Постанова Дніпровський апеляційний суд № 209/1302/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/919/26 Справа № 209/1302/24 Суддя у 1-й інстанції - Шендрик К. Л. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суду у складі колегії суддів: головуючої - Городничої В.С., суддів: Петешенкової М.Ю., Макарова М.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в м.Дніпрі справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Дончака Дмитра Михайловича на заочне рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 квітня 2024 року у складі судді Шендрика К.Л. по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - ВСТАНОВИЛА: У березні 2024 року АТ «Універсал Банк» звернулось до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 03.05.2018 року відповідач звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав анкету-заяву до договору про надання банківських послуг. Положеннями анкети-заяви визначено, що анкета-заява разом з Умовами, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складає договір про надання банківських послуг. На підставі укладеного договору, відповідачу було надано кредит у гривні у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку № НОМЕР_1 в розмірі до 40 000 грн. Відповідач прострочив виконання зобов`язання зі сплати щомісячного мінімального платежу понад 90 днів, у зв`язку з чим заборгованість за кредитом стала простроченою, про що банк повідомив відповідача, надіславши повідомлення «пуш». Заборгованість відповідач не погасив, у зв`язку з чим станом на 05.12.2023 року має заборгованість за кредитним договором в розмірі 65 505,46 грн, яка складається з тілу кредиту. На підставі вищевикладеного, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг від 03 травня 2018 року станом на 05 грудня 2023 року у розмірі 65 505,46 грн та судові витрати. Заочним рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 квітня 2024 року позов АТ "Універсал Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "Універсал Банк" заборгованість за договором про надання банківських послуг «Monobаnk» від 03.05.2018 року у розмірі 65 505 (шістдесят п`ять тисяч п`ятсот п`ять) грн 46 коп, яка складається з тілу кредиту. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "Універсал Банк" судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн (а.с. 61). Ухвалою Дніпровського районного суду м.Кам`янського Дніпропетровської області від 15 серпня 2025 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 квітня 2024 року, залишено без задоволення (а.с. 170-172). Не погодившись з таким заочним рішення суду, ОСОБА_1 через свого представника адвоката Дончака Д.М. подала апеляційну скаргу (а.с. 174-178), посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. АТ «Універсал Банк» скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду змінити, враховуючи наступне. Задовольняючи позовні вимоги АТ «Універсал Банк» суд виходив з їх обґрунтованості та доведеності. Колегія суддів не в повній мірі погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції. Встановлено, що на підтвердження позовних вимог АТ «Універсал Банк» надано копію анкети-заяви ОСОБА_2 від 08.02.2019 року про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, за змістом якої відповідач виявляє бажання оформити на своє ім`я платіжну банківську карту, відкрити поточний рахунок у гривні та встановити кредитний ліміт на суму, вказану у додатку. Зазначена вище анкета-заява не містить відомостей про розмір тіла кредиту (кредитного ліміту), строк дії кредитного договору, відсутня також інформація про розмір процентів за користування кредитом та комісії. Долучений до позовної заяви витяг з Умов і правил обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Універсал Банк», затверджених рішенням правління банку №46 від 24.11.2021 року, яким передбачено порядок надання та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплату нарахованих за період користування кредитом відсотків, комісії за користування кредитом та інших витрат, визначено права та обов`язки сторін договору надання банківських послуг, - відповідачем не підписаний. Зазначена вище анкета-заява містить текст про погодження споживача з Умовами та правилами надання банківських послуг, але не конкретизовано яка саме редакція Умов та Правил надання банківських послуг погоджена споживачем. На підтвердження свого позову банком представлено розрахунок заборгованості за кредитним договором №б/н від 03.05.2018 року, згідно якого станом на 05.12.2023 року у розмірі 65 505,46 грн, яка складається із загального залишку заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту). За положеннями ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно до статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом частини 2 статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті-заяві позичальника ОСОБА_2 від 03.05.2018 року розмір процентів за користування кредитом не зазначений. Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 03.05.2018 року, посилався на витяг з Умов і правил обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Універсал Банк», затверджених рішенням правління банку №46 від 24.11.2021 року, як невід`ємну частину кредитного договору. Витягом з Умов і правил обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Універсал Банк», затверджених рішенням правління банку №46 від 24.11.2021 року, що наданий позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, в тому числі: порядок нарахування відсотків та їх розміри, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву-анкету, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків за користування кредитом, та, зокрема саме у зазначеному у цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови обслуговування рахунків фізичної особи, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.monobank.ua/terms) неодноразово змінювалися самим АТ «Універсал Банк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (03.05.2018 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (04.03.2024 року), тобто кредитор мав можливість додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Більше того, надана позивачем редакція Умов і правил обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Універсал Банк» була затверджена рішенням правління банку №46 від 24.11.2021 року, тобто після укладення між сторонами кредитного договору від 03.05.2018 року. