягнення на її користь 73 518,63 грн одноразової матеріальної допомоги при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та 122 531,05 грн додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті, у загальному розмірі 196 049,68 грн з утриманням всіх податків і зборів. Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 02.09.2025 в цивільній справі № 348/1407/25 вказаний позов задоволено в повному обсязі. Зазначає, що після звільнення з роботи незважаючи на її прохання їй так і не надана довідка про розмір всіх виплат, які підлягали до виплати при її звільненні з роботи, не отримала і її представник відповіді на її адвокатський запит від 26.11.2025 № 37 стосовно розміру невиплачених їй матеріальної допомоги на оздоровлення, одноразової премії за багаторічну сумлінну працю до її ювілейної дати (60 річчя), посадовий оклад (місячну тарифну ставку) у зв`язку із звільненням на пенсію незалежно від віку. Стосовно вказаних виплат в наказі про її звільнення не йдеться. Щодо невиплати одноразових виплат до ювілейної дати і у зв`язку із звільненням з роботи на пенсію незалежно від віку, то п. 3.15 Колективного договору, укладеного між адміністрацією і Дорпрофсоюзом Львівської залізниці на 2009-2012 роки, передбачено виплачувати працівникам залізниці одноразову премію за багаторічну сумлінну працю до їх ювілейної дати вперше до 50 річчя до дня народження, наступну через 10 років ( для жінок і до 55-річчя). Встановити розмір премії до ювілейних дат, а також у зв`язку із звільненням на пенсію незалежно від віку - посадовий оклад (місячна тарифна ставка). Відповідно до п. 8.8 розділу 8 Положення про оплату праці працівників акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженого рішенням правління від 26.06.2023 (протокол № Ц-85/39 Ком.т.) працівникам Підрозділу можуть бути нараховані та виплачені одноразові заохочення до ювілейних дат працівників (50, 60, 70 років) залежно від стажу роботи в АТ «Укрзалізниця» та посадового окладу (тарифної складової), зокрема, у розмірі 100% окладу при стажі роботи понад 15 років. 15 листопада 2024 року їй виповнилося 60 років, що стверджується свідоцтвом про її народження. Вона пропрацювала на залізничному транспорті більше 40 років, сумлінно виконуючи свої обов`язки. Ця обставина вже встановлена вищевказаним рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області, вже їй присуджено 122 531,05 грн додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті. Їй відомо, що її тарифна ставка в листопаді, грудні 2024 року становила 10 845 грн. Заборгованість по виплаті одноразової премії за багаторічну сумлінну працю до її ювілейної дати (60 річчя) становить 10 845 грн (100 відсотків тарифної ставки), а заборгованість у зв`язку із звільненням на пенсію незалежно від віку становить 10 845 грн (100 відсотків тарифної ставки). Також пунктом 8.4 вищевказаного Колективного договору передбачено в межах фінансового плану надавати працівникам матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі не менше 30% тарифної ставки (посадового окладу), а також допомогу на оплату лікування та інші обставини, згідно діючих Положень та спільних рішень адміністрації і президії Дорпрофсожу. В п. 3.3.21 Галузевої угоди укладеної між Міністерством інфраструктури України і Радою профспілки залізничників і транспортних будівельників України на 2017-2021 роки зазначено - «щорічно надавати працівникам матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі і умовах, передбачених колективними договорами, але не менше ніж 50% тарифної ставки ( посадового окладу)». Вказує, що вона не отримала при її звільненні з роботи заборгованості по виплаті їй матеріальної допомоги на оздоровлення. Крім того, зазначає, що в січні 2023 року і в січні 2024 року вона перебувала у щорічній оплатній відпустці. Разом з заявами на надання їй цих відпусток вона щоразу подавала заяву про нарахування і виплату їй матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі 75 відсотків від тарифної ставки (окладу). Матеріальна допомога на оздоровлення за 2022 рік 6 162 грн (тарифна ставка в січні 2023 року 8216 грн х 0,75= 6 162 грн, за 2023 рік 7 394 грн (тарифна ставка в січні 2024 року 9 859 грн х 0,75= 7 394 грн), а всього заборгованість по матеріальній допомозі на оздоровлення становить 13 556 грн. Їй відомо, що станом на дати перебування її у відпустках в січні 2023 року і в січні 2024 року працівникам виробничого підрозділу «Служба роботи станцій» регіональної філії « Львівська залізниця», де вона працювала, була передбачена виплата матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі 75 % тарифної ставки (посадового окладу), саме такий розмір матеріальної допомоги на оздоровлення вона, як і всі працівники вказаного виробничого підрозділу, писала в заявах на відпустки. Враховуючи викладене вказує, що загальна сума невиплачених їй виплат при звільненні становить 35 246 грн з врахуванням всіх податків і зборів. Щодо стягнення середнього заробітку за шість місяців затримки