Постанова 4813 № 522/23348/17

Номер провадження: 22-ц/813/4435/26 Справа № 522/23348/17 Головуючий у першій інстанції Чернявська Л.М. Доповідач Кострицький В. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12.05.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Кострицький В.В. (суддя - доповідач), судді Назарова М.В., Лозко Ю.П., за участю секретаря судового засідання Булацевської Я. В., учасники справи: позивач Департамент комунальної власності Одеської міської ради, відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Одеська міська рада, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник Литвиненко Ганна Мірчівна, на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2019 року, ухвалене у складі судді Чернявської Л.М., у приміщенні того ж суду, у цивільний справі за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні шляхом виселення, витребування майна, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Одеська міська рада,- У С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог У грудні 2017 року департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення, витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування запису про державну реєстрацію, в обґрунтування якої зазначив, що нежитлове приміщення горища, загальною площею 177,5 кв.м, що розташоване АДРЕСА_1 є об`єктом комунальної власності територіальної громади м. Одеси, так як рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-ХХІ «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області» до переліку майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування був включений житловий та нежитловий фонд місцевих рад народних депутатів. 17 лютого 2017 року на адресу департаменту надійшла скарга ОСОБА_3 щодо зайняття невідомими особами нежитлового приміщення горища, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Департаментом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 27 жовтня 2015 року № 2356 відкрито розділ щодо реєстрації нерухомого майна у вигляді квартири АДРЕСА_1 . 30 травня 2016 року державним реєстратором Одеської філії державного підприємства Державний інститут судових економіко-правових та технічних досліджень, без належних правових підстав, внесено зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, та змінено площу квартири АДРЕСА_2 з «38,6 кв.м» на «216,1 кв.м». За договором купівлі-продажу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 придбали по частині вказаної квартири, загальною площею 216,1 кв.м. Збільшення площі квартири з «38,6 кв.м» на «216,1 кв.м» відбулося в результаті приєднання шляхом приєднання до квартири горища, загальна площа якого складає 177,5 кв.м, яке належало територіальній громаді міста і вибуло з його власності поза його волею. Позивач просив суд усунути перешкоди у користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 із нежитлового приміщення горища за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 177,5 кв.м, на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради в особі департаменту комунальної власності Одеської міської ради; витребувати у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 нежитлове приміщення горища за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 177,5 кв.м, на користь територіальної громади м. Одеси; визначити порядок виконання судового рішення, вказавши, що воно є підставою для скасування органами державної реєстрації права власності реєстрації права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , загальною площею 216,1 кв.м, шляхом внесення змін до державного реєстру речових прав на нерухоме майно в частині зміни площі квартири АДРЕСА_3 з 216, 1 кв. м на 38, 6 кв.м, а нежитлове приміщення горища, площею 177,5 кв.м за тією ж адресою зареєструвати за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради. Короткий зміст судового рішення. Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2019 року, з урахуванням ухвали суду від 11 грудня 2019 року про виправлення описки, позов Одеської міської ради задоволено. Усунуто перешкоди у користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з нежитлового приміщення горища, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 177,5 кв.м, на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради. Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_1 нежитлове приміщення горища, що за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 177,5 кв.м, на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради. Визначено порядок виконання судового рішення, вказавши, що воно є підставою для скасування органами державної реєстрації права власності реєстрації права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , загальною площею 216,1 кв.м, шляхом внесення змін до державного реєстру речових прав на нерухоме майно у частині зміни загальної площі цієї квартири АДРЕСА_2 із 216,1 кв.м на 38,6 кв.м, а нежитлове приміщення горища, площею 177,5 кв.м, за тією ж адресою зареєструвати за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради. Вирішено питання розподілу судових витрат. Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_4 , просить заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2019 року скасувати, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. В обґрунтування апеляційної скарги, що є добросовісним набувачем, право власності на спірне приміщення набуто за договором купівлі-продажу від 09 червня 2016 року у ОСОБА_5 , яка була власником квартири, загальною площею 216,1 кв.