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови обслуговування рахунків фізичної особи, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. При цьому згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів вважає, що витяг з Умов і правил обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Універсал Банк», затверджених рішенням правління банку №46 від 24.11.2021 року, які містяться у матеріалах справи, не визнається відповідачем та не містить її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 03.05.2018 року, шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді плату за користування кредитними коштами, яка встановлена у формі сплати відсотків. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, провадження №14-131цс19. Тарифи Чорна картка monobank не містять підпису відповідача та позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження факту ознайомлення відповідача з ними та підписання їх останньою. Долучена до позовної заяви копія паспорту споживчого кредиту Чорної картки monobank не приймається до уваги судом та не може вважатись складовою кредитного договору, форма такого документу носить інформаційний характер та не є складовою кредитного договору. У вказаному вище паспорті споживчого кредиту вказано, зокрема, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту. Потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, яка викладена у постанові від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20. Необхідно також зауважити, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 03.05.2018 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним). Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ «Універсал Банк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, - колегія дійшла висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Як установлено судом, до суми заборгованості за тілом кредиту увійшли нараховані позичальнику відсотки за користуванням кредиту в загальному розмірі 11 226,23 грн розмір яких, порядок і строки нарахувань не узгоджено між сторонами та не передбачені анкетою-заявою від 03.05.2018 року. Вказане підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості та випискою по рахунку відповідача наявною в матеріалах справи. Доводи апеляційної скарги про те, що розрахунок заборгованості не є належним доказом у справі, колегія суддів відхиляє оскільки відомості зазначені в розрахунку заборгованості підтверджуються наявною в матеріалах справи випискою, яка є первинним документом, а тому є належним доказом у справі, який підтверджує факт наявності у відповідача заборгованості за кредитним договором. Відповідачем не надано будь-яких доказів на спростування розрахунку заборгованості за фактично отриманими позичальником грошовими коштами. Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; детально дослідивши зміст наданого банком розрахунку заборгованості, враховуючи, що Умови та Правила відповідачем не підписані, а анкета-заява не містить умови про нарахування заборгованості по процентам за користування кредитом; встановивши розмір заборгованості за фактично отриманими позичальником грошовими коштами у розмірі 54 279,23 грн (1 139 507,29 грн (сума витрат) 1 074 001,83 (сума зарахувань) грн - 11 226,23 грн (списані відсотки, які не узгоджені сторонами)), що не спростовано відповідачем, - колегія дійшла висновку про наявність підстав для стягнення із ОСОБА_1 на користь банку за кредитним договором від 03.05.2018 року тіла кредиту в розмірі 54 279,23 грн. Будь-яких інших належних та допустимих доказів наявності заборгованості за фактично отриманими коштами (тілом кредиту) у більшому розмірі суду не представлено. На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, залишивши поза увагою, що позивачем не доведено того факту, що сторони обумовили у письмовому вигляді плату за користування кредитними коштами, яка встановлена у формі сплати відсотків, та не надав належної правової оцінки вказаним обставинам. Отже, доводи апеляційної скарги частково дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржене рішення підлягає зміні в частині розміру стягнутої заборгованості за договором про надання банківських послуг Monobank від 03.05.2018 року станом на 05.12.2023 року шляхом його зменшення з 65 505,46 грн до 54 279,23 грн, а також з урахуванням вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України підлягає зміні рішення в частині стягнутих судових витрат, а саме: судового збору шляхом його зменшення з 3 028,00 грн до 2 509,00 грн (82,86% (54 279,23 грн * 100 / 65 505,46 грн). Частиною 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а також враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з АТ «Універсал Банк» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за апеляційний розгляд справи в сумі 622,80 грн (17,14% (11 226,23 грн * 100 / 65 505,46 грн). Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу). Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України). За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України. За положеннями пункту 4 частини першої статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики. Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката. Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19). З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Подібний висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №754/14704/19-ц (провадження №61-15221св20). Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі№336/934/22. Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2023 року у справі №824/9/22 (провадження №61-11644ав22) зазначено, що: «при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини». У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання. У питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати висновки Об`єднаної палати Верховного Суду у справі №922/445/19, де серед іншого наголошено, що: зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду у справах №922/3436/20, №910/7586/19 та №910/16803/19. Велика Палата Верховного Суду у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) також акцентувала увагу на те, що суд не може за власною ініціативою зменшити витрати на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої, зацікавленої сторони. Таким чином суд при вирішенні питання зменшення витрат на професійну правничу допомогу перевіряє чи подавалося від іншої сторони клопотання про зменшення витрат і наскільки таке клопотання є обґрунтованим відносно критерію неспівмірності заявленого розміру витрат. Такий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 03 серпня 2022 року у справі №487/4983/20. У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказано, що «з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу». У постанові Верховного Суду від 16 серпня 2022 року у справі №910/12257/13 (провадження №14-382цс19) вказано, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України. Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі №756/8241/20 (провадження №61-9789св21). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 зазначено, що відшкодування позивачу судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, підлягає пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11 березня 2021 року у справі №283/2791/19, від 21 квітня 2021 року у справі №705/2550/16-ц. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Наведене правове обґрунтування надає можливість суду ефективно захистити порушені права заявника, забезпечити реалізацію принципу цивільного судочинства - відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, але у порядку, передбаченому законом. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Установлено, що під час розгляду даної справи у суді першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 професійну правничу (правову) допомогу надавав адвокат Дончак Д.М. на підставі та в обсягах згідно з договором про надання юридичних послуг №1-28/07/25 від 28 липня 2025 року. Подаючи апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Дончак Д.М. зазначив про те, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат витрат на правничу допомогу, понесені відповідачем в суді першої інстанції 5 000,00 грн та в суді апеляційної інстанції 5 000 00 грн. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що у поданій заяві про перегляд заочного рішення суду першої інстанції представник відповідача адвокат Дончак Д.М. не зазначав попередній розрахунок судових витрат та не подавав всіх необхідних доказів на підтвердження їх понесення, а також не зробив заяви про їх надання у строк визначений ч. 8 ст. 141 ЦПК України, а тому колегія суддів враховуючи вказане приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення витрат відповідача на правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції. Подаючи апеляційну скаргу адвокат Дончак Д.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 надав докази на підтвердження понесених судових витрат за надання професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції, а саме: копію про надання юридичних послуг №1-28/07/25 від 28 липня 2025 року; копію акту приймання-передачі наданих послуг №2 від 02.09.2025 року; квитанцію про сплату наданих послуг адвоката у сумі 5 000,00 грн, та докази направлення апеляційної скарги з додатками АТ «Універсал Банк». Таким чином, загальна вартість витрат ОСОБА_1 на правову допомогу по даній справі в суді апеляційної інстанції складає 5 000,00 грн. АТ «Універсал Банк» не скористалось своїм правом на подання клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу. Разом з тим, колегія суддів враховує наступне. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 зазначено, що відшкодування позивачу судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, підлягає пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11 березня 2021 року у справі №283/2791/19, від 21 квітня 2021 року у справі №705/2550/16-ц. Відповідно до частин 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги, витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 з АТ «Універсал Банк» пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги 17,14% (11 226,23 грн * 100 / 65 505,46 грн), а саме у розмірі 857,00 грн (5 000,00 грн * 17,14%). Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Дончака Дмитра Михайловича задовольнити частково. Заочне рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 квітня 2024 року змінити в частині розміру стягнутої заборгованості за договором про надання банківських послуг Monobank від 03.05.2018 року станом на 05.12.2023 року шляхом його зменшення з 65 505,46 грн до 54 279,23 грн, а також в частині стягнутих судових витрат, а саме: судового збору шляхом його зменшення з 3 028,00 грн до 2 509,00 грн. В іншій частині заочне рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 квітня 2024 року залишити без змін. Стягнути з Акціонерного товариства «Універсал Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі, а саме: сплачений судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 622,80 грн та витрат на правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції у сумі 857,00 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 21 травня 2026 року. Головуючий: В.С. Городнича Судді: М.Ю. Петешенкова М.О. Макаров