Постанова Київський апеляційний суд № 381/1530/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 травня 2026 року м. Київ провадження № 22-ц/824/1865/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач), суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В., розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС» на заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області у складі судді Анапріюк С. П. від 23 червня 2025 року у цивільній справі № 381/1530/25 Фастівського міськрайонного суду Київської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, У С Т А Н О В И В : У березні 2025 року ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» звернулося в суд з позовом, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 34 000 грн та судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 3 028 грн. Обґрунтовуючи вимоги, зазначало, що 12.12.2022 ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та відповідач уклали кредитний договір № 72342974. Взяті на себе зобов`язання кредитор виконав в повному обсязі та надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 8 500 грн, встановленому договором. Однак, відповідач свої обов`язки за вказаним договором не виконала, не повернула кредитні кошти та проценти за користування кредитом, що нараховані у розмірі 25 500 грн. Позивач стверджує, що на підставі укладеного з первісним кредитором договору факторингу він набув права вимоги до відповідача за вказаним правочином. Посилаючись на те, що відповідач не виконала взяті на себе грошові зобов`язання, не сплатила заборгованість у добровільному порядку, позивач просив задовольнити позов у повному обсязі. Заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 червня 2025 року відмовлено у задоволені позову. В апеляційній скарзі ТОВ «СІРОКО ФІНАНС», посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, стягнути понесені судові витрати 3 028 грн по сплаті судового збору (за подачу позовної заяви) та 4 542 судового збору (за подачу апеляційної скарги). Зазначає, що судом першої інстанції не було належним чином досліджено та оцінено наданий вичерпний перелік доказів, які у своїй сукупності підтверджують виникнення цивільних правовідносин та наявність заборгованості за договором позики № 72342974 від 12.12.2022 в сумі 34 000,00 гривень. Апелянт наголошує, що факт переходу права вимоги до нового кредитора повністю доводиться договором факторингу № 033-030423 від 03.04.2023 та витягом з Реєстру прав вимог № 04/05/23 від 04.05.2023. Звертає увагу на те, що ненадання повного реєстру до договору факторингу було зумовлене обов`язком збереження фінансової таємниці інших клієнтів, при цьому суд не скористався своїм процесуальним правом щодо його витребування у разі сумнівів. Вказує, що всі матеріали справи та первинні документи подавалися в електронній формі через систему «Електронний суд», що підтверджує їх належне завірення електронними підписами з усіма необхідними реквізитами. Крім того, апелянт стверджує, що спірний договір позики був укладений дистанційно в електронній формі через інформаційно-телекомунікаційну систему «MYCREDIT» та акцептований відповідачкою ОСОБА_1 12.12.2022 шляхом введення одноразового ідентифікатора, що відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми правочину. Посилається на правову позицію Верховного Суду у справі № 524/5556/19 від 12.01.2021, де зазначено, що підписання договору про надання фінансового кредиту за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора є належним і допустимим доказом укладення спірного правочину. Щодо виконання умов договору, позивач зазначає, що перерахування коштів у розмірі 8 500,00 грн було успішно здійснено у безготівковій формі платіжною системою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ФІНЕКСПРЕС», що підтверджується відповідною довідкою та платіжною інструкцією № fad8d0d2-b0da-4c0a-82c3-05a61e186adc. Звертає увагу, що фінансова компанія не є банківською установою, не здійснює операцій із готівкою та не обслуговує особові рахунки фізичних осіб, у зв`язку з чим виписка за картковим рахунком не могла бути надана, а наданий розрахунок у вигляді оборотно-сальдової відомості є нормованим документом бухгалтерського обліку. Указує, що оскільки договір позики не оспорювався боржником і не визнавався недійсним, судом всупереч презумпції правомірності правочину було зроблено передчасний висновок про відсутність боргу. На підставі викладеного просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості в розмірі 34 000,00 грн, а також судових витрат на сплату судового збору в сумі 3 028,00 грн за подання позову та 4 542,00 грн за подання апеляційної скарги. Відзив на апеляційну скаргу від відповідачки ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не надходив. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Отже розгляд даної справи здійснюється без повідомлення учасників справи. Учасники справи належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги на заочне рішення суду від 23.06.2025 в порядку письмового провадження без виклику учасників справи, що підтверджується звітами про доставку копії ухвали про відкриття апеляційного провадження до електронного кабінету та на електрону адресу позивача і відповідача, а також поштовим конвертом, повернутим до суду, із зазначенням причин повернення «адресат відсутній за вказаною адресою». Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів належними, допустимими та достовірними доказами наявність у нього права вимоги до відповідача у спірних правовідносинах, оскільки наданий договір факторингу є рамковим і не містить відомостей про конкретні відступлені зобов`язання. Встановивши, що доданий витяг з реєстру боржників був створений позивачем одноосібно, не містить підписів іншої сторони правочину та не є належним чином завіреною копією оригінального реєстру, суд дійшов висновку про недоведеність факту правонаступництва. Також суд зазначив, що надана довідка Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ФІНЕКСПРЕС» про переказ коштів не є первинним бухгалтерським документом, оскільки не містить повного номера платіжної картки та даних її власника, що унеможливлює ідентифікацію отримувача позики в розмірі 8 500,00 грн. Суд також критично оцінив документ із назвою «Дані по кредиту», вказавши, що за відсутності первинних облікових документів він не може підтверджувати правомірність щоденного нарахування процентів або відображати реальний рух коштів. Колегія суддів не погоджується із такими висновками з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 1 ст. 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис є одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України. У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов`язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку (фінансової установи) на пред`явлення будь-якої вимоги. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Частиною 4 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Матеріалами справи, у тому числі електронними у підсистемі «Електронний суд», підтверджено, що 12.12.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» (первісний кредитор) та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено договір позики № 72342974. Вказаний правочин укладався в електронній формі з використанням мобільного застосунку та інформаційно-телекомунікаційної системи «MYCREDIT». Відповідно до умов договору, перед його укладенням було здійснено повну електронну ідентифікацію та верифікацію позичальника за допомогою Системи BankID НБУ. Підписання правочину відбулося шляхом використання відповідачкою електронного підпису одноразовим ідентифікатором - алфавітно-цифровою послідовністю bbUKQoj18P, згенерованою системою та надісланою на її верифікований номер мобільного телефону. Відповідно до положень статей 3, 11 та 12 Закону України «Про електронну комерцію», статтями 207 та 639 ЦК України, такий спосіб укладення правочину за своїми правовими наслідками повністю прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Введення одноразового ідентифікатора є належним і беззаперечним аналогом власноручного підпису, що підтверджує волевиявлення особи на набуття цивільних прав та обов`язків. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 та від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19. Колегія суддів наголошує, що без отримання доступу до особистого кабінету та введення унікального коду Договір не міг би бути сформований. Згідно зі статтею 204 ЦК України, в цивільному праві діє загальна презумпція правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Оскільки оспорюваний Договір позики відповідачкою в судовому порядку не оскаржувався, до правоохоронних органів із заявами про шахрайські дії третіх осіб вона не зверталася, у суду першої інстанції не було правових підстав припускати його неукладеність. Неподання відповідачкою відзиву на позов не спростовує презумпцію дійсності підписаного нею правочину. Щодо підтвердження факту видачі та отримання позики колегія суддів вважає висновки суду помилковими та такими, що не відповідають стандартам доказування у сфері безготівкових розрахунків. Факт виконання первісним кредитором обов`язку щодо передачі грошових коштів у розмірі 8500,00 грн підтверджується офіційним звітом (довідкою) оператора платіжної інфраструктури ТОВ «ФК «ФІНЕКСПРЕС» про успішне проведення безготівкової транзакції № fad8d0d2-b0da-4c0a-82c3-05a61e186adc від 12.12.2022. Зарахування здійснено на платіжну карту, вказану самою відповідачкою при реєстрації, - рахунок № НОМЕР_1 . Колегія суддів відхиляє твердження суду першої інстанції про те, що такий звіт є неналежним доказом через відсутність повного номера картки та детальної банківської виписки. Відповідно до пункту 10 Постанови Правління НБУ від 03.11.2021 №113 «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику...», прямо передбачено використання у супровідних документах номерів електронних платіжних засобів у маскованому форматі (перші шість та останні чотири знаки). Крім того, за змістом статті 31 Закону України «Про платіжні послуги» (який деталізував та змінив колишні підходи безготівкових розрахунків за участю посередників), офіційний електронний звіт платіжного оператора, що містить ідентифікатори транзакції, суму, дату та час, є належним первинним документом у розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Колегія суддів зауважує, що небанківські фінансові установи не є банками, не обслуговують особові рахунки в класичному розумінні та здійснюють перекази виключно через платіжні системи, тому вимога суду щодо надання винятково банківської виписки є безпідставною. За процесуальним стандартом більшої переконливості (вірогідності доказів), надані позивачем документи платіжної системи є достатніми. Відповідачка, будучи власником карткового рахунку, мала безперешкодний доступ до інформації про рух власних коштів. Якби кошти не надійшли, вона мала об`єктивну можливість надати суду виписку на спростування цього факту (концепція негативного доказу). Ненадання такого документа боржником підтверджує факт отримання нею позики. Висновок суду першої інстанції про недоведеність переходу права вимоги до нового кредитора ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» також помилковим. Матеріалами справи підтверджено, що 03.04.2023 між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» (Клієнт) та ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» (Фактор) було укладено договір факторингу № 