Постанова 4856 № 240/25818/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/25818/25 Головуючий у 1-й інстанції: Майстренко Н.М. Суддя-доповідач: Драчук Т. О. 22 травня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Драчук Т. О. суддів: Смілянця Е. С. Полотнянка Ю.П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в листопаді 2025 року позивач, - ОСОБА_1 , звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення 25.02.2022 по 25.10.2022 включаючи всі його складові та одноразової грошової допомоги при звільненні, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення з 25.02.2022 по 25.10.2022, включаючи всі складові такого грошового забезпечення (основні та додаткові) та одноразові види виплат та одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, (але не менше ніж 50% мінімальної заробітної плати), встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт, а також провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. Також, позивач просив зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 25.02.2022 по день фактичної виплати грошового забезпечення. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 не в повному обсязі за період з 25.02.2022 по 25.10.2022 грошового забезпечення, основних та додаткових його видів, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідні тарифні коефіцієнти. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 з 25.02.2022 по 25.10.2022 сум грошового забезпечення (основних та додаткових його видів), грошової допомоги при звільненні, обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (в редакції, чинній з 29.01.2020), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, на відповідні тарифні коефіцієнти та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 25.02.2022 по день фактичної виплати грошового забезпечення. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції змінити та стягнути на його користь витрати на правничу допомогу у розмірі 2500 грн, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у стягнені витрат на правову допомогу, виходячи з наступного. Приймаючи оскаржуване рішення в частині судових витрат на правничу допомогу суд першої інстанції виходив з того, що на момент вирішення питання про розподіл судових витрат представником позивача надано суду, зокрема: договір про представництво та надання правової (правничої) допомоги від 03.04.2024, додаткову угоду №2 від 30.10.2024, квитанцію до платіжної інструкції та рахунок №115 від 30.10.2025, якими сторонами визначена сума витрат на правничу допомогу в розмірі 2500 грн. Суд першої інстанції звернув увагу, що в матеріалах справи відсутній акт прийому-передачі наданих послуг до договору про надання професійної правничої допомоги. У наданих представником позивача до матеріалів справи документах не відображено кількості витраченого адвокатом на виконання робіт (надання послуг) часу (годин), вартості години за певний вид послуги, детального опису робіт проведених адвокатом (наданих послуг). За таких обставин, оскільки позивачем не надано суду детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, тобто не додержані приписи ч. 4 ст. 134 КАС України, суд першої інстанції дійшов висновку, що підстави для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу відсутні. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині судових витрат, з огляду на наступне. Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В силу ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Відповідно до п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що до правової допомоги належать консультації та роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (в подальшому - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У пункті 269 Рішення у цій справі суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19. Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Крім того, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічні висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 200/14113/18-а, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19, від 21.05.2020 у справі № 240/3888/19, від 11.02.2021 у справі № 520/9115/19. Також, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. В свою чергу, за змістом частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. В свою чергу, позивачем надано суду першої інстанції: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 31.03.2011 №572; копію ордеру на надання правничої допомоги серії АМ № 1167007 від 12.09.2025, договір про представництво та надання правової (правничої) допомоги від 03.04.2024, додаткову угоду №2 від 30.10.2024, квитанцію до платіжної інструкції та рахунок №115 від 30.10.2025, якими сторонами визначена сума витрат на правничу допомогу в розмірі 2500 грн. Згідно з додаткової угоди №2 від 30.10.2025 до Договору про надання правничої допомоги від 03.04.2024 б/н, вартість послуг (гонорару) становить 2500,00 грн. В свою чергу, відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Згідно з ст.28 Правил адвокатської етики, затверджених 09.06.2017 з`їздом адвокатів України, формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Отже, вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (в подальшому - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У пункті 269 Рішення у цій справі суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19. В свою чергу, з наданих доказів неможливо заперечувати факту надання адвокатських послуг та визначення гонорару (передбачено договором) в межах ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», як здійснив суд першої інстанції. Разом з тим, суд зазначає, що правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару. Крім того, відсутність акту виконаних робіт (в даному випадку) не свідчить про відсутність дій зі сторони адвокати, оскільки такі дії передбачені, як договором, додатковою угодою, так і здійсненими заходами в межах даної справи, що можна встановити з матеріалів справи. Отже, висновок суду першої інстанції, що відсутність акту є беззаперечною підставою для відмови не знаходить свого підтвердження, оскільки в даному випадку договором передбачено саме виплату гонорару, а з матеріалів справи встановлено дії адвоката в межах виконання вимог договору. З урахуванням вказаного, дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, врахувавши встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що співмірним і розумним є стягнення судових витрат на користь позивача, в межах правничої допомоги, в розмірі 2500 грн 00 коп. Так, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Враховуючи вказане, матеріали справи, рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06.04.2026, складність справи, доводи сторін та частково задоволенні позовні вимоги, колегія суддів приходить до висновку про задоволення заяви позивача в цій частині, а саме стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 2500 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Щодо часткового задоволення вимог адміністративного позову, колегія суддів зазначає, що сума 2500 грн в даному випадку є співрозмірною сумою витрат на правничу допомогу навіть в призмі частково задоволених вимог адміністративного позову. Також, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що заява апелянта підлягає частковому задоволенню, оскільки апелянт просить змінити рішення суду першої інстанції в частині судових витрат, однак суд апеляційної інстанції вважає, що в даному випадку буде належним для розуміння і подальшого виконання, та ефективним саме скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні витрат на правову допомогу та прийняття в цій частині нової постанови. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги (в цілому) спростовують висновки суду першої інстанції, а відтак наявні підстави для скасування судового рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 в частині питання судових витрат та прийняття в цій частині нової постанови про задоволення стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 2500 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року скасувати в частині відмови у стягнені на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу. Прийняти в цій частині нову постанову, якою стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2500 грн 00 коп (дві тисячі п`ятсот гривень 00 коп). В решті рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Драчук Т. О. Судді Смілянець Е. С. Полотнянко Ю.П.