виплат зазначає, що відповідач не виплатив їй вищевказаних сум та виплат, ні в день її звільнення, ні до цього часу, а вищевказане рішення Надвірнянського районного суду виконано в примусовому порядку лише 23.12.2025, а тому вона вправі поставити вимогу про стягнення в її користь з відповідача середнього заробітку за весь час затримки, але не більше 6 місяців. Вказує, що їй не надано довідку про її середньомісячний заробіток, але їй відомо, що її зарплата в жовтні 2024 року становила 27 443, 83 грн, а в листопаді - 21 568, 60 грн. Середній заробіток за весь час затримки, але не більше 6 місяців (тобто з 01.01.2025 по 30.06.2025) За її підрахунками, середній заробіток за весь час затримки складає 149 265,11 грн (1 113,9188 грн x 134=149 265,11 грн без врахування всіх податків і зборів. Також зазначає, що матеріальні допомоги на оздоровлення, одноразова премія за багаторічну сумлінну працю до ювілейної дати (60 річчя), посадовий оклад (місячна тарифна ставка) у зв`язку із звільненням на пенсію незалежно від віку входять до структури заробітної плати і повинні були виплачені в день звільнення. Посилаючись на викладене просила стягнути з відповідача на її користь:- 13 556 грн матеріальної допомоги на оздоровлення, 10 845 грн одноразової премії за багаторічну сумлінну працю до її ювілейної дати (60 річчя), 10 845 грн посадового окладу у зв`язку із звільненням на пенсію незалежно від віку, а всього 35 246 грн з врахуванням всіх податків і зборів; - 149 265,11 грн середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.01.2025 по 30.06.2025 з врахуванням всіх податків і зборів. Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 09 березня 2026 рокупозов задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 13 556 грн матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 та 2024 роки, 10 845 грн одноразової премії за багаторічну сумлінну працю до ювілейної дати, 10 845 грн посадового окладу у зв`язку із звільненням на пенсію незалежно від віку, 70 000,00 грн середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, а всього разом 105 246,00 грн (з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх стягненні). Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1 052,45 грн. Стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь держави 1 331,20 грн судового збору. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що спірні суми допомоги на оздоровлення та премій позивачці не виплачено, суми одноразової матеріальної допомоги , які вказані у наказі про звільнення позивача, виплачено 23 грудня 2025 року, з цим позовом позивач звернулася до суду 26 січня 2026 року, тобто в межах строків, визначених ст. 233 КЗпП України. В задоволенні решти вимог позову відмовлено у зв`язку з їх необґрунтованістю. В апеляційній скарзі представник АТ «Українська залізниця» адвокат Войцеховська Н. Я. посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні безпідставно зазначає, що АТ «Укрзалізниця» призупинило виплату коштів передбачених колективними договорами та Галузевою угодою в односторонньому порядку, не повідомивши позивача та профспілковий орган про ухвалення вказаного рішення. Так, зазначають, що листом АТ «Укрзалізниця» та Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України № Ц/3-91/1459/ЦПроф/ 30-22 від 06.09.2022 повідомляється, що після припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «Укрзалізниця», що дасть змогу змінити зазначене рішення правління до припинення або скасування режиму воєнного стану, працівники, звільнені вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, отримають суму одноразової та додаткової матеріальної допомоги, що їм належить. З наведеного вбачається, що призупинення роботодавцем передбачено колективним договором виплати матеріальної допомоги, за якою працівник звернувся після 24.03.2022, повністю узгоджується зі ст. 11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Отже, призупинені виплати будуть виплачені за окремим рішенням правління АТ «Укрзалізниця». Заперечуючи щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, апелянт посилається на постанови ВС від 26.06. 2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23. З висновків, викладених у вказаних постановах вбачається, що стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України має відповідати одночасно двом умовам визначення розміру такого стягнення: дотримання принципів розумності, справедливості та пропорційності; врахування максимальної межі періоду, за який можливе нарахування компенсації за затримку розрахунку - не більше шести місяців. Крім того, зазначають, що в умовах збройної агресії рф проти України усі витрати мають бути орієнтовані на підтримку забезпечення спроможності товариства виконувати завдання Міноборони України щодо перевезення військових вантажів та захисту критичної інфраструктури, підтримки інфраструктури, а у разі якщо допущені роботодавцем порушення у проведенні повного розрахунку при звільненні все-таки будуть встановлені