Постанова Чернігівський апеляційний суд № 742/6781/25

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 25 травня 2026 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 742/6781/25 Головуючий у першій інстанції Коваленко А. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1322/26 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді Висоцької Н. В., суддів: Мамонової О. Є., Шитченко Н. В. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 24 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, В С Т А Н О В И В: У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання. В обгрунтування позову посилалась на те, що її батьки - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували в шлюбі, який розірвано. Вказувала, що вона на даний час навчається в Київському політехнічному інституті імені Ігоря Сікорського на денній формі навчання за кошти державного бюджету, по 30.06.2029, тому у зв`язку з навчанням потребує матеріальної допомоги. За доводами позову, батько не може в повній мірі забезпечити її потреби, оскільки на його утриманні перебуває ще неповнолітній син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Як вказує позивач, її мати є працездатною особою, проте добровільно матеріальної допомоги не надає. Посилаючись на положення ст. 182, 199, 200 СК України, у позові ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частини всіх видів доходу відповідачки до закінчення навчання, але не довше ніж до 23 років. Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 24.03.2026 в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання відмовлено. В обґрунтування рішення суд першої інстанції зазначив, що відповідач має на утриманні інших трьох неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , має право на пільги, передбачені законодавством України для багатодітних сімей, а дохід, який отримує відповідач, є незначним та пов`язаним з отриманням державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, тому суд дійшов висновку, що відповідач не має можливості надавати допомогу своїй повнолітній дочці і в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити. Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Прилуцького міськрайонного суду від 24.03.2026 і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. За доводами апеляційної скарги рішення судом першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права і з неповним з`ясуванням обставин справи. В обґрунтування доводів скарги заявниця посилається, що наявність інших неповнолітніх дітей не є безумовною підставою для відмови в задоволенні позову, а відповідно до усталеної судової практики та норм сімейного законодавства України підлягає врахуванню виключно при визначенні розміру аліментів, а не при вирішенні питання про сам обов`язок їх сплати та вважає, що суд фактично поставив інтереси одних дітей у пріоритет над іншими, що є неприпустимим, оскільки всі діти мають рівне право на належне матеріальне утримання та не допускається обмеження права однієї дитини на утримання за рахунок інших дітей. При цьому заявниця посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28.05.2021 у справі № 715/2073/20. Вказує, що суд не врахував, що відповідач є працездатною особою, не позбавлена можливості отримувати дохід, при цьому доказів про неотримання нею доходу після листопада 2025 року суду не надала і матеріали справи не містять жодного доказу щодо неможливості відповідача офіційно працевланпуватися за станом свого здоров`я, оскільки наявність трьох і більше дітей не звільняє жодного свідомого громадянина України від можливості не працювати та не отримувати дохід. Як стверджує заявниця, суд першої інстанції, не дослідив реальний рівень доходів відповідача, не встановив об`єктивної неможливості надання навіть мінімальної допомоги, не розглянув можливість визначення аліментів у частковому або мінімальному розмірі, оскільки навчання на денній формі обмежує її працювати та самостійно забезпечувати себе матеріально. Також за доводами скарги, навчання позивача потребує постійних витрат, зокрема на проживяння, харчування, навчальні матеріали, транспортні витрати, опалата за гуртожиток та інші пов`язані витрати Посилаючись на положення ст. 199 СК України, ст. 53 Конституції України, Закон України «Про освіту», заявник вважає, що стягнення на дитину, яка продовжує навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, є одним із механізмів забезпечення реалізації особою права на освіту, який узгоджується із соціальною спрямованістю держави та моральними засадами суспільства. В обґрунтування вказаних доводів заявниця посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16.02.2022 у справі № 381/2423/20, від 08.05.2023 у справі № 756/9882/19. На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 до суду подано не було. Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 народилася ОСОБА_1 , її батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с.7). Згідно з довідки від 21.11.2025 року №91 Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», ОСОБА_1 навчається в Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» на денній формі навчання, 1 курсу, групи НМ-52 першого (бакалаврського) рівня, навчається за кошти державного бюджету, закінчує навчання 30.06.2029 (а.с.11). Відповідно до акту обстеження комісії Яготинської міської ради Чернігівської області від 03.04.2025, за адресою: АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батьки розлученні. Діти знаходяться на вихованні та утриманні у батька з 2012 року (а.