Ухвала КАС ВС № 320/20974/23

УХВАЛА 21 травня 2026 року м. Київ справа №320/20974/23 адміністративне провадження № К/990/14336/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єресько Л.О., суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), Військової частини НОМЕР_2 , треті особи які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про визнання протиправними дій, визнання неправомірним та скасування наказу в частині, поновлення на посаді, стягнення коштів, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (далі - В/ч НОМЕР_1 ), Військової частини НОМЕР_2 (далі - В/ч НОМЕР_2 ), треті особи які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_5 , в якому просив, з урахуванням уточненої позовної заяви: - визнати протиправними дії В/ч НОМЕР_1 щодо звільнення полковника ОСОБА_1 з військової служби всупереч вимогам Указу Президента України «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» від 10.12.2008 №1153, 2008 (зі змінами), наказу Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 «Про затвердження Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454, наказу Міністра Оборони України від 14.08.2014 № 530 «Про затвердження Положення про організацію в Міністерстві Оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсії військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.10.2014 за № 1294-26071) та наказу Міністра Оборони України від 15.09.2022 № 280 «Про затвердження Інструкції про організацію обліку особового складу в системі Міністерства оборони України» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.11.2022 за № 1407-38743); - визнати параграф 2 пункт 3 наказу В/ч НОМЕР_1 (по особовому складу) від 20.01.2023 № 66 щодо звільнення полковника ОСОБА_1 , офіцера штабу механізованого батальйону В/ч НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3 відповідно до пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-12 «Про військовий обов`язок і військову службу» у відставку за пунктом «а» (за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі) неправомірним та скасувати його; - визнати протиправними дії командира В/ч НОМЕР_2 щодо виключення полковника ОСОБА_1 зі списків особового складу В/ч НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення всупереч вимогам Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (зі змінами і доповненнями, внесеними Декретом Кабінету Міністрів України від 30.04.1993 № 43-93) та наказу Міністра Оборони України від 07.06.2018 №260 «Про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197); - визнати пункт 1 наказу командира В/ч НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 01.05.2023 № 123, у якому полковника ОСОБА_1 , звільненого наказом В/ч НОМЕР_1 від 20.01.2023 № 66 у відставку за пунктом «а» (за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», вважати таким, що 01.05.2023 справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_6 з 01.05.2023 виключити із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, з котлового забезпечення зняти 02.05.2023, неправомірним та скасувати його; - поновити полковника ОСОБА_1 , на посаді офіцера штабу механізованого батальйону В/ч НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3 з 02.05.2023; - стягнути з В/ч НОМЕР_2 Збройних Сил України на користь полковника ОСОБА_1 , матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 02.05.2023 по день прийняття рішення судом. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23.07.2025 адміністративний позов задоволено частково: - визнано протиправним та скасовано пункт 3 параграфу 2 наказу В/ч НОМЕР_1 (по особовому складу) від 20.01.2023 № 66, яким полковника ОСОБА_1 , офіцера штабу механізованого батальйону НОМЕР_4 окремої механізованої бригади 9 армійського корпусу, відповідно до пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звільнено з військової служби у відставку за підпунктом «а» (за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі); - визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу командира В/ч НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 01.05.2023 № 123, яким полковника ОСОБА_1 з 01.05.2023 виключено зі списків особового складу В/ч НОМЕР_2 ; - поновлено полковника ОСОБА_1 на посаді офіцера штабу 2 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_2 з 02.05.2023; - стягнуто з В/ч НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 787886,88 грн; - допущено до негайно виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді офіцера штабу НОМЕР_5 механізованого батальйону В/ч НОМЕР_2 з 02.05.2023; - звернуто до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з В/ч НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 суми середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 29521,48 грн; - в іншій частині позову відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного від 11.03.2026 апеляційні скарги В/ч НОМЕР_2 та В/ч НОМЕР_1 задоволено. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.07.2025 скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою. Частиною першою статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Ухвалою Суду від 21.04.2026 касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 КАС України. Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судового рішення, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи. Одночасно скаржнику роз`яснено, що у разі невиконання вимог статті 330 КАС України в установлений судом строк касаційна скарга буде повернута. Частиною одинадцять статті 251 КАС України передбачено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом із повідомленням про вручення. Пунктом 3 частини шостої статті 251 КАС України, днем вручення судового рішення є, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення. Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (ідентифікатор внутрішнього поштового відправлення R068087709659) ухвала суду про залишення касаційної скарги без руху від 21.04.2026 вручена ОСОБА_1 27.04.2026. 01.05.2026 від скаржника на виконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху на адресу Суду надійшла уточнена касаційна скарга. Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи уточненої касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного. На обґрунтування уточненої касаційної скарги як на підставу касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами попередніх інстанцій, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права. Суд звертає увагу скаржника, що обґрунтування без чіткої вказівки на норму права (пункт, частину, статтю), щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, не може вважатись належним виконанням вимог пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Зазначена скаржником норма права, щодо неправильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її позивачем/відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно. Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору. Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. Водночас скаржник не визначає щодо конкретно якої саме норми права, відсутній висновок Верховного Суду. Отже, саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов`язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлення обставин справи. З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Поряд із цим, на обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з посиланням на пункт 1 частини другою статті 353 КАС України. Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Так, частиною другою статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу. Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження. За відсутності обґрунтованих підстав визначених пунктом 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої 4 частини четвертої статті 328 КАС України , в частині не дослідження доказів. З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з посиланням на пункт 1 частини другою статті 353 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновком суду апеляційної інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України. Крім того, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.06.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Водночас пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Приймаючи до уваги, що доводи скаржника про те, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, обґрунтовувалися касатором у взаємозв`язку із доводами про відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах та посилання на порушення норм процесуального права, оцінку яким Судом надано вище, то Суд доходить висновку, що і підстави касаційного оскарження за пунктом «в» частини п`ятої статті 328 КАС України також є необґрунтованими. Доводи скаржника в уточненій касаційній скарзі зводяться до встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх. Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи. Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Суду від 21.04.2026 про залишення касаційної скарги без руху. Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. У пункті 1 частини четвертої статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала. Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи. Ураховуючи викладене та керуючись статтями 169, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), Військової частини НОМЕР_2 , треті особи які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про визнання протиправними дій, визнання неправомірним та скасування наказу в частині, поновлення на посаді, стягнення коштів - повернути скаржнику. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді Л.О. Єресько В.М. Соколов А.Г. Загороднюк