м та складалось з житлових кімнат. Оскаржуваним рішенням його виселено з нежитлового приміщення, площею 177,5 кв.м, однак у складі квартири АДРЕСА_3 , яка придбана скаржником відсутні нежитлові приміщення, що підтверджується правовстановлюючими документами. Вважає, що жодних доказів зайняття ним вказаного приміщення та відповідно порушення прав позивача матеріали справи не містять. Зауважує, що набув право власності на квартиру 09.06.2016 року та не має відношення до зміни площі. Також зазначає, що позивачем не надано жодного документу на підтвердження права власності позивача на нежитлове приміщення горища, загальною площею 177,5 кв.м, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 . Посилається на неможливість виконання оскаржуваного рішення, оскільки ОСОБА_2 не має жодного відношення до квартири АДРЕСА_3 , разом з тим, ні скаржник, ні ОСОБА_6 не були власниками квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 38,6 кв.м. Рух справи. Постановою Одеського апеляційного суду від 26 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 січня 2020 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради залишено без задоволення. Вирішено питання розподілу судових витрат. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 03.08.2022 року касаційну скаргу департаменту комунальної власності Одеської міської ради задовольнив частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 26 лютого 2021 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що спірне нежиле приміщення вибуло з комунальної власності Одеської міської ради без відповідної правової підстави та без їх відома, оскільки спірне майно набуло статусу житлового приміщення. Разом з тим, судом встановлено, що рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-ХХІ «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області» затверджено перелік державного майна, що передається у власність обласної Ради народних депутатів, міст обласного підпорядкування і районів області. Згідно з переліком майна, визначеним у додатку № 2 до вказаного вище рішення, у власність Одеської міської ради перейшло, зокрема й право власності на житловий та нежитловий фонд місцевих рад народних депутатів. Однак матеріали справи не містять підтверджень про включення саме приміщення площею 177,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 до переліку такого майна. Крім того, у справі відсутні докази про належність територіальній громаді на праві власності житлового будинку АДРЕСА_1 , чи квартири або іншого нежитлового приміщення в указаному будинку. Верховний Суд зазначив, що відмовляючи в позові з підстав його недоведеності, суд апеляційної інстанції не встановив коло осіб, які є власниками будинку, не перевірив, чи є спірне приміщення допоміжним чи воно є нежилим, не з`ясував, чи перебувало спірне приміщення у володінні, користуванні та розпорядженні позивача. Отже, не визначився з характером спірних правовідносин та нормами права, які підлягають застосуванню. Визначивши спірне приміщення як частину квартири, не врахував, що до позивача перейшло право комунальної власності щодо житлового та нежитлового фонду (рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-ХХІ); не встановив, чи перейшло спірне приміщення у власність Одеської міської ради як нежиле, чи воно залишилось допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку у розмінні Закону № 2482-XII; не перевірив наявності у позивача прав співвласника будинку АДРЕСА_1 . Постановою Одеського апеляційного суду від 01 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник адвокат Литвиненко Г. М., задоволено. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки чинним законодавством України встановлено загальне правило (своєрідну презумпцію) наявності у всіх нежитлових приміщень багатоквартирного житлового будинку статусу допоміжних приміщень, то саме позивач Департамент комунальної власності Одеської міської ради мав довести факт того, що приміщення горища, загальною площею 177,5 кв.м, є нежитловим, ізольованим приміщенням і самостійним об`єктом нерухомого майна. Однак позивачем не надано суду доказів того, що приміщення площею 177,5 кв.м, що знаходиться у багатоквартирному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 є нежитловим приміщенням, яке є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин та належить територіальній громаді на праві власності. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2025 року касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 01 липня 2024 року скасовано. Справу за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Одеська міська рада, про усунення перешкод у користуванні шляхом виселення, витребування майна з чужого володіння та скасування запису про державну реєстрацію, направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В обґрунтування зазначено, що переобладнання або перепланування допоміжних приміщень може бути здійснено з дотримання встановленого законом порядку, у тому числі за згодою осіб, які таким приміщенням володіють на праві спільної власності. Звертаючись до суду із вказаним позовом, Департамент комунальної власності Одеської міської ради, як виконавчий орган Одеської міської ради, який здійснює облік, контроль та управління комунальним майном, посилався на те, що під час незаконної реконструкції квартири АДРЕСА_4 до її загальної площі безпідставно включені приміщення горища, площею 177,5 кв.