LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4824756/8846/25

від 21.05.2026 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 січня 2026 року залишити без змін.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 756/8846/25 Головуючий у І інстанції Журавський В.В. Провадження №22-ц/824/8678/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 21 травня 2026 рокуКиївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Таргоній Д.О., Борисової О.В., Голуб С.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргоюпредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 січня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: У червні 2025 року позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 32162,49 грн, що складається: заборгованості за тілом кредиту - 16893,29 грн, заборгованості за відсотками - 15269,20 грн. На обґрунтування позовних вимог зазначено, що 04 липня 2021 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога»та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 219676179 у формі електронного документу з використанням електронного підпису за допомогою одноразового ідентифікатора MNV7NW82. ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 26000,00 грн на банківську карту НОМЕР_1 , що належить відповідачу, свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконало. В свою чергу відповідач свої зобов`язання перед кредиторомщодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав. 28 листопада 2018 року між первісним кредитором ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 219676179 від 04 липня 2021 року. 30 жовтня 2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 30/1023-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 219676179 від 04 липня 2021 року. В подальшому, 29 травня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» укладено договір факторингу № 29/05/25-Е, відповідно до акту прийому-передачі Реєстру боржників до договору факторингу 29/05/25-Е від 29 травня 2025 року до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 219676179 від 04 липня 2021 року. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської областівід 19 січня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором у розмірі 32162,49 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» витрати на оплату судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн. Не погоджуючись з даним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на те, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ТОВ «ФК «Ейс» не набуло прав первісного кредитора, а отже, не має права пред`являти свої вимоги за кредитним договором, укладеним 04 липня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 . Вказує на те, що долучені до позову копію кредитного договору, розрахунок заборгованості за кредитними договорами та документи щодо відступлення права вимоги на користь позивача підтверджують лише умови кредитування за вказаним кредитним договором останньому кредитору, яким є позивач. Звертає увагу апеляційного суду на те, що позивачем не надано суду належних первинних бухгалтерських та платіжних документів, а також доказів щодо наявності у відповідача на момент пред`явлення позову непогашеної (несписаної) заборгованості перед позивачем. 13 березня 2026 року до Київського апеляційного суду через систему «Електронний суд» представником ТОВ «ФК «Ейс» - Сахаровою О.І. подано відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 січня 2026 року залишити без змін. Відзив мотивований тим, що суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване рішення повністю з`ясував обставини, що мають значення для вирішення справи, а його висновки про те що позивач набув права вимоги до відповідача відповідають дійсним обставинам та спростовуються наданими позивачем доказами. У відзиві представник ТОВ «ФК «Ейс» - Сахарова О.І. вказує на те, що судом першої інстанції було встановлено факт укладення відповідачем кредитного договору з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», отримання грошових коштів у визначеному розмірі та факт їх неповернення. Позивачем доведено своє право вимагати від відповідача належне виконання за цим договором, адже на підтвердження цього надано дійсні договори факторингу, за якими до позивача перейшло право вимоги. За умовами укладених договорів, до фактора могло переходити право вимоги, яке виникне в майбутньому. Станом на момент підписання реєстрів боржників, зокрема, щодо відповідача, до цих договорів факторингу, права вимоги до нього виникло та було дійсним. Представник ТОВ «ФК «Ейс» - Сахарова О.І. звертає увагу, що подані позивачем договори факторингу, витяги з реєстру прав вимоги та Акт прийому-передачі Реєстру Боржників самі по собі є достатніми для підтвердження заявлених вимог. Акти звірки, у свою чергу, виконує допоміжну функцію та додатково підтверджують сплату суми фінансування фактором клієнту, що свідчить про послідовність та узгодженість правової позиції позивача. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою апеляційне провадження. Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України). Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції за наявними в справі доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно абзацу 10 п. 