Постанова 4873 № 911/2097/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "07" травня 2026 р. Справа№ 911/2097/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Ткаченка Б.О. суддів: Суліма В.В. Гаврилюка О.М. за участю секретаря судового засідання Мовчан А.Б. за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 07.05.2026: розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 06.11.2025 по справі №911/2097/25 (суддя - Смірнов О.Г.) за позовом Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія "Еркер" про стягнення 5 382 834,61 грн., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст заявлених вимог Білоцерківська окружна прокуратура (наділ також - прокурор, скаржник) в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради (надалі також - відповідач, Рада) звернулась до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія "Еркер" (надалі також - позивач, ТОВ БК "Еркер") про стягнення 5 382 834,61 грн. В обгрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що у відповідача, як замовника будівництва наявний обов`язок здійснити оплату пайової участі щодо об`єкта будівництва до прийняття його в експлуатацію, що визначено безпосередньо п. 4 ч. 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №132-ІХ. На думку прокурора, невиконання відповідачем законодавчо закріпленого обов`язку щодо сплати пайової участі у зв`язку з будівництвом об`єкта саме до введення його в експлуатацію надає право на стягнення цих коштів відповідно до ст. 1212 ЦК України. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Господарського суду Київської області від 06.11.2025 по справі №911/2097/25 у задоволенні позову Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія "Еркер" відмовлено. Витрати зі сплати судового збору покладено на Київську обласну прокуратуру. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що строк внесення коштів пайової участі замовником будівництва сплинув з дати видачі сертифіката №ІУ123210831877, а саме з 10.09.2021. Водночас, судом першої інстанції вказано, що відповідач, який взяв на себе обов`язки замовника будівництва лише за 24 календарні дні до здачі об`єкта будівництва в експлуатацію не має нести відповідальність за особу, яка фактично займалась будівництвом багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями по вул. Запоріжській, 17 в м. Біла Церква з липня 2010 року по липень 2021 року. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погодившись з рішенням Господарського суду Київської області від 06.11.2025 по справі №911/2097/25 Білоцерківська окружна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій просить суд: скасувати рішення Господарського суду Київської області від 13.11.2025 у справі №911/2097/25 та ухвалити нове рішення про задоволення у повному обсязі позову Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача Білоцерківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія "Еркер". Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія "Еркер" на користь Київської обласної прокуратури судовий збір, сплачений за подачу позову та апеляційної скарги, за наступним реквізитами: (отримувач коштів: Київська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ: 02909996, банк отримувача: Держказначейська служба України, м. Київ, МФО 820172 рахунок UA 028201720343190001000015641). Про час і місце розгляду справи повідомляти Білоцерківську окружну прокуратуру та Київську обласну прокуратуру, а розгляд справи здійснювати за участю прокурорів Київської обласної прокуратури. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції при розгляді справи № 911/2097/25 допустив неправильне застосування норм матеріального права щодо спірних правовідносин, серед іншого, п. 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX від 20.09.2019, ототожнивши юридичний факт виникнення обов?язку зі сплати пайової участі виключно з фактом здійснення будівельних робіт, безпідставно ігноруючи те, що на момент введення об?єкта в експлуатацію саме відповідач мав статус замовника будівництва та отримав сертифікат готовності об?єкта до експлуатації. У свою чергу зміна замовника будівництва до введення об?єкта в експлуатацію не припиняє обов?язку зі сплати пайової участі, а зумовлює перехід такого обов?язку до нового замовника, який фактично реалізував право на завершення будівництва та введення об?єкта в експлуатацію. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу 23.02.2026 через відділ документального забезпечення від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Узагальнені доводи відзиву зводяться до того, що прокурором не надано доказів, які в сукупності дають підстави для задоволення позову, а суд першої інстанції повно і всебічно дослідив матеріали справи, надав їм правильну оцінку, і прийняв на їх підставі законне і обґрунтоване рішення. 