Постанова КАС ВС № 280/393/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2026 року м. Київ справа № 280/393/24 адміністративне провадження № К/990/41299/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Загороднюка А.Г., суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року (суддя: Кисіль Р.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року (судді: Олефіренко Н.А., Божко Л.А., Лукманова О.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ від 04 грудня 2023 року №331, підписаний командиром військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності), в частині накладення на командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді суворої догани (пункт 2 наказу) та покладання на нього повної матеріальної відповідальності у розмірі 173 484,90 грн (пункт 3 наказу). Мотивуючи свої вимоги позивач зазначив, що оскаржуваний наказ є незаконним та таким, що прийнятий із порушенням вимог чинного законодавства, без врахування всіх обставин службових взаємовідносин, без належного встановлення та доведення його вини, а також за відсутності достатніх правових підстав для застосування дисциплінарного стягнення і покладення матеріальної відповідальності. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 04 грудня 2023 року №331 в частині пункту 2 щодо оголошення підполковнику ОСОБА_1 суворої догани. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивача вже було притягнуто до дисциплінарної відповідальності наказом відповідача від 21 вересня 2023 року №314 за те саме дисциплінарне правопорушення. При цьому в оскаржуваному наказі від 04 грудня 2023 року №331 відповідні обставини були лише більш детально конкретизовані. За таких обставин суд дійшов висновку, що пункт 2 оскаржуваного наказу про накладення дисциплінарного стягнення у виді суворої догани прийнято з порушенням вимог статті 91 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №551-XIV, оскільки позивача вже було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за це саме правопорушення. У зв`язку з цим суд визнав зазначений пункт наказу протиправним. Водночас щодо порушень, встановлених під час службового розслідування, суд першої інстанції погодився з висновками відповідача про наявність у діях позивача порушень вимог нормативно-правових актів, відображених в акті службового розслідування. Зокрема, стосовно використання позаштатної техніки та списання пального на її експлуатацію, суд першої інстанції підтвердив висновки службового розслідування про те, що позивачем, як командиром військової частини НОМЕР_2 , всупереч вимогам пункту 3.3 Інструкції про використання автомобільної техніки у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 12 грудня 2016 року №678, було введено в експлуатацію понаднормово чотири легкових автомобілі. Факт їх експлуатації підтверджується шляховими листами та наказами про введення техніки в експлуатацію. Суд установив, що внаслідок використання позаштатної автомобільної техніки було безпідставно використано пальне, що призвело до незаконного його списання в кількості, зокрема дизельне паливо - 410 літрів, що становить 349 кг, на суму 19 020,50 грн; автомобільний бензин А-80 - 2379 літрів, що становить 1784 кг, на суму 72 965,60 грн. Вартість нанесеної шкоди склала 91 986,10 грн. Посилання позивача на положення пункту 2.8 Керівництва з експлуатації автомобільної техніки в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 12 вересня 2002 року №219, відповідно до якого в умовах воєнного стану порядок використання машин встановлюється головнокомандувачем виду Збройних Сил України, суд першої інстанції відхилив. Суд зазначив, що матеріали справи не містять жодних доказів встановлення головнокомандувачем іншого порядку використання позаштатної автомобільної техніки в умовах воєнного стану. Стосовно виходу з ладу автомобіля HONDA CR-V, який не повинен був використовуватися як позаштатний, суд першої інстанції погодився з висновками службового розслідування про те, що позивач особисто, всупереч вимогам пункту 2.20 Положення про підготовку водіїв та інших фахівців автомобільної служби у Збройних Силах України та допуск їх до керування транспортними засобами, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 10 січня 1997 року №5, здійснював експлуатацію легкового автомобіля HONDA CR-V, військовий номер НОМЕР_3 . Суд установив, що внаслідок незаконного використання зазначеного транспортного засобу позивач допустив пошкодження його двигуна, що підтверджується актами технічного огляду від 11 вересня 2023 року та від 01 грудня 2023 року. Унаслідок цього державі було завдано матеріальної шкоди на суму 38 340,00 грн. Стосовно списання пального у зв`язку з внесенням до шляхових листів неправдивих даних, суд зазначив, що під час судового розгляду справи позивач підтвердив, що з метою формування резерву пального в умовах його недостатнього постачання, усно надавав розпорядження оформлювати для виїзду з метою доставки кореспонденції автомобілі з більшими нормами витрат пального, із подальшим списанням на них пального, а фактично для виконання зазначених завдань використовувати легкові автомобілі. Суд першої інстанції установив, що внаслідок надання позивачем підлеглому особовому складу вказівок щодо внесення до шляхових листів завідомо неправдивих даних було безпідставно списано: дизельне паливо - 131 літр, що становить 111 кг, на суму 6 049,50 грн; автомобільний бензин А-80 - 5431 літр, що становить 4073 кг, на суму 166 585,70 грн. Загальна сума завданої шкоди склала 172 635,20 гривень. При цьому розподілена в солідарному порядку сума завданої позивачем шкоди склала 43 158,80 грн. З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність покладення на позивача повної матеріальної відповідальності у загальному розмірі 173 484,90 грн та, відповідно, про законність пункту 3 оскаржуваного наказу. Доводи позивача про наявність виправданого службового ризику як підстави для звільнення від матеріальної відповідальності суд першої інстанції визнав необґрунтованими. Щодо цього суд зазначив, що основним завданням військової частини НОМЕР_2 є організація та забезпечення передачі службової документації між військовими частинами, у тому числі документів з обмеженим доступом (фельд`єгерська служба). Виконання таких завдань, з огляду на необхідність забезпечення збереження документації, не передбачає переміщення особового складу та техніки територіями безпосереднього ведення бойових дій. При цьому суд установив, що позивач здійснював службові переміщення прифронтовими територіями, однак поза межами районів безпосереднього бойового зіткнення з противником. Доказів виконання службових обов`язків в умовах підвищеного ризику, зокрема під обстрілами чи в умовах безпосереднього збройного зіткнення, позивач не надав. Матеріали справи не містять витягів із журналів бойових дій, бойових донесень чи інших документів на підтвердження таких обставин. Аргументи позивача про неврахування під час службового розслідування письмових пояснень військовослужбовців, які не були опитані комісією, суд першої інстанції відхилив. Суд зазначив, що позивач не звертався до комісії із клопотаннями про витребування додаткових документів чи опитування інших осіб, хоча, як вбачається з його письмових пояснень від 24 листопада 2023 року, був обізнаний зі своїми правами та обов`язками під час проведення службового розслідування. Водночас позивач мав право ініціювати перед комісією додаткове опитування осіб, яким були відомі обставини справи, однак таким правом не скористався. Крім того, до його письмових пояснень були долучені пояснення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які приєднано до матеріалів службового розслідування. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задоволено, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року скасовано в частині задоволених позовних про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04 грудня 2023 року №331 в частині пункту 2 щодо оголошення підполковнику ОСОБА_1 суворої догани, та прийнято у цій частини нове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року залишено без змін. Суд апеляційної інстанції визнав помилковими висновки суду першої інстанції щодо протиправності пункту 2 наказу про накладення на позивача суворої догани. Аналізуючи висновки суду першої інстанції про те, що позивача було двічі притягнуто до дисциплінарної відповідальності за один і той самий проступок, апеляційний суд зазначив, що перше дисциплінарне стягнення було застосовано до ОСОБА_1 за невиконання та неналежне виконання ним функціональних обов`язків як командира військової частини НОМЕР_2 . Натомість друге дисциплінарне стягнення стосувалося інших обставин та було накладене за грубі порушення порядку експлуатації автомобільної техніки у Збройних Силах України, незаконні дії керівного складу військової частини НОМЕР_2 щодо використання автомобільної техніки, які, за висновками службового розслідування, містили ознаки кримінального правопорушення, передбаченого статтею 410 Кримінального кодексу України, безпідставне списання пально-мастильних матеріалів посадовими особами військової частини, а також незаконне використання автомобільної техніки самим командиром військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 . За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що позивача двічі притягнуто до дисциплінарної відповідальності за один і той самий проступок, у зв`язку з чим скасував рішення суду першої інстанції в цій частині та відмовив у задоволенні відповідних позовних вимог. Щодо іншої частини позовних вимог суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції. Суд констатував, що позивачем не спростовано належними та допустимими доказами факт та розмір завданої шкоди, обставин крайньої необхідності як підстави для звільнення від матеріальної відповідальності суд апеляційної інстанції також не вбачав. Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування ОСОБА_1 , не погоджуючись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про задоволення позову. Касаційну скаргу подано з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). У касаційній скарзі скаржник зазначає про відсутність висновку щодо застосування статті 3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» до правовідносин, які складаються за умовами залучення до Збройних Сил України автомобільної техніки народного господарства, право власності на яку зберігається за суб`єктами господарювання. Зокрема, скаржник порушує питання визначення моменту, з якого збитки можуть вважатися такими, що завдані державі, а також часу та умов притягнення до матеріальної відповідальності особи, яку вважають винною у спричиненні відповідної шкоди. Крім того, скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 2.7 Керівництва з експлуатації автомобільної техніки у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 01 липня 2002 року №219, у період воєнного стану. На думку скаржника, зазначена норма, яку застосували суди, регулює порядок експлуатації автомобільної техніки виключно у мирний час, тоді як для умов воєнного стану Керівництво відсилає до окремого документа, який на момент виникнення спірних правовідносин не був прийнятий. Зокрема, щодо використання позаштатної автомобільної техніки скаржник зазначає, що суди безпідставно не застосували пункт 2.8 Керівництва з експлуатації автомобільної техніки у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 01 липня 2002 року №219. На його думку, це призвело до помилкового висновку про те, що використання позаштатної автомобільної техніки в умовах воєнного стану під час виконання завдань порушує вимоги керівних документів, зокрема Інструкції про використання автомобільної техніки у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 12 грудня 2016 року №678. Скаржник наголошує, що на момент виникнення спірних правовідносин в Україні діяв правовий режим воєнного стану, а тому суди мали застосовувати норми, які регулюють порядок використання автомобільної техніки саме в особливий період. Натомість суди, ухвалюючи рішення, виходили з норм, розрахованих на застосування у мирний час. При цьому, за твердженням скаржника, через відсутність належного нормативного врегулювання спірних питань на період воєнного стану суди фактично застосували аналогію права, поширивши на спірні правовідносини правила мирного часу, що, на його думку, є неправильним застосуванням норм матеріального права та призвело до передчасного притягнення його до матеріальної відповідальності. Крім того, скаржник вважає помилковими висновки судів щодо відсутності стану крайньої необхідності при виконанні ним службових завдань. Він зазначає, що суди, застосовуючи статтю 3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», звели поняття крайньої необхідності виключно до виконання бойового чи спеціального завдання в умовах безпосереднього бойового зіткнення з противником. На переконання скаржника, суди не врахували, що визначальним для оцінки правомірності його дій є не місце виконання завдання, а правова підстава для його виконання. Скаржник також зазначає, що використання позаштатної автомобільної техніки було зумовлене відсутністю достатньої кількості штатної техніки та необхідністю виконання бойового завдання, невиконання якого могло спричинити тяжкі наслідки. У зв`язку з цим скаржник вважає, що суди мали застосувати пункт 3 частини першої статті 9 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», відповідно до якого шкода, завдана внаслідок крайньої необхідності, не підлягає відшкодуванню, а особа звільняється від матеріальної відповідальності. Крім того, скаржник зазначає, що суди не надали належної оцінки відсутності в матеріалах справи акта оцінки збитків, складеного суб`єктом оціночної діяльності, що, на його думку, призвело до неправильного визначення вартості пального, використаного позаштатною автомобільною технікою. У зв`язку з цим скаржник вважає, що суди не застосували норму закону, яка підлягала застосуванню, а саме частину шосту статті 8 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі». Відповідно до зазначеної норми, до акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додається довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи чи організації та/або акт оцінки збитків, складений суб`єктом оціночної діяльності. На думку скаржника, застосування цієї норми було необхідним для уникнення помилок під час визначення розміру шкоди відповідачем. Також скаржник зауважує, що під час розгляду питання щодо відпрацювання наказів по вводу до штату автомобільної техніки суди застосували норми пункту 2.3, підпункту 3.1.3, підпункту 3.1.9. Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 16 липня 1997 року №300, однак не врахували спеціальні норми, які регулюють особливості забезпечення військової частини НОМЕР_2 . На переконання скаржника, суди повинні були застосувати пункти 2.4 та 2.8 зазначеного Положення, а також пункт 1.2 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07 квітня 2017 року №124. Скаржник зазначає, що відповідно до штату військова частина НОМЕР_2 у частині автомобільного забезпечення перебувала на забезпеченні військової частини НОМЕР_4 . У зв`язку з цим, на його думку, накази щодо введення в експлуатацію, закріплення та використання автомобільної техніки мали видаватися військовою частиною, на забезпеченні якої перебувала військова частина НОМЕР_2 , або іншим органом, визначеним старшим штабом. Неврахування цих обставин, на думку скаржника, призвело до помилкового висновку судів щодо правомірності походження відповідних наказів. Крім того, скаржник вважає помилковим застосування судами частини першої статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» під час вирішення питання про притягнення його до повної матеріальної відповідальності за організацію використання позаштатної автомобільної техніки під час виконання бойових (спеціальних) завдань. На його думку, дії щодо використання позаштатної автомобільної техніки в умовах воєнного стану не підпадають під підстави для повної матеріальної відповідальності, визначені цією нормою. На думку скаржник вважає, що суди мали застосувати частину другу статті 5 зазначеного Закону, яка передбачає обмежену матеріальну відповідальність військовослужбовців. Щодо виведення з ладу легкового автомобіля HONDA CR-V, військовий номер НОМЕР_3 , скаржник зазначає, що суди не приділили увагу і не дослідили питання права власності на зазначений транспортний засіб, хоча ця обставина, на його думку, має вирішальне значення для визначення підстав та порядку відшкодування шкоди. Зокрема, скаржник звертає увагу, що залучення автомобіля для потреб мобілізації відбулося не шляхом примусового відчуження чи вилучення майна, які тягнуть перехід права власності до держави або військової частини, а шляхом виконання часткового наряду на мобілізацію, виданого територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. На його думку, такий спосіб залучення транспортного засобу не є підставою для переходу права власності від підприємства до військової частини. Скаржник вважає, що неврахування цих обставин призвело до помилкового визначення власника автомобіля HONDA CR-V та неправильного застосування порядку відшкодування шкоди майну, залученому під час мобілізації. У зв`язку з цим він зазначає, що суди не застосували положення пунктів 36 та 38 Положення про військово-транспортний обов`язок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 року №1921. Крім того, скаржник вважає, що навіть за наявності шкоди її стягнення на користь держави є передчасним, оскільки пошкоджене майно не перебуває у державній власності, а держава на момент розгляду справи не здійснила відшкодування його вартості особам, які мають на це право. Також скаржник не погоджується з висновками судів щодо наявності його вини у пошкодженні автомобіля HONDA CR-V. На його думку, суди неправильно застосували пункт 2.20 Положення про підготовку водіїв та інших фахівців автомобільної служби у Збройних Силах України та допуск їх до керування транспортними засобами, затвердженого наказом Міністра оборони України від 10 січня 1997 року №5. Скаржник зазначає, що відповідно до бойового наказу командира військової частини НОМЕР_2 №1Т (підг. №14Т від 03 травня 2023 року) право керування транспортними засобами в районі виконання завдань було надано посадовій особі, яка виконувала обов`язки начальника вузла ФПЗ. Водночас суди не врахували, що згідно з наказами по стройовій частині ці обов`язки в районі виконання завдань виконував саме позивач. За твердженням скаржника, це свідчить про те, що використання автомобіля здійснювалося не самовільно чи безконтрольно, а уповноваженою посадовою особою відповідно до виданих наказів. Крім того, скаржник зазначає, що під час вирішення питання щодо визначення розміру шкоди, завданої внаслідок пошкодження двигуна автомобіля HONDA CR-V, військовий номер НОМЕР_3 , суди не надали належної оцінки відсутності в матеріалах справи акта оцінки збитків, складеного суб`єктом оціночної діяльності. На його думку, це призвело до неправильного визначення розміру завданої шкоди. У зв`язку з цим скаржник вважає, що суди не застосували положення статті 7 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі». Зазначена норма передбачає, що розмір шкоди визначається за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, чинних на момент вирішення питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності, а у разі відсутності таких даних - суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду. Скаржник наголошує, що двигун автомобіля HONDA CR-V не перебував на окремому бухгалтерському обліку, а відомості про його вартість у первинних бухгалтерських документах були відсутні, тому визначення розміру шкоди мало здійснюватися саме суб`єктом оціночної діяльності. Під час розгляду питань та оцінки правомірності та законності дій посадових осіб, які підписували довідку розрахунок вартості пошкодженого двигуна автомобіля HondaCR-V(в/н НОМЕР_3 ) суди не врахували вимоги статті 8 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі». Скаржник зазначає, що військова частина, в якій він проходив службу, перебувала на забезпеченні з автомобільного напряму у військовій частині НОМЕР_4 , а не у військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до частини шостої статті 8 зазначеного Закону до акта (висновку) за результатами розслідування додається довідка про вартісну оцінку шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи чи організації. На думку скаржника, довідка-розрахунок мала бути підписана посадовими особами саме військової частини НОМЕР_4 як відповідної служби забезпечення. Відтак, довідка-розрахунок, покладена судами в основу висновків щодо розміру шкоди, підписана неправомочними особами, а тому є неналежним доказом. Крім того, під час розгляду питання щодо притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності через пошкодження двигуна автомобіля Honda CR-V військовий номер НОМЕР_3 , суди помилково застосували частину першу статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі». На переконання скаржника, дії позивача під час експлуатації зазначеного транспортного засобу не підпадають під підстави для повної матеріальної відповідальності, визначені цією нормою. У зв`язку з цим скаржник вважає, що суди мали застосувати частину другу статті 5 зазначеного Закону, яка передбачає обмежену матеріальну відповідальність військовослужбовців. Щодо безпідставного списання паливно-мастильних матеріалів посадовими особами військової частини НОМЕР_2 скаржник зазначає, що відповідач безпідставно стягнув з нього шкоду у повному обсязі, а суди помилково визнали такі дії правомірними. Скаржник наголошує, що встановлені у справі обставини містять ознаки кримінального правопорушення, зокрема щодо незаконного списання пального, а тому окремі факти можуть бути встановлені виключно в межах кримінального провадження. При цьому, за матеріалами справи, шкода була спричинена діями групи осіб, а не виключно позивача. Скаржник зазначає, що особисто не здійснював передачу списаного пального для реалізації та не отримував від цього прибутку. За його твердженням, такі дії вчиняли інші особи, зазначені у матеріалах справи. Таким чином, на думку скаржника, відповідач, покладаючи на нього обов`язок відшкодувати шкоду та фактично визнаючи його винним, вийшов за межі наданих законом повноважень. У зв`язку з цим питання про відшкодування шкоди мало вирішуватися після завершення досудового розслідування та, у разі постановлення обвинувального вироку, шляхом пред`явлення цивільного позову в межах кримінального провадження. Також під час розгляду питання щодо всебічного з`ясування можливої вини позивача щодо надання підлеглому особовому складу наказів щодо фіктивного відправлення на маршрут автомобілів з більшою витратою пального суди застосували положення пункту 3 розділу IV Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21 листопада 2017 року №608 та дійшли висновку, що позивач не мав права самостійно опитувати інших військовослужбовців у межах службового розслідування. Водночас скаржник наголошує, що позивач особисто не проводив таких опитувань. Надані військовослужбовцями пояснення були адресовані «за місцем вимоги», а на їх бланках відсутній підпис позивача як особи, яка їх відбирала. На думку скаржника, суди мали врахувати інші положення розділу IV Порядку №608, відповідно до яких військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право подавати документи, що стосуються розслідування, а також вимагати опитування чи додаткового опитування осіб, яким відомі обставини правопорушення. Скаржник зазначає, що письмові пояснення були надані військовослужбовцями саме у зв`язку з проведенням службового розслідування та з метою встановлення обставин справи, а тому є документами, які стосуються предмета розслідування. Крім того, скаржник вважає, що суди не врахували положення пункту 3 розділу IV Порядку №608 щодо обов`язків осіб, які проводять службове розслідування, а саме вживати всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об`єктивного з`ясування обставин правопорушення, у тому числі встановлення обставин, які підтверджують або спростовують інформацію про його вчинення, а також пом`якшують чи обтяжують відповідальність особи. Крім того, під час вирішення питання щодо ступеня особистої вини посадових осіб військової частини НОМЕР_2 у зв`язку з незаконним списанням пального суди, на його думку, не керувалися вимогами закону та не надали належної оцінки індивідуальному характеру дій чи бездіяльності кожної із відповідних осіб. Натомість розмір шкоди було визначено шляхом арифметичного розподілу загальної суми шкоди між кількома особами у рівних частках, без встановлення конкретного обсягу вини кожної з них. У зв`язку з цим скаржник вважає, що суди не застосували положення пункту 3 Порядку №608, відповідно до якого службове розслідування проводиться, зокрема, для встановлення ступеня вини військовослужбовця, причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб. На переконання скаржника, зазначені норми підлягали застосуванню, оскільки метою службового розслідування є саме встановлення ступеня вини кожної особи, дії або бездіяльність якої стали причиною вчинення правопорушення та заподіяння шкоди. Позиція інших учасників справи Від відповідача відзив на касаційну скаргу не надходив. 08 грудня 2025 року позивача до суду касаційної інстанції надійшли додаткові письмові пояснення щодо неправильного застосування норм матеріального права судами попередніх інстанцій. 13 лютого 2026 року позивача до суду касаційної інстанції надійшли додаткові пояснення щодо неправильного застосування судами норм матеріального права. 23 лютого 2026 року позивача до суду касаційної інстанції надійшли додаткові пояснення щодо неправильного застосування судами норм матеріального права. 27 лютого 2026 року позивача до суду касаційної інстанції надійшли додаткові письмові пояснення. 07 травня 2026 року від позивача до суду касаційної інстанції надійшли клопотання про прискорення розгляду справи, заява про надання додаткових пояснень та доказів щодо прискорення розгляду справи. Рух касаційної скарги Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 20 листопада 2024 року (судді: Губська О.А., Білак М.В., Мацедонська В.Е.) поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження Запорізького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року; відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративт ного суду від 04 вересня 2024 року у справі № 280/393/24. Відповідно до Розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року №1369/0/78-24 призначено повторний автоматизований розподіл касаційної скарги у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Губської О.А. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 06 грудня 2024 року №16). Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 грудня 2024 року для розгляду справи №280/393/24 визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Загороднюк А.Г., судді: Єресько Л.О., Соколов В.М. Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2026 року призначено справу до розгляду. