Постанова Вінницький апеляційний суд № 143/961/25

Справа № 143/961/25 Провадження № 22-ц/801/1138/2026 Категорія: 42 Головуючий у суді 1-ї інстанції Тітова Т. Л. Доповідач:Оніщук В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2026 рокуСправа № 143/961/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Оніщука В. В. (суддя-доповідач), суддів: Голоти Л. О., Рибчинського В. П., учасники справи: позивач Акціонерне товариство «Акцент Банк», відповідач ОСОБА_1 , розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент-банк» на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 27 лютого 2026 року, ухвалене у складі судді Тітової Т. Л. в залі суду, встановив: Короткий зміст вимог У жовтні 2025 року АТ «Акцент Банк» звернулось в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20 листопада 2020 року ОСОБА_1 приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського (поточного) рахунку. На підставі вказаної Анкети-Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку відповідачем ініційовано встановлення кредитного ліміту на його банківський рахунок та отримання платіжної картки, як засобу доступу до зазначеного рахунку. Відповідачу надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 44.4 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та видано платіжну картку. Відповідно до п.п. 2.1.1.2.2 - 2.1.1.2.4 Умов та Правил, Клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, і Клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити (зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт. Підписання даного Договору є прямою і безумовною згодою Позичальника щодо прийняття будь-якого розміру Кредитного ліміту, встановленого Банком. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним Анкета-Заява про приєднання до Умов та Правил надання Банківських послуг у А-Банку разом з Умовами та правилами, які викладені на банківському сайті https://a-bank.com.ua/terms, складає між ним та Банком кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві. Витяг з Умов та правил надання банківських послуг додаються до позовної заяви. Також варто зазначити, що всі основні умови кредитування доведені відповідачеві, що свідчить його підпис в паспорті споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка». АТ «А-Банк» свої зобов`язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав Відповідачу кредит (встановив кредитний ліміт) у розмірі, відповідно до умов Договору. Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав. Станом на 12 жовтня 2025 року заборгованість відповідача за даним кредитним договором становить 64 444,13 грн, з яких 47 756,16 грн заборгованість за кредитом, 16 687,97 грн заборгованість за відсотками. Покликаючись на викладене, позивач звернувшись в суд із даним позовом, просив стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 20 листопада 2020 року у вказаному розмірі та вирішити питання розподілу судових витрат. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 27 лютого 2026 року позов АТ «Акцент-банк» було задоволено частково та вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-банк» заборгованість за кредитним договором від 20 листопада 2020 року № б/н в сумі 47 756,16 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено, вирішено питання судових витрат. Своє рішення суд мотивував тим, що позивачем надано суду достатні докази на підтвердження факту укладення кредитного договору та надання відповідачу кредитних коштів. Водночас підписана відповідачем анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг містить переважно анкетні та ідентифікаційні дані позичальника, зокрема дату народження, паспортні дані, адресу проживання, номер мобільного телефону, та інші персональні відомості, однак не містить істотних умов кредитного договору, зокрема щодо розміру процентної ставки, порядку її нарахування та сплати. Із наданого АТ «Акцент-Банк» паспорта споживчого кредиту неможливо достовірно встановити, який саме тариф було застосовано до карткового продукту відповідача та на яких конкретних умовах укладено кредитний договір. За таких обставин, відсутні належні та допустимі докази щодо конкретних умов обслуговування рахунків фізичної особи в АТ «Акцент-Банк за користування кредитними коштами. Крім того, відсутність в анкеті-заяві домовленостей сторін щодо розміру та порядку сплати відсотків за користування кредитними коштами, а також відповідальності за прострочення виконання грошових зобов`язань, виключає можливість розцінювати подані банком витяги з тарифів як складову частину конкретного кредитного договору, укладеного з відповідачем, оскільки такі документи не підтверджують факт їх погодження саме цим позичальником. З огляду на викладене, місцевий суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у частині стягнення з відповідача заборгованості за нарахованими відсотками за користування кредитом у розмірі 16 687,97 грн. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погодившись із таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити у відповідній частині нове рішення про їх задоволення. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 31 березня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Оніщук В. В., судді: Голота Л. О., Рибчинський В. П. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 03 квітня 2026 року апеляційну скаргу залишено без руху, надано строк на усунення її недоліків. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 03 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 15 квітня 2026 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідач в анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк» підтвердив під розпис факт ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг та зобов`язався в подальшому регулярно знайомитись зі змінами до них, викладених на сайті банку. Із розрахунку заборгованості вбачається, що боржник користувався кредитом, а тому ознайомлений із Умовами і Правилами надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк», відтак суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову. До матеріалів справи додано паспорт споживчого кредиту, підписаний боржником, в якому зазначено всі обговорені умови кредитування, строки, процентна ставка та інше. В даному випадку потрібно використовувати не постанову Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17, а іншу судову практику (яка наявна по справах, де присутній Паспорт споживчого кредиту, якого не було у справі №342/180/17), а саме постанову Верховного Суду від 02 грудня 2020 року по справі №284/157/20. Враховуючи наведене, скаржник вважає, що позивачем доведено факт погодження усіх істотних умов кредитного договору та обґрунтованості розрахунку заборгованості. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу Відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 не надійшов. Фактичні обставини справи, встановлені судом 20 листопада 2020 року ОСОБА_1 приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк» з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку, підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк» (а. с. 9). Позивачем також надано паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», підписаний відповідачем за допомогою ОТР-паролю (а. с. 10). На а. с. 11-14 виписка по рахунку відповідачки за період з 20 листопада 2020 року по 01 жовтня 2025 року. Відповідно до копії довідки за лімітами ОСОБА_1 на підставі кредитного договору №б/н від 20 листопада 2020 року за період з 20 листопада 2020 року по 12 жовтня 2025 було встановлено кредитні ліміти у розмірі 2 500 50 000 грн (а. с. 15). Відповідно до копії довідки за картками ОСОБА_1 відкрито рахунок № НОМЕР_1 та видано наступні картки: НОМЕР_2 , строком дії до липня 2027 року (а. с. 16). Згідно з розрахунком заборгованості за договором № б/н від 20 листопада 2020 року, станом на 12 жовтня 2025 року у відповідачки виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 64 444,13 грн, з яких 47 756,16 заборгованість за кредитом, 16 687,97 грн заборгованість за відсотками (а. с. 7-8). Позиція суду апеляційної інстанції Справа розглядається в порядку частини першої статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків. Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується у частині відмови у задоволенні позовних вимог, тому у решті апеляційним судом не переглядається. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає у повній мірі. Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. ст. 11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов`язків. За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно із ст. 3 ЗУ «Про електрону комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України). Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) викладено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц). Як встановлено судом, 20 листопада 2020 року відповідач підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, відповідно до якої погодився з тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також те, що він ознайомлений та згоден з умовами вказаного договору. Водночас позивач не дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення процентів за користування кредитними коштами, покликаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20, відповідно до яких ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Так, особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України). Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення (ч. 1 ст. 9 ЗУ «Про споживче кредитування»). До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до ЗУ «Про споживче кредитування», у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про споживче кредитування»). Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця (ст. 13 ЗУ «Про споживче кредитування»). Тлумачення вказаних норм свідчить, що: під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20), при цьому відступив від висновку Верховного Суду про те, що паспорт споживчого кредиту є невід`ємною складовою частиною спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц від 18 листопада 2020 року у справі № 313/346/20 та у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19 . Тому посилання в апеляційній скарзі на неврахування судом висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц, провадження № 61-13569св20, є безпідставним, оскільки дана судова практика не є актуальною. Таким чином, паспорт споживчого кредиту не є тим документом, який ЗУ «Про споживче кредитування» включає до форми договору про споживчий кредит. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі №754/644/21, провадження № 61-16783св23. Колегія суддів звертає увагу, що в анкеті-заяві, підписаній відповідачем, зазначено лише його анкетні дані, контактна інформація, відомості про майновий стан та трудову діяльність. Розмір кредитного ліміту, тип картки, строк повернення кредиту (користування ним), розмір процентів за користування кредитом в анкеті-заяві не зазначені. Паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», який підписано сторонами, визначає суми та ліміти кредиту, строк кредитування, процентну ставку, порядок нарахування та сплати процентів. Проте в паспорті споживчого кредиту зазначено, що інформація зберігає чинність та є актуальною до 01 липня 2021 року (а. с. 9). Окрім того у паспорті споживчого кредиту визначено три типи кредитних карток із різними умовами кредитування, однак у матеріалах справи відсутні відомості щодо типу кредитної, виданої ОСОБА_1 . Отже, вказаним спростовуються доводи апеляційної скарги, оскільки сам по собі факт користування відповідачем грошовими коштами не підтверджує, що розмір процентної ставки за користування кредитними коштами та інші істотні умови були погоджені з відповідачем на момент укладення договору. При цьому, судом першої інстанції правильно застосовано правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 щодо того, що не підписані Умови та Правила надання банківських послуг не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного шляхом підписання анкети-заяви. Таким чином, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами. У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду також указала на мінливість Правил надання банківських послуг ПриватБанку, тому їх не можна вважати складовою кредитного договору щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливість використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. З урахуванням зазначеного, переглянувши законність рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про те, апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, судові витрати, понесені АТ «Акцент Банк» у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, слід залишити за ним. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-банк» залишити без задоволення. Рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 27 лютого 2026 року в оскаржуваній частині залишити без змін. Судові витрати, понесені Акціонерним товариством «Акцент-банк» у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, залишити за ним. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий В. В. Оніщук Судді Л. О. Голота В. П. Рибчинський