Ухвала КАС ВС № 420/31006/25

УХВАЛА 21 травня 2026 року м. Київ справа №420/31006/25 адміністративне провадження №К/990/20018/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єресько Л.О., суддів: Мацедонської В.Е., Жука А.В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник Яковенко Ігор Миколайович, на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулася до адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - В/ч НОМЕР_1 ), в якому просила: - визнання протиправними дії В/ч НОМЕР_1 , які виразились у відмові провести перерахунок грошового забезпечення (враховуючи додаткові щомісячні та одноразові його види) ОСОБА_1 за період з 24.06. по 31.12.2022, відповідно до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ), з урахуванням положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), з визначенням розмірів посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 (2481,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, та здійснити виплату донарахованих сум; - визнання протиправними дії В/ч НОМЕР_1 , які виразились у відмові провести перерахунок грошового забезпечення (враховуючи додаткові щомісячні та одноразові його види) ОСОБА_1 за період з 01.01.по 31.12.2023, відповідно до вимог статті 9 Закону № 2011-ХІІ, з урахуванням положень Постанови № 704, з визначенням розмірів посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 (2684,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, та здійснити виплату донарахованих сум; - визнання протиправними дії В/ч НОМЕР_1 , які виразились у відмові провести перерахунок грошового забезпечення (враховуючи додаткові щомісячні та одноразові його види) ОСОБА_1 за період з 01.01. по 31.12.2024, відповідно до вимог статті 9 Закону № 2011-XII, з урахуванням положень Постанови № 704, з визначенням розмірів посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2024 (3028,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, та здійснити виплату донарахованих сум; - визнання протиправними дії В/ч НОМЕР_1 , які виразились у відмові провести перерахунок грошового забезпечення (враховуючи додаткові щомісячні та одноразові його види) ОСОБА_1 за період з 01.01. по 24.06.2025, відповідно до вимог статті 9 Закону № 2011-ХІІ, з урахуванням положень Постанови № 704, з визначенням розмірів посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2025 (3028,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, та здійснити виплату донарахованих сум; - визнання протиправними дії В/ч НОМЕР_1 , які виразились у відмові провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за 88 не використаних днів щорічної основної відпустки, зокрема: за 2022 рік - 15 днів, за 2023 рік - 30 днів, за 2024 рік - 30 днів та за 2025 рік - 13 днів, виходячи з грошового забезпечення, нарахованого відповідно до вимог статті 9 Закону № 2011 -XII, з урахуванням положень Постанови № 704, з визначенням розмірів посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2025 (3028,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум; - визнання протиправними дії В/ч НОМЕР_1 , які виразились у відмові провести нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за 42 не використаних днів додаткової оплачуваної відпустки за 2023, 2024 та 2025 роки, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення, нарахованого відповідно до вимог статті 9 Закону № 2011-ХІІ, з урахуванням положень Постанови № 704, з визначенням розмірів посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2025 (3028,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум; - визнання протиправними дії В/ч НОМЕР_1 , які виразились у відмові провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні, виходячи з грошового забезпечення, нарахованого відповідно до вимог статті 9 Закону, з урахуванням положень Постанови № 704, з визначенням розмірів посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2025 (3028,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум; - зобов`язання В/ч НОМЕР_1 провести перерахунок грошового забезпечення (враховуючи додаткові щомісячні та одноразові його види) ОСОБА_1 за період з 24.06. по 31.12.2022, відповідно до вимог статті 9 Закону № 2011 -XII, з урахуванням положень Постанови № 704, з визначенням розмірів посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 (2481,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, та здійснити виплату донарахованих сум; - зобов`язання В/ч НОМЕР_1 провести перерахунок грошового забезпечення (враховуючи додаткові щомісячні та одноразові його види) ОСОБА_2 за період з 01.01. по 31.12.2023, відповідно до вимог статті 9 Закону № 2011-XII, з урахуванням положень Постанови № 704, з визначенням розмірів посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 (2684,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, та здійснити виплату донарахованих сум; - зобов`язання В/ч НОМЕР_1 провести перерахунок грошового забезпечення (враховуючи додаткові щомісячні та одноразові його види) ОСОБА_1 за період з 01.01. по 31.12.2024, відповідно до вимог статті 9 Закону № 2011-XII, з урахуванням положень Постанови № 704, з визначенням розмірів посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2024 (3028,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, та здійснити виплату донарахованих сум; - зобов`язання В/ч НОМЕР_1 провести перерахунок грошового забезпечення (враховуючи додаткові щомісячні та одноразові його види) ОСОБА_1 за період з 01.01. по 24.06.2025, відповідно до вимог статті 9 Закону № 2011-ХІІ, з урахуванням положень Постанови № 704, з визначенням розмірів посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2025 (3028,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, та здійснити виплату донарахованих сум; - зобов`язання В/ч НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за 88 не використаних днів щорічної основної відпустки, зокрема: за 2022 рік - 15 днів, за 2023 рік - 30 днів, за 2024 рік - 30 днів та за 2025 рік - 13 днів, виходячи з грошового забезпечення, нарахованого відповідно до вимог статті 9 Закону № 2011-ХІІ, з урахуванням положень Постанови № 704, з визначенням розмірів посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2025 (3028,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум; - зобов`язання В/ч НОМЕР_1 провести нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за 42 не використаних днів додаткової оплачуваної відпустки за 2023, 2024 та 2025 роки, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення, нарахованого відповідно до вимог статті 9 Закону № 2011-XII, з урахуванням положень Постанови № 704, з визначенням розмірів посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2025 (3028,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум; - зобов`язання В/ч НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні, виходячи з грошового забезпечення, нарахованого відповідно до вимог статті 9 Закону № 2011-XII, з урахуванням положень Постанови № 704, з визначенням розмірів посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2025 (3028,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04.12.2025, залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2026, адміністративний позов задоволено частково: - визнано протиправними дії В/ч НОМЕР_1 , які виразились у відмові провести перерахунок