Постанова 4824 № 755/5199/25

Унікальний номер справи 755/5199/25 Номер апеляційного провадження 22-ц/824/6169/2026 Головуючий у суді першої інстанції Т. В. Савлук Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач Постанова Іменем України 20 травня 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. сторони позивач Акціонерне товариство «Сенс Банк» відповідач ОСОБА_1 розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк», подану представником Лойфер Анастасією Олегівною, на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 01 грудня 2025 року, у с т а н о в и в : У березні 2025 року АТ «Сенс Банк» звернулось до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 01 грудня 2025 року позовну заяву АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором повернуто суб`єкту звернення. Не погоджуючись з ухвалою суду, АТ «Сенс Банк» через представника Лойфер А.О. подано апеляційну скаргу. Банк зазначає, що при постановленні ухвали судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення помилкової ухвали, у зв`язку з чим просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що до позовної заяви АТ «Сенс Банк» було долучено довіреність № 023780/25 від 03.02.2025 року та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (додатки № 1 та № 2 до позовної заяви). Проте суд першої інстанції зазначені документи залишив поза увагою, що мало наслідком передчасний та безпідставний висновок про відсутність у представника належних повноважень на підписання та подання позовної заяви. Договір про надання послуг № 1006 від 28.01.2025 року укладено між АТ «Сенс Банк» та Адвокатським об`єднанням «СмартЛекс» у формі електронного документу шляхом підписання електронними підписами у сервісі «Вчасно». Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що чинне законодавство України не містить заборони на укладення договорів про надання послуг - професійної правничої допомоги в електронній формі. Витяг з Договору про надання послуг № 1006 від 28.01.2025 року, який долучено до позовної заяви (додаток № 3) містить відомості про підписання договору електронними підписами уповноважених представників сторін. Таким чином Договір про надання послуг № 1006 від 28.01.2025 року укладений в електронній формі з дотриманням приписів Цивільного кодексу України, Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», Закону України «Про електронну комерцію». Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Згідно п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пункті 6, частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Судове засідання у даній справі не проводилось, сторони не викликались, суд розглянув справу в порядку письмового провадження. Суд перевірив доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, та дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що у березні 2025 року АТ «Сенс Банк» через представника Лойфер А.О. через підсистему електронний суд звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 01.12.2025 позовну заяву повернуто суб`єкту звернення. В ухвалі судом зазначено, що оскільки позивач АТ «Сенс Банк» через представника звернувся з позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , при цьому договір про надання послуг № 1006 від 28 січня 2025 року не містить рукописного підпису замовника АТ «Сенс Банк в особі директора з закупівель ОСОБА_2 , директора Департаменту стягнення без заставних кредитів ОСОБА_3 та АО «СмартЛекс» в особі керуючого партнера Лойфер А.Е., тому відсутні підстави вважати, що такий документ оформлений відповідно до вимог чинного законодавства України, що зумовлює застосування наслідків передбачених п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України. Апеляційний суд не може погодитися з таким висновком суду, з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ч. 1 ст. 58 Цивільного процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Відповідно до ч. 3 ст. 58 Цивільного процесуального кодексу України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч. 1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України). Відповідно до ч. 4 ст. 62 Цивільного процесуального кодексу України повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: - довіреністю; - ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; - дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу». Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги можуть бути: - договір про надання правничої допомоги; - довіреність; - ордер; - доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20.01.2025 року у справі № 761/5870/24 (провадження № 61-5803сво24) виснував, що у цивільному судочинстві повноваження адвоката як представника можуть підтверджуватися довіреністю або ордером. Системне тлумачення наведених вище приписів чинного законодавства України призводить до висновку, що довіреність - є належним та достатнім підтвердженням повноважень адвоката як представника. Як вбачається з матеріалів справи, до позовної заяви представником АТ «Сенс Банк» було долучено довіреність № 023780/25 від 03.02.2025 року та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (додатки № 1 та № 2 до позовної заяви). Проте суд першої інстанції зазначені документи залишив поза увагою, що мало наслідком передчасний та безпідставний висновок про відсутність у представника Банку належних повноважень на підписання та подання позовної заяви. Договір про надання послуг № 1006 від 28.01.2025 року укладено між АТ «Сенс Банк» та Адвокатським об`єднанням «СмартЛекс» в формі електронного документу шляхом підписання електронними підписами у сервісі «Вчасно». Будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді, що закріплено положеннями ст. 205, ст. 207 Цивільного кодексу України. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19. Слід зауважити, що чинне законодавство України не містить заборони на укладення договорів про надання послуг - професійної правничої допомоги в електронній формі. Витяг з Договору про надання послуг № 1006 від 28.01.2025 року, який долучено до позовної заяви (додаток № 3) містить відомості про підписання договору електронними підписами уповноважених представників сторін. Таким чином, слід дійти висновку, що договір про надання послуг № 1006 від 28.01.2025 року укладений в електронній формі з дотриманням приписів Цивільного кодексу України, Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», Закону України «Про електронну комерцію». Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо. У рішенні від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland, заява № 28249/95) ЄСПЛ зазначив: «Суд повторює, як він уже постановляв у багатьох випадках, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право подавати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, це положення, яке містить у собі «право на суд», з якого випливає право доступу до суду, тобто право порушувати провадження у суді в цивільних справах, становить лише один аспект; однак це є той аспект, який дійсно робить можливим використання подальших гарантій, закладених у пункті 1 статті

6. Такі характеристики судового провадження, як справедливість, відкритість та невідкладність, насправді не мають жодної цінності, якщо таке провадження передусім не порушено. І в цивільних справах навряд чи можна уявити верховенство права без можливості мати доступ до суду (див. рішення Суду «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom) від 21 січня 1975 року, серія A, N 18, с. 18, п. 34 (у кінці) та 35 - 36; і «Z та інші проти Сполученого Королівства» (Z and Others v. the United Kingdom) (GC) N 29392/95 ECHR 2001-..., п. 91-93)» (пункт 52). У рішенні від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» (Menshakova v. Ukraine, заява № 377/02) ЄСПЛ також виклав конвенційні стандарти стосовно доступу до суду: «Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (див., наприклад, рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ЄСПЛ 2002-ІІ). ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» ((Bellet v. France)) від 04 грудня 1995 року). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada Cavanilles v. Spain) від 28 жовтня 1998 року). Право на отримання судового захисту означає, що суб`єкт має право звернутися до суду та матиме право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. Можливість реалізувати вказані права повинна бути забезпечена кожній особі без будь-яких дискримінаційних перепон чи занадто формалізованих ускладнень. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції щодо повернення позовної заяви безпідставними та такими, що не відповідають вимогам закону. Отже, у суду першої інстанції не було обґрунтованих підстав для повернення позовної заяви, а тому оскаржуване судове рішення не може вважатися законним та обґрунтованим. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а висновок суду першої інстанції щодо повернення позовної заяви є необґрунтованим та таким, що не відповідає нормам діючого процесуального законодавства, тому, відповідно до положень статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.6 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 379, 381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк», подану представником Лойфер Анастасією Олегівною, задовольнити. Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 01 грудня 2025 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Судді Л. Д. Поливач А. М. Стрижеус О. І. Шкоріна