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи ОСОБА_1 є військовослужбовцем та у період з грудня 2022 року по листопад 2023 року обіймав посаду командира військової частини НОМЕР_2 . Сторонами у справі не заперечується, що штатом військової частини НОМЕР_2 в період 2023 року було передбачено утримання 5 одиниць легкових автомобілів та 2 одиниць вантажних автомобілів. Пунктами 37, 38 наказу позивача від 05 лютого 2023 року №8 (з основної діяльності) позаштатним начальником автомобільної служби військової частини НОМЕР_2 було призначено командира взводу забезпечення, позаштатним начальником служби паливно-мастильних матеріалів (далі - ПММ) призначено старшого техніка. Доказів доведення до відповідальних осіб зазначеного наказу матеріали справи не містять. На підставі наказів позивача у військовій частині було введено в експлуатацію таку автомобільну техніку: автофургон малотоннажний ГАЗ-2705, військовий номер НОМЕР_5 , наказом від 16 січня 2023 року №6; легковий автомобіль ВАЗ-21214, військовий номер НОМЕР_6 , наказом від 16 січня 2023 року №7; автофургон малотоннажний Peugeot Partner, військовий номер НОМЕР_7 , наказом від 16 січня 2023 року №8; легковий автомобіль УАЗ-3151, військовий номер НОМЕР_8 , наказом від 16 січня 2023 року №9; легковий автомобіль Chevrolet Niva, військовий номер НОМЕР_9 , наказом від 16 січня 2023 року №10; легковий автомобіль Mitsubishi L200, військовий номер НОМЕР_10 , наказом від 21 лютого 2023 року №3; легковий автомобіль ВАЗ-212140, військовий номер НОМЕР_11 , наказом від 13 березня 2023 року №7. У подальшому наказами позивача було введено в експлуатацію також: легковий автомобіль Honda CR-V, військовий номер НОМЕР_3 , наказом від 15 березня 2023 року №8; легковий автомобіль ВАЗ-212140, військовий номер НОМЕР_12 , наказом від 15 березня 2023 року №9; легковий автомобіль ЗАЗ Sens, військовий номер НОМЕР_13 , наказом від 15 березня 2023 року №10; легковий автомобіль УАЗ-3151, військовий номер НОМЕР_14 , наказом від 08 липня 2023 року №19. Відповідно до наказу від 07 травня 2023 року №136, на підставі бойового розпорядження відповідача від 19 квітня 2023 року, позивач з 07 травня 2023 року вибув в район виконання службових (бойових) завдань. Наказом відповідача від 05 вересня 2023 року №289 (з адміністративно-господарської діяльності) на підставі рапорту старшого офіцера фінансово-економічного відділу військової частини НОМЕР_1 було призначено службову перевірку за фактами правопорушень у діяльності служби пально-мастильних матеріалів, автомобільної служби та кадрової роботи, організації діяльності всіх служб логістичного забезпечення у військовій частині НОМЕР_2 в період з 07 по 20 вересня 2023 року. На виконання зазначеного наказу було проведено позапланову інвентаризацію військового майна та перевірку служб логістичного забезпечення військової частини НОМЕР_2 , за результатами якої складено відповідний акт (далі - Акт позапланової інвентаризації). У пункті 6.2 Акту позапланової інвентаризації зазначено: «Військова частина НОМЕР_2 знаходиться на забезпеченні у військовій частині НОМЕР_4 . Облік майна автомобільної служби заведений, але ведеться з порушеннями вимог наказу Міністерства оборони України від 17 серпня 2017 року №440 «Про затвердження Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України». Під час перевірки експлуатації та утримання автомобільної та спеціальної техніки військової частини НОМЕР_2 встановлено, що за штатом передбачено легкові автомобілі - 5 од, бортові автомобілі - 2 од, авторемонтна майстерня МТО-АТ (ЗІЛ-131) - 1 од, спеціальні автомобілі типу П-390П, П-391А, П-391-П) - 10 од, електроагрегат ЕСБ-4 - 1 од. В наявності перебуває автомобільна техніка в кількості 11 од (легкові автомобілі - 9 од, автофургони малотоннажні - 2 од), які можливо використовувати на штатних місцях автомобільної техніки військової частини НОМЕР_2 , а саме: легкові автомобілі - 5 од, бортові автомобілі - 2 од. Відповідно 4 од було отримано безпідставно, позаштатно, згідно з вимогами наказу Міністерства оборони України від 12 вересня 2002 року №219 «Керівництво з експлуатації автомобільної техніки в Збройних Силах України» пункту 3.3 Використання позаштатних машин забороняється. Позаштатні машини, які рахуються за військовою частиною, мають бути обслужені, законсервовані і поставлені на тривале зберігання. Так, відповідно до наказів командира військової частини НОМЕР_2 було введено в експлуатацію таку автомобільну техніку: автофургон малотоннажний ГАЗ-2705, шасі № НОМЕР_15 , військовий номер НОМЕР_5 наказ від 16 січня 2023 року №6; легковий автомобіль ВАЗ-21214, шасі № НОМЕР_16 , військовий номер НОМЕР_6 наказ від 16 січня 2023 року №7; автофургон малотоннажний Peugeot Partner, шасі № НОМЕР_17 , військовий номер НОМЕР_7 наказ від 16 січня 2023 року №8; легковий автомобіль УАЗ-3151, шасі № НОМЕР_18 , військовий номер НОМЕР_8 наказ від 16 січня 2023 року №9; легковий автомобіль Chevrolet Niva, шасі № НОМЕР_19 , військовий номер НОМЕР_9 наказ від 16 січня 2023 року №10; легковий автомобіль Mitsubishi L200, шасі № НОМЕР_20 , військовий номер НОМЕР_10 наказ від 21 лютого 2023 року №3; легковий автомобіль ВАЗ-212140, шасі № НОМЕР_21 , військовий номер НОМЕР_11 наказ від 13 березня 2023 року №7. Таким чином передбачену штатом автомобільну техніку (легкові та вантажні автомобілі) було укомплектовано на 100%. Після цього безпідставно наказами командира військової частини НОМЕР_2 було введено в експлуатацію таку автомобільну техніку: легковий автомобіль Honda CR-V, шасі № НОМЕР_22 , військовий номер НОМЕР_3 наказ від 15 березня 2023 року №8; легковий автомобіль ВАЗ-212140, шасі № НОМЕР_23 , військовий номер НОМЕР_12 наказ від 15 березня 2023 року №9; легковий автомобіль ЗАЗ Sens, шасі № НОМЕР_24 , військовий номер НОМЕР_13 наказ від 15 березня 2023 року №10; легковий автомобіль УАЗ-3151, шасі №3151-267934, військовий номер НОМЕР_14 наказ від 08 липня 2023 року №19. Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 08 березня 2023 року №5 «Про закріплення автомобільної техніки за підрозділами та водіями» закріплено 8 од автомобільної техніки з наявних 17 од, інша техніка наказами про закріплення за підрозділами не проводилась. Окремо слід зазначити, що в наказі командира військової частини НОМЕР_2 від 08 березня 2023 року №5 пунктом 2 визначено закріпити за станцією ФПЗ «Б» легкові автомобілі УАЗ-3151 військовий номер НОМЕР_8 та Chevrolet Niva військовий номер НОМЕР_9 при штатній потребі 1 од. автомобільної техніки та відсутності можливості заміни за рахунок інших зразків. Паркова документація з експлуатації техніки ведеться в пункті постійної дислокації з порушенням, а саме: книги не зареєстровані, ведуться з помилками та виправленнями. Техніка в районах виконання завдань експлуатується без паркової документації, без наряду на вихід машин, лише за шляховими листами. При проведення огляду техніки встановлено, що фактична кількість та номерні дані автомобільної техніки відповідають даним первинних документів та паспортів автомобілів, технічні талони машин в наявності. Під час перевірки автомобільної техніки виявлені такі недоліки: на автомобілях ГАЗ-66 військовий номер НОМЕР_25 , ГАЗ-66 військовий номер НОМЕР_26 , УАЗ-3151 військовий номер НОМЕР_14 спідометри не справні; на автомобілі Chevrolet Niva військовий номер НОМЕР_9 показники спідометра 406691 км, в шляховому листі записано показники спідометра 404288 км; на автомобілі ВАЗ-21214 військовий номер НОМЕР_12 показники спідометра 268314 км, в шляховому листі записано показники спідометра 268166 км на автомобілі Mitsubishi L200 військовий номер НОМЕР_10 показники спідометра 012642 км, в шляховому листі записано показники спідометра 10769 км; легковий автомобіль Honda CR-V військовий номер НОМЕР_3 знаходиться в технічно не справному стані, двигун демонтований та розібраний, має пошкодження масляного піддона двигуна (виламаний фрагмент), пошкодження внутрішніх конструктивних елементів передньої кришки двигуна, цепу та шестерень газорозподільного механізму. Службового розслідування з встановлення причин виходу з ладу та встановлення винних осіб не має. Під час перевірки виявлено ризики втрати військового майна на загальну суму 110 800,00 грн, а саме: на автофургон Peugeot Partner військовий номер НОМЕР_27 був безпідставно встановлений двигун, який було передано у військову частину НОМЕР_2 виконавчим комітетом Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської обл. за актом №4 від 02 серпня 2023 року. Зазначений двигун не поставлений на облік як за службою забезпечення, так й на бухгалтерський облік, що створює ризики втрати військового майна на загальну суму 34 800,00 грн; автомобільні шини 12.00х18 - 4 од ГАЗ-66 в/н НОМЕР_26 (згідно паспортних даних - ІІ категорії, 2020 року виготовлення, встановлені 31.08.2022) було безпідставно переставлено на ГАЗ-66 в/н НОМЕР_28 (згідно паспортних даних - V категорії), що створює ризик втрати військового майна на загальну суму 76 000,00 грн. Системної роботи з організації обліку автомобільної та спеціальної техніки не налагоджено, в книзі обліку наявності та руху автомобільної техніки (додаток 46) не внесено ПБШ ИАПЗ-755 зав. №86302, в графі «рахується в підрозділах» за більшість зразків записи відсутні, що свідчить про відсутність звірок з підрозділами. На деякі зразки зроблені записи про передачу техніки в підрозділ, але передача здійснювалась за накладними, а не за актами прийому-передачі основних засобів зі складанням актів технічного стану. В книзі обліку за номерами і закріплення озброєння, військової техніки та іншого військового майна (додаток 47) внесено 6 од. техніки з наявних 19 од. Водії, які експлуатують техніку в більшості випадків не відповідають визначеним в наказах по закріпленню техніки, деякі закріплені за машинами водії виключені зі списків частини. Паспорти на автомобілі не ведуться, закріплені за машинами водії частково не внесені, підписи про отримання ними машин відсутні, напрацювання машин в паспорти не внесені. Таким чином, облік та експлуатація автомобільної техніки у військовій частині НОМЕР_2 організовано з порушенням вимог наказу МОУ від 12 вересня 2002 року №219 «Керівництво з експлуатації автомобільної техніки в Збройних Силах України, вимог наказу Міністерства оборони України від 17 серпня 2017 року №440 «Про затвердження Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України », наказу МОУ від 16 липня 1997 року №300 «Про затвердження Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України», що сприяло виникненню безпідставної та безконтрольної експлуатації автомобільної техніки, порушень правил експлуатації, обслуговування та ремонту, створює ризики передчасного виходу з ладу машин, втрат та нестач матеріальних засобів». У пункті 7.3 Акту позапланової інвентаризації зазначено: «Військова частина НОМЕР_2 знаходиться на забезпеченні у військовій частині НОМЕР_29 . Облік майна служби ПММ заведений, але ведеться з порушеннями керівних документів, щомісячні звірки з військовою частиною, де перебуває на забезпеченні не проводяться всупереч вимог наказу Міністерства оборони України від 17 серпня 2017 року №440 «Про затвердження Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України». Під час перевірки комісією встановлено, що облікові дані майна служби ПММ військової частини НОМЕР_2 не відповідають обліковим даним за бухгалтерським обліком військової частини НОМЕР_29 , що створює передумову, ризик втрати військового майна на загальну суму 380 181,31 грн. При перевірці фактичної наявності майна служби ПММ складом внутрішньо-перевірочною комісії було складено протокол від 13 вересня 2023 року про нестачу майна служби ПММ. Отже, грубе порушення вимог наказу Міністерства оборони України від 17 серпня 2017 року №440 «Про затвердження Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України», наказу Міністерства оборони України від 16 липня 1997 року №300 «Про затвердження Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України» (зі змінами) призвели до несвоєчасного списання паливо-мастильних матеріалів, подання звітності та порушення ведення обліку служби ПММ, що створило ризики втрати військового майна на загальну суму 626 763,32 грн (протокол доданий до акту) що унеможливлює здійснити об`єктивну перевірку фактичної наявності майна служби ПММ військової частини НОМЕР_2 . Для вирішення ситуації, що склалась, є необхідність надати термін для приведення документації за зазначеною службою у відповідність до вимог наказу Міністерства оборони України від 17 серпня 2017 року №440 «Про затвердження Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України» та наказу Міністерства оборони України від 16 липня 1997 року №300 «Про затвердження Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України» (зі змінами), провести звірку з фінансово-економічною службою частини забезпечення. Після приведення обліку у відповідність до керівних документів, призначити комісію для перевірки господарської діяльності служби ПММ». В додатку до Акту позапланової інвентаризації зазначено, що під час проведення інвентаризації у військовій частині НОМЕР_2 , додатково було встановлено: … штатом військової частини НОМЕР_2 передбачена менша кількість автомобілів ніж є в наявності; автомобілі, які є в наявності та виведені поза штат, не законсервовані, не опломбовані та періодично використовуються у господарській діяльності військової частини НОМЕР_2 ; … автомобіль Honda CR-V знаходиться в пошкодженому стані (пошкодження двигуна). В актах технічного стану зазначено, що автомобіль знаходиться в задовільному стані. Автомобілем користувався виключно підполковник ОСОБА_1 (пояснення військовослужбовців ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ); списання паливо-мастильних матеріалів оформлювалось на автомобілі, які не здійснювали маршрути та закріплені за станцією А та Б (ГАЗ-66 2 од., Mitsubishi L200, Honda CR-V - останні використовувались виключно підполковником ОСОБА_1 пояснення військовослужбовців ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ). За попередньою оцінкою збитки завдані державі можуть сягнути понад 500 тис. грн. Пропозиції комісії щодо виявлених порушень: проведення службових розслідувань, встановлення винних осіб, притягнення до відповідальності, стягнення на користь держави завданих збитків. Позивач погодився з висновками комісії, про що свідчить його підпис у Акті позапланової інвентаризації. Пунктом 2 наказу відповідача від 21 вересня 2023 року №314 (з адміністративно-господарської діяльності) за недбале виконання функціональних обов`язків з контролю збереження і правильного використання військової техніки, витрати пального і інших матеріальних засобів, порушення вимог абзацу 1, 2 статті 58, абзаців 4, 7, 8 статті 59 розділу ІІ, статті 66, абзаців 3, 9, 15, 22, 29 статті 67 розділу ІІІ Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, відповідно до пункту «в» статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на позивача накладено дисциплінарне стягнення «Сувора догана». Під час судового розгляду позивач зазначив, що не оскаржував наказ відповідача від 21 вересня 2023 року №314. 