м, чим порушені майнові права та інтереси територіальної громади міста Одеси. Із змісту листа від 26 лютого 2024 року № 540/03.01-06 Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради вбачається, що з 14 червня 2010 року нежитлові приміщення, загальною площею 1578,9 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , належать на праві власності територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради. Відповідний реєстраційний запис зроблено 14 червня 2010 року за реєстровим номером 358 у реєстровій книзі 11ог на сторінці 184 (том 3, а.с.30-31). При таких обставинах, приймаючи до уваги, що належні на праві власності територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради нежитлові приміщення, загальною площею 1578,9 кв. м, як і належна відповідачам квартира АДРЕСА_4 , територіальна громада м. Одеси є співвласником цього багатоквартирного будинку, у зв`язку із чим, відповідно до статті 6 Закону № 417-VIII, разом з іншими співвласниками вказаного будинку має певні права щодо спільного майна, зокрема приміщень загального користування (у тому числі допоміжних), до яких відноситься і приміщення горища. Верховний суд зазначив , що апеляційний суд на вказане належної уваги не звернув, доводи суду першої інстанції по суті не перевірив та не належним чином не дослідив чи були включені під час реконструкції квартири АДРЕСА_4 до її загальної площі приміщення горища, площею 177,5 кв.м, та чи дотримано власниками вказаної квартири при цьому встановленого законом порядку, зокрема, чи отримано на це згоду інших співвласників багатоквартирного будинку. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції не можна вважати обґрунтованими, оскільки вони є передчасними і не відповідають завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав. Явка сторін Сторони належним чином повідомлені про час, дату та місце судового засідання, представник ОСОБА_2 адвокат Бурда Т.С. з`явилась до судового засідання та надала свої пояснення, інші сторони до судового засідання не з`явились, заяв про відкладення не подавали, що не перешкоджає апеляційному перегляду справи відповідно до ст. 372 ЦПК України. Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України). З матеріалів справи вбачається, що на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 27 жовтня 2015 року № 2356, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , остання придбала у власність нерухоме майно у вигляді квартири АДРЕСА_5 . 30 травня 2016 року державним реєстратором Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економіко-правових та технічних досліджень» внесено зміни (індексний номер рішення 29817675 про внесення змін) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, та змінено площу квартири АДРЕСА_4 , з «38,6 кв.м» на «216,1 кв.м» м. Одеса. Згідно письмового повідомлення Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 від 25 травня 2016 року № 193-58, за підписом директора ОСОБА_8 та інженера ОСОБА_9 , збільшення загальної та житлової площі в квартирі АДРЕСА_4 , яка належить ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 27 жовтня 2015 року № 2356 відбулось за рахунок влаштування антресолі, що відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, яка затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 року № 582/5773 (із змінами та доповненнями), не є самочинним. Згідно технічного паспорта від 25 травня 2016 року квартира АДРЕСА_4 , розташована на 3 поверсі 3 поверхового будинку, складається з семи житлових кімнат, житловою площею 154,7 кв.м, загальною площею 216,1 кв.м, висота приміщень 3,5 м. З технічного паспорта від 08 червня 2016 року вбачається, що загальна площа спірної квартири становить 216,1 кв.м, що складається з семи житлових кімнат, житловою площею 154,7 кв.м, з окремою кухнею, санвузлом, туалетом, коридором та коморою, висота приміщень 3,5 м. За договором купівлі-продажу від 09 червня 2016 року ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_2 та ОСОБА_1 придбали по 1/2 частині квартири АДРЕСА_6 . 17 лютого 2017 року на адресу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради надійшла скарга ОСОБА_3 щодо зайняття невідомими особами нежитлового приміщення горища, розташованого у житловому будинку АДРЕСА_1 , де вони проживає у квартирі АДРЕСА_7 . 26 березня 2018 року складено акт, який 27 березня 2018 року погоджено директором комунальної установи «Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради», згідно з яким в ході проведення обстеження нежитлового приміщення горища, приблизною площею 180 кв.м, яке розташоване у трьох поверховому житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено: вхід здійснюється через другу парадну, біля квартири АДРЕСА_3 . Зазначене приміщення горища площею 177,5 кв.м було незаконно приєднано до квартири АДРЕСА_3 загальною площею 38,6 кв.м та на теперішній час площа квартири АДРЕСА_3 складає 216,1 кв.м, власниками квартири в частці 1/2 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). Зокрема, до такого майна був віднесений житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів. На виконання зазначеної постанови рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-ХХІ «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області» до переліку державного майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування був включений житловий та нежитловий фонд місцевих рад народних депутатів. Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради листом від 26 лютого 2024 року № 540/03.01-06, зокрема повідомило, що нежитлові приміщення, загальною площею 1578,9 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , з 01 червня 2010 року зареєстровані за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради. Відповідний реєстраційний запис зроблено 14 червня 2010 року за реєстровим номером 358 у реєстровій книзі 11ог на сторінці