грошового забезпечення (враховуючи додаткові щомісячні та одноразові його види) ОСОБА_1 за період з 24.06.2022 по 31.12.2022, відповідно до вимог статті 9 Закону № 2011-ХІІ, з урахуванням положень Постанови № 704, з визначенням розмірів посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 (2481,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, та здійснити виплату донарахованих сум; - визнано протиправними дії В/ч НОМЕР_1 , які виразились у відмові провести перерахунок грошового забезпечення (враховуючи додаткові щомісячні та одноразові його види) ОСОБА_1 за період з 01.01.2023 по 20.05.2023, відповідно до вимог статті 9 Закону № 2011-ХІІ, з урахуванням положень Постанови № 704, з визначенням розмірів посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 (2684,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, та здійснити виплату донарахованих сум; - визнано протиправними дії В/ч НОМЕР_1 , які виразились у відмові провести перерахунок грошового забезпечення (враховуючи додаткові щомісячні та одноразові його види), в тому числі грошової компенсації за не використані дні щорічної основної і додаткової відпустки, вихідної допомоги при звільненні ОСОБА_1 , за період з 18.06.2025 по 24.06.2025, відповідно до вимог статті 9 Закону № 2011-ХІІ, з урахуванням положень Постанови № 704, з визначенням розмірів посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2025 (3028,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, та здійснити виплату донарахованих сум; - зобов`язано В/ч НОМЕР_1 провести перерахунок грошового забезпечення (враховуючи додаткові щомісячні та одноразові його види) ОСОБА_1 за період з 24.06.2022 по 31.12.2022, відповідно до вимог статті 9 Закону № 2011 -XII, з урахуванням положень Постанови № 704, з визначенням розмірів посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 (2481,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, та здійснити виплату донарахованих сум; - зобов`язано В/ч НОМЕР_1 провести перерахунок грошового забезпечення (враховуючи додаткові щомісячні та одноразові його види) ОСОБА_1 за період з 01.01.2023 по 20.05.2023, відповідно до вимог статті 9 Закону № 2011-XII, з урахуванням положень Постанови № 704, з визначенням розмірів посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 (2684,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, та здійснити виплату донарахованих сум; - зобов`язано В/ч НОМЕР_1 провести перерахунок грошового забезпечення (враховуючи додаткові щомісячні та одноразові його види), в тому числі грошової компенсації за не використані дні щорічної основної і додаткової відпустки, вихідної допомоги при звільненні ОСОБА_1 , за період з 18.06.2025 по 24.06.2025, відповідно до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ, з урахуванням положень Постанови № 704, з визначенням розмірів посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2025 (3028,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, та здійснити виплату донарахованих сум - у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник Яковенко Ігор Миколайович , звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою. Частиною першою статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Перевіривши відповідність вказаної касаційної скарги та доданих до неї документів вимогам статті 330 КАС України, суд дійшов висновку, що вказана скарга підлягає залишенню без руху, з огляду на наступне. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. Разом із цим, з 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржниця вказує на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначила, що судом першої та апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах. Водночас суд касаційної інстанції звертає увагу скаржниці, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1)норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Колегія суддів зауважує, що висновки, викладені у постанові Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постанові Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи, а також з іншим змістом позовних вимог. При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. Разом з тим скаржником не зазначено ані постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні, ані висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах. Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 констатувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо оцінки подібності правовідносин на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Тож, суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи. Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі). Суд зазначає, що формальне посилання на постанови Верховного Суду (цитування окремих абзаців зазначених постанов) не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржницею не обґрунтовано подібності правовідносин у справах, на які він посилається. Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржниця у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваних рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. При цьому, скаржник наводить витяги з постанов Верховного Суду, які стосуються обставин справи, а також щодо оцінки того чи іншого аргументам учасників справи, однак без зазначення яку саме норму права судами попередніх інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вищевказаних постановах Верховного Суду, та без наведення висновків щодо застосування саме норм права, які врегульовують спірні правовідносини, що не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Поряд із цим необхідно врахувати, що згідно з ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 15.09.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Водночас пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Скаржниця зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України). Приймаючи до уваги, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики скаржником та те, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, обґрунтовувалося касатором у взаємозв`язку із доводами щодо не врахуванням висновків Верховного Суду щодо застосування норми права подібних правовідносинах, оцінку яким Судом надано вище, то Суд доходить висновку, що і підстави касаційного оскарження за пунктами «а» та «в» частини п`ятої статті 328 КАС України також є необґрунтованими. Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з установленими судами обставинами цієї адміністративної справи не дають підстав для висновку про наявність обставин, наведених у підпунктах «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Доводи скаржника в касаційній скарзі зводяться до встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи. Згідно із частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи. На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 329, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник Яковенко Ігор Миколайович, на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху. Надати скаржниці строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали. Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: 1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи. Роз`яснити скаржниці, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... Л.О. Єресько В.Е. Мацедонська А.В. Жук , Судді Верховного Суду