Постанова 4857 № 260/5913/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/5913/25 пров. № А/857/5113/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий-суддя Довга О.І., суддя Запотічний І.І., суддя Шинкар Т.І. секретар судового засідання Слободян І.М. за участю представників: позивача Мікрюков С.В. відповідача Гончарук В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління Держпраці у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року (головуючий суддя Іванчулинець Д.В., м.Ужгород) у справі №260/5913/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання незаконною постанови,- В С Т А Н О В И В: 22.07.2025 позивачка ( ОСОБА_1 ) звернулася в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Закарпатській області (відповідач), в якому просила: визнати постанову Управління Держпраці у Закарпатській області №ЗК/208/8/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-90 від 19 червня 2018 року такою, що не підлягає виконанню; визнати незаконною постанову Управління Держпраці у Закарпатській області №ЗК/208/8/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-90 від 19 червня 2018 року. Позов обгрунтовує тим, що 19 червня 2018 року перший заступник начальника Управління Держпраці у Закарпатській області виніс постанову про накладення штрафу відповідно до частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України уповноваженими посадовими особами №ЗК/208/8/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-90, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 335070,00 гривень. Дана постанова складена на підставі акту інспекційного відвідування від 31 травня 2018 року №3К208/8/АВ. Головним державним виконавцем Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області 30 липня 2018 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за №56868619 на виконання постанови Управління Держпраці у Закарпатській області №ЗК/208/8/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-90 від 19 червня 2018 року. Також, протокол про адміністративне правопорушення №ЗК/208/8/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-90 від 31 травня 2018 року та акт інспекційного відвідування №3К208/8/АВ від 31 травня 2018 року було направлено до Ужгородського міськрайонного суду для притягнення ФОП ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення трудового законодавства, що проявилося у допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору. Постановою Ужгородського міськрайонного суду по справі №308/6096/18 від 18 липня 2018 року ФОП ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності відповідно до частини 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення шляхом накладення штрафу у розмірі 8500 гривень. Відповідний штраф було сплачено 09 серпня 2018 року, що підтверджується копією квитанції №2730920072 від 09 серпня 2018 року. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано постанову Управління Держпраці у Закарпатській області №ЗК/208/8/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-90 від 19 червня 2018 року такою, що не підлягає виконанню. Визнано незаконною постанову Управління Держпраці у Закарпатській області №ЗК/208/8/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-90 від 19 червня 2018 року. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що в ухвалі від 21 травня 2025 року у справі №260/3882/25 Закарпатський окружний адміністративний суд уже зазначав позивачці, що виконавчий документ, який вона просить визнати таким, що не підлягає виконанню, Закарпатським окружним адміністративним судом не видавався. Такий був виданий Управлінням Держпраці у Закарпатській області, відтак норми статті 374 КАС України не можуть бути застосовані у такому випадку. В той же час, Закарпатський окружний адміністративний суд той же виконавчий документ, але вже у справі №260/5913/25, визнає таким, що не підлягає виконанню всупереч ст.374 КАС України. Крім того, апелянт вказує, що усвідомлене ігнорування протягом семи років відкритого виконавчого провадження з виконання постанови Управління Держпраці у Закарпатській області №ЗК/208/8/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-90 від 19 червня 2018 року не може бути поважною причиною пропуску строку на оскарження. Обов`язок знати про стан своїх справ у ОСОБА_1 виник 19 червня 2018 року під час присутності її на розгляді справи. А відтак, строк звернення до суду з даного питання у ОСОБА_1 закінчився 19 грудня 2018 року. Таким чином, апелянт вважає помилковим твердження суду першої інстанції, що саме з дати ознайомлення представника позивача із матеріалами справи у позивачки виникли підстави на пред`явлення даного позову до суду. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. 31.03.2026 позивачкою до суду подано відзив на апеляційну скаргу. Доводи відзиву аналогічні доводам адміністративного позову. Крім того, зазначає, що скаржник в своїй апеляційній скарзі зазначає, що Закарпатський окружний адміністративний суд своїм рішенням по справі №260/5913/25 не може визнавати виконавчий документ таким що не підлягає виконанню. Разом з тим, у відповідності до пункту 5 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Отже, позивач у відповідності до цієї норми Закону України заявив позовну вимогу про незаконною постанову Управління Держпраці у Закарпатській області №ЗК/208/8/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-90 від 19 червня 2018 року та визнання постанови Управління Держпраці у Закарпатській області №ЗК/208/8/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-90 від 19 червня 2018 року такою, що не підлягає виконанню. Щодо строку звернення до суду позивач вказує, що саме по собі твердження про наявність листа відділу ДВС у місті Ужгороді ЗМУМЮ №351 від 03.01.2023 року ще не свідчить про те, що позивач ОСОБА_1 була проінформована про нього. Жодне повідомлення в межах ВП №56868619 не отримувалося позивачем ОСОБА_1 до моменту її ознайомлення із матеріалами цього ВП. Таким чином, позивач не був обізнаний з текстом прийнятого відповідачем рішення та не мав можливості реалізувати свої конституційні права на його оскарження. