Постанова 4813 № 947/19631/25

Номер провадження: 22-ц/813/4712/26 Справа № 947/19631/25 Головуючий у першій інстанції Луняченко В. О. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25.05.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого Сегеди С.М., суддів: Громіка Р.Д., Комлевої О.С., розглянувши у порядку письмового провадження, без участі учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сікорська Ірина Станіславівна, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 17.12.2025 року, повний текст якого складено 29.12.2025 року та ухваленого під головуванням судді Луняченка В.О., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, встановив: 28.05.2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Кредит-Капітал») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення на їх користь заборгованість за кредитним договором № 6473384 від 05.03.2024 року у розмірі 17 775,00 грн., а також судові витрати у справі. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що 05.03.2024 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» був укладений кредитний договір № 6473384, згідно з умовами якого відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 5 000,00 грн., зі сплатою строком в 105 днів (пільговий період 15 днів та поточний період 90 днів) процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором. Заява-анкета, кредитний договір та заява для отримання кредиту підписані ОСОБА_1 в електронному виді, шляхом накладення одноразового ідентифікатора, який отримано за номером мобільного телефону - НОМЕР_1 . 29.07.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір відступлення прав вимоги №108-МЛ, за яким відбулося відступлення права вимоги і за кредитним договором № 6473384 від 05.03.2024 року. Відповідно до графіку сплати кредитних коштів (Додаток №1 до кредитного договору № 6473384 від 05.03.2024 р.) повернення кредиту та сплати комісії і процентів відповідачем не було внесено, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у розмірі 17 775,00 грн., з яких: 5 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, за відсотками - 11 925,00 грн., за комісією - 850,00 грн. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив задовольнити його вимоги. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17.12.2025 року позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» були задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №6473384 від 05.03.2024 у розмірі 16 925,00 грн., з яких прострочена заборгованість за сумою кредиту - 5 000,00 грн., заборгованість за сумою відсотків -11 925,00 грн.. В іншій частині позовних вимог було відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» судові витрати у вигляді судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог, у розмірі 2 306,56 грн. (а.с.84-88). В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Сікорська І.С. ставить питання про скасування рішення Київського районного суду м. Одеси від 17.12.2025 року, ухвалення нового судового рішення, яким відмовити у позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.92-96). Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється 25.05.2026 року в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, у зв`язку з чим судове засідання не проводиться. Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274 ЦПК України). Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. У зв`язку з перерубуванням суддів Громіка Р.Д. та Комлевої О.С. у відпустках, а також враховуючи недостатню кількість суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 8), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці, тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду даної справи в строки, передбачені національним законодавством, через участь суддів даної колегії суддів в інших цивільних, адміністративних і кримінальних справах, а також через перебування суддів Сегеди С.М. і Громіка Р.Д. на навчанні в НШСУ в період з 18 по 22.05.2026, датою ухвалення цього судового рішення є 25.05.2026 року. При цьому, колегія суддів зазначає, що провадження по даній справі було відкрито ухвалою Одеського апеляційного суду від 29.01.2026 (а.с.105), згідно якої розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, та без повідомлення учасників справи, копію ухвали останні отримали належним чином, що передбачено ст. 130 ЦПК України (а.с.106-107). Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами виникли договірні зобов`язання, та внаслідок неналежного виконання позичальником умов кредитного договору, виникла заборгованість за кредитним договором у відповідному розмірі, яка підлягає стягненню з відповідача. Крім того, відмовляючи у позові, в частині стягнення заборгованості за комісією, суд виходив із того, що умови кредитного договору в цій частині в силу ч.ч.1,2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», є нікчемними (а.с.84-89). Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи із наступних підстав. За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Відповідно до положень ст.ст. 610, 611, 625 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. З матеріалів справи вбачається, що 05.03.2024 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» був укладений кредитний договір № 6473384, згідно з умовами якого відповідач отримала кредитні кошти у розмірі 5 000,00 грн., зі сплатою строком в 105 днів ( пільговий період 15 днів та поточний період 90 днів) процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором (а.