033-030423. На підтвердження переходу права грошової вимоги щодо ОСОБА_1 . Позивачем було надано належним чином завірений витяг з Реєстру прав вимог № 04/05/23 від 04.05.2023. Колегія суддів зазначає, що вимога суду першої інстанції щодо обов`язкового надання повного реєстру боржників є безпідставною. Цей документ є зведеним обліковим реєстром кредитного портфеля фінансової компанії та містить конфіденційні персональні дані й фінансову таємницю щодо інших осіб (третіх сторін), розголошення яких прямо заборонено Законом України «Про захист персональних даних». Надання позивачем витягу з цього Реєстру, який містить точні, деталізовані та унікальні ідентифікаційні дані конкретного боржника (ПІБ, РНОКПП ОСОБА_1 ), номер і дату її договору позики, а також покрокову структуру її заборгованості, підписаний та завірений уповноваженою особою в системі «Електронний суд», є належним, допустимим та достатнім засобом доказування відступлення права вимоги в розумінні статей 77, 78 ЦПК України. За змістом договору факторингу № 033-030423 від 03.04.2023, перехід права грошової вимоги відбувається в момент підписання Реєстру боржників, тоді як подальша оплата фінансування є лише наслідком правочину, а не умовою (відкладальною обставиною) його чинності (що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду від 15.04.2024 у справі № 2221/2373/12). Ураховуючи презумпцію правомірності правочину, ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» набуло статусу законного кредитора у спірних правовідносинах. Разом з тим, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині розміру стягуваної заборгованості підлягають задоволенню лише частково, виходячи з аналізу безпосередніх умов самого Договору позики. Заявлена позивачем сума до стягнення становить 34 000,00 грн, з яких 8 500,00 грн - тіло кредиту, а 25 500,00 грн - проценти за користування кредитом. Проте, відповідно до пункту 2.2 Договору, сторони чітко погодили строк кредитування, який становить 30 днів (з 12.12.2022 по 11.01.2023). Згідно з пунктом 6 Договору, продовження строку користування позикою (пролонгація) здійснюється виключно за зверненням позичальника в електронній формі через особистий кабінет шляхом укладення додаткової угоди, яка підписується із застосуванням нового одноразового ідентифікатора кожного разу під час реалізації такого права. Автоматичного чи беззумовного подовження дії договору (як відкладальної обставини) умови цього правочину не передбачають. Матеріали справи не містять жодної додаткової угоди про пролонгацію строку позики, яка була б акцептована або підписана відповідачкою ОСОБА_1 після 11.01.2023. За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики припиняється зі спливом визначеного договором строку кредитування. Оскільки автоматичної пролонгації Договору позики № 72342974 від 12.12.2022 укладено не було, право первісного кредитора нараховувати плату за кредит (базові проценти в розмірі 2,5% на день) припинилося 11.01.2023. Аналогічний правовий висновок викладено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12. За таких обставин Позивач мав право нарахувати проценти за погодженою базовою ставкою 2,5% на день виключно в межах визначеного 30-денного строку користування коштами. Згідно з Таблицею обчислення загальної вартості кредиту (Додаток № 1 до Договору), сума процентів за весь належний строк кредитування (30 днів) становить 6 375,00 грн. Усі нарахування процентів поза межами цього строку (за решту 90 днів із загального 120-денного розрахунку позивача) здійснені неправомірно та стягненню не підлягають. Таким чином, доведеною, обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню, є заборгованість у загальному розмірі 14 875,00 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 8 500,00 грн; заборгованості за процентами в межах договірного строку (30 днів) - 6 375,00 грн. З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі статті 376 ЦПК України через невідповідність висновків суду обставинам справи, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «СІРОКО ФІНАНС». Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За правилом ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на те, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Позивача у розмірі 14 875,00 грн від початково заявлених 34 000,00 грн (що становить 43,75%), сплачений ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» судовий збір підлягає відшкодуванню Відповідачкою пропорційно до цієї частини. Таким чином, у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» підлягає стягненню: судовий збір за подання позовної заяви до суду першої інстанції у розмірі 1 324,75 грн (3 028,00 грн ? 43,75%); судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 987,13 грн (4 542,00 грн ? 43,75%). Загальна сума судових витрат по сплаті судового збору, що підлягає стягненню з відповідачки, становить 3 311,88 грн. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 376, 381, 383 ЦПК України суд, - У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС» задовольнити частково. Заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС» (ЄДРПОУ 42827134) заборгованість за Договором позики № 72342974 від 12.12.2022 у загальному розмірі 14 875,00 грн (чотирнадцять тисяч вісімсот сімдесят п`ять гривень 00 копійок), яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 8 500,00 грн; заборгованості за процентами за користування позикою - 6 375,00 грн. В решті позовних вимог - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС» (ЄДРПОУ 42827134) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 311,88 грн (три тисячі триста одинадцять гривень 88 копійок). Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді Є. П. Євграфова Б. Б. Левенець В. В. Саліхов