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. З матеріалів справи вбачається, що 04 липня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 у формі електронного документа з використанням електронного підпису відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора MNV7NW82 укладено договір № 219676179. За змістом п. 1.1, 1.2 вказаного договору ОСОБА_3 надається кредит у розмірі 26000,00 грн, строком на 126 днів. Відповідно до пункту 1.6.1 кредитного договору № 219676179 від 04 липня 2021 року загальні витрати за кредитом становлять 26 377,68грн, а орієнтовна загальна вартість кредиту - 52 377,68 грн. Відповідно до копії платіжного доручення від 04 липня 2021 року ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» перерахувало на картковий рахунок ОСОБА_1 , зазначений ним у кредитному договорі № 219676179, грошові кошти у розмірі 26000,00 грн. ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» належним чином виконало умови договірних зобов`язань за кредитним договором № 219676179. Відповідач, в свою чергу, умови договору № 219676179не виконував належним чином, у зв`язку з чим за розрахунками позивача має заборгованість у загальному розмірі 32162,49 грн, з яких: 16893,29 грн - заборгованість по тілу кредиту, 15269,20 грн - заборгованість за відсотками. 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, зі строком дії до 28 листопада 2019 року та строк дії якого неодноразово продовжувався згідно Додаткових угод № 19 від 28 листопада 2019 року, № 26 від 31 грудня 2020 року, № 27 від 31 грудня 2021 року, № 31 від 31 грудня 2022 року, № 32 від 31 грудня 2023 року, остаточним терміном до 31 грудня 2024 року. Відповідно до реєстру прав вимоги № 161 від 23листопада 2021 року, який є додатком до зазначеного вище договору факторингу № 28/1118-01, ТОВ «Таліон Плюс» набуло право вимоги за кредитним договором № 219676179. 30 жовтня 2023 року відповідно до договору факторингу № 30/1023-01 ТОВ «Таліон Плюс» відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» право вимоги за зазначеним кредитним договором. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 1 від 30 жовтня 2023 року до договору факторингу № 30/1023-01 до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача. 29 травня 2025 року згідно з договором факторингу № 29/05/25-Е ТОВ «Онлайн Фінанс» відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» право вимоги за кредитним договором № 219676179. Відповідно до витягу з реєстру боржників та акта приймання-передачі до договору факторингу № 29/05/25-Е до ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» перейшло право грошової вимоги до відповідача. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач неналежним чином виконував грошові зобов`язання кредитним договором, матеріали справи не містять доказів добровільного погашення відповідачем заборгованості. Крім того, суд першої інстанції вважав доведеним факт укладення між первісним кредитором та відповідачем кредитного договору № 219676179. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на наступне. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України). У ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Ст. 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно із ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції визначені частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному ч. 6 цієї ст. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. Судом встановлено, що при підписанні кредитного договору № 219676179 між відповідачем та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» сторонами було погоджено всі істотні умови договору. Позивачем до першої інстанції було надано докази переказу грошових коштів у розмірі 26000,00 грн на користь відповідача, а саме: платіжне доручення від 04 липня 2021 з відміткою Кредитодавця. Вказані докази є належними та достатніми для висновку про виконання первісним кредитором ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» свого обов`язку за кредитним договором № 219676179 від 04 липня 2021 року. Жодних доказів на спростування факту отримання коштів, користування наданими кредитними коштами, тобто, існування між сторонами договірних відносин позичальника і кредитора, відповідачем надано не було. Крім того, на запит суду АТ «Універсал Банк» надало інформацію щодо належності відповідачу платіжної картки та номера телефону, на який здійснюється інформування про операції за платіжною карткою, а також виписку про рух грошових коштів. Доказів того, що картковий рахунок на який було здійснено переказ грошових коштів не належить ОСОБА_3 стороною відповідача не надано. Щодо доводів апеляційної скарги про ненадання стороною позивача первинних документів, які підтверджують отримання відповідачем кредиту, користування ним, нарахування процентів відповідно до укладеного договору на умовах, які вказані у позовній заяві, апеляційний суд зазначає наступне. Ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею. Згідно п. 2 ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківською таємницею, зокрема, є інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини. Відповідно до ст. 62 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» визначено порядок розкриття банками банківської таємниці, зокрема, за рішенням суду. Отже, виписка по рахунку клієнта, належить до інформації, що є банківською таємницею, порядок розкриття якої визначений Законом. Водночас, згідно п. 5 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про платіжні послуги» до надавачів платіжних послуг належать фінансові установи, що мають право на надання платіжних послуг. Ч. 3 ст. 10 Закону України «Про платіжні послуги» встановлено, що фінансові установи мають право на провадження діяльності з надання фінансових платіжних послуг лише після отримання ними ліцензії відповідно до цього Закону (крім банків) та за умови включення до Реєстру, якщо інше не передбачено цим Законом. Оскільки позивач та первісний кредитор не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак надані суду документи, зокрема розрахунки позивача, для підтвердження позовних вимог, колегія суддів вважає належним та допустимим доказом у справі. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що позивач не набув права вимоги до відповідача за кредитними зобов`язаннями апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. П. 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. Судом встановлено, що 28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ТОВ «Таліон Плюс» договір факторингу № 28/1118-01 відповідно до якого, клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, на умовах, визначених цим договором. Фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідатиме перед фактором, якщо одержані ним суми будуть меншими від суми, сплаченої фактором клієнту, та меншими від загальної суми зобов`язання боржника. Разом з правом вимоги до фактора переходять інші права та обов`язки клієнт за кредитним договором. У випадку укладення сторонами більше ніж одного Реєстру прав вимоги, кожен наступний Реєстр прав вимог є самостійним додатком, та не змінює його (п. 2.2). Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимоги, по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням Реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним Реєстром прав вимоги (п. 4.1). Відповідно пункту 1.3 договору, правом вимоги є всі права клієнта за кредитним договором, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Згідно з п. 8.1 цього договору, договір набуває чинності та всі права та обов`язки сторін за цим договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками (за наявності її у сторони). Строк дії вказаного договору згідно п. 8.2 було встановлено до 28 листопада 2019 року. У подальшому додатковими угодами вносились зміни до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до яких, зокрема, строк його дії було продовжено до 31 грудня 2024 року включно. 30 жовтня 2023 року відповідно до договору факторингу № 30/1023-01 ТОВ «Таліон Плюс» відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» право вимоги за зазначеним кредитним договором. 08 липня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» укладено договір факторингу № 08/07/25-Е, відповідно до якого ТОВ «ФК «Ейс» відступлено право вимоги до відповідача за кредитним договором. Відповідно до реєстру боржників за договором факторингу № 08/07/25-Е від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «Ейс» перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 219676179 від 04 липня 2021 року. Умовами укладених договорів факторингу між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс», між ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», передбачено право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі, відступати право вимоги на користь третіх осіб. Вказані договори факторингу підтверджують належний перехід прав вимоги до відповідача від ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» до ТОВ «ФК «ЕЙС». З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що позивачем ТОВ «ФК «Ейс» доведено факту переходу до нього права вимоги до відповідача за укладеним кредитним договором № 219676179 від 04 липня 2021 року. Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у постанові від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25 дійшов наступних висновків: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 183/4256/21 (провадження № 61-15813сво23)). Отже, доводи відповідача, наведені в апеляційній скарзі, не знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду вказаної справи в частині того, що позивач не довів свою процесуальну правосуб`єктність, тобто право вимагати виконання відповідачем зобов`язання за кредитним договором № 219676179 від 04 липня 2021 року. Вирішуючи спір у справі, яка переглядається, суд першої інстанції надав належну правову оцінку обставинам, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення учасників справи, іншим фактичним даним, які випливають із встановлених обставин, а тому висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» вважаєть обґрунтованим і таким, що відповідає положенням ст. ст. 76, 81, 89 ЦПК України. Інші доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв`язку, та з урахуванням недоведеності позовних вимог обґрунтовано задоволено позовні вимоги. Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 січня 2026 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування згідно вимог ч. 1 ст. 375 ЦПК України відсутні. Щодо судових витрат колегія судів зазначає наступне. Так як, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, тому на підставі ст. 141 ЦПК України понесені апелянтом судові витрати на апеляційний розгляд справи відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 січня 2026 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст. 389 ЦПК України. Суддя-доповідач Д.О. Таргоній Судді: О.В. Борисова С.А. Голуб

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»