Постанова 4857 № 500/3878/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/3878/25 пров. № А/857/31689/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії : судді-доповідача: Судової-Хомюк Н.М., суддів: Глушка І.В., Затолочного В.С., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року про повернення позовної заяви у справі № 500/3878/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дії та бездіяльності протиправними, суддя в 1-й інстанції Дерех Н.В., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення - м. Тернопіль, дата складання повного тексту ухвали не зазначено, В С Т А Н О В И В: 30 червня 2025 року до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі також позивач) до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі також відповідач), в якому просить визнати незаконними та скасувати: постанову про відкриття виконавчого провадження №78222591 від 29.05.2025 року; постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 654212,55 грн. від 29.05.2025 року ВП № 72093158. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом: 1) доплати судового збору у розмірі 3873,56 грн., подавши докази такої доплати; 2) подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску. На виконання вказаної ухвали від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків поданої позовної заяви до якої долучено клопотання про поновлення строку на оскарження постанов Тернопільського відділу ДВС Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, а також квитанція про сплату судового збору в сумі 3873,56 коп. Представник позивача вказує, що строк звернення до суду з даним позовом позивачем був пропущений, оскільки враховуючи очевидну незаконність оскаржуваних рішень та дій ДВС, він вирішив скористатись правом адміністративного оскарження спірних постанов до керівництва Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління юстиції. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року позовну заяву визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом та відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку на оскарження постанов Тернопільського відділу ДВС Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Позовну заяву і додані до неї документи ОСОБА_1 до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання незаконними та скасування постанов повернуто позивачу. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, його оскаржив позивач, вважає, що ухвала прийнята з порушенням норм процесуального та недотриманням норм матеріального права, просить оскаржувану ухвалу скасувати, а матеріали справи направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що строк звернення до суду з даним позовом позивачем був пропущений, оскільки враховуючи очевидну незаконність оскаржуваних рішень та дій ДВС, він вирішив скористатись правом адміністративного оскарження спірних постанов до керівництва Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління юстиції. Вказує, що строк звернення до суду з даним позовом позивачем був пропущений, оскільки враховуючи очевидну незаконність оскаржуваних рішень та дій ДВС, він вирішив скористатись правом адміністративного оскарження спірних постанов до керівництва Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління юстиції. Просить скасувати ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року, справу направити у суд першої інстанції для продовження розгляду. Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Апеляційний розгляд справи здійснено згідно ч.2 ст.312 КАС України в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвалу суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань. Приймаючи оскаржувану ухвалу, суддя першої інстанції виходив із того, що представником позивача не наведено поважних причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом, з огляду на що у задоволенні клопотання про поновлення строку на оскарження постанов Тернопільського відділу ДВС Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відмовлено. Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (частина перша статті 5 КАС України). Згідно з п. 5 частини першої ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними). У силу вимог частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною третьої цієї ж статті обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Так, згідно із приписами статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що приписами чинного законодавства визначено спеціальний десятиденний строк звернення до суду. У свою чергу, наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України. За правилами частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Згідно частини другої вказаної статті якщо заяву не буде подано особою у зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Таким чином, дотримання строків на подання позовної заяви є однією з умов дисциплінування учасників судового процесу. У випадку ж пропуску строку, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин. Поважними причинами пропуску строку звернення до суду із позовом визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Згідно правової позиції Верховного Суду у постановах від 26.06.2018 у справі №473/653/17, від 18.01.2019 в справі № 576/1434/17, при вирішенні питання щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд повинен звертати увагу на усі доводи позивача; на тривалість строку, який пропущено; на поведінку позивача протягом цього строку; на дії, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності. Суди повинні гарантувати доступ до правосуддя особам, які вважають, що їх право порушене, і діяли добросовісно, але пропустили строк звернення до суду з поважних причин. Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Визначені процесуальним законом строки, про які зазначено вище, це той орієнтовний період часу, протягом якого позивач мав би проявити інтерес стосовно свого позову, якщо він дійсно зацікавлений у тому, щоб провадження у справі було відкрито, а його спір вирішено. Строк звернення до суду для такої категорії спорів доволі стислий - один місяць, і якщо зважити на характер спірних правовідносин, встановлений строк з одного боку має на меті дисциплінувати позивача, який, якщо він справді зацікавлений у відновленні своїх порушених прав, повинен якомога швидше реалізувати своє право на захист, з іншого боку - є своєрідним бар`єром, який повинен запобігати зловживанню правами і сприяти правовій визначеності правовідносин, які виникають у зв`язку з проходженням публічної служби. Підсумовуючи зазначене, реалізувати своє право на захист в порядку адміністративного судочинства, потрібно вчасно, а поновити пропущений строк суд може, якщо для цього є поважні і об`єктивні причини. Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Разом з тим, колегія суддів враховує, що у відповідності до приписів частини другої статті 287 КАС України позовну заяву у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів. У свою чергу, приписи статті 74 Закону № 1404-VIII регулюють оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби не тільки до суду, а й до інших органів. У відповідності до норм частин першої-третьої, п`ятої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №№1404-VIII (надалі - Закон №1404-VIII) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня. Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Зміст наведених правових норм свідчить про встановлення законодавцем декількох способів оскарження рішень, дії чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби - шляхом звернення до суду у встановленому процесуальним законодавством порядку або шляхом подання скарги до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, чи керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня. Як встановлено із матеріалів справи, предметом даного позову є оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження №78222591 від 29.05.2025 року та постанови про стягнення виконавчого збору в розмірі 654212,55 грн. від 29.05.2025 року ВП № 72093158. Як зазначає скаржник, 05.06.2025 року адвокат Магдич О.О., діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернулась зі скаргою на дії державного виконавця щодо безпідставного нарахування та стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору. На дану скаргу отримана відповідь від 18.06.2025 р. за вих.№ 110566, у якій відмовлено у задоволенні вимог скаржника. Відповідно, до отримання відповіді на вказану скаргу ОСОБА_1 не знав результатів її розгляду та мав усі підстави сподіватися на позитивне вирішення своєї скарги, а тому вважав, що до отримання відповіді на свою скаргу звернення до суду було б передчасним. 28.06.2025 року, тобто в десятиденний термін після отримання відповіді на скаргу ОСОБА_1 від 18.06.2025 р. за вих.№ 110566 адміністративний позов був направлений до суду першої інстанції. Стверджуючи про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду та відсутність поважних причин його пропуску, суд першої інстанції зазначив, що звернення із скаргою в адміністративній процедурі оскарження процесуальних документів державного виконавця не позбавляло права позивача звертатись до суду. Також, сам факт подачі скарги не є непереборною обставиною, яка б перешкоджала у доступі до суду. Відтак, оскільки саме з 05.06.2025 позивач дізнався про порушення його прав, однак з даним позовом до суду позивачем звернувся 28.06.2025. Разом з тим, колегія суддів враховує, що з практики Верховного Суду (постанова від 26 березня 2020 року у справі №1.380.2019.002643) вбачається, що досудове врегулювання спору полягає у вчиненні сукупності дій, за допомогою яких юридичний конфлікт вирішується без звернення до суду шляхом досягнення угоди між сторонами або відмови однієї або обох сторін від взаємних претензій. Застосування або незастосування інституту досудового врегулювання спорів є виключним правом особи, за винятком встановлених у законі випадків. Конституційний Суд України від 09 липня 2002 року ухвалив рішення № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), в якому дійшов висновків про те, що обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту. Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року № 1401-VIII були внесені зміни, зокрема й до статті 124 Конституції України, відтепер частина четверта цієї статті передбачає, що законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору. Відповідні зміни були внесені в усі процесуальні кодекси в яких з`явилася норма про те, що відсутність доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадку, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом, є підставою для повернення позовної заяви. Отже, головним чинником для застосування в обов`язковому порядку досудового способу врегулювання спору є відповідна імперативна норма в законі, в інших випадках цей спосіб є добровільним. Так, згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII, зі змінами (далі - Закон № 1404-VIII) передбачено, що сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом. Приписи статті 74 Закону № 1404-VIII регулюють оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби не тільки до суду, а й до інших органів. У відповідності до норм частин першої-третьої, п`ятої статті 74 Закону №1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня. Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Зміст наведених правових норм свідчить про встановлення законодавцем декількох способів оскарження рішень, дії чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби - шляхом звернення до суду у встановленому процесуальним законодавством порядку або шляхом подання скарги до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, чи керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня. При цьому, оскільки норми закону мають дефініцію «можуть», то можливість судового захисту не може бути поставлена в залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 квітня 2023 року у справі № 580/4033/22. Як зазначає позивач, до початку звернення до суду з даним позовом, він скористався досудовим захисту своїх прав шляхом подання відповідних скарг на спірну постанову. Відтак, строк звернення до суду слід обраховувати після отримання ним 18.06.2025 листа від 18.06.2025 №101566 в.о. начальника Тернопільського Відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, за наслідками розгляду його скарги. У той же час, суд першої інстанції, вирішуючи дану справу зазначив, що досудовий порядок вирішення спору за участю державного виконавця жодним чином не впливає на перебіг строку звернення з позовною заявою до суду, та не може бути визнаний судом як поважна причина пропуску такого строку. Так, дійсно, стаття 74 Закону України «Про виконавче провадження», як зазначено вище, не визначає обов`язковості досудового врегулювання, водночас визначає альтернативний механізм оскарження дій та рішень: або до суду або до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Тобто, стаття 74 Закону №1404-VIII передбачає можливість звернення або до суду, або до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що у силу вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Наведене свідчить, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Суд апеляційної інстанції зазначає, що подаючи вказану скаргу, позивач мав суб`єктивні очікування на ймовірне позитивне вирішення його спірних питань щодо оскарження спірної постанови в адміністративному порядку, та можливість вирішення його прав у такий спосіб. Вказані факти свідчать про пропуск строку звернення позивача до суду за захистом його прав з поважних причин та є підставою для поновлення судом строків, встановлених КАС України. Таким чином, суд першої інстанції діяв не у спосіб, визначений процесуальним законом, а тому передчасно повернув позовну заяву. Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини. Відповідно до вимог ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України - суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини в Рішенні від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» констатував, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Проявом цього права є забезпечення для кожної особи можливості звернутися до суду. У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У справі «Іліан проти Туреччини» Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи. Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. За правилами частини третьої ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Згідно з ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Отже, враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції про залишення без розгляду позовної заяви - скасувати та направити справу до Тернопільського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Керуючись статтями, 308, 310, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року про повернення позовної заяви у справі № 500/3878/25 скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового суду протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді І. В. Глушко В. С. Затолочний