184. Суд першої інстанції задовольнивши позов зазначив, що дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, вважає що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню з наступних підстав. У відповідності до ст. 142 Конституції України, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом. Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 р. № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» був затверджений перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). Зокрема, до такого майна був віднесений житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів. На виконання зазначеної постанови, рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 р. № 266-ХХІ «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області» до переліку державного майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування був включений житловий та нежитловий фонд місцевих рад народних депутатів. Таким чином, з 1991 року у територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради виникло право власності на нежитлове приміщення горища, загальною площею 177,5 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке є об`єктом комунальної власності територіальної громади м. Одеси Обов`язковість державної реєстрації було встановлено з 01.01.2004 р. з набранням чинності нового Цивільного кодексу України, однак відсутність реєстрації за власником на об`єкт нерухомості не позбавляє його права власності на такий об`єкт адже на момент отримання права власності вимоги законодавства щодо реєстрації права власності були відсутні. Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. З огляду на те, що вищевказані нормативно-правові документи, що стали підставою для виникнення права власності на нежитлове приміщення горища, загальною площею 177,5 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , є чинними та ніким не скасовані, на теперішній час територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради є власником майна, що незаконно вибуло із власності, що вбачається із вищевикладеного. Відповідно до п.п. 1 п. «а» ч. 1 ст. 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження , а саме управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад. Департамент є виконавчим органом Одеської міської ради і здійснює облік, контроль та управління комунальним майном відповідно до Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 19.02.2013 року за № 2752-VI. Відповідно до ч. 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом. Однак, 17.02.2017 р. на адресу Департаменту надійшла скарга гр. ОСОБА_3 щодо надання інформації стосовно зайняття невідомими особами нежитлового приміщення горища, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . За результатами розгляду зазначеної скарги Департаментом було встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу № 2356 від 27.10.2015 р. було відкрито розділ щодо реєстрації нерухомого майна у вигляді квартири АДРЕСА_5 . 30.05.2016 р. державним реєстратором Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економіко-правових та технічних досліджень», без належних правових підстав, було внесено зміни (індексний номер рішення 29817675 про внесення змін) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, та змінено площу квартири АДРЕСА_4 , «38,6 кв.м.» на «216,1 кв.м.» В результаті чого, за договором купівлі-продажу ОСОБА_2 придбав частину та ОСОБА_1 придбав частину квартири АДРЕСА_3 загальною площею 216,1 кв.м. в зазначеному будинку. В результаті проведення обстеження спірного майна Департаменту стало відомо що збільшення площі квартири з «38,6 кв.м.» на «216,1 кв.м.» відбулося в результаті приєднання до квартири горища, загальна площа якого складає 177,5 кв.м. Враховуючи, що до приватної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_5 незаконно включені до загальної площі реконструйованої квартири АДРЕСА_3 нежилі приміщення горища площею 177,5 кв.м., які належать територіальній громаді міста Одеси, діями ОСОБА_2 та ОСОБА_5 порушено майнові права територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради. Таким чином, було незаконно зареєстроване та включено до складу квартири спірне приміщення. Фактично право власності у ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на спірне нежитлове приміщення не виникло, а нежитлове приміщення горища, загальною площею 177,5 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 вибуло з володіння власника (територіальної громади м. Одеси) поза його волею. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно зі ст. 391 ЦК України власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, гарантованого ст. 41 Конституції України, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Відповідно до ст. 