Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/408/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2026 рокуСправа № 260/408/24 пров. № А/857/43327/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Качмара В.Я., суддів Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В., розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 6 жовтня 2025 року (суддя Калинич Я.М., м.Ужгород), - ВСТАНОВИВ: У провадженні Закарпатського окружного адміністративного суду перебувала справа за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 (далі в/ч) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року у справі №260/408/24, яке набрало законної сили 10.10.2024 (далі Рішення суду), позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди в/ч ОСОБА_1 , встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі Постанова № 168) додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на території Донецької області за період 24.02.2022 по 13.07.2022 та з 13.07.2022 по 21.10.2022 в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Зобов`язано в/ч здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди встановленої пунктом 1 Постанови №168 у розмірі 100 000 грн за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на території Донецької області за період з 24.02.2022 по 13.07.2022 та з 13.07.2022 по 21.10.2022 в розрахунку 100 000 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах з врахуванням проведених виплат за цей період. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. У жовтні 2025 року до суду надійшла заява позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі (далі Заява). Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 6 жовтня 2025 року у задоволенні Заяви відмовлено. Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права просить таку скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким зобов`язати в/ч подати звіт про виконання Рішення суду. В доводах апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що підставою для звернення позивача до суду з заявою в порядку статті 382 КАС стала та обставина, що Рішення суду відповідачем не виконано та виплата грошових коштів не здійснена, хоча виконавче провадження відкрито ще 14.11.2024. Вказує, що відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви. Ці дві законодавчо визначені процедури щодо виконання рішення суду, яке набрало законної сили, не пов`язані між собою та можуть бути застосовані на вибір позивача як окремо одна від одної, так і одночасно. Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), зважаючи на те, що клопотання від учасників справи про розгляд справи за їх участю відсутні, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. При винесенні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції вказав, що рішення суду, яке набрало законної сили, підлягає виконанню на підставі виконавчого листа в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» (далі Закон №1404-VIII). У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження. Зазначив, що виконавцем вживаються активні дії щодо виконання рішення суду, в межах та в спосіб визначений законом. В свою чергу, інформації про завершення наведеного виконавчого провадження, станом на час розгляду заяви про встановлення судового контролю до суду подано не було та в Реєстрі виконавчих проваджень така не значиться. Такі висновки суду першої інстанції є помилковими, з таких міркувань. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012). Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04). На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання. Відповідно до частини першої, другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 14 КАС судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом. Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС. Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справа №140/279/21. Подібний підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, у якій Суд зазначив, що обов`язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129,129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Обов`язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення). Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права. За змістом статті 381-1 КАС, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу. Відповідно до приписів частини першої статті 382 КАС суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення. Відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви. Відповідно до положень частин першої-третьої статті 382-1 КАС суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду. За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців. З наведених правових норм слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, а його виконання забезпечується, зокрема, і шляхом встановлення судового контролю у виді подання звіту про виконання судового рішення. Разом з тим, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджуються належними та допустимими доказами. Судом апеляційної інстанції встановлено, що Рішенням суду, серед іншого, зобов`язано в/ч здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди встановленої пунктом 1 Постанови №168 у розмірі 100 000 грн за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на території Донецької області за період з 24.02.2022 по 13.07.2022 та з 13.07.2022 по 21.10.2022 в розрахунку 100 000 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах з врахуванням проведених виплат за цей період. 29.10.2024 року судом першої інстанції видано виконавчий лист. 14.11.2024 заступником начальника Бахмутського відділу державної виконавчої служби у Бахмутському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Самбуловою І.Є. відкрито виконавче провадження ВП № 76565055. Ідентифікатор доступу до виконавчого провадження 57Е0Д7Е89Е6А. 01.09.2025 представником позивача було надіслано адвокатський запит про хід виконання Рішення суду. 24.09.2025 відповідачем надано відповідь та повідомлено, що станом на 20.09.2025 року на виконання Рішення суду асигнування та кошти не виділені, надано копії розрахунку та основної заявки - розрахунку за КЕКВ 2800 А0693 на вересень 2025 року. Суд апеляційної інстанції зазначає, що відсутність належного фінансування військової частини не свідчить про виконання рішення суду, а лише підтверджує, що таке невиконання судового рішення обумовлено об`єктивними обставинами, незалежними від посадових осіб. Разом з тим, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для виконання, а тому відсутність бюджетних асигнувань на виплату належного позивачу грошового забезпечення не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку виконати рішення суду. Отже, з урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції констатує, що Рішення суду залишається невиконаним протягом тривалого часу, відтак наявні правові підстави для встановлення судового контролю за його виконанням. В свою чергу, суд першої інстанції не дослідив, чи виконується відповідачем судове рішення належним чином та не надав оцінки наявним у матеріалах справи доказам. Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на помилкове покликання суду першої інстанції, що виконання рішення суду, яке набрало законної сили, у першу чергу забезпечується шляхом вчинення дій, передбачених Законом №1404-VIII та спрямованих на примусове виконання судового рішення, оскільки аналіз положень статті 382 КАС надає суду підстави для висновку про те, що дії державного виконавця вчинені в межах виконавчого провадження, жодним чином не впливають на можливість подання позивачем заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, яке набрало законної сили. У контексті праворозуміння інституту судового контролю за виконанням рішення суду, суд повинен врахувати, що такий контроль передбачено з метою реалізації завдань адміністративного судочинства, тому суд повинен займати активну позицію не лише під час вирішення публічно-правового спору, але й після набрання судовим рішенням законної сили. Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини» зазначив, що із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури. З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку щодо наявності підстав для вжиття заходів судового контролю за виконанням Рішення суду шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення протягом 15 днів з дня отримання копії цієї постанови. Відповідно до частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні Заяви, допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми процесуального права, що відповідно до приписів статті 317 КАС є підставою для скасування судового рішення. Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 6 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити постанову, якою заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення задовольнити. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 подати до Закарпатського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року у справі № 260/408/24 протягом п`ятнадцяти днів з моменту отримання копії цієї постанови суду апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню. Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді Л. Я. Гудим Т. В. Онишкевич