Постанова Одеський апеляційний суд № 503/2119/25

Номер провадження: 22-ц/813/4797/26 Справа № 503/2119/25 Головуючий у першій інстанції Вороненко Д. В. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15.05.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Драгомерецького М.М., Сегеди С.М., за участю секретаря Громовенко А.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кодимського районного суду Одеської області від 02 січня 2026 року про відмову у відкритті провадження, постановлену під головуванням судді Вороненко Д.В., у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Кодимська міська рада Подільського району Одеської області, ОСОБА_2 , про встановлення факту вчинення мобінгу, - в с т а н о в и в : У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою встановлення факту вчинення мобінгу, обґрунтовуючи заяву тим, що з 09.12.2020 року працював на посаді першого заступника Кодимського міського голови, тобто на посаді в органі місцевого самоврядування, передбаченій ст. 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07 червня 2001 року № 2493-III. До заяви заявником також додано копії розпоряджень від 14.01.2025 року № 11/05-10 (додаток 13) та від 21.01.2025 року № 14/05-10 (додаток 15) виданих щодо ОСОБА_1 , як першого заступника міського голови, з посиланням, зокрема на відповідну норму Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування». З огляду на викладене, просив визнати факт вчинення мобінгу Кодимським міським головою ОСОБА_2 відносно нього під час здійснення ним трудової діяльності. Ухвалою Кодимського районного суду Одеської області від 19.12.2025 року заява ОСОБА_1 залишено без руху, з наданням строку для усунення недоліків, а саме зазначення мети необхідності встановлення заявленого факту в порядку окремого провадження у цивільному судочинстві, способу і строку їх усунення. 29.12.2025 року ОСОБА_1 на усунення недоліків надав до суду заяву в якій зазначив, що встановлення заявленого ним факту необхідне для реалізації гарантованих особистих прав та відшкодування шкоди, пов`язаної з їх порушенням. Ухвалою Кодимського районного суду Одеської області від 02.01.2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України. Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд оскаржувану постанову скасувати та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено про помилковість висновків суду першої інстанції щодо належності заяви заявника до юрисдикції адміністративного судочинства, оскільки безпідставно ототожнено сам факт проходження заявником публічної служби на момент виникнення спірних обставин із наявністю публічно-правового спору, не з`ясувавши правової природи заявлених вимог та мети звернення до суду. Своїм правом передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України учасники справи не скористались, відзив на адресу суду не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення. В судове засідання, призначене на 15.05.2026 року учасники справи не з`явились, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином (а.с. 53-55). Від адвоката Шаврова І.І., який представляє інтереси Кодимської міської ради на адресу суду надійшло клопотання про розгляду справи за його відсутності (а.с. 58-59). Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. З огляду на викладене, зважаючи на передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, явка яких не визнавалась судом обов`язковою. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність осіб, які не з`явилися в судове засідання та, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що заявник ОСОБА_1 займав посаду посадової особи місцевого самоврядування першого заступника міського голови та проходив публічну службу в міській раді. У відповідності до положень пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31.03.1995 року № 5, увагу суду було звернуто на те, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо, серед іншого, встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Однак, колегія суддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частинами першою, другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України). У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Відповідно до статті 2-2 КЗпП України мобінг (цькування) - систематичні (повторювані) тривалі умисні дії або бездіяльність роботодавця, окремих працівників або групи працівників трудового колективу, які спрямовані на приниження честі та гідності працівника, його ділової репутації, у тому числі з метою набуття, зміни або припинення ним трудових прав та обов`язків, що проявляються у формі психологічного та/або економічного тиску, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери, у тому числі такої, що змушує його недооцінювати свою професійну придатність. Формами психологічного та економічного тиску, зокрема, є: створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери (погрози, висміювання, наклепи, зневажливі зауваження, поведінка загрозливого, залякуючого, принизливого характеру та інші способи виведення працівника із психологічної рівноваги); безпідставне негативне виокремлення працівника з колективу або його ізоляція (не запрошення на зустрічі і наради, в яких працівник, відповідно до локальних нормативних актів та організаційно-розпорядчих актів має брати участь, перешкоджання виконанню ним своєї трудової функції, недопущення працівника на робоче місце, перенесення робочого місця в непристосовані для цього виду роботи місця); нерівність можливостей для навчання та кар`єрного росту; нерівна оплата за працю рівної цінності, яка виконується працівниками однакової кваліфікації; безпідставне позбавлення працівника частини виплат (премій, бонусів та інших заохочень); необґрунтований нерівномірний розподіл роботодавцем навантаження і завдань між працівниками з однаковою кваліфікацією та продуктивністю праці, які виконують рівноцінну роботу. Разом з тим, з правової конструкції ст. 2-2 КЗпП вбачається можливість встановлення факту мобінгу в судовому порядку. Дана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 18.03.2026 року у справі № 468/981/25, згідно змісту якої заява особи про встановлення факту мобінгу розглядалася в порядку окремого провадження в межах цивільного судочинства, при цьому згідно обставин даної справи заявнику відмовлено у задоволені поданої заяви з підстав недоведеності наявності даного факту. Зі змісту постанови Верховного Суду від 22.10.2025 року у справі № 463/7626/23, на які містяться посилання суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, вбачається відмінність заявлених позовних вимог, оскільки у вказаній справі позивачем заявлено позов про визнання фактів мобінгу (цькування), їх усунення (без подальшого припинення з працівником трудової діяльності на період розгляду провадження у справі) та стягнення моральної шкоди. Натомість, у справі що переглядається за апеляційною скаргою ОСОБА_1 останній звернувся із заявою в порядку окремого провадження та з вимогою щодо встановлення факту вчинення відносно нього мобінгу, без подальшого заявлення вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, з огляду на що наведені судом першої інстанції правові висновки Верховного Суду не є релевантними в даному випадку, з огляду на різноманітність обставин справи. Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, враховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21)). Таким чином, враховуючи викладене, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального право та як насідок зроблено помилкові висновки про наявність в даному випадку правових підстав для відмови у відкриття провадження у справі, з огляду на що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню. За положеннями п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Враховуючи вищенаведене та обґрунтованість наведених скаржником доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваної ухвали Балтського районного суду Одеської області із направленням справи для продовження розгляду судом першої інстанції. У відповідності до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки, судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції з передачею справи для продовження розгляду до цього ж суду, то розподіл сум судових витрат, пов`язаних з розглядом відповідної апеляційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами ст. 141 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 368, 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Кодимського районного суду Одеської області від 02 січня 2026 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 25 травня 2026 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ М.М. Драгомерецький ______________________________________ С.М. Сегеда