28 вересня 2023 року до відповідача надійшла доповідна записка голови вищезазначеної комісії за наслідками службової перевірки, в якій для уточнення причин та умов, що сприяли вчиненню дисциплінарного правопорушення, за фактом якої проведено службову перевірку та ступеня вини командира військової частини НОМЕР_2 підполковника ОСОБА_1 , а також причини завдання шкоди, її розміру, запропоновано призначити службове розслідування. Наказом відповідача від 29 жовтня 2023 року №371 (з адміністративно-господарської діяльності) було призначене службове розслідування за фактом незаконного використання автомобільної техніки командиром військової частини НОМЕР_2 (позивачем) та безпідставного списання пально-мастильних матеріалів посадовими особами військової частини НОМЕР_2 , визначено склад такої комісії та визначено термін подання акту службового розслідування - до 15 листопада 2023 року. Наказом відповідача від 16 листопада 2023 року №404 (з адміністративно-господарської діяльності) було продовжено до 04 грудня 2023 року службове розслідування. Наказом відповідача від 06 листопада 2023 року №221 (по особовому складу) позивача звільнено з займаної посади і призначено до військової частини НОМЕР_30 офіцером резерву взводу резерву офіцерського складу роти резерву офіцерського складу. У період з 29 жовтня 2023 року по 03 грудня 2023 року було проведене службове розслідування, призначене наказом відповідача від 29 жовтня 2023 року №371, за наслідками якого складено Акт службового розслідування. Актом службового розслідування підтверджено раніше встановлені службовою перевіркою факти використання у військовій частині НОМЕР_2 позаштатної автомобільної техніки, безпідставного списання пального на таку техніку, виведення з ладу автомобіля Honda CR-V, незаконне списання пального з метою привласнення та передачі іншим стороннім особам. Наказом відповідача від 04 грудня 2023 року №331 (з основної діяльності) було: завершено службове розслідування, призначене наказом відповідача від 29 жовтня 2023 року №371 (п. 1); за порушення вимог статей 16, 36, 58, 59, 67 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, пунктів 1.10, 2,4 Керівництва з експлуатації автомобільної техніки в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 12 вересня 2002 року №219, пунктів 2.1, 2.5, 3.3, 3.40 Інструкції про використання автомобільної техніки у Міністерстві оборони та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 12 грудня 2016 року №678, пункту 2.20 Положення по підготовці водіїв та інших фахівців автомобільної служби у Збройних Силах України та допуску їх до керування транспортними засобами, затвердженого наказом Міністра оборони України від 10 січня 1997 року №5, пунктів 2.3, 3.1.3, 3.1.9 Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 16 липня 1997 року №300, відповідно до статей 45, 56 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України позивачу оголошено сувору догану (п. 2); відповідно до статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі, позивача притягнуто до повної матеріальної відповідальності на суму завданої шкоди у розмірі 173 484, 90 грн, до якої включено: 38 400,00 грн за шкоду завдану незаконним використанням військового та іншого майна, що призвело до його пошкодження, а саме виводу з ладу двигуна автомобіля HONDA CR-V в/н НОМЕР_3 ; 91986,10 грн за шкоду завдану незаконним використанням військового майна, а саме експлуатацію позаштатної автомобільної техніки, що призвело до безпідставного використання пального; 43 158,80 грн в солідарному порядку (172 635,20 / 4) за шкоду завдану державі у зв`язку з незаконним списанням пального, яке в подальшому було привласнено та передано третім особам з метою отримання прибутку (п. 3). З оскаржуваним наказом позивача було ознайомлено 11 грудня 2023 року. Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 14 грудня 2023 року №366 (по стройовій частині) з 14 грудня 2024 року позивача виключено зі списків військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення. Позивач, вважаючи наказ командира військової частини НОМЕР_2 від 14 грудня 2023 року №366 в частині накладення на нього дисциплінарного стягнення у вигляді сувора догана та покладання повної матеріальної відповідальності у розмірі 173 484,90 грн протиправним, звернувся до суду із цим позовом. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок та військову службу» (далі - Закон України «Про військовий обов`язок та військову службу») військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Згідно зі статтею 3 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначені Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України», яким затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут). Дисциплінарний статут визначає, що усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту. Відповідно до вимог статті 1 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Статтею 4 Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби. Відповідно до статті 45 Дисциплінарного статуту, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення корупційних діянь чи інших правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності. Відповідно до статті 69 Дисциплінарного статуту на вищих офіцерів можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) попередження про неповну службову відповідність; д) пониження у посаді. Відповідно до статті 84 Дисциплінарного статуту, прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини. Статтею 85 Дисциплінарного статуту визначено, що, службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягнути військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, воно може бути проведено особисто командиром, доручено офіцерові чи прапорщикові (мічманові), а у разі вчинення правопорушення рядовим (матросом) чи сержантом (старшиною) - також сержантові (старшині). Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут), який визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах. Відповідно до пункту 9 Статуту військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами. За приписами пункту 16 Статуту кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями. Згідно з пунктом 36 Статуту командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень. За віддання і виконання явно злочинного наказу (розпорядження) винні особи притягаються до відповідальності згідно із законом. Відповідно до приписів пункту 58 Статуту командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров`я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості. Командир (начальник) відповідно до посади, яку він займає, повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів. Згідно з пунктом 59 Статуту командир (начальник) зобов`язаний: знати, дотримуватися особисто та вимагати від особового складу неухильного дотримання норм міжнародного гуманітарного права; планувати роботу і здійснювати заходи щодо підтримання та удосконалення бойової та мобілізаційної готовності і вимагати їх виконання, своєчасно вносити до планів роботи необхідні зміни (уточнення), вживати заходів для охорони державної таємниці, забезпечення прихованого управління військами; негайно доповідати старшому командиру (начальнику) про кримінальне чи адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, вчинене підлеглим військовослужбовцем, а командир (начальник) військової частини (установи) - негайно повідомляти про це відповідному прокурору, а в разі вчинення кримінального чи адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією військовослужбовцем Збройних Сил України - начальнику відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України; знати стан справ у дорученій йому військовій частині, на кораблі (у підрозділі), ділові, морально-психологічні якості безпосередньо підпорядкованих військовослужбовців, бойову та іншу техніку, озброєння, що є в частині, на кораблі (у підрозділі), вміло керувати військовою частиною, кораблем (підрозділом) як у повсякденному житті, так і під час виконання бойових завдань; організовувати та безпосередньо керувати бойовою підготовкою, здійснювати контроль за її ходом, об`єктивно оцінювати досягнуті підлеглими результати, підбивати підсумки й заохочувати кращих, узагальнювати та впроваджувати передовий досвід у практику навчання особового складу, ефективно використовувати навчально-матеріальну базу, спрямовувати кошти та матеріальні засоби на вдосконалення цієї бази; постійно вдосконалювати особисту підготовку та майстерність підпорядкованих командирів (начальників), методи керівництва військовою частиною, кораблем (підрозділом), особисто проводити навчання та заняття з особовим складом військової частини, корабля (підрозділу), займатися правовим вихованням підлеглих, своєчасно вживати заходів для виконання завдань соціально-психологічного забезпечення бойової підготовки; завжди мати точні відомості про особовий склад, озброєння, боєприпаси, бойову та іншу техніку, пальне, матеріальні засоби (кошти), що є у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) за штатом, списком і в наявності; встановлювати у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) такий внутрішній порядок, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України; показувати приклад дисциплінованості, неухильного виконання вимог законодавства, наказів і розпоряджень командирів (начальників); бути ввічливим і справедливим у ставленні до підлеглих, не принижувати їх честі і гідності; постійно виховувати підлеглих у дусі гуманізму та людяності, спираючись при цьому на загальновизнані принципи міжнародного права; проводити роботу щодо зміцнення військової дисципліни, запобігання надзвичайним подіям, кримінальним та іншим правопорушенням серед особового складу, своєчасно виявляти й усувати їх причини; аналізувати стан військової дисципліни і об`єктивно доповідати про це старшому командирові (начальникові); виявляти чуйність та бути уважним до підлеглих, поєднувати вимогливість і принциповість з повагою до їх честі і гідності, вникати в проблеми їх побуту, забезпечувати соціальну та правову захищеність, у разі необхідності клопотати за них перед старшими командирами (начальниками); знати потреби і запити особового складу, приймати рішення за його заявами, скаргами та іншими зверненнями; організовувати своєчасну видачу всіх видів забезпечення та перевіряти його повноту; організовувати культурологічну роботу, створювати умови для зміцнення здоров`я та фізичного розвитку; здійснювати заходи щодо безпеки особового складу військової частини, корабля (підрозділу) та інших осіб під час роботи з озброєнням, бойовою та іншою технікою, обладнанням, проведення стрільб, навчань, несення вартової і внутрішньої (чергової та вахтової) служби, виконання інших військових обов`язків; не допускати до участі у бойових діях військовослужбовців з числа призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, які не пройшли курс базової загальновійськової підготовки або не мають бойового досвіду; особисто керувати кадровою роботою та відбором кандидатів для вступу до військових навчальних закладів; організовувати експлуатацію, збереження і використання за призначенням казармено-житлового фонду, комунальних споруд, інженерних мереж, наданих для розквартирування військових частин і підрозділів; контролювати додержання заходів пожежної безпеки у військовій частині, на кораблі (у підрозділі); вживати заходів для охорони довкілля в місцях розташування та дій військ; організовувати та здійснювати заходи, спрямовані на захист особового складу, озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки і майна від зброї масового ураження, звичайних засобів ураження; під час вирішення питань, пов`язаних з трудовою діяльністю працівників, суворо додержуватися законодавства про працю; вживати заходів для відшкодування матеріальних збитків, заподіяних військовій частині, кораблю (підрозділу). Відповідно до статті 26, 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення злочину військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах. Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів) визначено Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, який затверджений Наказом Міністра оборони України 21 листопада 2017 року № 608 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13 грудня 2017 року за №1503/31371 (далі - Порядок № 608). Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків, визначено Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03 жовтня 2019 року №160-IX (далі- Закон №160-IX у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Згідно з пунктами 2, 4, 5 частини першої статті 1 Закону №160-IX матеріальна відповідальність - це вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності. Пряма дійсна шкода (далі - шкода) - це збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано. Інше майно - нерухоме та рухоме державне майно (крім військового майна, закріпленого за військовою частиною, установою, організацією, закладом), майно, залучене під час мобілізації, а також грошові кошти. За змістом частини першої, другої статті 3 Закону №160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди. За приписами частини четвертої статті 3 Закону №160-IX переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом. Відповідно до частини першої статті 4 Закону №160-IX особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди. За правилами частини першої статті 6 Закону №160-IX особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: 1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій; 2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб; 3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин; 4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення; 5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей. Абзацом 1 частини другої статті 8 Закону №160-IX встановлено, що у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб. Частиною третьою статті 8 Закону №160-IX передбачено, що розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць. Частинами шостою - восьмою статті 8 Закону №160-IX встановлено, що за результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності. Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис. У разі якщо шкоду завдано кількома особами, у наказі командира (начальника) визначаються суми, що підлягають стягненню окремо з кожної особи, з урахуванням ступеня вини і конкретних обставин завдання ними шкоди. Приписами статті 9 Закону №160-IX визначено, що завдана шкода не підлягає відшкодуванню, а особи звільняються від матеріальної відповідальності у разі, якщо шкоду завдано внаслідок: 1) дії непереборної сили; 2) необхідної оборони; 3) крайньої необхідності; 4) виконання наказу або розпорядження командира (начальника), крім випадків виконання явно злочинного наказу або розпорядження; 5) виправданого службового ризику; 6) затримання особи, що вчинила злочин, фізичний або психічний примус; 7) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Шкода не підлягає відшкодуванню у випадку смерті винної особи. Обставини, що виключають матеріальну відповідальність, підлягають встановленню під час проведення розслідування. В силу положень частини першої статті 14 Закону №160-IX наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Частинами першою та другою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Спір у цій справі виник щодо правомірності пунктів 2, 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 04 грудня 2023 року №331, яким позивача - командира військової частини НОМЕР_2 підполковника ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді суворої догани та повної матеріальної відповідальності у розмірі 173 484,90 грн. Підставою для застосування дисциплінарного стягнення та притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності стало те, що ОСОБА_1 належним чином не організував експлуатацію автомобільної техніки у підпорядкованій військовій частині відповідно до своїх функціональних обов`язків, в результаті чого експлуатувалась позаштатна автомобільна техніка, що призвело до недоцільного використання палива, виходу з ладу двигуна легкового автомобіля HONDA CR-V військовий номер НОМЕР_3 , безконтрольної експлуатації автомобільної техніки підрозділами військової частини в районі виконання завдань, незаконних наказів на фіктивне списання пального шляхом внесення в шляхові листи автомобілів завідомо неправдивої інформації та передумов для його незаконного використання, в тому числі передачі та продажу стороннім особам, з метою отримання прибутку, що призвело до завдання шкоди державі на загальну суму 302 961,30 грн, яка включає в себе шкоду: - 91 986,10 грн внаслідок безпідставного введення в експлуатацію позаштатної автомобільної техніки з подальшим її використанням; - 38 340,00 грн внаслідок виведення з ладу двигуна автомобіля HONDA CR-V військовий номер НОМЕР_3 ; - 172 635,20 грн внаслідок незаконного використання та привласнення пального. У зв`язку з цим ОСОБА_1 притягнуто до повної матеріальної відповідальності на суму завданої шкоди у розмірі 173 484,90 грн, до якої включено: - 91 986,10 грн за безпідставне введення в експлуатацію позаштатної автомобільної техніки з подальшим її використанням; - 38 340,00 грн за виведення з ладу двигуна автомобіля HONDA CR-V військовий номер НОМЕР_3 ; - 43 158,80 грн (у солідарному порядку 172 635,20/4) як частині шкоди від незаконного використання та привласнення пального. Суд першої інстанції, оцінюючи правомірність пунктів 2 та 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 04 грудня 2023 року №331, дійшов висновку про незаконність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Суд виходив із того, що позивача вже було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за це саме порушення наказом відповідача від 21 вересня 2023 року №314, а тому визнав пункт 2 оскаржуваного наказу протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Водночас суд першої інстанції визнав доведеними порушення, встановлені відповідачем у ході службового розслідування, які, на думку суду, призвели до завдання шкоди державі. З огляду на це суд дійшов висновку про правомірність пункту 3 оскаржуваного наказу в частині покладення на позивача повної матеріальної відповідальності у визначеному розмірі. На противагу цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність пункту 2 оскаржуваного наказу, зазначивши, що наказом відповідача від 21 вересня 2023 року №314 позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за інше правопорушення, відмінне за своїм змістом від дисциплінарного проступку, покладеного в основу прийняття наказу від 04 грудня 2023 року №331. При цьому апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності виявлених відповідачем порушень, зазначивши, що позивач не спростував їх належними та допустимими доказами, а тому також визнав правомірним пункт 3 оскаржуваного наказу. Позивач не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у частині встановлених порушень, вважаючи, що суди неправильно застосували норми матеріального права та безпідставно дійшли висновку про наявність підстав для притягнення його до дисциплінарної та повної матеріальної відповідальності. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Суд зазначає таке. Стосовно використання позаштатної автомобільної техніки Відповідно до висновків акта службового розслідування, штатною нормою для військової частини НОМЕР_2 було передбачено використання 7 одиниць автомобільної техніки, з них: 5 - легкові автомобілі; 2- вантажні автомобілі. Упродовж січня-березня 2023 року наказами командира військової частини НОМЕР_2 було введено в експлуатацію автомобільну техніку, зокрема: автофургон малотоннажний ГАЗ-2705, шасі № НОМЕР_15 , військовий номер НОМЕР_5 наказ від 16 січня 2023 року №6; легковий автомобіль ВАЗ-21214, шасі № НОМЕР_16 , військовий номер НОМЕР_6 наказ від 16 січня 2023 року №7; автофургон малотоннажний Peugeot Partner, шасі № НОМЕР_17 , військовий номер НОМЕР_7 наказ від 16 січня 2023 року №8; легковий автомобіль УАЗ-3151, шасі № НОМЕР_18 , військовий номер НОМЕР_8 наказ від 16.01.2023 №9; легковий автомобіль Chevrolet Niva, шасі № НОМЕР_19 , військовий номер НОМЕР_9 наказ від 16 січня 2023 року №10; легковий автомобіль Mitsubishi L200, шасі № НОМЕР_20 , військовий номер НОМЕР_10 наказ від 21 лютого 2023 року №3; легковий автомобіль ВАЗ-212140, шасі № НОМЕР_21 , військовий номер НОМЕР_11 наказ від 13 березня 2023 року №7. Після цього, у березні та липні 2023 року, наказами командира військової частини НОМЕР_2 було додатково введено в експлуатацію: легковий автомобіль Honda CR-V, шасі № НОМЕР_22 , військовий номер НОМЕР_3 наказ від 15 березня 2023 року №8; легковий автомобіль ВАЗ-212140, шасі № НОМЕР_23 , військовий номер НОМЕР_12 наказ від 15 березня 2023 року №9; легковий автомобіль ЗАЗ Sens, шасі № НОМЕР_24 , військовий номер НОМЕР_13 наказ від 15 березня 2023 року №10; легковий автомобіль УАЗ-3151, шасі №3151-267934, військовий номер НОМЕР_14 наказ від 08 липня 2023 року №19. За висновками службового розслідування, командиром військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 всупереч вимог пункту 3.3 Інструкції про використання автомобільної техніки у Міністерстві оборони та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 12 грудня 2016 року № 678, а також пункту 4.36 Положення про забезпечення Збройних Сил України пальним і технічними засобами служби пального на мирний час, введено в експлуатацію 4 легкових автомобіля, що призвело, зокрема до використання позаштатної автомобільної техніки та безпідставного списання палива за неї. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, визнав обґрунтованими висновки акта службового розслідування, що позивач ввів в порушення пункту 3.3 Інструкції про використання автомобільної техніки у Міністерстві оборони та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 12 грудня 2016 року № 678, понад штатом 4 легкових автомобіля. При цьому суд першої інстанції встановив, що безпідставна експлуатація HONDA CR-V військовий номер НОМЕР_3 , підтверджується шляховими листами від 28 квітня 2023 року №27, від 07 травня 2023 року №38, від 17 травня 2023 року №46, від 25 травня 2023 року №52, від 04 червня 2023 року №62, а також наказом про ввід в експлуатацію техніки від 15 березня 2023 року №8. У результаті експлуатації зазначеного транспортного засобу було безпідставно списано 410 літрів дизельного пального. Безпідставна експлуатація ВАЗ-212140 військовий номер НОМЕР_12 підтверджується шляховими листами від 01 квітня 2023 року №17, від 14 квітня 2023 року №22, від 23 квітня 2023 року №23, від 26 квітня 2023 року №26, від 26 липня 2023 року №109, від 15 серпня 2023 року №125, від 25 серпня 2023 року №139, від 04 вересня 2023 року №148, від 14 вересня 2023 року №152, а також наказом про ввід в експлуатацію техніки від 15 березня 2023 року №9. Кількість безпідставно списаного палива (бензин А-80) становить 706 літрів. Безпідставна експлуатація ЗАЗ СЕНС військовий номер НОМЕР_13 підтверджується шляховими листами від 13 квітня 2023 року №21, від 23 квітня 2023 року №24, від 26 квітня 2023 року №25, від 05 травня 2023 року №36, від 15 травня 2023 року №42, від 25 травня 2023 року №54, від 04 червня 2023 року №58, від 14 червня 2023 року №72, від 24 червня 2023 року №78, від 26 червня 2023 року №81, від 06 липня 2023 року №90, від 16 липня 2023 року №103, від 26 липня 2023 року №110, від 05 серпня 2023 року №114, від 16 серпня 2023 року №132, від 16 вересня 2023 року №151, а також наказом про ввід в експлуатацію техніки від 15 березня 2023 року №10. Обсяг безпідставно списаного бензину А-80 за результатами його експлуатації склав 1278 літрів. Безпідставна експлуатація УАЗ-3151 військовий номер НОМЕР_14 підтверджується шляховими листами від 26 червня 2023 року №80, від 24 серпня 2023 року №140, від 04 вересня 2023 року №145, від 14 вересня 2023 року №157, від 24 вересня 2023 року №161, а також наказом про ввід в експлуатацію техніки від 08.07.2023 №19. Кількість безпідставно списаного бензину А-80 становить 395 літрів. На підставі наведених доказів суд першої інстанції дійшов висновку, що внаслідок експлуатації позаштатної автомобільної техніки було безпідставно використано та незаконно списано пальне в такій кількості: дизельне паливо - 410 літрів, що становить 349 кг (410 Ч 0,85), на суму 19 020,50 грн (349 Ч 54,50 грн); автомобільний бензин А-80 - 2379 літрів, що становить 1784 кг (2379 Ч 0,75), на суму 72 965,60 грн (1784 Ч 40,90 грн). Таким чином, суд першої інстанції визнав доведеним факт завдання шкоди державі на загальну суму 91 986,10 грн. Водночас суд першої інстанції відхилив посилання позивача на приписи пункту 2.8 Керівництва з експлуатації автомобільної техніки у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 01 липня 2002 року № 219, оскільки жодного доказу встановлення головнокомандувачем виду Збройних Сил України іншого порядку використання позаштатної автомобільної техніки у воєнний час матеріали справи не містять. Не погоджуючись із такими висновками, позивач у касаційній скарзі порушує перед судом касаційної інстанції питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій положень пунктів 2.7 та 2.8 Керівництва з експлуатації автомобільної техніки у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 01 липня 2002 року № 219, у системному взаємозв`язку із пунктом 3.3 Інструкції про використання автомобільної техніки у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 12 грудня 2016 року №

678. Оцінюючи в розрізі доводів касаційної скарги правомірність зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд зазначає таке. Основні положення з використання, технічного обслуговування, транспортування, контролю за технічним станом і експлуатацією автомобільної техніки в Збройних Силах України визначено Керівництвом з експлуатації автомобільної техніки в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністра оборони України від 12 вересня 2002 року № 219 (далі - Керівництво № 219). Питання використання машин визначено розділом 2 зазначеного Керівництва. Відповідно до підпункту 2.3 розділу 2 Керівництва № 219 використання машин планується та здійснюється в межах установлених річних норм витрати моторесурсів відповідно до Вимог Керівництва щодо визначення річних норм витрати моторесурсів автомобільної техніки у Збройних Силах України на мирний час. Згідно з підпунктом 2.6 розділу 2 Керівництва № 219 до використання допускаються справні, які пройшли технічне обслуговування та підготовлені до роботи, машини. Підпунктом 2.7 Керівництва № 219 встановлено, що в мирний час забороняється використання машин, зокрема позаштатних та тих, що використали ліміт моторесурсів. Разом із тим підпунктом 2.8 Керівництва № 219 передбачено, що у воєнний час порядок використання машин встановлюється головнокомандувачем виду Збройних Сил України. Порядок і особливості використання машин у Збройних Силах України визначено Інструкцією про використання автомобільної техніки у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 12 грудня 2016 року №678. Питання планування, порядку та обліку використання машин врегульовано розділом 3 зазначеної Інструкції. Згідно з пунктом 3.1 розділу 3 Інструкції № 678 планування, порядок та облік використання машин здійснюється у військових частинах відповідно до цієї Інструкції у межах річних норм витрат моторесурсів автомобільної техніки на мирний час та виділених лімітів пального. Відповідно до пункту 3.2 розділу 3 Інструкції № 678 планування використання машин має забезпечити бойову готовність, бойове чергування, виконання планів бойової підготовки та господарської діяльності військових частин, ефективне та безаварійне використання машин і економне використання пального. Згідно з пунктом 3.3 розділу 3 Інструкції № 678 використання позаштатних машин забороняється. Позаштатні машини, які числяться за військовою частиною, мають бути обслужені, законсервовані і поставлені на тривале зберігання. Отже, Керівництвом №219 визначено загальні