с.5-10). Суд першої інстанції обгрунтовано виходив із того, що заява-анкета, кредитний договір та заява для отримання кредиту підписані ОСОБА_1 в електронному виді шляхом накладення одноразового ідентифікатора який отримано за номером мобільного телефону - НОМЕР_1 (а.с.12 - 13-зворот). Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» (далі - Закон) на законодавчому рівні було встановлено порядок укладення договорів в мережі Інтернет спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних. У ст. 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною (ч. 3 ст. 11 Закону). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 3 Закону). Відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розмішені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним (ч. 5 ст. 11 Закону). Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана, зокрема, шляхом: заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону). Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. В своїй постанові від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19 Верховний Суд зазначив, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір укладений в електронній формі є таким, що укладений у письмовій формі. На підставі укладеного договору позичальник отримала кредитні кошти у розмірі 5 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 12473823 від 05.03.2024 року (призначення платежу: кошти згідно договору 6473384, отримувач: ОСОБА_1 ) (а.с.13-зворот). Таким чином, отримання кредитних коштів підтверджено достатніми доказами. Тому посилання заявника апеляційної скарги на те, що судом першої інстанції було винесено судове рішення про стягнення заборгованості за відсутності будь-яких доказів на підтвердження видачі кредиту, не заслуговують на увагу. Крім того, апелянт зазначає, що матеріали справи не містять доказів про відступлення прав вимоги за кредитним договором. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч.1 ст. 1077 ЦК України). Так, 29.07.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір відступлення прав вимоги №108-МЛ. Згідно п. 1.2. зазначеного договору, внаслідок передачі (відступлення) портфеля заборгованості за цим договором, новий кредитор замінює кредитора у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості та відповідно вказаних у реєстрі боржників, та набуває право грошових вимог кредитора за цими кредитними договорами, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань боржників за кредитними договорами. Пунктом 7.1. договору факторингу передбачено, що ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» сплачує ТОВ «Мілоан» 1 749 475,37 грн. (а.с.16-21). Відповідно до платіжної інструкції 4238 від 29.11.2024 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» сплатило ТОВ «Мілоан» 1 749 475,37 грн., призначення платежу: оплата згідно договору відступлення прав вимоги № 108-Мл від 29.07.2024 року (а.с.26). Згідно з витягом з реєстру боржників до договору факторингу від 29.07.2024 року, до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» перейшло право вимоги за кредитним договором 6473384 від 05.03.2024 року (а.с.26зворот). За таких обставин, посилання заявника апеляційної скарги на ненадання позивачем доказів на підтвердження відступлення права вимоги за кредитом не заслуговують на увагу, оскільки перехід права вимоги за вказаним кредитним договором до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» підтверджено належними та допустимими доказами. Заявник апеляційної скарги також посилається на те, що судом першої інстанції було необґрунтовано стягнуто відсотки за користування кредитом після спливу строку кредитування. Так, згідно п.1.3 кредитного договору, строк кредитування становить 105 днів. Позивач звернувся з позовом із вимогами про стягнення заборгованості з відповідачки у період з 05.03.2024 року по 18.06.2024 року, тобто за 105 днів користування кредитними коштами, як це передбачено договором (а.с.14 - 15-зворот). За таких обставин, колегія суддів зазначений довід апеляційної скарги також не приймає до уваги. Що стосується доводів заявника апеляційної скарги стосовно неспівмірності нарахованих відсотків відносно основного боргу, колегія суддів зазначає наступне. Так, відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 ч.1 ЦК України). Згідно з розрахунком заборгованість позичальника за договором становить 17 775,00 грн., з яких, у тому числі, 5 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту та 11 925,00 грн. - відсотки. Станом на даний час заборгованість позичальником не сплачена та має місце. У встановленому законом порядку ані кредитний договір, ані розрахунок заборгованості позичальником не спростовані. Підписуючи кредитний договір, позичальник погодилися з усіма його умовами, у тому числі зі сплатою відсотків у визначеному розмірі. Крім того, боржник не звільняється від відповідальності у разі неможливості виконання ним грошових зобов`язань (ч. 1 ст. 625 ЦК України). Тому доводи апелянта в цій частині також є безпідставними. З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції. Ураховуючи, що судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовані фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін. Також зважаючи на те, що зазначена справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, то у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, ухвалив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сікорська Ірина Станіславівна, залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 17.12.2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда Р.Д. Громік О.С. Комлева