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Представник відповідача в судовому засіданні підтримує вимоги апеляційної скарги. Представник позивача заперечує доводи апеляційної скарги. Вважає, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави. Судом встановлені наступні обставини. 19 червня 2018 року перший заступник начальника Управління Держпраці у Закарпатській області виніс постанову про накладення штрафу відповідно до частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України уповноваженими посадовими особами № ЗК/208/8/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-90, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 335070,00 гривень. Дана постанова складена на підставі акту інспекційного відвідування від 31 травня 2018 року №3К208/8/АВ. Головним державним виконавцем Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області 30 липня 2018 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за №56868619 на виконання постанови Управління Держпраці у Закарпатській області №ЗК/208/8/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-90 від 19 червня 2018 року. Також протокол про адміністративне правопорушення №ЗК/208/8/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-90 від 31 травня 2018 року та акт інспекційного відвідування №3К208/8/АВ від 31 травня 2018 року було направлено до Ужгородського міськрайонного суду для притягнення ФОП ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення трудового законодавства, що проявилося у допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору. Постановою Ужгородського міськрайонного суду по справі №308/6096/18 від 18 липня 2018 року ФОП ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності відповідно до частини 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення шляхом накладення штрафу у розмірі 8500 гривень. Відповідний штраф було сплачено 09 серпня 2018 року, що підтверджується копією квитанції №2730920072 від 09 серпня 2018 року. Діяльність ФОП ОСОБА_1 була припинена 28.05.2019 року. Зі слів позивача, про відкрите виконавче провадження №56868619 ОСОБА_1 дізналася випадково, а саме 25 квітня 2025 року. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 (Положення № 96) передбачено, що Державна служба України з питань праці (Держпраця) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраця відповідно до покладених на неї завдань, здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю (пп. 6 п. 4 Положення № 96). Держпраця для виконання покладених на неї завдань має право безперешкодно проводити відповідно до вимог закону без попереднього повідомлення в будь-яку робочу годину доби перевірки виробничих, службових, адміністративних приміщень та об`єктів виробництва фізичних та юридичних осіб, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, експлуатують машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, та у разі виявлення фіксувати факти порушення законодавства, здійснення нагляду та контролю за додержанням якого віднесено до повноважень Держпраці (пп. 5 п.6 Положення № 96). Держпраця здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (Пункт 7 Положення №96). Стаття 1 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності від 05.04.2007 року №877-V (Закон № 877-V) надано визначення поняттю державного нагляду (контролю), відповідно якої це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі органи державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища. Заходи державного нагляду (контролю) планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом. З огляду на викладене, Управління Держпраці у Закарпатській області це територіальний орган Державної служби України з питань праці, вповноважений, серед іншого на здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю. Статтею 2 Закону № 877-V встановлено, що дія цього закону поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Дія Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів валютного контролю, митного контролю на кордоні, державного експортного контролю, контролю за дотриманням бюджетного законодавства, банківського нагляду, державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, державного нагляду (контролю) в галузі телебачення і радіомовлення. Заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації. Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог ст. 1, ст. 3, ч. 1, 4, 6 8, абз. 2 ч. 10, ч. 13 та 14 ст. 4, ч. 1-4 ст. 5, ч. 3 ст. 6, ч. 1 4 та 6 ст. 