засади експлуатації автомобільної техніки, зокрема встановлено, що у мирний час забороняється використання позаштатних машин (пункт 2.7), а у воєнний час порядок використання машин визначається головнокомандувачем виду Збройних Сил України (пункт 2.8). Водночас Інструкцією №678, яка є спеціальним та пізніше прийнятим у часі нормативним актом у сфері порядку використання автомобільної техніки, у пункті 3.3 передбачено, що усі позаштатні машини, що числяться за частиною, підлягають обов`язковому обслуговуванню, консервації та постановці на тривале зберігання та їх використання забороняється. Доводи скаржника про те, що Інструкція № 678 застосовується виключно в умовах мирного часу, не узгоджуються зі змістом її положень та способом нормативного регулювання використання автомобільної техніки у Збройних Силах України. Так, пункт 3.1 Інструкції №678 дійсно містить посилання на здійснення планування використання машин «у межах річних норм витрат моторесурсів автомобільної техніки на мирний час». Однак зазначене формулювання стосується виключно порядку планування та нормування витрат моторесурсів і не визначає меж дії Інструкції № 678 загалом. Натомість пункт 3.3 Інструкції №678 сформульований як самостійна заборона та встановлює, що використання позаштатних машин забороняється, а такі машини мають бути законсервовані та поставлені на тривале зберігання. При цьому положення Інструкції №678, зокрема пункту 3.3, не містять застережень чи винятків щодо можливості використання позаштатних машин у воєнний час. Пункт 2.8 Керівництва №219, на який посилався позивач, не скасовує та не змінює нормативну заборону, встановлену Інструкцією №678. Зміст зазначеної норми свідчить лише про визначення суб`єкта, уповноваженого встановити спеціальний порядок використання автомобільної техніки в умовах воєнного часу, - Головнокомандувача відповідного виду Збройних Сил України. Водночас до моменту встановлення такого спеціального порядку продовжують діяти чинні нормативні приписи, які регулюють порядок використання автомобільної техніки, зокрема й заборона на використання позаштатних машин, передбачена пунктом 3.3 Інструкції №

678. Разом з тим судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено факту прийняття Головнокомандувачем відповідного виду Збройних Сил України будь-якого рішення, яким було б визначено інший порядок використання позаштатної автомобільної техніки у воєнний час. Касаційна скарга також не містить доводів чи доказів, які б спростовували зазначений висновок. За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що введення позивачем, як командиром військової частини НОМЕР_2 , в експлуатацію понадштатно 4 легкових автомобілів суперечило встановленому нормативному порядку використання автомобільної техніки та порушувало заборону, передбачену пунктом 3.3 Інструкції №

678. Посилання скаржника на те, що він діяв у стані крайньої необхідності, оскільки був змушений використовувати позаштатну автомобільну техніку для виконання бойових завдань із доставки секретної кореспонденції у зв`язку з недостатньою кількістю штатних транспортних засобів, не можуть бути прийняті до уваги. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 9 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» особи звільняються від матеріальної відповідальності у разі, якщо шкоду завдано внаслідок крайньої необхідності. У розумінні зазначеної норми крайня необхідність - це вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам держави з метою усунення реальної та безпосередньої небезпеки, яка загрожує державним, суспільним або приватним інтересам, за умови, що така небезпека не могла бути усунута іншими засобами, а заподіяна шкода є менш значною, ніж та, якій вдалося запобігти. Отже, право на заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності виникає лише за наявності сукупності передбачених законом умов, зокрема коли заподіяння шкоди є вимушеним, крайнім та єдино можливим способом усунення небезпеки. Сам по собі факт існування певної небезпеки або складних умов виконання завдань не свідчить про наявність стану крайньої необхідності. Якщо особа мала можливість усунути небезпеку іншим способом, не пов`язаним із порушенням установленого порядку чи заподіянням шкоди охоронюваним законом інтересам, підстави для застосування положень про крайню необхідність відсутні. При цьому стан крайньої необхідності передбачає тимчасовий, винятковий та вимушений характер дій особи, спрямованих на негайне усунення реальної небезпеки. В межах спірних правовідносин позивачем не доведено, що через неможливість виконання завдань за допомогою передбаченої штатом військової частини НОМЕР_2 техніки існувала реальна та безпосередня загроза охоронюваним інтересам держави, суспільства чи окремих осіб, а також що усунути таку загрозу іншим способом було неможливо. Зокрема, матеріали справи не містять доказів того, що наявної штатної техніки було об`єктивно недостатньо для виконання поставлених завдань; позивач звертався до вищого командування з рапортами щодо розширення штату техніки або отримання дозволу чи погодження на використання позаштатних автомобілів; у позивача була відсутня можливість організувати виконання відповідних завдань іншим способом; саме зазначені чотири транспортні засоби були необхідними та незамінними для виконання поставлених завдань. Крім того, встановлені судами обставини свідчать про те, що введені понад штат чотири легкові автомобілі використовувалися систематично та протягом тривалого часу як постійний елемент забезпечення діяльності військової частини. За таких обставин використання позаштатної техніки не може розцінюватися як тимчасовий, вимушений та винятковий захід, спрямований на негайне усунення небезпеки. Напроти, фактично йдеться про використання позаштатних транспортних засобів у повсякденній діяльності військової частини з відступом від установленого нормативного порядку. Факт важливості виконуваних військовою частиною завдань не може кваліфікуватися як наявність стану крайньої необхідності та виправдовувати тривале використання позаштатної автомобільної техніки поза межами встановленого правового регулювання. З огляду на наведене посилання скаржника на те, що він діяв у стані крайньої необхідності, є необґрунтованими. Доводи скаржника щодо неправильного застосування судами положень частини шостої статті 8 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», з підстав відсутності в матеріалах справи акта оцінки збитків, складеного суб`єктом оціночної діяльності, що призвело до неправильного визначення вартості пального, використаного позаштатною автомобільною технікою, не заслуговують на увагу з огляду на таке. Відповідно до частини шостої статті 8 зазначеного Закону до акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності. Аналіз наведених положень вказує на те, що законодавець передбачив альтернативний спосіб документального підтвердження розміру шкоди, завданої державі. Зокрема, підтвердженням розміру шкоди може бути як довідка про вартісну оцінку завданої шкоди, так і акт оцінки збитків, складений суб`єктом оціночної діяльності, або ж обидва документи одночасно. Використання у нормі законодавчої конструкції «та/або» свідчить про відсутність обов`язку щодо одночасного подання і довідки про вартісну оцінку шкоди, і акта оцінки збитків. Судами попередніх інстанцій установлено, що до акта службового розслідування відповідачем було долучено відповідну довідку про вартісну оцінку завданої шкоди. За таких обставин відсутність у матеріалах справи акта оцінки збитків, складеного суб`єктом оціночної діяльності, саме по собі не свідчить про неправильне застосування судами положень частини шостої статті 8 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі». Водночас касаційна скарга скаржника не містить конкретних мотивованих заперечень щодо неправильності здійснено судами розрахунку вартості пального використаного позаштатною автомобільною технікою під час виконання бойових завдань. Аргументи скаржника про незастосування судами попередніх інстанцій положень пунктів 2.4 та 2.8 Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України №300, Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07 квітня 2017 року № 124, у контексті тверджень про те, що накази щодо введення в експлуатацію автомобільної техніки мали видаватися військовою частиною, на забезпеченні якої перебувала військова частина НОМЕР_2 , або іншим органом, визначеним старшим штабом, не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій щодо порушення позивачем порядку використання автомобільної техніки та не впливають на правильність вирішення спору по суті. Доводи скаржника щодо неправильного застосування судами частини першої статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» під час розгляду питання про притягнення його до повної матеріальної відповідальності з посиланням на те, що його дії щодо використання позаштатної автомобільної техніки під час воєнного стану для виконання бойових завдань не підпадають під умови притягнення військовослужбовців до повної матеріальної відповідальності є необґрунтованими, адже такі не спростовують юридичних умов застосування частини першої статті 6 Закону, а фактично зводяться до загальних посилань на воєнний стан і характер виконуваних завдань, які самі по собі не впливають на вид матеріальної відповідальності. Для визначення виду матеріальної відповідальності вирішальне значення має характер установленого судами правопорушення та спосіб заподіяння шкоди. У цій справі судами встановлено, що шкода державі виникла внаслідок прийняття позивачем, як командиром військової частини НОМЕР_1 , наказів щодо введення в експлуатацію позаштатної автомобільної техніки всупереч установленому нормативному порядку її використання. Наслідком таких дій стало безпідставне використання пального, вихід з ладу двигуна автомобіля HONDA CR-V, військовий номер НОМЕР_3 , а також створення умов для безконтрольної експлуатації автомобільної техніки підрозділами військової частини в районі виконання завдань. За своїм змістом зазначені дії виходять за межі звичайного порушення правил обліку чи організації використання майна та свідчать про безпосереднє втручання у порядок експлуатації військового майна з прийняттям рішень, що безпосередньо призвели до його неправомірного використання та настання шкоди. Посилання скаржника на частину другу статті 5 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» фактично зводиться до переоцінки встановлених судами фактичних обставин та не спростовує правової кваліфікації дій як таких, що спричинили шкоду внаслідок свідомих управлінських рішень, а не лише неналежного контролю чи бездіяльності. Стосовно виведення з ладу двигуна автомобіля HONDA CR-V (який не повинен був використовуватися як позаштатний) Згідно з актом службового розслідування, командир військової частини НОМЕР_2 підполковник ОСОБА_1 внаслідок незаконного використання військового майна, а саме автомобіля HONDA CR-V військовий номер НОМЕР_31 К3 допустив пошкодження його двигуна. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по технічній частині) від 15 березня 2023 року №8 легковий автомобіль HONDA CR-V військовий номер НОМЕР_3 був закріплений за водієм-електриком станції ФПЗ солдатом ОСОБА_14 . Водночас, згідно з поясненнями останнього, він фактично зазначеним транспортним засобом не користувався та керування ним не здійснював. Автомобіль HONDA CR-V військовий номер НОМЕР_3 в пункті постійної дислокації та в районі виконання завдань експлуатував особисто позивач, що є порушенням пункту 2.20 Положення по підготовці водіїв та інших фахівців автомобільної служби у Збройних Силах України та допуску їх до керування транспортними засобами. Судом першої інстанції встановлено, що використання автомобіля HONDA CR-V військовий номер НОМЕР_31 К3 особисто позивачем підтверджується поясненнями військовослужбовців ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_14 , а також поясненнями самого позивача, наданими під час судового розгляду. Зокрема, відповідно до пояснень штаб-сержанта ОСОБА_18 , який перебував в районі виконання завдань з 05 серпня 2023 року по 10 серпня 2023 року, заправка автомобіля HONDA CR-V військовий номер НОМЕР_3 у зазначений період здійснювалася ним особисто на станції ФПЗ «А», без запису в шляховому листі, при цьому за кермом автомобіля завжди перебував позивач. Пальне, яким заправлявся автомобіль HONDA CR-V військовий номер НОМЕР_3 , списувалося за шляховими листами, у яких зазначалися маршрути доставки кореспонденції, на які зазначений автомобіль фактично не виїжджав, а підписи в таких шляхових листах ставили інші водії, які на даному автомобілі ніколи не їздили, що підтверджується поясненнями ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_14 ОСОБА_20 , ОСОБА_21 . Згідно пояснення майора ОСОБА_17 , такий порядок списання пального відбувався за прямою вказівкою підполковника ОСОБА_1 . Судом першої інстанції зазначено, що жодного додаткового водія не було допущено до керування автомобілями HONDA CR-V військовий номер НОМЕР_3 та MITSUBISHI L200 військовий номер НОМЕР_10 . При цьому позивач пояснив, що під час керування ним особисто автомобілем HONDA CR-V військовий номер НОМЕР_31 К3 10 червня 2023 року в районі виконання завдань, при поверненні з рекогносцировки щодо розміщення станцій ФПЗ у м. Новомосковськ, він почув різкий звук в піддоні двигуна, зупинив машину та побачив під машиною та на дорозі масляний слід. Після цього ним було організовано евакуацію автомобіля HONDA CR-V на станцію ФПЗ, а в подальшому в пункт постійної дислокації військової частини НОМЕР_2 . Із акта технічного стану автомобіля HONDA CR-V військовий номер НОМЕР_3 від 01 грудня 2023 року, судом першої інстанції встановлено, що «двигун знаходиться в розібраному стані, ланцюг ГРМ порваний, відламано 3 рокера, пробита передня кришка картера двигуна та передня кришка ГРМ». Крім того, із акта технічного стану від 11 вересня 2023 року № 281, складеного за результатами технічного огляду зазначеного автомобіля у військовій частині НОМЕР_2 , встановлено, що під час технічного огляду автомобіля HONDA CR-V військовий номер НОМЕР_31 К3 зафіксовано аналогічні пошкодження та зроблено висновок про те, що причиною передчасного зносу або пошкодження транспортного засобу стало порушення порядку його експлуатації та неналежне знання матеріально-технічної бази, що призвело до виходу автомобіля з ладу. Комісією також було рекомендовано призначити службове розслідування за цим фактом. Разом з тим позивачем, як командиром військової частини, в порушення вимог статті 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та розділу ІІ Порядку №608, не було призначено службове розслідування по факту виходу з ладу автомобіля. Оцінюючи наведені обставини у сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що порушення позивачем установленого порядку експлуатації автомобіля HONDA CR-V, військовий номер НОМЕР_3 , призвело до виходу з ладу його двигуна та, як наслідок, до завдання матеріальної шкоди державі. Суд також виходив із того, що зазначений автомобіль мав перебувати поза штатом військової частини та знаходитися на тривалому зберіганні, а отже не підлягав експлуатації. Водночас закріплення водія, який мав здійснювати щоденне технічне обслуговування транспортного засобу, носило формальний характер, оскільки фактично відповідних робіт він не виконував, а сам автомобіль експлуатувався особисто позивачем без належних правових підстав. За таких обставин суд першої інстанції, яким погодився суд апеляційної інстанції, визнав доведеним, що позивач унаслідок незаконного використання військового майна, а саме автомобіля HONDA CR-V, військовий номер НОМЕР_3 , допустив пошкодження його двигуна, чим спричинив матеріальну шкоду державі. Розмір завданої шкоди суд визнав підтвердженим у сумі 38 340,00 грн, що підтверджується відповідною довідкою-розрахунком. Не погоджуючись із такими висновками, позивач порушує перед судом касаційної інстанції питання формування правового висновку щодо застосування статті 3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» до правовідносин, пов`язаних із залученням до потреб Збройних Сил України автомобільної техніки народного господарства, право власності на яку зберігається за відповідними суб`єктами господарювання. Зокрема, скаржник ставить питання щодо визначення моменту, з якого збитки можуть вважатися такими, що завдані державі, а також щодо часу та умов притягнення до матеріальної відповідальності особи, яку вважають винною у заподіянні такої шкоди. У цьому контексті позивач посилається на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили питання права власності на автомобіль HONDA CR-V та не надали оцінки ті обставині, що транспортний засіб був залучений для потреб мобілізації не шляхом примусового відчуження чи вилучення, а на виконання часткового наряду по мобілізації, виданого відповідним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, що привело до помилкового визначення власника автомобіля, та порядку відшкодування шкоди завданої такому майну. На думку скаржника, це призвело до помилкового визначення власника автомобіля та порядку відшкодування шкоди, завданої такому майну. Реагуючи на поставлене перед судом касаційної інстанції питання та наведені доводи скаржника, колегія суддів зазначає, що відповідно до принципу диспозитивності особа, яка звертається до адміністративного суду за захистом своїх прав, самостійно визначає предмет і підстави позову, а також межі судового розгляду, за винятком випадків, установлених законом. Водночас суд касаційної інстанції, з урахуванням визначених процесуальним законом меж касаційного перегляду, не наділений повноваженнями надавати правову оцінку доводам, які не були заявлені як підстава позову та не були предметом розгляду судів попередніх інстанцій. Суд установив, що зазначені доводи позивач не наводив під час розгляду справи у суді першої інстанції, а заяв про зміну підстав позову до судів першої чи апеляційної інстанцій не подавав. Оскільки зміна підстав позову на стадії касаційного перегляду процесуальним законом не допускається, у Верховного Суду відсутні підстави для надання правового висновку щодо порушеного скаржником питання, а також для оцінки його доводів щодо недослідження судами питання права власності на автомобіль HONDA CR-V. З цих самих підстав суд колегія суддів відхиляє доводи скаржника про незастосування судами пунктів 36, 38 Положенням про військово-транспортний обов`язок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 року № 1921. Доводи скаржника щодо помилковості висновків судів у частині встановлення порушення ним вимог пункту 2.20 Положення про підготовку водіїв та інших фахівців автомобільної служби у Збройних Силах України та допуск їх до керування транспортними засобами, затвердженого наказом Міністра оборони України від 10 січня 1997 року № 5, визнаються безпідставними з огляду на таке. Скаржник, зокрема посилається на те, що суди не врахували зміст бойового наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 1, відповідно до якого в районі виконання завдань право керування транспортними засобами було надано посадовій особі, яка виконує обов`язки начальника ВФПЗ, тобто позивачу. Відповідно до пункту 2.20 Положення по підготовці водіїв та інших фахівців автомобільної служби у Збройних Силах України та допуску їх до керування транспортними засобами, затвердженого наказом Міністра оборони України від 10 січня 1997 року №5, особи офіцерського, сержантського та рядового складу, що мають посвідчення водія, за якими транспортні засоби не закріплені, мають право керувати штатними транспортними засобами лише відкритих категорій на заняттях з практичного водіння транспортних засобів. У решті випадків допуск до керування транспортними засобами здійснюється відповідно до вимог пунктів 2.17 та 2.18 розділу ІІ цього Положення з обов`язковим закріпленням транспортних засобів за посадовими особами. Таким чином, положення пункту 2.20 Положення № 5 передбачають, що використання особою офіцерського, сержантського та рядового складу транспортного засобу поза межами занять із практичного водіння допускається лише за умови його належного закріплення за відповідною посадовою особою. Судом першої інстанції встановлено, що згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по технічній частині) від 15 березня 2023 року № 8 автомобіль HONDA CR-V, військовий номер НОМЕР_3 , був закріплений за водієм-електриком станції ФПЗ солдатом ОСОБА_14 . Доказів перезакріплення або тимчасового закріплення зазначено транспортного засобу за підполковником ОСОБА_1 матеріали не містять. При цьому сам по собі бойовий наказ № 1, яким виконувачу обов`язків начальника ВФПЗ було надано право особистого керування транспортним засобом, не свідчить про дотримання вимог пункту 2.20 Положення № 5 щодо обов`язкового закріплення транспортного засобу за посадовою особою. Надання особі права або дозволу на керування транспортним засобом не є тотожним його закріпленню, оскільки дозвіл на керування лише надає можливість фактичного використання транспортного засобу, тоді як закріплення визначає відповідальну посадову особу, за якою транспортний засіб обліковується та експлуатується. Бойовий наказ № 1, на який посилається скаржник, не містив положень про закріплення автомобіля HONDA CR-V, військовий номер НОМЕР_3 , за підполковником ОСОБА_1 та не змінював наказ від 15 березня 2023 року № 8, відповідно до якого зазначений транспортний засіб залишався закріпленим за солдатом ОСОБА_14 . За таких обставин наведені доводи не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій щодо порушення позивачем вимог пункту 2.20 Положення № 5 під час використання автомобіля HONDA CR-V, військовий номер НОМЕР_3 . Твердження скаржника про те, що під час розгляду питання щодо встановлення розміру завданої шкоди через пошкодження двигуна автомобіля HONDA CR-V військовий номер НОМЕР_3 суди безпідставно не застосували положення частини першої статті 7 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», оскільки двигун автомобіля не перебував на окремому бухгалтерському обліку, є непереконливим з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду. Отже, наведена норма пов`язує необхідність визначення розміру шкоди суб`єктом оціночної діяльності саме з відсутністю даних бухгалтерського обліку, необхідних для встановлення фактичних втрат. Водночас відсутність окремого бухгалтерського обліку двигуна як складової транспортного засобу не свідчить про відсутність даних бухгалтерського обліку щодо автомобіля в цілому та не виключає можливості визначення розміру шкоди на підставі відповідних бухгалтерських документів. Наведені доводи фактично зводяться не до неправильного застосування норми матеріального права, а до переоцінки фактичних обставин та способу доказування розміру шкоди, що виходить за межі касаційного перегляду і не свідчить про порушення судами приписів статті 7 вказаного Закону. При цьому такі доводи не спростовують правильність визначення розміру завданої шкоди, а також не доводять, що розмір шкоди визначено з порушенням закону. Доводи скаржника на те, що довідка-розрахунок вартості пошкодженого двигуна автомобіля HONDA CR-V мала бути підписана посадовою особою військової частини НОМЕР_4 , у якій на забезпеченні перебувала автомобільна служба військової частини НОМЕР_1 , а не посадовою особою військової частини НОМЕР_1 , не свідчать про порушення судами вимог статті 8 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі». Зазначені доводи ґрунтуються на звуженому тлумаченні поняття «відповідна служба забезпечення», використаного у статті 8 зазначеного Закону. Водночас скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що така посадова особа не належала до відповідної служби забезпечення або фінансового органу у розумінні зазначеної норми Закону, у зв`язку з чим такі доводи скаржника визнаються необгрунтованими. Твердження скаржника про те, що під час розгляду питання щодо притягнення його до повної матеріальної відповідальності через пошкодження двигуна автомобіля Honda CR-V військовий номер НОМЕР_3 , суди безпідставно застосували частину першу статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», відхиляються як безпідставні. Судами попередніх інстанцій установлено, що пошкодження двигуна автомобіля HONDA CR-V, військовий номер НОМЕР_3 , стало наслідком незаконного введення в експлуатацію зазначеного транспортного засобу, порушення встановленого порядку його використання, неналежної організації позивачем експлуатації автомобільної техніки. Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» повна матеріальна відповідальність настає, зокрема, у разі заподіяння шкоди внаслідок незаконного використання військового майна або інших неправомірних дій, що призвели до його пошкодження. З огляду на встановлені судами обставини колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для покладення на позивача повної матеріальної відповідальності. Стосовно незаконного використання та привласнення пального Згідно з висновками акта службового розслідування, підполковник ОСОБА_1 внаслідок надання незаконних розпоряджень підлеглому особовому складу щодо оформлення на виїзд для доставки кореспонденції автомобілів ГАЗ-66 військовий номер НОМЕР_32 , HONDA CR-V військовий номер НОМЕР_3 , MITSUBISHI НОМЕР_33 військовий номер НОМЕР_10 , із оформленням шляхових листів, внесенням до них неправдивих відомостей та списанням на них пального, тоді як фактично доставки здійснювалася легковими автомобілями, створив умови для необлікованого запасу пального, яке в подальшому привласнене військовослужбовцями військової частини НОМЕР_2 . Як зазначив суд першої інстанції, під час судового розгляду позивач підтвердив, що з метою формування резерву пального, за відсутності його постачання, в лютому 2023 року надавав усно таке розпорядження, внаслідок чого був сформований певний резерв пального. Внаслідок викладених дій, за результатами огляду техніки станції ФПЗ «А», було встановлено невідповідність показників спідометра автомобіля ВАЗ-21214 в/н НОМЕР_6 . Так, згідно з актом огляду автомобіля від 07 листопада 2023 року фактичні показники спідометра становили 259973 км, а відповідно до шляхового листа від 04 листопада 2023 року №201 - 255878 км. Різниця пробігу склала 4095 км, що вказує на те, що автомобіль експлуатувався без шляхової документації. Крім того, під час огляду автомобіля ГАЗ-66 військовий номер НОМЕР_34 К3 візуально встановлено, що показник спідометра зазнав механічного втручання, що є підставами вважати факт накручування пробігу з метою приховування правопорушення, що підтверджується поясненнями ОСОБА_19 . Також, внаслідок викладених дій, за результатами огляду техніки станції ФПЗ «Б», було встановлено невідповідність показників спідометра автомобіля НІВА Шевроле військовий номер НОМЕР_9 . Так, згідно з актом огляду автомобіля від 24 листопада 2023 року фактичні показники спідометра становили 415110 км, а відповідно до шляхового листа від 22 листопада 2023 року №213 - 412892 км. Різниця пробігу склала 2218 км, що вказує на те, що автомобіль експлуатувався без шляхової документації. Крім того, під час огляду автомобіля ГАЗ-66 в/н НОМЕР_35 візуально встановлено, що показник спідометра зазнав механічного втручання, що є підставами вважати факт накручування пробігу з метою приховування правопорушення, що підтверджується поясненнями ОСОБА_22 . Також, службовим розслідуванням було доведено факт особистого використання позивачем у власних цілях без належного документального оформлення автомобілів HONDA CR-V військовий номер НОМЕР_3 та MITSUBISHI L200 військовий номер НОМЕР_10 . Зазначене підтверджується поясненнями безпосередніх свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_2 , ОСОБА_25 , ОСОБА_16 , ОСОБА_18 , ОСОБА_22 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , а також, Журналом обліку нарядів на вихід автотранспорту військової частини НОМЕР_2 та Книгою виходу з парку та повернення автомобільної техніки військової частини НОМЕР_2 . Внаслідок надання позивачем розпоряджень підлеглому особовому складу щодо внесення