05.05.2026 через відділ документального забезпечення від прокурора надійшли письмові пояснення, відповідно до яких прокурор зазначає, що матеріалами справи підтверджується, що станом на дату створення акту готовності об`єкта до експлуатації та дату отримання сертифіката № ІУ123210831877, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджено готовність багатоквартирного будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями до експлуатації, замовником будівництва було саме ТОВ БК «Еркер». Отже, саме відповідач, згідно даних Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, був замовником будівництва об`єкта на момент, з яким закон пов`язує кінцевий строк виконання обов`язку зі сплати коштів пайової участі, а відтак зобов`язаний сплатити кошти пайової участі до бюджету міста Білої Церкви. 06.05.2026 через відділ документального забезпечення від відповідача надійшли письмові пояснення, відповідно до яких відповідач зазначає, що станом на липень 2021 року не існувало жодного нормативно-правового акту, який би встановлював обов язок для замовника будівництва, який набув цього статусу у 2021 році, і до якого не перейшов відповідний обов язок від попереднього замовника будівництва згідно абзацу 2 пункту 8 ст.40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (яку виключено на підставі Закону № 132-IX від 20.09.2019), чи то звертатися до органу місцевого самоврядування з заявою про визначення розміру пайової участі, чи то сплачувати пайову участь за попереднього замовника. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2026 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді - Ткаченка Б.О., суддів: Суліма В.В., Гаврилюка О.М. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2026 апеляційну скаргу Білоцерківської окружної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 06.11.2025 по справі №911/2097/25 залишено без руху. Роз`яснено скаржнику, що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали особа має право усунути недоліки, надавши суду апеляційної інстанції докази, які підтверджують доплату судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 24 222 грн 74 коп. 02.02.2026 від Білоцерківської окружної прокуратури надійшла заява про усунення недоліків до якої долучено докази доплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 24 222 грн 74 коп. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Білоцерківської окружної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 06.11.2025 по справі №911/2097/25. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Білоцерківської окружної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 06.11.2025 по справі №911/2097/25 на 05.03.2026. Розгляд апеляційної скарги неодноразово відкладався, у звязку із неявкою представників учасників апеляційного провадження та поданням клопотань про відкладення розгляду справи. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2026 відкладено розгляд справи №911/2097/25 на 07.05.2026. Позиції учасників справи, явка представників сторін у судове засідання Прокурор та представник відповідача з`явилися у судове засідання 07.05.2026 та надали свої пояснення по суті апеляційної скарги. Позивач у судове засідання 07.05.2026 не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений налженим чином. 17.02.2026 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника останнього. Щодо долучених до апеляційної скарги нових доказів, колегія суддів зазначає таке. Статтею 80 ГПК України чітко врегульовано порядок і строки подання доказів учасниками справи. Так, згідно з ч. ч. 1, 2 та 3 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (ч. ч. 4 та 5 ст. 80 ГПК України). У розумінні наведених положень докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована. У свою чергу, ст. 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Системний аналіз положень ст. ст. 80 та 269 ГПК України свідчить, що докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи. Отже, така обставина як відсутність існування доказів на момент звернення до суду з відповідним позовом взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України незалежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення наведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №916/3130/17). Частиною 8 ст. 80 ГПК України також передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Водночас, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №756/1529/15-ц). Скаржником у апеляційній скарзі не викладено клопотання про поновлення процесуального строку для подання нових доказів, у результаті чого такі докази залишено колегією суддів без розгляду. Також колегія суддів звертає увагу скаржника, що подання на стадії апеляційного перегляду оскаржуваного рішення нових доказів для спростування висновків суду першої інстанції, не може вважатись обгрнутованою та беззаперчною підставою для долучення таких доказів до матеріалів справи. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, що Білоцерківською окружною прокуратурою Київської області під час виконання визначених у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" повноважень встановлено наявність підстав для представництва в суді інтересів держави у бюджетній сфері за фактом невиконання замовником будівництва зобов`язання щодо перерахування до місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі). Так, прокуратура зазначає, що Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області ФОП Найвельту Едуарду Михайловичу надано дозвіл на виконання будівельних робіт від 22.07.2010 №548/10 за об`єктом "Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями по вул. Запоріжській, 17 в м. Біла Церква". На підтвердження вказаних обставин прокуратурою долучено до матеріалів справи копію відповідного дозволу. Прокурор в позові вказує, що надалі Найвельтом Е.