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває права власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього кодексу майно не може бути витребуване у нього. За приписами статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Відповідно до ст. 388 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати майно добросовісного набувача у випадку, якщо воно вибуло з володіння власника не з його волі, іншим шляхом. Правову позицію щодо витребування майна у добросовісного набувача висловив Верховний суд України у постанові від 02.09.2015 р. по справі № 6-1168цс15 «Відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках». Також, відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 р. встановлено, що відповідно до статей 330, 334 ЦК право власності на нерухоме майно, відчужене особою, яка не мала на це права, виникає у добросовісного набувача з моменту реєстрації права на таке майно, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу воно не може бути витребувано у нього. Виходячи зі змісту статті 330 ЦК, добросовісний набувач набуває право власності на майно і в тому разі, коли набрало законної сили рішення суду про відмову в задоволенні позову про витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки згідно з частиною другою статті 328 ЦК право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. 26 березня 2018 року складений акт, який 27 березня 2018 року погоджений директором КУ «Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради» встановлено, що в ході проведення обстеження нежитлового приміщення горища, приблизною площею 180 кв.м., яке розташоване у трьох поверховому житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Вхід здійснюється через другу парадну, біля квартири АДРЕСА_3 . За наявною інформацією зазначене приміщення горища площею 177,5 кв.м. було незаконно приєднано до квартири АДРЕСА_3 загальною площею 38,6 кв.в та на теперішній час площа квартири АДРЕСА_3 складає 216,1 кв.м., власниками квартири в частці є ОСОБА_1 , ДН НОМЕР_1 та ОСОБА_2 , ІДН НОМЕР_2 . На даний час згідно з інформації з Державного реєстру речових прав та їх обтяжень на квартиру АДРЕСА_4 , площею 216,1 кв.м., ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 18.01.2018 року № 522/20417/17 накладено арешт. Департамент не був стороною договору яка б діяла в інтересах територіальної громади м. Одеси, а тому, нежитлове приміщення горища, загальною площею 177,5 кв.м., вибуло з володіння власника поза його волею, а отже, незаконно. Відповідно до постанови пленуму Верховного суду України «Про судову практику цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 р. № 9 Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації. Пунктом 67 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженого остановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127, передбачено, що для державної реєстрації права власності у разі витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння на підставі рішення суду подаються необхідні для відповідної реєстрації документи, передбачені статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком, що підтверджують право власності на нерухоме майно належного власника. Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться, зокрема, на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно. Згідно з п. 2 ст. 399 Цивільного кодексу України, право володіння припиняється у разі витребування майна від володільця власником або іншою особою. Враховуючи вищевикладене, незаконне відчуження нежитлового приміщення горища, загальною площею 177,5 кв.м. є підставою для його витребування у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та є підставою для скасування запису про державну реєстрацію права власності на спірний об`єкт за Відповідачами. Згідно з п. 3 ч. 1, ч. 3 ст. 388 ЦК України, власник має право витребувати майно від набувача, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника не з його волі, а іншим шляхом. За таких обставин, витребування майна від добросовісного набувача залежить від умов, за яких річ вибула з володіння власника чи особи, якій він передав за договором та оплатності (безвідплатності) придбання. Якщо майно було загублено власником, викрадене в нього чи вибуло іншим шляхом поза його волею, то воно підлягає поверненню власнику. Головне, щоб майно вибуло з володіння власника не з його волі. Захист права власності передбачено шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. Саме така позиція викладена у п. 10 Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року за № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Крім того, п. 41 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою КМУ від 26.10.2011 року № 1141, встановлено, що державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Відповідно до ст. 400 Цивільного кодексу України недобросовісний володілець зобов`язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Відповідно до ч. 3 ст. 66 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від боржника, його майна, домашніх тварин та у забороні боржнику користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають виключно особи, зазначені у виконавчому документі. Відповідно до ст.ст. 317, 319, 321, 327 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. В силу ст.145 Конституції України та з метою забезпечення захисту прав територіальної громади м.Одеси, необхідно усунути перешкод у користуванні власністю, а саме нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 38,6 кв.м., у спосіб та порядок, який заявлений позивачем у позові. Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зокрема зазначає наступне. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України). Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Частинами першою, другою статті 355 ЦК України встановлено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. У відповідності до частин першої, другої статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 369 ЦК України). У відповідності до частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав. Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку визначені Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14 травня 2015 року № 417-VIII (далі Закон № 417-VIII). Цей Закон, зокрема, регулює правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону № 417-VIII встановлено, що спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія. Згідно частини першої статті 5 Закону № 417-VIII спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Отже, не потрібно встановлювати право власності співвласників багатоквартирного будинку на приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), оскільки вони перебувають у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку в силу закону. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 915/1096/18. Статтею 6 Закону № 417-VIII визначено, що співвласники мають право: вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників; брати участь в управлінні багатоквартирним будинком особисто або через представника; одержувати інформацію про технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку, умови його утримання та експлуатації, витрати на утримання спільного майна багатоквартирного будинку та надходження, отримані від його використання; безоплатно одержувати інформацію про суб`єктів права власності на всі квартири та нежитлові приміщення у багатоквартирному будинку і площу таких квартир та приміщень у порядку і межах, визначених законом; ознайомлюватися з рішеннями (протоколами) зборів співвласників, листками опитування, робити з них копії; на відшкодування винною особою збитків, завданих спільному майну багатоквартирного будинку, у розмірі, що відповідає частці кожного співвласника; інші права, визначені законом. Реалізація співвласником своїх прав не може порушувати права інших співвласників. Відповідно до частини другої статті 383 ЦК України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку. Статтею 10 Житлового кодексу України визначено, що громадяни зобов`язані дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення, додержувати правил користування жилими приміщеннями, економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію. Жилі будинки і жилі приміщення не можуть використовуватися громадянами на шкоду інтересам суспільства. Порядок здійснення переобладнання та перепланування жилого приміщення визначено у Правилах утримання жилих будинків та прибудинкових територій (далі - Правила), затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року №

76. Пунктом 3.2.1 Правил установлено, що на горищах та технічних поверхах повинен забезпечуватися: температурно - вологісний режим горищних приміщень, що перешкоджає випаданню конденсату на поверхні захисних конструкцій; доступ до всіх елементів і чистота горищного приміщення. Горищні приміщення не повинні бути захаращені будівельним сміттям, домашніми й іншими речами та обладнанням; використання горищних приміщень під майстерні, для сушіння білизни і під складські приміщення не допускається (пункти 3.2.5, 3.2.7 Правил). Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що співвласники багатоквартирного будинку зобов`язані дбайливо ставитися до будинку, у якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення. Допоміжні приміщення, а саме горище, яке призначене для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців, не підлягає приватизації та не може бути поділене і виділене власнику квартири в багатоквартирному житловому будинку без втрати його функціонального призначення. У пункті 1.3 Рішення Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 зазначено, що питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності. Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що будь-які переобладнання або перепланування допоміжних приміщень у жилих багатоквартирних будинках можуть проводитися тільки за згодою співвласників. Отже, щоб не порушувався принцип спільності здійснення права спільної сумісної власності, будь-яка дія стосовно переобладнання чи реконструкції допоміжних приміщень вимагає погодження всіх співвласників. Для проведення власником приватного житлового фонду переобладнання і перепланування житлових приміщень, зокрема тих, які передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, необхідний дозвіл власника будинку. На підставі дозволу співвласників на проведення переобладнання і перепланування житлових приміщень власник звертається до виконавчого комітету місцевої ради. За відсутності нотаріально завіреної копії згоди співвласників приміщення загального користування, а саме горища над квартирою, містобудівні умови та обмеження є такими, що видані з порушенням установленого законодавством порядку. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 12 квітня 2023 року у справі № 725/6193/21 (провадження № 61-11791 св 22), від 12 червня 2024 року у справі № 522/10342/20 (провадження № 61-17504св23). Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 417-VIII спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку. Право спільної сумісної власності не передбачає визначення часток співвласників у праві спільної власності, на відміну від права спільної часткової власності, учасник якої наділений правом вимагати виділення йому в натурі частини майна у володіння та користування (частини друга - четверта статті 358 ЦК України), а також самостійно розпоряджатися своєю часткою (стаття 361 ЦК України). Проте співвласники майна, що знаходиться у спільній сумісній власності, не тільки володіють та користуються, але й розпоряджаються таким майном за спільною згодою. Згідно зі статтею 13 Конституції України власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. У статті 41 Конституції України визначено, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що переобладнання або перепланування допоміжних приміщень може бути здійснено з дотримання встановленого законом порядку, у тому числі за згодою осіб, які таким приміщенням володіють на праві спільної власності. Колегія суддів, виконуючи вказівки Верховного Суду, викладені у постановах від 03 серпня 2022 року та від 26 лютого 2025 року, повторно перевірила доводи апеляційної скарги, дослідила наявні у справі докази в їх сукупності та дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2019 року є законним та обґрунтованим. Як убачається з матеріалів справи, квартира АДРЕСА_4 первісно мала загальну площу 38,6 кв.