до шляхових листів автомобілів завідомо неправдивих відомостей було безпідставно списано паливно-мастильні матеріали. Зокрема, щодо автомобіля ГАЗ-66, військовий номер НОМЕР_28 , безпідставне списання пального підтверджується шляховими листами, актом технічного огляду автомобіля від 07 листопада 2023 року, а також поясненнями військовослужбовців, відібраними під час службового розслідування. Відповідно до шляхових листів встановлено такі факти безпідставного списання бензину А-80: шляховий лист від 06 березня 2023 року №4 - автомобіль на маршрут не виїжджав, при цьому списано 132 літри пального; шляховий лист від 14 березня 2023 року №9 - автомобіль на маршрут не виїжджав, списано 227 літрів пального; шляховий лист від 15 травня 2023 року №43 - автомобіль на маршрут не виїжджав, списано 113 літрів пального; шляховий лист від 25 травня 2023 року №50 - автомобіль на маршрут не виїжджав, списано 498 літрів пального; шляховий лист від 03 червня 2023 року №63 - автомобіль на маршрут не виїжджав, списано 440 літрів пального. Крім того, службовим розслідуванням встановлено випадки внесення до шляхових листів недостовірних даних щодо маршрутів та кілометражу руху автомобіля, а саме: - у шляховому листі від 14 червня 2023 року №67 записи за 17 та 18 червня 2023 року визнані фіктивними, оскільки зазначений кілометраж (480 км) не відповідав найкоротшому маршруту між вказаними населеними пунктами (522 км); за цими записами списано 151 літр бензину А-80; - у шляховому листі від 20 червня 2023 року №74 автомобіль фактично не виїжджав на маршрут, однак було списано 288 літрів пального; - у шляховому листі від 26 червня 2023 року №84 записи за 28 червня, 02 та 05 липня 2023 року є фіктивними, оскільки зазначений пробіг (410 км щоденно) не відповідав фактичній протяжності маршруту (654 км); списано 387 літрів бензину А-80; - у шляховому листі від 09 липня 2023 року №92 записи за 09 та 12 липня 2023 року також визнані фіктивними через невідповідність зазначеного кілометражу (410 км) фактичному маршруту (1046 км); списано 258 літрів пального; - у шляховому листі від 16 липня 2023 року №101 записи за 16, 19 та 23 липня 2023 року містять недостовірні відомості щодо кілометражу, а запис за 21 липня 2023 року не відповідає фактичному маршруту руху; загалом списано 498 літрів бензину А-80; - у шляховому листі від 26 липня 2023 року №106 встановлено фіктивність записів за 26 липня, 30 липня та 02 серпня 2023 року у зв`язку з невідповідністю зазначеного пробігу фактичним маршрутам; списано 387 літрів пального; - у шляховому листі від 06 серпня 2023 року №119 записи за 06, 09 та 13 серпня 2023 року містять недостовірні відомості щодо пробігу; списано 302 літри бензину А-80; - у шляховому листі від 15 серпня 2023 року №122 записи за 16, 20 та 23 серпня 2023 року є фіктивними через невідповідність зазначеного кілометражу фактичному маршруту; списано 302 літри пального; - у шляховому листі від 24 серпня 2023 року №129 записи за 27 та 30 серпня 2023 року також визнані фіктивними; списано 202 літри бензину А-80. Загальна кількість безпідставно списаного бензину А-80 по автомобілю ГАЗ-66, військовий номер НОМЕР_28 , становить 4134 літри. Щодо автомобіля ГАЗ-66, військовий номер НОМЕР_35 , безпідставне списання пального підтверджується шляховими листами, актом технічного огляду автомобіля від 01 грудня 2024 року №265, а також поясненнями військовослужбовців, відібраними під час службового розслідування. Відповідно до матеріалів службового розслідування встановлено такі факти безпідставного списання бензину А-80: - шляховий лист від 06 березня 2023 року №5 - автомобіль фактично на маршрут не виїжджав, однак було списано 264 літри пального; - шляховий лист від 16 березня 2023 року №10 - автомобіль на маршрут не виїжджав, списано 44 літри бензину А-80; - шляховий лист від 14 червня 2023 року №69 - запис за 19 червня 2023 року є фіктивним, оскільки зазначений у шляховому листі кілометраж (190 км) не відповідає фактичній протяжності маршруту між вказаними населеними пунктами (162 км); списано 60 літрів бензину А-80; - шляховий лист від 26 червня 2023 року №83 - записи за 26 червня та 03 липня 2023 року є фіктивними, оскільки зазначена відстань (190 км щоденно) не відповідає фактичному маршруту (161 км); списано 120 літрів бензину А-80; - шляховий лист від 06 липня 2023 року №95 - встановлено відсутність службової необхідності виїзду на маршрут, оскільки у зазначених населених пунктах були відсутні підрозділи, яким необхідно доставляти кореспонденцію; списано 126 літрів бензину А-80; - шляховий лист від 16 липня 2023 року №99 - записи за 17 та 20 липня 2023 року є фіктивними через невідповідність зазначеного кілометражу фактичним маршрутам, а 24 липня 2023 року автомобіль фактично на маршрут не виїжджав; загалом списано 258 літрів бензину А-80; - шляховий лист від 26 липня 2023 року №116 - запис за 31 липня 2023 року є фіктивним, оскільки зазначений пробіг (594 км) не відповідає фактичному маршруту (492 км); списано 187 літрів бензину А-80; - шляховий лист від 05 серпня 2023 року №126 - запис за 07 серпня 2023 року також є фіктивним у зв`язку з невідповідністю зазначеного кілометражу фактичному маршруту; списано 187 літрів бензину А-80. Загальна кількість безпідставно списаного бензину А-80 по автомобілю ГАЗ-66, військовий номер НОМЕР_35 , становить 1297 літрів. Щодо автомобіля MITSUBISHI L200, військовий номер НОМЕР_10 , який використовувався позивачем особисто, безпідставне списання пального підтверджується шляховими листами та поясненнями військовослужбовців, відібраними під час службового розслідування. Зокрема, службовим розслідуванням встановлено: - шляховий лист від 10 червня 2023 року №65 - запис за 12 червня 2023 року є фіктивним, оскільки зазначений у шляховому листі кілометраж (440 км) не відповідає найкоротшому маршруту між указаними населеними пунктами (485 км); за цим записом списано 48 літрів дизельного палива; - шляховий лист від 26 липня 2023 року №107 - запис за 28 липня 2023 року є фіктивним, оскільки зазначена відстань (234 км) не відповідає фактичному маршруту між указаними населеними пунктами (68 км); списано 39 літрів дизельного палива; - шляхові листи від 05 серпня 2023 року №117 та від 15 серпня 2023 року №121 - записи щодо пересування автомобіля 14 серпня 2023 року є фіктивними, оскільки автомобіль фактично не здійснював виїздів за зазначеними маршрутами (204 км та 205 км відповідно). При цьому встановлено, що вказаний автомобіль використовувався особисто позивачем, який безпосередньо доставку кореспонденції не здійснював. За цими записами списано по 22 літри дизельного палива. Загальна кількість безпідставно списаного дизельного пального по автомобілю MITSUBISHI L200, військовий номер НОМЕР_10 , становить 131 літр. Оцінюючи наведені обставини, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що внаслідок безпідставного списання пального державі завдано шкоду у такому розмірі: дизельне паливо - 131 літр, що становить 111 кг (131 Ч 0,85), вартістю 6049,50 грн; бензин А-80 - 5431 літр, що становить 4073 кг (5431 Ч 0,75), вартістю 166585,70 грн. Загальна сума завданої державі шкоди становить 172635,20 грн. Заперечуючи проти таких висновків, позивач зазначає, що притягнення його до повної матеріальної відповідальності за незаконне використання та привласнення пального є передчасним, оскільки під час службового розслідування у його діях були встановлені ознаки кримінального правопорушення, а питання винуватості особи може бути вирішене виключно в межах кримінального провадження. Водночас колегія суддів відхиляє наведені доводи як необґрунтовані, оскільки матеріальна відповідальність військовослужбовців є самостійним видом юридичної відповідальності, що настає за умови встановлення у визначеному законом порядку факту заподіяння шкоди, її розміру, протиправності поведінки та вини особи, і не залежить від наявності обвинувального вироку суду у кримінальному провадженні. Сам по собі факт встановлення у діях військовослужбовця ознак кримінального правопорушення не позбавляє суб`єкта владних повноважень права на проведення службового розслідування, оцінку дій відповідної посадової особи та вирішення питання про притягнення її до матеріальної відповідальності у межах повноважень, визначених законом. Отже, оскаржуваний наказ прийнято відповідачем у межах наданих законом повноважень, а доводи позивача щодо його передчасності не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Доводи позивача про неврахування під час службового розслідування письмових пояснень військовослужбовців, які не були безпосередньо опитані комісією, також відхиляються як необґрунтовані. Колегія суддів зазначає, що процедура службового розслідування є чітко регламентованим правовою процедурою, у межах якої обов`язок комісії щодо всебічного з`ясування обставин корелюється з обов`язком особи, стосовно якої проводиться розслідування, реалізовувати свої права у встановлений спосіб. Відповідно до пункту 3 розділу IV Порядку №608 військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право надавати усні чи письмові пояснення, подавати документи, що стосуються предмета розслідування, а також вимагати опитування чи додаткового опитування осіб, яким відомі обставини можливого правопорушення. При цьому право військовослужбовця подавати документи та право вимагати опитування осіб є самостійними процесуальними правами, реалізація кожного з яких здійснюється у визначеному порядку та не породжує автоматичного обов`язку щодо реалізації іншого. Як убачається з матеріалів справи, позивач долучив до своїх письмових пояснень письмові пояснення інших військовослужбовців, у зв`язку з чим зазначені документи були прийняті комісією та досліджені як подані документи у складі матеріалів службового розслідування. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів звернення позивача до комісії із клопотанням про необхідність безпосереднього опитування зазначених осіб. За таких обставин відсутні підстави вважати, що комісія була зобов`язана ініціювати відповідні процесуальні дії з власної ініціативи поза межами заявлених учасником розслідування вимог. При цьому долучення письмових пояснень інших осіб до матеріалів службового розслідування свідчить про їх врахування комісією у межах дослідження обставин справи та оцінку в сукупності з іншими зібраними доказами. Відтак наведені доводи позивача є необґрунтованими та не спростовують висновків судів щодо дотримання встановленої процедури проведення службового розслідування. Твердження скаржника про те, що під час вирішення питання щодо ступеня його особистої вини у незаконному списанні пального суди не застосували положення пункту 3 Порядку №608, адже розмір шкоди було визначено шляхом арифметичного розподілу загальної суми між кількома особами без встановлення конкретного обсягу вини кожної з них, визнаються непереконливими. Судами попередніх інстанцій установлено, що в ході службового розслідування були з`ясовані обставини незаконного списання пального, визначено розмір завданої шкоди та встановлено осіб, причетних до її заподіяння, у тому числі роль позивача як командира військової частини. Висновки службового розслідування ґрунтувалися на сукупності доказів, зокрема шляхових листах, актах огляду транспортних засобів, поясненнях військовослужбовців та інших матеріалах справи, яким судами попередніх інстанцій надано правову оцінку. Посилання скаржника на те, що розмір шкоди визначено шляхом розподілу між кількома особами без встановлення точного індивідуального ступеня вини кожної з них, не спростовує правомірності висновків судів. Положення пункту 3 Порядку №608 визначають мету службового розслідування, зокрема встановлення ступеня вини військовослужбовця, причин виникнення шкоди та винних осіб, однак не містять вимоги щодо обов`язкового визначення математично точного співвідношення вини кожного учасника у випадку спільного спричинення шкоди. Водночас судами встановлено, що позивач, перебуваючи на посаді командира військової частини, надавав незаконні розпорядження щодо оформлення фіктивних шляхових листів та створив умови для безпідставного списання пального, що перебуває у прямому причинному зв`язку із заподіяною шкодою. За таких обставин покладення обов`язку з відшкодування шкоди на кількох осіб у відповідних частках не свідчить про неврахування індивідуального характеру відповідальності чи порушення судами вимог Порядку №608. Крім того, скаржник не надав належних і допустимих доказів, які б спростовували встановлені судами фактичні обставини або свідчили про відсутність його вини у вчиненні встановлених порушень. Решта доводів касаційної скарги щодо неповного дослідження судами перелічених позивачем доказів у справі та ненадання судами їм належної правової оціни не підлягають перевірці судом касаційної інстанції з огляду на визначені позивачем межі касаційного оскарження. Касаційну скаргу подано з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, тоді як судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстави, визначеної пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, позивачем не оскаржено. Щодо поданих позивачем додаткових пояснень, які надійшли до Верховного Суду 08 грудня 2025 року, від 13 лютого 2026 року, від 23 лютого 2026 року та від 27 лютого 2026 року, колегія суддів вважає, що за своїм змістом це є доповненням касаційної скарги. Відповідно до частин першої, другої статті 337 КАС України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень. Оскільки зазначені додаткові пояснення надійшли до Верховного Суду після спливу строку на касаційне оскарження, колегія суддів не надає оцінки викладеним у них доводам. Беручи до уваги викладене, Суд дійшов висновку, що наведені у касаційній скарзі доводи висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги За правилами пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, зважаючи на положення статті 350 КАС України, Верховний Суд уважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року у справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько В.М. Соколов