М. право будівництва зазначеного об`єкта передано іншому замовнику - Товариству з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія "Еркер", власником та керівником якого є Найвельт Е.М. На підтвердження вказаних обставин позивачем долучено до матеріалів справи витяг з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва від 18.08.2021 № ІУ083210723735-1. Будівництво провадилось на земельній ділянці з кадастровим номером 3210300000:03:022:0015 з цільовим призначенням: 02.10 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, площею 0,765 га. З позовної заяви вбачається, що відповідно до Акта готовності об`єкта до експлуатації, створеного ТОВ БК "Еркер" 31.08.2021 за реєстраційним номером в ЄДЕССБ AC01:6183-4554-7766-3555, нове будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями по вул. Запорізькій, 17 в м. Біла Церква, віднесено за класом наслідків до СС3, за кодом об`єкта згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000 до 1122.1 "Будинки багатоквартирні масової забудови". Прокурором долучено до матеріалів справи вказаний Акт готовності об`єкта до експлуатації від 31.08.2021. Згідно п. 5 вказаного вище Акта готовності об`єкта до експлуатації будівельні роботи виконано у строки: початок робіт - липень 2010 року, закінчення робіт - липень 2021 року. Також, з позову вбачається, що на підставі Акта готовності об`єкта до експлуатації Державною архітектурно-будівельною інспекцією України замовнику ТОВ БК "Еркер" 10.09.2021 видано сертифікат №ІУ123210831877, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджено готовність до експлуатації багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями по вул. Запорізькій, буд. 17, м. Біла Церква, Білоцерківська територіальна громада, Білоцерківський район, Київська область, 09100. На підтвердження вказаних обставин прокуратурою долучено до матеріалів справи сертифікат №ІУ123210831877 від 10.09.2021. Прокурор зазначає, що згідно інформації Білоцерківської міської ради, упродовж будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями по вул. Запорізькій, 17 в м. Біла Церква замовники з міською радою договір про пайову участь не уклали. Листи Білоцерківської міської ради з зазначеною інформацією прокурором долучено до матеріалів справи. Так, прокурор наголошує на тому, що у відповідача, як замовника будівництва наявний обов`язок здійснити оплату пайової участі щодо об`єкта будівництва до прийняття його в експлуатацію, що визначено безпосередньо п. 4 ч. 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №132-ІХ. На думку прокурора, невиконання відповідачем законодавчо закріпленого обов`язку щодо сплати пайової участі у зв`язку з будівництвом об`єкта саме до введення його в експлуатацію надає право на стягнення цих коштів відповідно до ст. 1212 ЦК України. За розрахунком прокуратури, у зв`язку з прийняттям в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями по вул. Запорізькій, 17 в м. Біла Церква загальний розмір пайової участі ТОВ БК "Еркер" становить 3 988 172, 19 грн. З позовної заяви вбачається, що відповідачем пайову участь, з урахуванням інфляційних втрат і трьох процентів річних, не сплачено. Відповіді на спрямовану відповідачу Білоцерківською міською радою претензію від 10.04.2025 №1446/01-07 про необхідність звернення до міської ради для отримання розрахунку пайової участі та її сплати матеріали справи не містять. Вказану претензію прокуратурою долучено до матеріалів справи. Вказане вище стало підставою для звернення Білоцерківської окружної прокуратури до суду з позовною заявою, в якій остання просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія "Еркер" на користь Білоцерківської міської ради 3 988 172,19 грн. пайової участі у створенні і розвитку інфраструктури міста Біла Церква, 1 084 896,16 грн. інфляційних втрат та 309 766,26 грн. трьох процентів річних за користування грошовими коштами. Межі, мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови 02.06.2000 набрав чинності Закон України "Про планування та забудову територій", до якого Законом України №509-VI від 16.09.2008, який набрав чинності 14.10.2008, були внесені зміни, зокрема доповнено Закон статтею 27-1, яка зобов`язувала замовника, який має намір здійснити будівництво об`єкта містобудування у населеному пункті, взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Згідно з ч. 3 ст. 27-1 зазначеного Закону пайова участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту полягає у відрахуванні замовником після прийняття об`єкта в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для забезпечення створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту. 17.02.2011 був прийнятий Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності", згідно з яким Закон України "Про планування та забудову територій" був визнаний таким, що втратив чинність. Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" набрав чинності 12.03.2011, а ч. 3, абзац 7 ч. 9 ст. 40 зазначеного Закону набрали чинності з 01.01.2013. Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Згідно з ч. 3 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка набула чинності 01.01.2013, пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію (ч. 9 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"). Колегією суддів встановлено, що Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області 22.07.2010 було надано ФОП Найвельту Е.М. дозвіл на виконання будівельних робіт №548/10 за об`єктом "Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями по вул. Запоріжській, 17 в м. Біла Церква". 31.08.2021 в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва було створено Акт готовності об`єкта до експлуатації, а саме багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями по вул. Запоріжській, 17 в м. Біла Церква. Таким чином, правовідносини між сторонами виникли до набрання чинності Законом України №509-VI, яким внесені зміни, зокрема доповнено Закон України "Про планування та забудову територій" статтею 27-1, та до прийняття та набрання чинності Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Наведені вище норми Закону свідчать про те, що з 14.10.2008 - з дати внесення змін до Закону України "Про планування та забудову територій" та після набрання чинності Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", зокрема, станом на дату створення Акту готовності об`єкта до експлуатації, на замовника, який має намір здійснити будівництво об`єкта містобудування у населеному пункті (має намір забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункту), зазначеними Законами був покладений обов`язок взяти участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, шляхом укладення договору про пайову участь та сплати коштів пайової участі до місцевого бюджету. Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Отже, за загальним правилом про дію цивільно-правових актів у часі, закріпленим в ч. 1 ст. 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відповідні цивільно-правові відносини з дня набрання ними чинності. Разом з цим, ч. 3 ст. 5 ЦК України регламентує так звані "триваючі" відносини, тобто такі, які виникли раніше і регулювались актом цивільного законодавства, який втратив чинність, але права і обов`язки зберігаються і після набрання чинності новим актом цивільного законодавства. До таких "триваючих" прав і обов`язків, що продовжують існувати, або до прав і обов`язків, що виникли вже після набрання чинності новими актами цивільного законодавства, мають застосовуватися положення цих актів. Отже, якщо акт цивільного законодавства, що регулював цивільні відносини, втратив чинність, новий нормативно-правовий акт з моменту набрання ним чинності застосовується до юридичних фактів цивільного права та породжуваних ними цивільних прав і обов`язків. Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами хоч і виникли до прийняття та набрання чинності Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", однак з огляду на тривалий період самого будівництва продовжували тривати і після набрання чинності зазначеним Законом, існували також і на дату прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію та тривають, тобто такі правовідносини є триваючими. Таким чином, відповідно до ч. 3 ст. 5 ЦК України, з огляду на триваючий характер спірних правовідносин, що виникли між сторонами у справі та існували станом на дату введення відповідачем побудованого ним об`єкту містобудування в експлуатацію, до таких правовідносин підлягають застосуванню, зокрема, норми Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" як такі, що породжують виникнення у відповідача як учасника правовідносин відповідних прав та обов`язків, зокрема обов`язку взяти участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, шляхом сплати коштів пайової участі до місцевого бюджету. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові у справі №914/2650/17 від 12.12.2019. Так, Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон) визначено правові та організаційні основи містобудівної діяльності, який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), замовник фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву. На підставі ч. 1 ст. 2 Закону, планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури. Станом на дату початку виконання будівельних робіт (липень 2010 року), щодо будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями по вул. Запоріжській, 17 в м. Біла Церква, Законом закріплювався обов`язок замовника будівництва, що має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. При цьому, Верховний Суд, вирішуючи спори щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інфраструктури населеного пункту, неодноразово зазначав, що відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання має бути виконано до прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію, і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру (постанови Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, від 20.02.2024 у справі №910/20216/21, від 04.04.2024 у справі №923/1306/21 та від 15.08.2024 у справі №914/2145/23). Водночас, на момент завершення будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями по вул. Запоріжській, 17 в м. Біла Церква та до моменту прийняття його в експлуатацію 10.09.2021 (дата сертифіката №ІУ123210831877 від 10.09.2021) статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" було виключено на підставі пункту 13 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" №132-ІХ від 20.09.2019 (далі Закон №132-ІХ). Вказані зміни набули чинності з 01.01.2020 відповідно до підп. 2 п. 1 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-ІХ. Таким чином, починаючи з 01.01.2020, передбачений статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов`язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати. Водночас, частиною 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-ІХ визначено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання; установлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку: 1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування. Замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва. Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію (п. 3, 4 ч. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-ІХ). У постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що у зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними, і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже зобов`язаний повернути ці кошти на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. При цьому, положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України). Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Тобто зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. У разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування. Аналогічні правові висновки викладені й у постановах Верховного Суду від 16.06.2022 у справі №909/1402/19, від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, від 13.12.2022 у справі №910/21307/21, від 07.09.2023 у справі №916/2709/22 та від 15.08.2024 у справі №914/2145/23. Передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX порядок пайової участі замовника будівництва був впроваджений законодавцем для: 1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; 2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році. Тож, враховуючи вимоги пунктів 3, 4 частини 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію. Проаналізувавши вищевикладене, колегія суддів цілком погоджується із висновком суду першої інстанції, що обов`язок замовника будівництва в частині сплати коштів пайової участі за будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями по вул. Запоріжській, 17 в м. Біла Церква виник з моменту початку будівельних робіт, а саме в липні 2010 року. Відповідно до ч. 5 ст. 39 ЗУ "Про регулювання містобудівної діяльності" датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката. Відтак, строк внесення коштів пайової участі замовником будівництва сплинув з дати видачі сертифіката №ІУ123210831877, а саме з 10.09.2021, проте, замовник будівництва не взяв участь у створенні і розвитку інфраструктури м. Біла Церква, Київської області, шляхом перерахування до місцевого бюджету означеного населеного пункту коштів пайової участі. Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов`язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі частини першої статті 1212 ЦК України. Принагідно колегія суддів звертає увагу, що відповідачем вищевикладених висновків суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржено. Водночас, відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу, що з матеріалів справи, судом першої інстанції вірно встановлено та перевірено колегією суддів, що будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями по вул. Запоріжській, 17 в м. Біла Церква здійснювалось на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 22.07.2010 №548/10, який було надано ФОП Найвельту Едуарду Михайловичу. Також, з долучених до матеріалів справи доказів, вбачається, що за час будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями по вул. Запоріжській, 17 в м. Біла Церква замовник будівництва 18.08.2021 змінився, а саме з ФОП Найвельта Едуарда Михайловича на Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія "Еркер". Вказані обставини підтверджуються Витягом з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва від 18.08.2021. Доказів, які б свідчили про те, що ФОП Найвельт Едуард Михайлович передав свій обов`язок замовника будівництва Товариству з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія "Еркер" раніше 18.08.2021 та, які були б подані у відповідності до вимог ГПК України та були прийняті судом першої інстанції, матеріали справи не містять. У контексті вищевикладеного колегія суддів звертає увагу на те, що