с.9). Згідно з платіжної інструкції 0.0.4564018012.1 від 30.09.2025, ОСОБА_1 перерахувала на рахунок КПІ ім. Ігоря Сікорського, 1670,00 грн оплати за гуртожиток (за проживання та комунальні послуги за період з 01.10.2025 по 31.10.2025) (а.с.10). Відповідно до довідки про доходи Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» №14 від 04.02.2026, студентка ОСОБА_1 за січень 2026 року не отримала доходу (а.с.45). Довідкою Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» №0700/0012 від 04.02.2026, ОСОБА_1 підтверджено тимчасове проживання у гуртожитку № НОМЕР_1 (кімната 10-16 пр) студмістечка Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» та сплату за проживання та комунальні послуги за період з 27.08.2025 по 28.02.2026 у сумі 10343,00 грн, а саме: проживання та комунальні послуги за період з 27.08.2025 по 31.08.2025 у сумі 323,00 грн; проживання та комунальні послуги за період з 01.09.2025 по 30.09.2025 у сумі 1670,00 грн; проживання та комунальні послуги за період з 01.10.2025 по 31.10.2025 у сумі 1670,00 грн; проживання та комунальні послуги за період з 01.11.2025 по 30.11.2025 у сумі 1670,00 грн; проживання та комунальні послуги за період з 01.12.2025 по 31.12.2025 у сумі 1670,00 грн; проживання та комунальні послуги за період з 01.01.2026 по 31.01.2026 у сумі 1670,00 грн; проживання та комунальні послуги за період з 01.02.2026 по 28.02.2026 у сумі 1670,00 грн (а.с.46). З листа Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» від 26.02.2026, убачається, що студентка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , отримала академічну стипендію з 01.09.2025 по 31.12.2025 у розмірі 2550,00 грн, загальна сума виплаченої стипендії складає 10200,00 грн (а.с.51). Судом також встановлено, що відповідач ОСОБА_2 має ще трьох неповнолітніх дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвами про народження та витягами з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження (а.с. 29, 30, 31, 32, 33, 34). Відповідно до довідки Комітету самоорганізації населення №1 Центрального мікрорайону Прилуцької міської ради Чернігівської області №22 від 07.01.2026, про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку, осіб, ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , разом з нею зареєстровані та проживають донька - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , донька ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.35). Згідно з довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 05.01.2026, ОСОБА_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , перебуває на обліку за місцем реєстрації в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області. З 01.06.2025 по 30.11.2025 призначено такі види допомог: допомога на дітей, які виховуються в багатодітних сім`ях; допомога при народженні дитини та державна соціальна допомога малозабезпеченим сім`ям. За період з червня по листопад 2025 року державна допомога становить 83302,20 грн (а.с.36). Відповідно до Відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела /суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 06.01.2026, ОСОБА_2 отримала дохід за період з січня 2025 по червень 2025 року в Управлінні соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області у сумі 72017,02 грн та в ГУ ПФУ в Чернігівській області за період з липня 2025 по листопад 2025 року у сумі 80372,80 грн (а.с.37). Згідно матеріалів справи ОСОБА_2 має право на пільги, передбачені законодавством України для багатодітних сімей, що підтверджується посвідченням, виданим Прилуцькою міською радою Чернігівської області серії НОМЕР_2 від 18.04.2024 (а.с.38, 57). Відповідно до довідки КНП «Прилуцька міська дитяча лікарня» № 410 від 02.03.2026, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , знаходиться під наглядом КНП «ПМДЛ» ПМЛ з народження. Часто хворіє застудними захворюваннями (а.с.87). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач має на утриманні інших трьох неповнолітніх дітей та має право на пільги, передбачені законодавством України для багатодітних сімей, дохід, який отримує відповідач, є незначним та пов`язаним з отриманням державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, томц відповідач не має можливості надавати допомогу своїй повнолітній дочці. З висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи зясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють. Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують враховуючи наступне. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 pоку № 789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Статтею 53 Конституції України встановлено, що кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов`язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Сімейний кодекс України виходить із принципу рівності прав та обов`язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України. Відповідно до ст. 198 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати. За правилами ч. 1, 2 ст. 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Статтею 200 СК України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Статтею 182 СК України встановлені обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. При визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2018 року у справі №748/2340/17 зроблено висновок по застосуванню статті 199 СК України, який полягає в тому, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: походження дитини від батьків або наявність між ними іншого юридично значущого зв`язку (усиновлення); досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину). Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків з надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати. Наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину) є обов`язковою складовою сукупності юридичних фактів, на підставі яких виникає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків, суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 761/10510/17. Верховний Суд у постанові від 01 грудня 2021 року у справі № 753/20347/20 наголосив, що стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними 23 років. У постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 381/2423/20 Верховний Суд дійшов висновків, що стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, потрібних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, існує незалежно від форми навчання. При визначенні розміру аліментів потрібно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Приписи цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами. З системного аналізу вказаних норм слідує, що під час розгляду справ за позовом про стягнення аліментів на повнолітніх дітей, які продовжують навчання, підлягають доказуванню та встановленню обставини, зокрема, потреба повнолітньої дитини в матеріальній допомозі у зв`язку з навчанням та наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. Приписами ст. 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). З враханням викладеного, суд першої інстанції у повній мірі проаналізувавши вищенаведені норми та вивчивши матеріали справи, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання. За матеріалами справи, ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_1 , яка на день звернення до суду не досягнула 23 років, навчається у Національному технічному університеті «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» на денній формі навчання, у зв`язку з чим вона потребує матеріальної допомоги. Відповідач не заперечує свій обов`язок щодо утримання дочки, яка продовжує навчання, проте зазначає, що на її утриманні знаходиться троє малолітніх дітей і єдиним її доходом є державна допомога малозабезпеченим сім`ям та допомога при народженні, а тому вона не має можливості надавати матеріальну допомогу повнолітній дитині. За матеріалами справи було встановлено та не спростовано позивачем, що ОСОБА_2 має на утриманні трьох неповнолітнх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 29, 31, 33, 35). Крім того, у відзиві на позовну заяву (а.с. 26-28) відповідач посилалась на те, що через наявність на її утриманні трьох неповнолітніх дітей та отримання лише державних соціальних допомог вона позбавлена можливості сплачувати аліменти на період навчання старшої дочки у визначеному позивачем (1/4 частина) розмірі. Апеляційний суд враховує, що Сімейний кодекс України виходить із принципів рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину чи дочці, які продовжують навчання, зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає їх син (дочка). За змістом ст. 200 СК України при визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Тобто, на відміну від аліментів на неповнолітню дитину, при стягненні аліментів на дитину, яка досягла повноліття, необхідно враховувати, чи має батько (мати) можливість надання такого утримання та чи повнолітні дочка (син) що продовжують навчання, у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги. Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або суми про суми доходів, отриманих само зайнятими особами, отриманих апеляційним судом з доступних реєстрів, ОСОБА_2 за І та ІV квартали 2025 року отримувала лише соціальні виплати з Управління соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області та Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (а.с. 80-82). Інші відомості про доходи ОСОБА_2 відсутні. Разом з тим, згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або суми про суми доходів, отриманих само зайнятими особами, отриманих апеляційним судом з доступних реєстрів, ОСОБА_1 за І та ІV квартали 2025 року отримувала стипендію, а з 01.01.2026 у відомостях стоїть відмітка про прийом на роботу з 01.01.2026 (а.с. 83-84). Враховуючи перебування на утриманні відповідачки трьох неповнолітніх дітей, з урахуванням доходів та витрат сім`ї відповідача, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про неспроможність відповідача сплачувати аліменти на користь повнолітньої доньки, яка продовжує навчання. Матеріальне становище батька ОСОБА_3 , з яким позивач проживає та перебуває на його утриманні, та потреба у матеріальній допомозі самі по собі не є підставою для задоволення позовних вимог, якщо мати не може надавати таку матеріальну допомогу. Вимоги про стягнення аліментів на користь повнолітніх дітей, які продовжують навчання підлягають задоволенню тільки при наявності у батьків можливості надавати таку допомогу, а такі обставини належними та допустимими доказами не доведені та судом не встановлені. З врахуванням викладеного, безпідставним є доводи скарги, що суд першої інстанції не дослідив реальний дохід відповідача, оскільки на ОСОБА_1 , як на позивача, покладається обов`язок доказування і в частині визначення розміру аліментів, що підлягають стягненню, проте вона не обґрунтувала необхідності стягнення на свою користь аліментів у заявленому нею розмірі