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, ч. 3 ст.22 цього Закону. Наведеними нормами встановлено, що дія Закону № 877-V поширюється, зокрема, на органи державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення, які, здійснюють заходи контролю у встановленому цим законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами. Таким чином Управління Держпраці у Закарпатській області при реалізації повноважень щодо державного нагляду (контролю) має діяти з обов`язковим врахуванням положень закону № 877-V. Стаття 3 Закону № 877-V передбачає, що державний нагляд (контроль) здійснюється, серед іншого, за принципами: гарантування прав та законних інтересів кожного суб`єкта господарювання; об`єктивності та неупередженості здійснення державного нагляду (контролю), неприпустимості проведення перевірок суб`єктів господарювання за анонімними та іншими безпідставними заявами, а також невідворотності відповідальності осіб за подання таких заяв; здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом; презумпції правомірності діяльності суб`єкта господарювання у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків суб`єкта господарювання та/або повноважень органу державного нагляду (контролю). Виключно законами встановлюються: органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності; види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю); повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності; спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю); санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа. Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю) (ч.4 ст.4 Закону № 877-V). Частина 8 ст.4 Закону № 877-V визначає, що органам державного нагляду (контролю) та суб`єктам господарювання надано право фіксувати процес здійснення планового або позапланового заходу чи кожну окрему дію засобами аудіо- та відеотехніки, не перешкоджаючи здійсненню такого заходу. Для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб`єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки (ч.1 ст.7 Закону № 877-V). Відповідно до пункту 5 Порядку № 295 інспекційні відвідування проводяться: 1) за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю; 2) за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин; 3) за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту; 4) за рішенням суду, повідомленням правоохоронних органів про порушення законодавства про працю; 5) за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), про виявлені в ході виконання ними контрольних повноважень ознак порушення законодавства про працю; 6) за інформацією: Держстату та її територіальних органів про наявність заборгованості з виплати заробітної плати; ДФС та її територіальних органів про: невідповідність кількості працівників роботодавця обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників за відповідним видом економічної діяльності; факти порушення законодавства про працю, виявлені у ході здійснення контрольних повноважень; факти провадження господарської діяльності без державної реєстрації у порядку, встановленому законом; роботодавців, що мають заборгованість із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі, що перевищує мінімальний страховий внесок за кожного працівника; Пенсійного фонду України та його територіальних органів про: роботодавців, які нараховують заробітну плату менше мінімальної; роботодавців, у яких стосовно працівників відсутнє повідомлення про прийняття на роботу; роботодавців, у яких протягом місяця кількість працівників, що працюють на умовах неповного робочого часу, збільшилась на 20 і більше відсотків; працівників, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року; роботодавців, у яких стосовно працівників відсутні нарахування заробітної плати у звітному місяці (відпустка без збереження заробітної плати без дотримання вимог Кодексу Законів про працю України та Закону України "Про відпустки"); роботодавців, у яких протягом року не проводилась індексація заробітної плати або сума підвищення заробітної плати становить менше суми нарахованої індексації; роботодавців, у яких 30 і більше відсотків працівників працюють на умовах цивільно-правових договорів; роботодавців з чисельністю 20 і більше працівників, у яких протягом місяця відбулося скорочення на 10 і більше відсотків працівників; 7) за інформацією профспілкових органів про порушення прав працівників, які є членами профспілки, виявлених в ході здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю. Згідно з ч. 8 ст. 4 Закону № 877-V: органам державного нагляду (контролю) та суб`єктам господарювання надано право фіксувати процес здійснення планового або позапланового заходу чи кожну окрему дію засобами аудіо - та відеотехніки, не перешкоджаючи здійсненню такого заходу. Частиною 3 ст.24 КЗпП України передбачає, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 17 червня 2015 року №413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу" повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором одним із таких способів: засобами електронного зв`язку з використанням електронного цифрового підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронного підпису; на паперових носіях разом з копією в електронній формі; на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше ніж із п`ятьма особами. Інформація, що міститься у повідомленні про прийняття працівника на роботу, вноситься до реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Відповідно до абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати і винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. Таким чином, підставою для застосування штрафних санкцій, абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України, є факт допущення без укладення трудового договору до роботи особи, яка за характером виконуваних робіт виконує на підприємстві певну трудову функцію, що у сукупності з іншими притаманними ознаками надає їй статусу працівника підприємства, а підприємство щодо неї є суб`єктом, яке використовує саме її найману працю у розумінні КЗпП України. Відповідно до ст.21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. При цьому, цивільно-правовий договір - це угода між організацією (підприємством, установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи (договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але для цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, оскільки метою договору є отримання певного матеріального результату, послуги. Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик. За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо. Натомість, за цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляються актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється нормами КЗпП України та інших актів трудового законодавства, що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема, нормами ЦК України. Аналізуючи наведені норми, колегія суддів зазначає, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт. Отже, відносини, які виникають з цивільно-правового договору про надання послуг не є тотожними трудовим правовідносинам, а укладання цивільно-правового договору про надання послуг не свідчить про наявність трудових відносин між замовником та виконавцем. Висновки аналогічного змісту також викладені у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №820/1432/17 та від 26 вересня 2018 року у справі №822/723/17. Частина 1 ст.265 КЗпП України передбачає, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Відповідно до абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. За змістом ч.3,4 ст.265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 ГК України. Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Водночас, відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також КУпАП. Відповідно до ч.3 ст.41 КУпАП фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Таким чином, ч.2 ст.265 КЗпП України та ч.3 ст.41 КУпАП передбачено відповідальність для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). Апеляційний суд зазначає, що штраф, передбачений ч.2 ст.265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф, передбачений ч.3 ст.41 КУпАП є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення. При цьому, ст.265 КЗпП України і ст.41 КУпАП були викладені в такій редакції Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці від 28 грудня 2014 року. Вказаний закон передбачав введення ст.265 КЗпП України фінансових санкції для роботодавців - юридичних та фізичних осіб-підприємців, у вигляді штрафу у розмірі від 1 до 30 мінімальних заробітних плат за допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин, оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, виплати заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску та податків, порушення термінів виплати заробітної плати більш ніж за один місяць, виплати не в повному обсязі, недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці та порушення інших вимог трудового законодавства. Натомість ст. 41 КУпАП мала на меті запровадити штрафи для посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин; за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів чи у зв`язку з повідомленням ним про порушення вимог закону іншою особою, а також інше грубе порушення законодавства про працю. Тобто, ключовою відмінністю цих двох статей є суб`єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнено юридичну особу як роботодавця (за ст.265 КЗпП України) та посадову особу цієї юридичної особи (за ст.41 КУпАП) за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин Разом з тим, у разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України та ч.3 ст.41 КУпАП, повністю збігаються суб`єкт відповідальності і вид порушення (допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору). В обох випадках у санкціях статті передбачений один й той самий вид стягнення - штраф у грошовій формі. Тобто, обидві відповідальності, передбачені абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України та ч.3 ст.41 КУпАП, є за своєю сутністю штрафними (каральними), і жодна з них не має ознаки правовідновленої (компенсаційної) відповідальності. Стаття 61 Конституції України передбачає заборону притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення більше одного разу. Варто зазначити, що перше притягнення особи до відповідальності не може визнаватись незаконним з підстав, передбачених статтею 61 Конституції України, у разі повторного притягнення тієї ж особи до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, яке відбулось за часом пізніше. Відтак, ключовим питанням, яке підлягає розв`язанню при вирішенні цієї справи є визначення обставин, за яких особа вважається притягнутою до відповідальності вперше. При цьому, слід зазначити, що Конституційний Суд України у рішенні від 27.10.1999 №9-рп/99 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) зазначив, що поняття притягнення до кримінальної відповідальності не тотожне поняттю кримінальна відповідальність, як і поняття притягнення до юридичної відповідальності не ідентичне поняттю юридична відповідальність. Норми Конституції України, зокрема, містять терміни: за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність (частина друга статті 60); ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення та юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (стаття 61); особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом (частина перша статті 63), незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності (частина друга статті 68); за посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону (частина друга статті 105); за неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності (частина п`ята статті 129). У контексті змісту положень названих статей Конституції України терміни притягнення до юридичної відповідальності та юридична відповідальність розмежовуються. Притягнення до юридичної відповідальності передує юридичній відповідальності. У згаданому рішенні Конституційний Суд України в аспекті порушених у конституційному поданні Міністерством внутрішніх справ України питань положення частини третьої статті 80 Конституції України розтлумачив так: 1.1. Кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. 