у відповідності до ч. 8 ст. 80 ГПК України, докази долучені прокуратурою до додаткових пояснень від 08.10.2025 та докази долучені відповідачем до клопотання про долучення доказів від 04.11.2025 не були прийняті судом першої інстанції до розгляду, оскільки були подані з пропущенням строку, та, відповідно, прокурором не було обґрунтовано причини пропуску такого строку. Зважаючи на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія "Еркер" набуло статусу замовника будівництва з 18.08.2021, у той час як згідно п. 5 Акту готовності об`єкта до експлуатації будівельні роботи були закінчені в липні 2021 року, колегія суддів констатує, що саме відповідачем не здійснювалось будівництво об`єкту в період з липня 2010 року по липень 2021 року. Скаржником вищезазначеного висновку спростовано не було. Водночас суд апеляційної інстанції звертає увагу скаржника, що з аналізу положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не вбачається заборони власнику або користувачу земельної ділянки передавати обов`язок замовника будівництва іншій особі (постанова Верховного Суду від 04.09.2024 у справі №910/5997/23). При цьому колегія суддів звертає увагу скаржника, що така передача обовязку не може вважатись зловживанням правами, як про те зазначає скаржник. Суд апеляційної інстанції зазначає, що жодних обмежень щодо передачі прав замовника будівництва Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» не містить: ні часових, ні документальних. Крім того, прокурором не надано жодного доказу, що при зміні замовника будівництва, сторони діяли недобросовісно (в порушення принципів цивільного законодавства, зокрема ст. 3 ЦК України), з метою завдання шкоди будь-якій особі, в тому числі Державі. Жодного доказу з цього приводу суду не надано. Окрім цього, як вірно зазначено судом першої інстанції та не спростовано скаржником у своїй апеляційній скарзі, що саме факт будівництва об`єкта породжує обов`язок сплати пайового внеску (подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 04.09.2024 у справі №910/5997/23). Так, зокрема, в пункті 5.19. вищезазначеної постанови Верховний Суду зазначив: «…Колегія суддів зазначає, що сплата пайової участі має безпосередній і нерозривний зв`язок з будівництвом певного об`єкту будівництва і не залежно від особи, яка уклала відповідний договір про пайову участь (яка подала заяву і засвідчила намір забудови), саме будівництво об`єкту породжує обов`язок як укладення договору так і сплату пайового внеску.». У постанові від 10.04.2019 у справі №390/34/17 Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду розтлумачив застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), що ґрунтується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини лежить принцип добросовісності користування цивільними правами. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка особи, що не відповідає її попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Відтак, застосовуючи принцип добросовісності щодо спірних правовідносин, суд зазначає, що відповідач, який взяв на себе обов`язки замовника будівництва лише за 24 календарні дні до здачі об`єкта будівництва в експлуатацію не має, та не може нести відповідальність за особу, яка фактично займалась будівництвом багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями по вул. Запоріжській, 17 в м. Біла Церква з липня 2010 року по липень 2021 року. Проаналізувавши все вищевикладене в сукупності, колегія суддів цілком погоджується із висновком суду першої інстанції, що прокуратурою не доведено наявності обов`язку саме у відповідача, як особи, що отримала статус забудовника вже після того як будівельні роботи були закінчені, щодо сплати пайової участі у створенні і розвитку інфраструктури міста Біла Церква, а отже позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь Білоцерківської міської ради пайової участі у розмірі 3 988 172, 19 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідно, відсутні підстави для застосування положень ст. 625 ЦК України стосовно нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат. Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на вірне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваних рішень в розумінні ст. 277 ГПК України з викладених у апеляційній скарзі обставин. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України). Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скаргзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду Київської області від 06.11.2025 по справі №911/2097/25, за наведених скаржником доводів та в межах апеляційної скарги. Розподіл судових витрат Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 06.11.2025 по справі №911/2097/25 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 06.11.2025 по справі №911/2097/25 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Київською обласною прокуратурою.

4. Матеріали справи №911/2097/25 повернути до Господарського суду Київської області. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст складено та підписано 21.05.2026. Головуючий суддя Б.О. Ткаченко Судді В.В. Сулім О.М. Гаврилюк