та не подала щодо саме такого розміру аліментів належних, допустимих та достовірних доказів, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 77, 78, 79, 81 ЦПК України), зокрема доказів щодо її доходу та витрат, а також не надала доказів доходу батька, на утриманні якого вона перебуває. Стягувач може претендувати на такий розмір аліментів, потребу в яких він довів. Головну роль відіграють потреби дитини та фінансова спроможність платника аліментів, тобто, розмір аліментів має бути пропорційним потребам дитини, проте тягар доведення необхідного розміру аліментів лежить на стягувачу. Позивачем не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду розрахунку, з якого виходила при визначенні розміру аліментів, а також не надано належних та допустимих доказів на підтвердження доводів, викладених в апеляційній скарзі про наявність правових підстав для стягнення аліментів, а тому доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду про наявність підстав для відмови в задоволенні її позову є суб`єктивним тлумаченням обставин справи і закону, тому не спростовують висновків суду та не можуть бути підставою для зміни рішення суду першої інстанції в частині визначеного розміру аліментів. Посилання в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції якнайкращих інтересів дитини не можуть бути взяті до уваги апеляційним судом як підстава для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки при визначенні розміру аліментів, необхідно врахувати матеріальне становище платника аліментів, а також те, що обов`язок утримання дитини на належному рівні законодавцем покладається у рівному обсязі на батьків. При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків із надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати. Колегія суддів апеляційного суду враховує, що відповідно до норм СК України батьки мають рівні права та обов`язки щодо своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчання та зобов`язані утримувати повнолітніх дітей до досягнення ними двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач спроможна надавати мінімальну матеріальну допомогу повнолітній доньці не звільняють батька позивача від обов`язку також утримувати повнолітню доньку на період її навчання, враховуючи встановлені обставни у даній справі та матеріальний стан відповідачки. Крім того, позивачем не надано ні суду першої, на апеляційної інстанціям належних і допустимих доказів на підтвердження неможливості батька утримувати свою повнолітню дитину, яка продовжує навчання, не надано доказів на підтвердження відсутності доходів у батька та наявності у власності нерухомого або рухомого майна. Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тобто, позивачка протягом розгляду справи на підтвердження своїх позовних вимог не була позбавлена можливості надати належні докази. Посилання в апеляційній скарзі на ту обставину, що відповідач є працездатною особою та має можливість працевлаштуватись не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, оскільки такі обставини не дають підстав для відступу від критерію оцінки судом реальної можливості одного з батьків надавати допомогу повнолітній дитині, у зв`язку з продовженням нею навчання, з урахуванням взаємного обов`язку батьків здійснювати утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання. Крім того, апеляційний суд враховує, що на утриманні відповідача перебуває дитина, якій на момент розгляду справи виповнилось лише два роки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а тому відповідач не має можливості повноцінно працевлаштуватись у зв`язку із доглядом за дитиною. Фактично доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості рішення суду є безпідставними, оскільки не спростовують обов`язку обох батьків брати участь у матеріальних витратах на повнолітню дитину, яка потребує такої допомоги у розмірі, який буде достатнім та необхідним. Беручи до уваги характер спірних правовідносин, вік та потреби повнолітньої доньки, яка отримує стипендію, а також необхідність дотримання розумного балансу між інтересами дитини та платника аліментів, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що відповідачка не має можливості надавати матеріальну допомогу своїй повнолітній доньці. Посилання на висновки Верховного Суду як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права. Апеляційний суд враховує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. За таких, обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, правильно визначив характер спірних правовідносин та норми права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку і ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить висновку, що дочка відповідачки є повнолітньою, продовжує навчання та отримує стипендію, беручи до уваги, що відповідач не може надавати матеріальну допомогу у зв`язку з тим, що єдиним її доходом є державні соціальні виплати та перебування на її утриманні трьох неповнолітніх дітей, а також приймаючи до уваги те, що відповідно до ст. 141 СК України, батько та мати мають рівні права та обов`язки по відношенню до дитини, батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального, а зводяться лише до переоцінки доказів та неправильного тлумачення заявником норм законодавства. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення. За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 24 березня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 25.05.2026. Головуючий Судді :