1.2. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину. Оглядаючи матеріали справи, апеляційний суд зазначає наступне. Управлінням Держпраці у Закарпатській області за допуск позивачем фізичних осіб до роботи без оформлення трудового договору складено протокол про адміністративне правопорушення №ЗК/208/8/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-90 від 31 травня 2018 року та направлено адміністративні матеріали до Ужгородського міськрайонного суду для прийняття рішення щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Постановою Ужгородського міськрайонного суду від 18 липня 2018 року у справі №308/6096/18 провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.41 КУпАП щодо ОСОБА_1 . Вказана постанова суду відповідно до приписів ч.6 ст.78 КАС України має преюдиціальний характер в частині чи мали місце дії та чи вчинені вони цією особою. Статтею 254 КУпАП передбачено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу. Відповідно до статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються зокрема відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі. Крім того, статтею 268 КУпАП регламентовані права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. З системного аналізу наведених правових норм КУпАП слід дійти висновку про те, що притягнення до адміністративної відповідальності починається з моменту складання протоколу та його пред`явлення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Прийняття ж постанови за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення є вирішенням такої справи по суті, яка передбачає встановлення наявності складу адміністративного правопорушення або його відсутності та, відповідно, застосування санкції, закриття справи, що відповідає положенням статті 284 КУпАП. Отже, відповідачем до ФОП ОСОБА_1 застосовані заходи впливу за правопорушення, передбачені в ч.2 ст.265 КЗпП України, шляхом прийняття постанови №ЗК/208/8/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-90 від 19 червня 2018 року про накладення штрафу, що є фінансовою санкцією, тобто оспорюваною у цій справі постановою позивача фактично повторно притягнуто до відповідальності за одні й ті самі порушення за які його вже було притягнуто до відповідальності за одне й те саме правопорушення, що заборонено статтею 61 Конституції України. Така позиція відповідає і практиці Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення Великої палати Європейського суду з прав людини від 15.11.2016 у справі А та Б проти Норвегії зазначено: Суд також переконливо підтвердив, що стаття 4 Протоколу №7 не обмежується правом не бути покараним двічі, але поширюється і на право не піддаватися кримінальному обвинуваченню або засудженню двічі. Якби це було не так, то не було б необхідності використовувати слово засуджений, а також слово покараний, оскільки це було би дублюванням. Таким чином, Суд підтвердив, що стаття 4 Протоколу № 7 застосовується навіть коли людина була притягнута до відповідальності в провадженнях, які не призвели до визнання винним у вчиненні правопорушення. Стаття 4 Протоколу №7 містить три різних гарантії і встановлює, що за одне і те саме правопорушення ніхто не може бути (І) притягнутий до відповідальності, (ІІ) засуджений, і (ІІІ ) покараний. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі №807/320/18. Щодо доводів апелянта в частині пропуску позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне. Частиною першою ст. 120 КАС України передбачено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Предметом даного адміністративного позову є визнання постанови Управління Держпраці у Закарпатській області №ЗК/208/8/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-90 від 19 червня 2018 року такою, що не підлягає виконанню. В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що позивач був обізнаний про наявність оскаржуваної постанови ще з червня 2018 року. Апеляційний суд зауважує, що позивач про відкриття виконавче провадження №56868619 дізналася випадково в квітні 2025 року після ознайомлення її представника із матеріалами виконавчого провадження 25 квітня 2025 року про порушення її прав та законних інтересів через відкрите виконавче провадження №56868619 по постанові Управління Держпраці у Закарпатській області №ЗК/208/8/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-90 від 19 червня 2018 року, яка передбачає подвійне стягнення за правопорушення, за яке вже притягалася ОСОБА_1 . Таким чином, саме з дати ознайомлення її представником із матеріалами справи у позивача виникли підстави на пред`явлення даного позову до суду. Тому, саме з дати ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження слід обчислювати тримісячний строк звернення, встановлений нормами КАС України, а тому на думку колегії суддів строк звернення до суду позивачем не пропущений. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись 241, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Управління Держпраці у Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року у справі №260/5913/25 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. І. Довга судді І. І. Запотічний Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 21.05.26