судом, то суд має право зменшити розмір середнього заробітку, передбаченого ст. 117 КЗпП України або відмовити у його стягненні з огляду на форс -мажорні обставини в яких опинилось Товариство. Також, судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги той факт, що позивачем пропущено встановлений ч. 2 ст. 233 КЗпП строк позовної давності, за звернення до суду із вказаними вимогами. Відповідно до матеріалів справи, позивачку було звільнено 31 грудня 2024 року про що було видано Наказ № 534/ОС від 20.12.2024 та ознайомлено особисто, про що свідчить її власноручний підпис та в даному наказі зазначена інформація про суми, які їй повинні бути нараховані та виплачені при звільненні. Таким чином, позивачем пропущено 3-місячний строк для звернення до суду із вимогами про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, який минув 31.03.2025, що на думку апелянта є окремою та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову. Відзив на апеляційну скаргу не надано. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. За положеннями статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» адвоката Войцеховської Н. Я., яка просила скаргу задовольнити, пояснення ОСОБА_1 , яка просила залишити рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з наступних підстав. Судом встановлено, що відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 12.03.1984 ОСОБА_1 прийнята учнем запасного касира пасажирського відділу на станції Коршів на підставі наказу № 119 від 13.03.1984. Відповідно до наказу (розпорядження) № 534/ос від 20.12.2024 начальника відділу Івано-Франківського регіонального відділу управління персоналом служби кадрової та соціальної політики виробничого підрозділу «Служба роботи станцій» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» про припинення трудового договору (контракту), наказано звільнити 31.12.2024 ОСОБА_1 табельний № 0029600455 з посади чергового по залізничній станції за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, наказано компенсувати за невикористані 14 днів відпустки в тому числі 7 днів за період з 13.01.2023 по 31.12.2023 та 7 днів за період з 13.01.2024 по 31.12.2024, одноразову матеріальну допомогу відповідно до п. 2.2.9 колективного договору в розмірі 3,0 середньомісячних заробітків з урахуванням рішення правління від 24.10.2022 (витяг з протоколу №Ц-54/90 Ком.т), вихідну допомогу згідно ст. 44 КЗпП України у розмірі 5,0 середньомісячних заробітків. Виплату матеріальної допомоги провести відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 (витяг з протоколу №Ц-82/63 Ком.т). Між державною адміністрацією залізничного транспорту України та радою профспілки залізничників та транспортних будівельників укладено колективний договір на 2009-2012 роки, дію колективного договору продовжено до 2015, на 2015-2016 роки. Згідно п. 3.15. колективного договору передбачено виплачувати працівникам залізниці одноразову премію за багаторічну сумлінну працю у зв`язку з їх ювілейними датами вперше до 50- річчя з дня народження, наступну через 10 років (для жінок і до 55-річчя), а також у зв`язку із звільненням вперше на пенсію незалежно від віку, відповідно до положення, яке є невід`ємною частиною колективного договору. Встановити розмір премії за багаторічну сумлінну працю у зв`язку з ювілейними датами, а також у зв`язку із звільненням вперше на пенсію незалежно від віку посадовий оклад (місячна тарифна ставка) (із змінами і доповненнями відповідно до спільних постанов П-34/3, 24.12.2010, П-16/16 від 14.11.2013, П-15/16, 25.09.2013, №К-КД-IV від 05.03.2015). Пунктом 8.4. колективного договору передбачено, що в межах фінансового плану надавати працівникам матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі не менше 30% тарифної ставки (посадового окладу), а також допомогу на оплату лікування та інші обставини, згідно діючих Положень та спільних рішень адміністрації і президії Дорпрофсожу. (із змінами і доповненнями відповідно до спільних постанов П-11/18 від 29.01.2013, К-КД-1, 22.02.2009, П-26/13, 21.10.2009, №К-КД-IV від 05.03.2015). Згідно витягу з протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 ухвалено на період дії воєнного стану в Україні інші додаткові виплати, передбачені галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинити (п. 1.1.4). Відповідно до листа від 06.09.2022 АТ «Укрзалізниця» та Професійна спілка залізничників і транспортних будівельників України повідомили, що рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинено виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв?язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті. Зазначено, що за працівниками, які після 14.03.2022 не подали заяву на звільнення за власним бажанням у зв?язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців (або іншого терміну, встановленого колективним договором) після настання цього права, право на отримання додаткової матеріальної допомоги зберігається протягом терміну, встановленого колективним договором, починаючи з дати припинення або скасування режиму воєнного стану, або у разі зміни зазначеного рішення правління до припинення або скасування режиму воєнного стану. Між тим, Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Згідно довідки про середню заробітну плату (дохід) № 47 від 11.02.2026 заробітна плата, що враховується для розрахунку середньої заробітної плати (доходу) становить 48 417,03 грн, середньоденна заробітна плата (дохід) частка становить 793,72 грн. Згідно довідки про доходи №46 від 29.01.2026 ОСОБА_1 нараховано заробітну плату за жовтень 2024 року в сумі 26 674,92 грн, за листопад 2024 року в сумі 21 742,11 грн, а всього загальна сума доходу за період з жовтня 2024 року по листопад 2024 року становить 48 417,03 грн. Згідно довідки, виданої начальником служби організації праці, заробітної плати і структур управління від 09.02.2026 у випадку відновлення за окремим рішенням правління АТ «Укрзалізниця» додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою, колективними договорами, які призупинені відповідно до пункту 1.1.4 рішення правління від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного стану, ОСОБА_1 буде мати право на виплату: одноразової премії за багаторічну сумлінну працю до ювілейних дат у зв`язку із 60 річчям - 10 845 грн; одноразової премії за багаторічну сумлінну працю у зв`язку із звільненням вперше на пенсію - 10 845 грн; матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік - 6 162 грн (заява про надання матеріальної допомоги від 02.01.2023, посадовий оклад у січні 2023 - 8 216 грн - 8 216*0,75 = 6 162 грн); матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік - 7 394 грн (заява про надання матеріальної допомоги від 02.01.2024, посадовий оклад у січні 2024 -9 859 грн - 9 859*0,75 = 7 394 грн). На адвокатський запит №348/157/26 від 30.01.2026 начальник сектору Івано-Франківського регіонального сектору оплати праці повідомив, що згідно штатних розписів виробничого штату виробничого підрозділу «Служба роботи станцій»: у січні 2023 року посадовий оклад чергового по залізничній станції Станції Делятин 4 класу становив 8 216 грн; у січні 2024 року посадовий оклад чергового по залізничній станції Станції Делятин 4 класу становив 9 859 грн; у грудні 2024 року посадовий оклад чергового по залізничній станції Станції Делятин 4 класу становив 10 845 грн. Відповідно до копій заяв від 02.01.2023 та 02.01.2024 ОСОБА_1 зверталася із проханням надати їй матеріальну допомогу на оздоровлення. Згідно копії наказів (розпорядження №11 від 02.01.2023 та №25 від 02.91.2024 про надання відпустки, ОСОБА_1 надавались щорічні відпустки за період роботи з 13.01.2023 по 12.01.2024 та 13.01.2024 по 12.01.2025 відповідно, без надання матеріальної допомоги на оздоровлення. Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 02.09.2025 у справі № 348/1407/25 стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 73 518,63 грн одноразової матеріальної допомоги при звільнені працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та 122 531,05 грн додаткової одноразової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті, а всього разом 196 049,68 грн (з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх стягненні). Кошти одноразових матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги згідно рішення Надвірнянського районного суду від 02.09.2025 виплачено 23.12.2025, що визнається відповідачем. За статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частинами 1, 4 статті 127 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк. Приписами статті 43 Конституції України визначено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно зі статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою. Частиною першою статті 9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. За статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Відповідно до статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами. Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії. Згідно зі статтею 18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника. Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. До статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить: - основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців - додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій, - інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України. Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19). Згідно частини 1 статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Спірні правовідносини виникли за наслідком трудових відносин сторін. Позивачка вказувала на порушене право, у зв`язку з неотриманням належного при звільненні розрахунку, просила про стягнення виплат, які передбачені п. 4.17 Колективного договору у розмірі 8 середньомісячних заробітків (посадових окладів) та у зв`язку з недотриманням ст. 116 КЗпП в порядку ст. 117 КЗпП стягнути середній заробіток за затримку розрахунку. Роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (ст. 116 КЗпП України). Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч. 1 ст. 117 КЗпП України у редакції, яка була чинною до 18.07.2022). На час виникнення спірних правовідносин, редакція даної норми права наступна: у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (ч. 1 ст. 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 чинна з 19.07.2022). Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст. 117 цього Кодексу вказав, що в аспекті конституційного звернення положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст. 116, 117 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зробила висновок, що, зважаючи на зміст трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем. Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені ст. 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності. У цій справі між сторонами виник спір щодо наслідків невиплати відповідачем позивачеві в день його звільнення всіх належних йому сум: а саме передбачені п.4.17 Колективного договору у розмірі 8 середньомісячних заробітків (посадових окладів). Суд першої інстанції виснував і сторонами не оспорюється правильність встановлення обставин, які мають значення для справи: Стаття 117 КЗпП України фактично містить презумпцію вини роботодавця у випадку несвоєчасного проведення розрахунку з працівником при звільненні з роботи. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 682/3060/16-ц зроблено висновки: «Виплата працівникові середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні є формою матеріальної відповідальності роботодавця, яка виникає у випадку вчинення ним порушення норм трудового законодавства. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця». Наявність у юридичної особи навіть обґрунтованих підстав невиплати належних працівникові сум, для виконання своїх зобов`язань перед працівником, який вивільняється, не є ознакою відсутності вини та не звільняє від відповідальності. За таких обставин з наступного для після звільнення позивачки з роботи, у неї виникло право вимоги, а в відповідача відповідний обов`язок сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, передбачений ст. 117 КЗпП України, оскільки у день звільнення, відповідач не виплатив всі суми, що належать позивачці при звільненні. Суд першої інстанції правильно визначив спірний період щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивачки у даній справі, який обмежується шістьма місяцями. Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 01.03.2017 у справі № 6-2807цс16, при обчисленні середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, якщо іншого не передбачено законодавством. Сторона відповідача просить врахувати правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15, де зокрема у п. 91 зазначено, що : «З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні». Як виснувала Велика Палата ВС в п. 106 своєї постанови від 08 жовтня 2025 року в справі № 48*/6074/23 (провадження № 14-85цс25), розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. Як вбачається з рішення суду першої інстанції, розглядаючи справи суд врахував вищевикладене та зменшив суму середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні із 149 264 грн. 11 коп. до 70 000 грн. Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду просив про ще більше зменшення суми середнього заробітку проте апеляційна скарга не містить доводів, які б дали змогу апеляційному суду змінити рішення суду в цій частині. Колегія суддів апеляційної інстанції не знайшла підстав вважати, що вирішуючи спір у цій частині, місцевий суд порушив норми процесуального права чи неправильно застосував норми матеріального права, а тому підстав для задоволення вимог апеляційної скарги про зменшення суми стягуваного середнього заробітку з акцентом на справедливість, розумність, пропорційність, не встановлено. Також є безпідставними й доводи щодо пропуску позивачкою строку звернення до суду. Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів. У частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат. Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Вказані висновки відповідають правовій позиції, викладеній у рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 370/1754/15-ц та у постанові від 24 червня 2020 року у справі № 500/6631/16-ц. Із матеріалів справи вбачається, що повний розрахунок по заробітній платі власником підприємства з позивачкою при звільненні не проведено, а залишок невиплаченої заборгованості стягнуто рішенням суду першої інстанції, ухваленим у цій справі. Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки. Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону. Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» адвоката Войцеховської Наталії Ярославівни залишити без задоволення. Рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 09 березня 2026 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 25 травня 2026 року. Судді В. М. Барков Л. В. Василишин І. О. Максюта