м, що підтверджується договором купівлі-продажу від 27 жовтня 2015 року, разом з тим, уже 30 травня 2016 року державним реєстратором внесено зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та збільшено площу квартири до 216,1 кв.м. При цьому з акту обстеження від 26 березня 2018 року, погодженого директором КУ «Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради», вбачається, що збільшення площі квартири відбулось саме шляхом приєднання приміщення горища площею 177,5 кв.м. Відповідачами не надано належних та допустимих доказів того, що спірне приміщення горища у встановленому законом порядку було передано їм у власність, вибуло із володіння територіальної громади або було виключене зі складу спільного майна багатоквартирного будинку. Також матеріали справи не містять жодного рішення Одеської міської ради, іншого уповноваженого органу чи згоди співвласників багатоквартирного будинку щодо передачі спірного приміщення горища у приватну власність або його включення до складу квартири відповідачів. Водночас із листа КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 26 лютого 2024 року № 540/03.01-06 вбачається, що нежитлові приміщення загальною площею 1578,9 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , з 14 червня 2010 року зареєстровані за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради. За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що територіальна громада м. Одеси є співвласником будинку АДРЕСА_1 , а відтак має права щодо спільного майна цього будинку, у тому числі допоміжних приміщень та приміщень загального користування. Верховний Суд у постанові від 26 лютого 2025 року прямо звернув увагу на те, що під час нового апеляційного розгляду необхідно перевірити, чи були включені до складу квартири АДРЕСА_3 приміщення горища площею 177,5 кв.м та чи дотримано при цьому встановленого законом порядку, зокрема щодо отримання згоди співвласників багатоквартирного будинку. Оцінюючи наявні у справі докази, колегія суддів доходить висновку, що відповідачами не доведено законності включення спірного горища до складу квартири АДРЕСА_3 . Посилання скаржника на те, що ним набуто право власності на квартиру як добросовісним набувачем, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки відповідно до положень статті 388 ЦК України майно може бути витребувано у добросовісного набувача у разі, якщо воно вибуло з володіння власника поза його волею. У даному випадку матеріали справи не містять доказів того, що територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради приймала рішення щодо відчуження спірного приміщення горища або надавала згоду на його включення до складу квартири відповідачів. Колегія суддів також враховує, що саме по собі внесення державним реєстратором змін до реєстру щодо збільшення площі квартири не є безумовним підтвердженням законності набуття права власності на приєднане приміщення, оскільки реєстраційна дія не породжує право власності за відсутності належних правових підстав його набуття. Доводи апеляційної скарги про те, що у правовстановлюючих документах відповідачів відсутня вказівка на нежитлове приміщення горища, колегія суддів відхиляє, оскільки саме внаслідок внесення змін до технічної документації та реєстраційних даних площу квартири було збільшено з 38,6 кв.м до 216,1 кв.м за рахунок приєднання спірного приміщення. Крім того, апеляційний суд враховує, що відповідачами не спростовано встановлених судом першої інстанції обставин щодо фактичного використання приміщення горища як складової частини квартири АДРЕСА_3 . Щодо клопотання представника відповідача про призначення судової будівельно-технічної експертизи колегія суддів зазначає, що підстав для його задоволення немає. Питання, які сторона відповідача просить поставити на вирішення експерта, фактично стосуються визначення правового статусу спірного майна, оцінки правовстановлюючих документів та встановлення характеру спірних правовідносин, що належить до виключної компетенції суду, а не експерта. Матеріали справи містять достатній обсяг письмових доказів для вирішення спору по суті без призначення експертизи. За таких обставин колегія суддів вважає, що заявлене клопотання спрямоване виключно на затягування розгляду справи та суперечить принципу розумності строків судового розгляду. Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку доказам та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, зводяться до переоцінки доказів та неправильного тлумачення норм матеріального права, у зв`язку з чим підстав для скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає. З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,- у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_4 залишити без задоволення. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В.В. Кострицький Судді М.В. Назарова Ю.П. Лозко